Розділ 84 — Липучка

Дев'ята вечора.

Ґу Дзюньвань, упоравшись зі справами, викроїла час і навідалася до квартири Шень Хань.

Сю Джао з нею не було — ще годину тому Її Величність звеліла їй іти відпочивати.

Ґу Дзюньвань знала, як важко доводиться її помічниці; на роботі від цього нікуди не подітися, але у власних приватних справах забирати чужий час не годилося.

Звісно, була й інша вагома причина: іти на побачення з власною альфою і щоразу тягати за собою помічницю — теж якось не личить.

Удень у доповідях усі без упину твердили, як Шень Хань принесла честь Федерації і як геройськи власноруч скрутила закордонного злочинця.

Проте підійшовши ближче, Ґу Дзюньвань виявила, що її альфа аж ніяк не була цілою та неушкодженою, як про це розказували.

Тильний бік однієї з долонь Шень Хань вкривали дрібні подряпини — певно, дістала їх, коли ухилялася від звірячих зубів того чужоземного пробудженого.

Та й на гомілках виднілося кілька синців, просто сховані під довгими штанами, вони не кидалися в очі.

Можливо, медики під час планового огляду їх і помітили, але ніхто не надав цьому великого значення.

Це ж бійці гвардії — на щоденних тренуваннях і те повсякчас дістають синці й садна.

Та й хіба важать щось такі дрібні подряпини порівняно зі здобутою честю?

А от Ґу Дзюньвань переймалася, їй боліло за власну альфу.

Ніхто не народжується залізним і незламним; якщо людина не скиглить від болю, це не означає, що їй справді не боляче.

На землях Вільної Федерації є ще тисячі й мільйони тих, хто непохитно тримає варту й щиро жертвує собою.

Будучи Імператрицею, Ґу Дзюньвань може віддячити їм лише створенням квітучої й мирної держави.

А от альфу перед собою вона може власноруч огорнути турботою та ніжністю.

Взаємне заспокоєння між альфою та омегою завжди працює в обидва боки.

Дбайливо доглядаючи за нею, Ґу Дзюньвань і сама сповнювалася величезним теплом та душевним спокоєм.

Центральний кондиціонер підтримував у вітальні ідеальну температуру.

Шень Хань сиділа в кімнаті у футболці з короткими рукавами та вільних домашніх штанах, але все одно відчувала, як тіло обдає жаром.

А розганяла її кров саме омега, яка просто зараз зосереджено змащувала їй подряпини маззю.

Увійшовши до квартири, Ґу Дзюньвань теж скинула верхній одяг; темні ділові штани в поєднанні з чорним гольфом під горло надавали її образу відчуття стриманої вишуканості та неприступності.

Порівняно з нею Шень Хань у футболці з кумедним мультяшним котиком перед цією холодною та владною величчю виглядала напрочуд беззахисною — немов ручна улюблениця королеви.

Вона крадькома косилася на свою омегу, відчуваючи в душі нестримну таємну радість.

Шень Хань й сама до пуття не знала, чому в ній виникає це дивне відчуття «таємної радості», але саме воно найточніше описувало її теперішній стан.

Чи то під час першої приголомшливої зустрічі, чи зараз, коли вони зустрічаються вже понад пів року — щоразу, опиняючись близько біля Ґу Дзюньвань, Шень Хань ніяк не могла вгамувати шалене калатання власного серця.

На будь-яких тренуваннях вона блискавично схоплювала ключові навички.

І лише поруч зі своєю омегою подекуди ніяковіла, наче юний новачок, що щойно ступив у вир першого кохання.

"Які ж у моєї Дзюньвань довгі й густі вії! Так і хочеться покататися на них, як на гірці!".

"А шкіра яка бездоганна — торкнися, і світиться ніжністю, давні мудреці точно не брехали! Як же кортить притулитися щокою й потертися".

Ґу Дзюньвань не помічала романтичних вихорів у її голові.

Обережно притримуючи кисть альфи й наносячи цілющу мазь, вона спокійно ділилася відомостями щодо Королівства Кессенроден.

«Енергетичні кристали, що видобуваються на їхніх землях, мають винятково високу цінність як для цивільних, так і для військових потреб. У Вільній Федерації також розвідали родовища цих кристалів, але видобуток незначний, і наразі ми все ще залежимо від імпорту».

«Коли моя мати була при владі, вона мала намір зміцнити співпрацю з Кессенроденом, але суверенних держав із такими самими намірами занадто багато. До сьогодні Кессенроден дотримується політики рівновіддаленого балансу, не віддаючи переваги жодній зі сторін».

Говорячи це, Ґу Дзюньвань уже закінчила обробляти подряпини на її долоні.

Раптом згадавши дещо, вона підвела погляд: «До речі, камери спостереження в тій кав'ярні вивели з ладу заздалегідь, звідти не вдалося витягти жодного кадру».

Шень Хань, яка саме крадькома милувалася нею, зненацька зіткнулася з золотавими зіницями Ґу Дзюньвань.

Кінчики вух альфи миттєво спалахнули густим рум'янцем.

«Ой... та це не страшно, їхній обов’язково ретельно розслідує. Я чула, що той пробуджений спочатку був охоронцем із його власного підрозділу, годі й уявити...».

«Гм... якби не сьогоднішній випадок, принцу з принцесою загрожувала б куди більша небезпека, хтозна — можливо, на когось із них скоїли б замах іншого дня».

Спіймавши альфу на підгляданні й слухаючи, як та зніяковіло намагається міркувати про серйозні державні речі, Ґу Дзюньвань відчула ледь вловиме задоволення.

Вона дістала з аптечки інший тюбик: «Закоти штанини».

Шень Хань аж знітилася, мимоволі підібгавши пальці ніг у капцях.

Вона подумала: "У романтичних дорамах це альфа ніжно кладе поранену ногу омеги собі на коліна й дбайливо мастить рани. Чому ж у моєму випадку все навпаки?".

Поки вона вагалася, Ґу Дзюньвань уже схилилася нижче й легенько поклала витончені долоні на її щиколотки.

Шень Хань, наче вражена струмом, квапливо подалася вперед, перехопила омегу за плечі й повернула назад на сидіння.

«Посидь спокійно, я сама. Обережно, не стукнися головою об журнальний столик».

Ґу Дзюньвань докірливо глянула на неї: «Я що, зовсім незграбна?».

Вона й гадки не мала, чого це її альфа раптом так засоромилася.

Усього лише помастити гомілки маззю, штани ж знімати ніхто не змушував!

А коли Шень Хань підкотила штанини й підігнула коліна, легке роздратування Ґу Дзюньвань умить розвіялося як дим.

Гомілки альфи були рівними та довгими; постійні тренування надали лініям її ніг дивовижної довершеності.

Тонкий шар рельєфних м'язів випромінював привабливу силу.

Зараз на світлій шкірі темніли синювато-багряні синці.

В очах омеги це видовище набуло якоїсь недоречної, хворобливої краси.

Ґу Дзюньвань покліпала виразними очима, розтерла білу пасту на долонях і м'яко, неквапливо провела руками по нозі своєї дівчини.

Вона втирала ліки надзвичайно ретельно; коли пальці торкалися синців, її рухи ставали настільки ніжними, ніби вона торкалася крихкої порцеляни.

«Не надто тисну? У складі цієї мазі є м'ята та борнеол, вона має відчутно охолоджувати. Якщо відчуєш дискомфорт, одразу скажи мені».

Шень Хань не зронила й слова, мертвою хваткою вчепившись пальцями в подушку дивана за спиною.

Їй здавалося, що від цієї насолоди вона зараз просто збожеволіє...

Долоні омеги ніби випромінювали магію: хоч би якої ділянки ніг вони торкалися, крізь тіло пробігали електричні розряди, що били просто в серце.

Навіть коли Ґу Дзюньвань закрила мазь і пішла до ванної мити руки, Шень Хань усе ще не могла оговтатися від цього «удару струмом».

Її залоза на шиї злегка набрякла, але під спеціальним блокаторним пластирем цього зовсім не було видно.

Після того, як удень вона розгорнула шквал бойових феромонів, лікар суворо наказав носити його найближчі два дні.

Побачивши, як Ґу Дзюньвань вимила руки й повертається до вітальні.

Шень Хань кінчиком язика торкнулася гострих іклів, що щойно висунулися, відчуваючи легке приголомшення.

Вона ж зовсім не якась там альфа з непристойними думками на умі!

На півдорозі телефон Ґу Дзюньвань озвався дзвінком.

Телефонувала Сю Джао.

«Ваша Величносте, секретар принца Джоелса щойно вийшов на зв'язок: просить, аби завтра вранці ви виділили час для зустрічі з Його Високістю».

«Вони хочуть висловити подяку за сьогоднішній порятунок, а також окремо згадали про Шень Хань та Дзян Сіньюе — кажуть, підготували пам'ятні дарунки для наших хоробрих бійчинь...».

Ґу Дзюньвань не хотіла без кінця говорити про роботу на очах у Шень Хань, тому з телефоном у руці вийшла на балкон.

Водночас вона спокійно давала вказівки помічниці на тому кінці дроту.

Побачивши, що дівчина в одному тонкому светрі прямує на балкон, Шень Хань мерщій схопила складений біля дивана плед і побігла слідом.

Хоч склопакети на балконі були щільно зачинені, там було набагато прохолодніше, ніж у кімнаті.

Шень Хань не знала, скільки триватиме розмова, тож треба було подбати про тепло, аби та не застудилася.

Щойно Ґу Дзюньвань переступила поріг балкона, як плечі та спину огорнув м'який теплий плед.

Одразу після цього гаряче тіло посунулося впритул до її спини.

Омега злегка здригнулася й завмерла на місці.

Руки альфи міцно обвили її тонку талію, а голова зарилася у вигин шиї збоку.

Хвилюючий аромат кедра полонив її в проході між балконом і вітальнею.

На відміну від звичної морозної свіжості, зараз у феромонах альфи відчувалася якась інша нотка.

Ґу Дзюньвань не могла точно пояснити, що саме змінилося.

Проте сьогодні ввечері Шень Хань і справді поводилася як справжня липучка.

"Це через те, що я щойно піклувалася про неї? Я ж насправді хотіла оглянути ще її спину та живіт...".

Поки вона роздумувала, зі слухавки донісся голос Сю Джао:

«Ваша Величносте? Ви на зв'язку? Якщо ви зайняті, я можу зателефонувати завтра з самого ранку».

Ґу Дзюньвань підняла вільну руку, торкнулася верхівки голови, що притулилася до її шиї, і намагаючись зберегти рівний голос, відповіла помічниці:

«Спробуй домовитися, щоб зустріч відбулася в гарнізоні. Гадаю, після сьогоднішнього випадку Джоелс погодиться...».

Поки її дівчина роздавала службові розпорядження, Шень Хань слухняно не зронила жодного звуку.

І не робила жодних зухвалих випадів, аби не збивати хід її думок.

Коли Ґу Дзюньвань завершила виклик, ця «липучка» позаду так і не розімкнула обіймів.

Спина омеги ввібрала тепло альфи, ставши неймовірно зігрітою.

Це нагадувало купання в гарячому термальному джерелі, з якого зовсім не хочеться вилазити на берег.

«Ти вже маєш повертатися? Можна потримати тебе в обіймах ще п'ять хвилин?».

Приглушений і неквапливий голос Шень Хань пролунав біля самого вуха; теплий подих залив ніжне вушко Ґу Дзюньвань яскравим рум'янцем.

Омега поклала долоню поверх рук альфи, що обіймали її за талію.

Золотаві зіниці дивилися вдалину: з висоти 52-го поверху чудово проглядалися вулиці за межами гарнізону, сповнені бурхливого руху автівок.

У склі вікна відбивалося обличчя альфи, сповнене безмежної ніжності та небажання розлучатися.

Серце Ґу Дзюньвань розтануло без залишку.

Вдивляючись у прекрасний краєвид за вікном і в його віддзеркалення, вона відчувала світлу надію на майбутнє.

Підготовка до поїздки на Північ майже завершена — хочеться вірити, що все мине гладко.

А потім вона обов'язково поведе Шень Хань до Палацу Миру, аби познайомити з обома своїми матерями; головне, щоб її дурненька альфа тоді не розгубилася від хвилювання.

------(Перекладач має що сказати)------

Що ж там за подарунки?)