Розділ 54 — Мерщій задобри її

Наприкінці розмови Ґу Цяньцьов подала Тан Юцай ідею — попросити Шень Хань допомогти вирішити цю проблему.

Тан Юцай ретельно обдумала це: "Це правда! Вань-Вань змалечку росла надзвичайно спокійною та незалежною, і лише пару днів тому в тому напівзруйнованому складі…"

Вона вперше побачила, як донька ось так сильно покладається на когось іншого.

Якщо Шень Хань зможе як слід і м'яко переконати її, то навіть якщо проблема не вирішиться повністю, покращення стосунків стовідсотково відбудеться.

Тож того самого дня по обіді Тан Юцай зателефонувала Шень Хань і запросила її на зустріч.

Бійці першої групи гвардії цими днями все ще перебували у відпустці після чергування, тому щойно пролунав дзвінок, Шень Хань одразу ж вирушила на зустріч.

Повернувшись із 837-ї вулиці, Тан Юцай швиденько перебралася назад на віллу.

Через це обидві жінки обрали місцем для зустрічі одну з кав’ярень на території урядової резиденції.

Шень Хань прибула трохи раніше і тепер чекала на неї, умостившись біля вікна.

Вона витягла телефон і швидко набрала в чаті з Ґу Дзюньвань: [Так хвилююся, учителька Тан раптово покликала мене на зустріч!]. Проте саме збираючись натиснути кнопку відправки, вона раптом відчула, що це якось неправильно.

Вона знала, що Ґу Дзюньвань усе ще гнівається на матір за її самовільні дії, і якщо вона зараз надішле їй це повідомлення, то виглядатиме так, наче вона просто пліткує.

Тому дівчина поспіхом видалила весь текст.

Був час по обіді, і в кав'ярні було зайнято три чи чотири столики.

За одним із них сиділи дві молоді привабливі омеги.

Вони також були співробітницями адміністрації резиденції, і їхня робота була не надто завантаженою.

Раніше, коли бійці гвардії проводили звичайні тренування на плацу, ці дві дівчини навіть крадькома бігали туди, аби подивитися на солдатів.

Одній із омег надзвичайно подобався саме такий тип, як Шень Хань.

Вона вважала її і вродливою, і приязною, а її спокійний та незворушний вигляд суттєво відрізнявся від усіх інших альф, яких вона зустрічала раніше.

І ось зараз, коли цей ідеал сидів зовсім поруч, обидві омеги миттєво відчули легке хвилювання.

Одна з них почала підбурювати свою подругу: «Поглянь швидше! Твоя капітанка Шень сидить он там, така нагода випадає рідко, в жодному разі не упусти її».

Омега, якій подобалася Шень Хань, злегка почервоніла обличчям: «Вона, схоже, на когось чекає. Якщо я підійду заговорити, це, мабуть, буде не дуже ввічливо?».

«Та що тут такого? Хіба та людина, на яку вона чекає, вже прийшла? Давай так: я піду з тобою, ми просто невимушено поговоримо про щось, а ти вибереш момент і попросиш у неї номер телефону».

Шень Хань у цей момент якраз розмірковувала в своїй голові, про що саме учителька Тан хоче з нею поговорити?

Невже вона збирається кинути їй на стіл банківську картку на п’ятсот мільйонів і наказати триматися подалі від її доньки?

Ну ні, навряд чи.

Її поведінка пару днів тому на ринку лікарських трав була цілком пристойною, тож вона навряд чи викликала у жінки огиду.

Якщо й був якийсь мінус, то хіба що той удар кулаком.

На щастя, вона тоді принаймні не замахнулася їй прямо в обличчя.

Поки вона про це міркувала, біля столу раптово пролунав ніжний і м’який голос:

«Капітане Шень, яка несподівана зустріч».

Шень Хань звела погляд і виявила перед собою двох незнайомих омег.

Тому вона ввічливо й чемно відповіла:

«Справді, і погода сьогодні чудова».

Вона думала, що дівчата просто привіталися і підуть далі, проте омега, яка щойно говорила, продовжила:

«А чому Ви сидите тут зовсім одна?».

Шень Хань поглянула на її сповнений надії та очікування погляд, трохи подумала й відповіла:

«Я просто боюся, що якщо сидітиму тут наполовину, то до смерті налякаю всіх присутніх».

Обидві омеги: «???»

Тут інша дівчина поспіхом спробувала розрядити атмосферу: «Капітанко Шень, Ви така жартівниця».

З цими словами вона перевела погляд на телефон, який Шень Хань стискала в долоні:

«Знаєте, ми обидві також працюємо в адміністрації резиденції. Чи не могли б ми обмінятися контактами? Хто знає, можливо, в майбутньому у нас будуть якісь спільні робочі питання?».

Договоривши, обидві омеги одночасно палкими поглядами втупилися в Шень Хань.

Шень Хань подивилася на свій спеціальний телефон із шифруванням зв’язку і чесно відповіла:

«Цей телефон не дозволить мені зв’язатися з вами».

«Чому?» — в один голос запитали омеги.

«Державна таємниця».

Невдовзі обидві дівчини розчаровано залишили кав’ярню.

Тан Юцай, яка з посмішкою спостерігала за цим, піднялася з-за сусіднього столика за спиною Шень Хань.

Вона сіла прямо навпроти популярної альфи і, кивнувши підборіддям у бік дверей, де щойно зникли дівчата, промовила:

«Ці омеги насправді були вельми милими. Чому ти всього за кілька слів так роздратувала їх, що вони аж втекли?».

Шень Хань, натискаючи на кнопку виклику офіціанта, відповіла:

«Вони не такі милі, як Ваша донька. До того ж я їм не збрехала, цей апарат дійсно здатний підтримувати зв’язок лише з однією людиною — з Вашою донькою».

Замовивши напої, Тан Юцай двічі похитала головою:

«Оце так так. Відтоді, як Вань-Вань пройшла диференціацію в підлітковому віці, я вперше чую, аби хтось називав її милою».

Вона зробила ковток лимонної води зі своєї склянки й продовжила:

«Невже ти не вважаєш, що Вань-Вань іноді буває вельми суворою та грізною?».

Шень Хань злегка нахилилася вперед і дуже тихо, так, аби чули лише вони двоє, промовила:

«Тату, Ви сьогодні покликали мене на зустріч не для того, щоб знову підставити й викопати мені якусь яму, чи не так?».

Почувши це слово «тату», Тан Юцай ледь не виплюнула лимонну воду, яку щойно набрала в рот.

Вона з суворим виглядом постукала пальцями по столу:

«Давай про справу. Завтра приходь до нас додому на вечерю. Ці два дні перша група гвардії якраз відпочиває, тож у тебе має бути час, правильно?».

Почувши ці слова, очі Шень Хань миттєво засяяли від радості:

«О! Це означає, що у нас відбудеться офіційне знайомство з батьками?».

Тан Юцай закотила очі:

«Вань-Вань усе ще гнівається на мене. Допоможи мені задобрити її, і наступного разу я особисто влаштую тобі офіційне знайомство».

Шень Хань поміркувала й вирішила, що за цю роботу варто взятися.

Це не лише змусить учительку Тан почуватися її боржником, а й дозволить їй абсолютно законно та відкрито прийти в гості до студентки Ґу на вечерю.

Таку чудову нагоду вдень зі свічкою не знайти!

Час для вечері призначили на вечір наступного дня; у Ґу Дзюньвань якраз теж мав бути вихідний, тож зранку вона зможе поспати трохи довше.

Наступного дня о третій годині пополудні.

Шень Хань стояла біля воріт вілли й відправляла Тан Юцай повідомлення: [Учителько Тан, я вже біля головного входу, але охорона мене не пускає, кажуть, що в системі немає запису про візит.]

[Почекай, я зараз вийду й заберу тебе! І не думай нічого такого: якби ми заздалегідь внесли твої дані в систему, то для Вань-Вань не було б сюрпризу.]

До вілли прибула вельми приваблива альфа, яку до того ж Тан Юцай особисто провела в дім.

Ця новина миттєво поставила на вуха всіх слуг у маєтку.

За короткий час кількість покоївок, які під виглядом випадкового проходу через вітальню насправді роздивлялися гостю, раптово значно зросла.

«Ця альфа така висока! Учителька Тан особисто привела її, невже для того, щоб познайомити з нашою правителькою?»

«Думаю, це цілком можливо; Її Величність сьогодні якраз відпочиває, до того ж, згадайте, коли це до нас узагалі приходили в гості альфи?»

«Стовідсотково це вчителька Тан навмисно намагається їх звести, але мені здається, що ця альфа повернеться додому ні з чим — перед аурою нашої правительки вона, мабуть, просто пасуватиме».

«Я теж так думаю; як на мене, нашій правительці до вподоби владні альфи — такі, що стоять високо над іншими і мають справжню імператорську велич!»

Група дівчат якраз весело й галасливо обговорювала це питання.

Коли перед ними раптово, з суворим виразом обличчя, з'явилася пані Фейцянь: «Вам усім що, немає чим зайнятися?».

Усі покоївки-бети одночасно здригнулися від переляку.

Пані Фейцянь холодно обвела поглядом присутніх: «Якщо я ще хоч раз почую, як ви потайки обговорюєте особисте життя правительки, я особисто змушу вас звільнитися!».

Покоївки-бети від цих слів заціпеніли від страху й замовкли.

Прогнавши слуг працювати, пані Фейцянь перевела погляд на альфу, яка сиділа на дивані у вітальні.

Подумки вона подумала: "Нашій правительці зовсім не потрібна альфа, яка б намагалася її підкорити".

А оскільки ця дівчина, судячи з усього, вже отримала схвалення матері правительки, то справа, найімовірніше, вже на дев'яносто відсотків вирішена.

Кабінет на третьому поверсі.

Ґу Дзюньвань саме гортала паперову книжку, коли раптом з-за дверей почувся голос Тан Юцай: «Вань-Вань, я сьогодні запросила до нас у гості одну людину, не хочеш вийти й познайомитися?».

Ґу Дзюньвань з першої ж секунди здогадалася, хто саме прийшов.

Насправді це була її власна маленька пастка, яку вона підлаштувала для своєї матері.

Адже хіба могла вона справді довго гніватися на неї?

І тепер усе склалося якнайкраще: мати сама проявила ініціативу й покликала Шень Хань, що певною мірою означало визнання її статусу в родині.

«Не хочу».

Куточки губ імператриці злегка піднялися, проте слова, які вона вимовила, звучали абсолютно холодно й байдуже.

Тан Юцай спочатку хотіла відразу сказати їй, що прийшла саме Шень Хань.

Проте передумала, вирішивши, що замість її слів буде значно краще, якщо Шень Хань сама підійде й постукає у двері — ефект буде набагато сильнішим.

Тому вона спустилася вниз і особисто привела альфу з вітальні на третій поверх.

Одна з покоївок, побачивши цю картину, аж засяяла очима.

Їй негайно захотілося поділитися новиною з подругами, проте злякавшись знову потрапити на очі пані Фейцянь, вона була змушена щосили стримувати свій порив.

Шень Хань слідом за Тан Юцай підійшла прямо до дверей кабінету своєї омеги-дівчини.

Тан Юцай пошепки мовила їй: «Тепер усе залежить від тебе».

Шень Хань кивнула на знак згоди й почала стукати у двері.

Вона спочатку стукнула тричі, а потім, після короткої паузи, додала ще один удар — саме так завжди стукала Ґу Дзюньвань, коли приходила до її апартаментів.

Тан Юцай, звісно, не знала про це маленьке таємне взаєморозуміння між ними.

Побачивши, що Шень Хань лише стукає й не подає голосу, вона поспіхом почала показувати їй губами, що треба щось сказати.

І саме в цей момент двері перед ними лагідно відчинилися.

Ґу Дзюньвань, вдягнена в домашню сукню, чарівно стояла на порозі.

Ніжні пахощі сливи проникли до ніздрів альфи, залишаючи на її смакових рецепторах солодкий присмак.

Шень Хань на мить навіть забула, навіщо взагалі сюди прийшла, і просто наївно витріщилася на омегу перед собою.

Тан Юцай поруч аж згорала від нетерпіння.

Подумки вона благала: "Ну чого ти застигла! Мерщій задобри її!".

«Що ж, ви поки поговоріть, а я піду погляну, як там справи з вечерею».

Провівши поглядом свою альфу-матір, яка почала спускатися сходами, Ґу Дзюньвань нарешті хитро й лукаво всміхнулася.

Переконавшись, що поблизу немає слуг, вона поспіхом протягнула руку й затягнула цю застиглу на порозі дурну альфу всередину кімнати.

Щойно двері за ними зачинилися, Шень Хань, дивлячись на щиру посмішку в її золотавих очах, нарешті все збагнула.

Вона нахилилася ближче до вуха Ґу Дзюньвань і тихо прошепотіла: «Студентко Ґу, Ви граєте не за правилами».

Гарячий подих торкнувся чутливого вушка омеги, викликавши легкий електричний розряд, від якого тілом пробігли приємні дрижаки.

Ґу Дзюньвань, злегка втягнувши шию, тихо розсміялася: «Це тому, що вона не дозволила мені раніше розкрити тобі її особу, і просто дражнила тебе».

Дивлячись на цей ніжний і чарівний сміх омеги, Шень Хань відчула, як у її горлі миттєво пересохло.

Вона присіла, одним махом підхопила свою омегу на руки й пошепки запитала: «Тато сказав мені прийти сьогодні, аби задобрити тебе. То як, мені вже вдалося повернути твою прихильність?».

------(Перекладач має що сказати)------

Шахрайки)