Розділ 55 — Поїздка

Тепле й лагідне сонце наприкінці квітня осявало кабінет Ґу Дзюньвань м’яким світлом.

У цій грі світла й тіні чорні як ніч, виразні очі альфи були сповнені очевидної радості та занепокоєння.

Ґу Дзюньвань легенько спиралася витонченими долонями на її плечі.

Дивлячись на власне відображення в її очах, вона відчувала глибоке задоволення.

Це відчуття того, що тебе безмежно цінує кохана людина, змушувало її безмежно радіти тому, що в момент її найбільшої вразливості ця альфа раптово з’явилася поруч.

Вона була неначе безцінний скарб, дарований самим небом, який хотілося берегти понад усе.

Від однієї лише цієї думки серце омеги тануло від ніжності, проте з її губ злетіло: «Чому ти поводишся так дурнувато?»

Шень Хань ходила кімнатою, тримаючи її на руках, і самовдоволено закинула голову: «А інакше як би я стала твоєю дурною відмінницею?»

Щойно вони закінчили розмову, вони вдвох підійшли до столу.

На столі лежала наполовину розгорнута паперова книжка, де рукою Ґу Дзюньвань чорнильною ручкою були виведені акуратні рядки дрібних коментарів.

Шень Хань обережно опустила її на край столу, допомагаючи зручно сісти, а потім однією рукою приобійняла за талію, а іншою взяла книжку.

Почерк її омеги був витонченим, але водночас випромінював владну силу.

Вдивляючись у написи, Шень Хань мимоволі уявила, як Ґу Дзюньвань сидить у своєму робочому кабінеті й зосереджено підписує документи.

У душі вона потайки зловтішалася: "Ця холодна й неприступна в очах усього світу правителька дарує свою ніжність лише мені одній, хе-хе-хе".

Проте в цей самий момент серце омеги, затиснутої біля самого краю столу, калатало як шалене.

Вона не знала, чи ця альфа зробила це навмисно, але опустивши її на стіл, вона так і залишилася стояти прямо перед нею, заважаючи їй звести ноги разом.

Це було вельми дивне відчуття; хоч як би Ґу Дзюньвань намагалася не думати про пікантні речі, певні двозначні картини все одно неконтрольовано виринали в її голові.

А винуватиця всього цього як ні в чому не бувало продовжувала витріщатися на її нотатки.

Стіл був досить високим, тож ноги Ґу Дзюньвань не діставали до підлоги.

А в проміжку між ними ще й стояла Шень Хань.

Невдовзі така невимовно інтимна поза змусила її ніяковіти.

«Дурна альфо! — Ґу Дзюньвань вихопила книжку з її рук. — Швидше зніми мене звідси».

Почувши цей дещо докірливий голос омеги, Шень Хань лише тепер збагнула, що накоїла щось жахливе!

Розум підказував їй, що треба негайно зняти дівчину зі столу.

Проте поглянувши на її почервонілі кінчики вушок, вона відчула, як у горлі миттєво пересохло.

Її ноги ніби вросли в землю, і вона не могла зробити й кроку назад.

Думка про те, що зазвичай стримана й холодна Ґу Дзюньвань зараз виявляє таку сором’язливість і ніжну звабу, була тривожною.

У серці певної альфи відчулося печіння.

Залоза на її шиї запульсувала, наче друге серце; аромат кедра почав таємно вириватися назовні, прагнучи відшукати пахощі холодної сливи, аби злитися з ними в пристрасному танку.

Ґу Дзюньвань і так почувалася ніяково, а тепер, відчувши хмару кедрових феромонів, її прекрасні очі миттєво затуманилися вологою напругою.

Омега злегка відкрила червоні губи, збираючись щось сказати, проте альфа вже нахилилася й палко накрила їх своїми губами.

Прохолодна слива та свіжий кедр водночас розквітли на кінчиках їхніх язиків.

У цьому сплетінні подихів повітря навколо наповнилося ледь помітними тонкими пахощами.

Руки омеги непомітно й лагідно обвилися навколо шиї коханої.

Можливо, через те, що її наступний період еструсу вже був не за горами, Ґу Дзюньвань відчувала, що абсолютно не здатна чинити опір цій альфі.

Ці обійми та поцілунки дарували їй неймовірну втіху та спокій.

Проте саме в цей момент…

Під їхніми ногами раптово пролунав глухий поштовх.

Стіл під ними, дерев'яні шафи поруч і люстра над головою одночасно почали сильно хитатися.

«Погано, це землетрус!»

Шень Хань миттєво підхопила омегу зі столу на руки і за кілька кроків підбігла до капітальної стіни, присідаючи долілиць.

Вони щільно притислися до стіни, важко переводячи подих.

Шень Хань міцно обхопила Ґу Дзюньвань за плечі, надійно прикриваючи її голову своєю долонею.

Землетрус тривав зовсім недовго — якихось сім-вісім секунд.

Його сила також була незначною: окрім люстри, що сильно розгойдувалася, з полиць шаф не впала жодна книжка.

Коли поштовхи тимчасово припинилися, вони не стали відразу бігти вниз, аби не потрапити під можливі повторні афтершоки.

Ґу Дзюньвань тихо видихнула: «Сподіваюся, епіцентр був не в густонаселеному районі».

Шень Хань притисла свою омегу ближче до грудей, заспокоюючи: «Не хвилюйся, все буде добре».

…

Здавалося, небо не почуло благань дівчат, або ж цей рік просто видався нещасливим.

Рік лише перевалив за половину, а в різних куточках планети вже спалахнуло безліч природних лих.

Проте порівняно з іншими країнами, які потерпали від нашестя сарани, повеней чи масштабних лісових пожеж, що затягували небо димом.

Ситуація на території Вільної Федерації залишалася відносно стабільною.

Нещодавно деякі віддалені міста північного округу постраждали від сильних піщаних бур.

А в південному округу сталося кілька землетрусів.

Хоча руйнування були незначними, серед громадян Федерації все одно панувала легка паніка.

А всього кілька днів тому на західному кордоні третього та четвертого округів, прямо на стику півночі й півдня, стався досить потужний землетрус.

До того ж ситуацію посилили тривалі нічні зливи, через що цей регіон зазнав серйозних руйнувань.

Ґу Дзюньвань прислухалася до порад сенаторів і вирішила особисто вирушити до зони лиха, аби підтримати постраждалих громадян.

За звичайних обставин робоча поїздка імператриці планувалася щонайменше за один-два місяці.

Відповідні служби безпеки заздалегідь виїжджали на місце для ретельної перевірки території.

Проте зараз обставини були критичними, тому ця поїздка не передбачала таких суворих і тривалих приготувань.

Звісно, питання безпеки та охорони все одно залишалося на першому місці.

Окрім стандартного загону поліції...

Усі тридцять бійців гвардії мали вирушити разом із нею, перейнявши на себе обов'язки охоронців і тримаючись у безпосередній близькості до Ґу Дзюньвань.

За день до від'їзду.

Ма Хаою саме збирався повернутися до гуртожитку, аби ще раз перевірити свої речі, як раптом Нін Сі відвела його вбік.

Побачивши, що у неї такий вираз обличчя, наче вона страждає від жахливого запору, маленький гвардієць миттєво трохи напружився.

«Що з тобою коїться? Раптово виявила, що в тебе геморой?»

Нін Сі роздратовано глипнула на нього; її душа була переповнена словами, проте вона просто не знала, як правильно про це заговорити.

Насправді, відтоді як два місяці тому вона дізналася про таємний роман між Шень Хань та правителькою, її не залишало стійке відчуття типу «всі навколо п'яні, а я одна твереза».

Цього разу, почувши, що гвардія супроводжуватиме імператрицю у виїзній поїздці, вона вся з голови до ніг наповнилася прихованим азартом.

Саме тому їй так кортіло поділитися цим із коротким напарником, інакше, як їй здавалося, вона б просто луснула від переповнення.

«Хаою, у мене на серці є один маленький секрет, навіть не знаю, чи варто про таке говорити?»

Почувши такий тон Нін Сі, Ма Хаою розвернувся, збираючись піти геть.

«О, якщо це секрет, тоді тобі краще не базікати про нього кому заманеться».

«Гей! Зачекай хвилину! — Нін Сі одним махом ухопила його за руку. — Та я ж і не базікаю на кожному кроці, я ж тобі довіряю, розумієш?».

«Справа стосується нашого боса, просто скажи — ти хочеш це почути чи ні?».

У Ма Хаою миттєво засяяли очі, він витяг цигарку й протягнув її напарниці: «Ну спробуй, розкажи, тільки без надто пікантних подробиць, добре? У мене слабка нервова система».

Нін Сі взяла цигарку, спритно й грайливо крутячи її між пальцями.

Вона стишила голос і хитро всміхнулася:

«Ти хоч знаєш, хто та таємнича омега-дівчина нашого боса в резиденції?».

Ма Хаою спочатку злегка розгубився, а потім озирнувся ліворуч і праворуч і тихо перепитав: «Сама правителька, невже ти лише зараз про це дізналася?».

Почувши цю відповідь, Нін Сі абсолютно остовпіла.

«Та ладно? Звідки ти про це знаєш? Гей, ні, стривай! Чому ти такий спокійний?».

Ма Хаою протягнув руку, забрав цигарку з її пальців назад, сунув її собі в рот і неквапливо прикурив.

«Ця історія бере свій початок ще рік тому, під час інциденту з "коханцем" у готелі міста Маочен у країні Нова Лілі».

Щойно пролунало слово «коханець», Нін Сі відчула, що їй забило подих.

Вона притисла долоню до скроні й зі складним виразом обличчя поглянула на маленького гвардійця, який пускав дим прямо перед нею: «Говори повільніше, у мене справді слабка нервова система».

…

Зона лиха була розташована в досить глухій місцевості, де електромагнітна інфраструктура не була розгорнута повністю.

До того ж справа стосувалася територій, що межували з північним третім округом.

Тому кортеж імператриці не став використовувати військові судна чи флайєри для висадки з повітря.

Вони зійшли з військового літака в одному з міст середнього розміру, після чого пересіли на автомобілі, аби дістатися зони руйнувань.

Згідно з планом розгортання сил безпеки, решта двадцять дев’ять гвардійців розмістилися в озброєних машинах супроводу, перебуваючи в стані повної бойової готовності.

Лише капітан Шень Хань трималася поруч із імператрицею, перебуваючи з нею в одному представницькому броньованому автомобілі.

Сю Джао мовчки сиділа на передньому пасажирському сидінні.

За кермом перебував бета — той самий особистий водій Ґу Дзюньвань у резиденції.

Усе навколо здавалося точним повторенням того самого вечора, коли до них прибувала дипломатична місія імперії Дзіїн.

Різниця полягала лише в тому, що людина, з якою Ґу Дзюньвань розмовляла того вечора, зараз сиділа прямо поруч із нею.

Шень Хань сиділа рівно й виструнчено на правому сидінні заднього ряду, проте її погляд крадькома раз у раз мимоволі косився на Ґу Дзюньвань.

Омега поруч виглядала вельми втомленою; десь із пів години тому вона заплющила очі й прихилилася до спинки крісла.

Кілька пасм чорного неслухняного волосся спадали їй на скроні, змушуючи маленькі вушка омеги виглядати на цьому тлі особливо прозорими й тендітними.

Шень Хань тримала долоні на своїх колінах, злегка стиснувши їх у кулаки.

Подумки вона не могла не подумати: "Якби тільки цього водія-бети попереду не було".

Тоді б вона змогла особисто поправити коханій це пасмо волосся біля вуха або притягнути її до своїх обіймів, аби вона змогла відпочити з більшим затишком.

Ці останні дні вона, схоже, була неймовірно завантажена роботою, тож стовідсотково сильно виснажилася.

Поки вона про це міркувала, автомобільна колона почала в’їжджати на гірську дорогу.

Постійні круті повороти на серпантині змушували кузов машини гойдатися під дією сили інерції.

Попри те, що водій скинув швидкість до мінімально можливої, пасажири на задньому сидінні все одно чітко відчували коливання з боку в бік.

Сю Джао занепокоїлася, що її правительку може заколисати в дорозі.

Тому вона повернула голову й тихо запитала: «Ваша Величносте, у мене є ліки проти заколисування, бажаєте прийняти?».

Скориставшись цим приводом від помічниці Сю, Шень Хань також поспіхом повернула голову, уважно вдивляючись в обличчя Ґу Дзюньвань.

І справді, на лобі омеги виступили ледь помітні краплинки холодного поту.

Шень Хань відчула, як серце стислося від ніжності й болю, і щойно збиралася протягнути руку, аби забрати ліки з долоні Сю Джао.

Проте Ґу Дзюньвань поруч уже подала голос: «Не треба».

Чистий, чарівний і ніжний голос луною розлився в просторі салону.

Він подіяв на вуха присутніх наче легкий, приємний масаж.

Одразу після цього Ґу Дзюньвань трохи посунулася вбік і лагідно опустила голову прямо на плече Шень Хань.

Альфа, яка зовсім не очікувала такого кроку, в ту ж мить усім тілом наче закам’яніла, а кожен її м’яз натягнувся до межі.

Вона крадькома зиркнула на двох людей на передньому сидінні, і переконавшись, що вони ніяк не відреагували, нарешті злегка розтиснула пальці, які до судом стискали тканину її штанів.

Сю Джао з абсолютно незворушним виглядом сховала ліки назад у сумку.

Після чого випрямила спину й продовжила споглядати краєвиди за вікном.

Водій-бета міцно й упевнено тримав кермо обома руками, дивлячись прямо перед собою з суворим виразом обличчя.

Проте всередині його душі маленький силует затуляв обличчя руками й несамовито волав: "А-а-а! Наша правителька зараз справді спирається на цю альфу, аби відпочити?! Чи це я щойно занадто різко викрутив кермо на повороті, що призвело до такого?!".

"Рятуйте! Схоже, я знаю аж занадто багато! І взагалі, чому помічниця Сю примудряється залишатися настільки спокійною?!".

------(Перекладач має що сказати)------

О, спільна подорож