Розділ 80 — Дивакуватий хід

Наприкінці жовтня температура у Вільній Федерації почала поступово знижуватися.

Як на території гарнізону, так і на міських вулицях одночасно можна було спостерігати феномен «хаотичного одягання».

Деякі омеги зі слабким здоров'ям уже пов'язали теплі шарфи, тоді як чимало міцних альф досі розгулювали в літніх футболках із короткими рукавами.

Тому, коли бійці гвардії побачили, як їхня капітанка Шень зайшла до чергової кімнати, обмотавши шию шарфом, очі всіх здивовано розширилися.

У цей час у підрозділі навіть ще не перейшли на цупку зимову тренувальну форму.

Шень Хань була вдягнена в один лише тонкий камуфляж і, перебираючи пальцями м'яку тканину на шиї, крадькома спостерігала за реакцією присутніх.

Проте результат її дещо розчарував: усі лише витріщалися від подиву, і ніхто не наважувався запитати, що це за шарф.

А вона ж так довго чекала цього дня похолодання!

Ґу Дзюньвань подарувала їй цей шарф ще пів року тому, але тоді вона навіть не встигла його поносити, як стовпчик термометра стрімко поповз угору.

Тепер, коли нарешті дочекалася прохолоди, вона мусила за будь-яку ціну вигуляти його та похизуватися перед усіма!

Шень Хань спершу зупинила погляд на обличчі Дзян Сіньюе й турботливим тоном командирки звернулася до неї: «Останніми днями погода стала прохолоднішою. Твоє здоров'я не таке міцне, як в інших бійців, обов'язково стеж за тим, щоб не змерзнути».

Вона міркувала так: омеги зазвичай звертають більше уваги на такі речі; якщо вона сама закине тему про «похолодання», то хіба це не підштовхне дівчину запитати про шарф?

Якби на її місці була інша омега, план, можливо, і спрацював би.

Проте як омега з альфофобією, та зовсім не бажала вести з альфами жодних зайвих розмов поза службою.

Дзян Сіньюе зі щирим виглядом кивнула й лише сухо відповіла: «Добре, дякую, капітанко».

Шень Хань подумки зітхнула й перевела погляд на Ма Хаою.

Уловивши сигнал, який командирка подавала очима, низькорослий одразу ж із цікавістю вигукнув: «Ой? Капітанко Шень, а що це за такий дивовижний шарф на вас!».

«Лаконічний, стильний, у простоті відчувається вишуканість і високий клас!».

У душі Шень Хань просто розквітли квіти.

Вона підняла руку, змахнула краплю поту зі скроні, кинула на Ма Хаою схвальний погляд і зі скромним виглядом мовила: «Сяо Ма, ну годі тобі, перегинаєш, не треба так перебільшувати!».

Ма Хаою подумки закотив очі, але слухняно продовжив грати у виставі:

«І де ж можна придбати такий вишуканий і стильний шарф?».

Шень Хань із невимушеним виглядом махнула рукою і з дещо ніяковою усмішкою відповіла: «Його власноруч зв'язала моя дівчина, такий ніде не купиш».

Бійці гвардії: «!!!».

Оце так трюк! А твоя дівчина взагалі знає, як зухвало ти хизуєшся?

Якби бійці й тепер не розгадали намірів своєї капітанки, то вони даремно витратили всі ці роки.

Тож увесь загін навперебій заходився висловлюватися: одні хвалили золоті руки дівчини свого командира, інші жартома допитувалися, коли ж капітанка нарешті познайомить їх із нею.

Чергова кімната вмить перетворилася на галасливий вулик.

Для більшості з тридцяти з гаком людей це було просто веселим приводом погомоніти та покепкувати.

Зрештою, що такого дивовижного в тому, що дівчина зв'язала шарф?

А от та невелика купка людей, яка знала всю правду, заздрила їй цілком серйозно.

Це ж зв'язано власноруч Її Величністю!

Якби хтось із них мав таку річ, то тягав би її із собою день і ніч, навіть спати лягав би в ній!

Усі саме бурхливо реготали, коли від дверей гримнув суворий голос інструктора Льова:

«Ви що тут, дітлахи з дитсадка? Чого розкричалися! Ану швидко всі по місцях!».

Хоч бійці гвардії вже давно виросли з рангу курсантів і кожен мав бойові заслуги, але перед грізним риком інструктора Льова вони все ще відчували священний трепет.

Менш ніж за 15 секунд усі, хто юрмився біля Шень Хань, наче сполохані птахи, розлетілися по своїх місцях.

Інструктор Льов скоса глянув на капітанку, яка хутко чимчикувала до свого столу, і холодно фиркнув:

«Шень Хань! Тобі що, холодно?».

Шень Хань чинно сіла на стілець і з широкою усмішкою повернулася до інструктора Льова: «Та не те щоб дуже холодно... Просто цей шарф зв'язала мені дівчина, от я й вирішила перевірити температурний режим».

Почувши таку відповідь, інструктор Льов мало не вдавився власними словами.

Перевірити температурний режим? Ти що, у ванну зібралася лізти?!

І взагалі! Її Величність дійсно власноруч робить такі речі для своєї альфи? Як заздрісно.

У той самий час.

В особливому адміністративному секторі гарнізону Ґу Дзюньвань у своєму кабінеті здійснювала голосовий дзвінок.

Співрозмовником був принц Джоелс із королівства Кессенроден.

За територією Кессенроден значно поступався Вільній Федерації, проте вважався однією з найбагатших держав на всій планеті, а його міжнародний вплив був надзвичайно великим.

Принц Джоелс після прибуття до країни не поїхав до Малого Мирного палацу для візиту ввічливості до Імператриці Федерації.

Після стандартної реєстрації зовнішньополітичного візиту його делегація просто оселилася в готелі у фешенебельному торговому районі.

Весь його маршрут виглядав так, ніби він приїхав суто як турист.

Ґу Дзюньвань давно прагнула зміцнити співпрацю з королівством Кессенроден, тому не могла змарнувати таку чудову нагоду.

Тим паче, що принц Джоелс був головним фаворитом у боротьбі за королівський престол.

Зв'язок швидко встановився.

Ґу Дзюньвань бездоганною мовою королівства Кессенроден виголосила привітання:

«Ваша Високосте Джоелсе, сподіваюся, я не порушила ваш відпочинок. Які місця ви плануєте відвідати сьогодні? Якщо буде потреба, я можу організувати для вас найкращих гідів та супровід».

На тому кінці дроту Джоелс, зачувши чарівний голос Ґу Дзюньвань, що дзюрчав немов гірське джерельце, миттєво подобрішав.

Він перебував у Вільній Федерації вже три дні, і вона щоранку та щовечора чемно телефонувала йому з вітальними розпитуваннями.

Якби не суворий наказ дідуся-короля перед від'їздом, він би вже давно разом із сестрою вирушив із візитом до гарнізону.

Хоч Джоелс уже був заручений, це не заважало йому милуватися іншими видатними омегами.

Він давно чув, що Ґу Дзюньвань — неймовірно вродлива й вишукана омега рангу S, і те, що йому досі не пощастило побачити її на власні очі, було його давнім жалем.

Тепер, знову почувши її голос, Джоелс уже не міг зважати на перестороги дідуся.

Щоб продемонструвати приязнь, він ламаною мовою Вільної Федерації відповів: «Шановна Її Величносте, не варто церемонитися, можете звертатися до мене просто на ім'я — Джоелс».

«Тоді я прийму вашу люб'язність. Іншими словами — я згодна з вашою пропозицією, Джоелсе. Якщо у вас знайдеться вільний час, ласкаво прошу до гарнізону. Вільна Федерація та Кессенроден завжди підтримували дружні дипломатичні відносини, і я вважаю, що ми могли б розширити нашу співпрацю».

«Щиро перепрошую, але з особистих причин я не можу відвідати гарнізон. Проте чи можу я запросити вас до конференц-центру Ґусидзе на Першій комерційній вулиці?».

«Тут чудові краєвиди й дуже зручно розмовляти. Якщо ви не проти, чи зможемо ми розділити спільний обід?».

Узгодивши час зустрічі, вони попрощалися й поклали слухавки.

Джоелс був у нестямі від радості й негайно гукнув слуг, щоб ті допомогли підібрати вбрання та привести себе до ладу.

Ґу Дзюньвань тим часом наказала Сю Джао ще раз перевірити підготовлені два дні тому матеріали.

Водночас вона розпорядилася, щоб керівники кількох суміжних відомств підготувалися до виїзду.

Сю Джао, злагоджено пораючись зі справами, крадькома поглядала на заклопотану Її Величність.

Вона подумала про себе: "Принц Джоелс зупинився в розкішному готелі торговельного кварталу Ґусидзе; якщо собака Шень дізнається, що Її Величність їде туди до нього на побачення, то точно скипить від ревнощів".

Помітивши, що помічниця то крадькома коситься на неї, то вагається щось сказати, Ґу Дзюньвань, завершивши чергову розмову телефоном, з усмішкою запитала: «Відколи це ти стала такою нерішучою?».

Сю Джао прочистила горло й чесно зізналася: «Ваша Величносте, хоч ми й їдемо у справі, але в королівстві Кессенроден звичаї дуже пристрасні та розкуті. Вони часто цілуються в руку чи щось таке. Хіба ревнивиця Шеньне розсердиться?».

Згадавши, що довелося пережити вчительці Тан кілька місяців тому, Сю Джао вважала за свій обов'язок попередити про цей ризик.

Ґу Дзюньвань лише м'яко всміхнулася: «Джоелс дуже поважає етикет Вільної Федерації. У його словах щойно явно прозвучало бажання дотримуватися наших звичаїв, тож цього разу він навряд чи вдаватиметься до цілування рук».

Сказавши це, вона трохи помовчала і все ж для певності додала: «Втім, я не можу гарантувати, що мій здогад точний. Зробімо так: під час зустрічі біля дверей виставимо охоронців-бет, а бійців гвардії безпечніше відправити патрулювати зовнішній периметр».

«А щодо цілування руки — якщо він спробує, я просто знайду привід чемно відмовити».

Сю Джао була цілком згодна з цим і подумки показала своїй володарці великий палець.

Правду кажучи, звичай цілувати руку був дуже поширений у багатьох королівствах цієї планети.

До знайомства із Шень Хань на певних протокольних зустрічах із представниками іноземних королівських родин прийняття такого етикету було для Ґу Дзюньвань цілком буденною справою.

Проте сьогодні обставини склалися зовсім інакше.

По-перше, місце зустрічі не було офіційним дипломатичним майданчиком.

А по-друге — її альфа дійсно була неймовірною ревнивою.

Будучи імператрицею, Ґу Дзюньвань мусила зважати на почуття своєї дівчини й водночас торувати шлях для розвитку Вільної Федерації — завдання, треба визнати, не з легких.

Близько десятої години ранку кортеж Її Величності залишив розташування гарнізону й без зайвого галасу рушив до Першої комерційної вулиці в Четвертому окрузі.

Усі бійці гвардії були в цивільному одязі.

Оскільки їм належало патрулювати торговий квартал, кожен трохи замаскував риси обличчя, аби їх не впізнали перехожі в торговельному центрі.

Отримавши наказ на виїзд, Шень Хань одразу ж зняла шарф і дбайливо сховала його в шафці під замок.

Вона вдягла світлий спортивний костюм і начепила задом наперед бейсболку — увесь її вигляд випромінював бадьорість та енергію, наче в юної студентки-першокурсниці.

У цей момент вона сиділа пліч-о-пліч із Ґу Дзюньвань на задньому сидінні броньованого представницького автомобіля.

Бачачи краєм ока, що її дівчина без упину вивчає якісь документи, альфа відчула, як у грудях зашкрябали нетерплячі котячі кігтики.

«Клац~».

Поки Ґу Дзюньвань читала звіт, просто на аркуш упала маленька цукерка.

Навіть не підводячи очей, вона знала, хто саме її підкинув.

Хоча і водій, і Сю Джао знали про їхній роман, щоразу під час спільних поїздок в автомобілі вони ніколи не дозволяли собі надмірних ніжностей на людях.

Ґу Дзюньвань завжди була відстороненою та стриманою, а це означає, що вона ніколи не зробила б нічого надто ніжного зі своєю дівчиною на публіці.

Та й Шень Хань завжди пам'ятала про межу: позаочі вона могла зухвало хизуватися, але за таких обставин чудово володіла собою.

Ґу Дзюньвань сховала маленьку цукерку в долоню й з цікавістю повернула голову до своєї альфи.

Шень Хань із таємничим виглядом витягла з-під коміра тонкий ланцюжок із кулоном.

Відкривши відбитком пальця круглу кришечку кулона, вона пригнулася і разом із ланцюжком наблизилася впритул до Ґу Дзюньвань.

Ґу Дзюньвань узяла пальцями кулон, що зберігав тепло тіла альфи, і, придивившись, побачила всередині спільне фото.

Саме те фото, яке зробили на нещодавніх нагородних зборах.

От тільки зі спільного знімка Шень Хань вирізала лише їхні два обличчя.

Обидві були в однакових мундирах, і світлина напрочуд нагадувала фотографію для свідоцтва про шлюб.

Шень Хань сяяла від самовдоволення, дозволяючи своїй омезі досхочу роздивлятися кулон на її грудях.

Якби в неї ззаду був хвіст, вона б зараз точно крутила ним на всі боки.

Сю Джао, спостерігаючи в дзеркало заднього виду за тим, як Її Величність тримає альфу на ланцюжку, ледь стримала сміх.

І подумки зауважила: "А це прізвисько «собака Шень» їй таки неймовірно личить!".

------(Перекладач має що сказати)------

Собака Шень, ха-ха-ха! Бачите, не просто так порівнювала її з псом від самого початку)