Розділ 85 — Дарунок

Була субота, і половина персоналу гарнізону відпочивала за графіком чергувань.

А от інша половина співробітників, які залишилися на зміні, відчувала легке піднесення.

Усі чули, що принц та Її Високість принцеса Королівства Кессенроден незабаром прибудуть із візитом.

Щодо цієї сповненої романтики та таємничості країни люди так чи інакше плекали в серці краплину цікавості та захоплення.

Зараз кортеж, що зустрічав іноземних гостей, ще не повернувся до гарнізону.

Чимало працівників, залучених до прийому, уже почали стиха перешіптуватися.

«Я чув, що в Кессенродені всі як один — красені й красуні, до того ж кожен громадянин купається в золоті, у тому королівстві взагалі немає бідних!».

«Гей! Це класичний випадок покладання на чутки. Будь-хто з хоч трохи здоровим глуздом знає, що це перебільшені фейкові новини».

«Іноземці навіть казали, що в нашій Федерації всі знають бойові мистецтва!».

«Отож-бо, чужа трава завжди здається зеленішою. А ви знаєте, що в багатьох сусідніх країнах омег взагалі купують і продають як рабів? У тих краях доля людини на все життя залежить лише від того, у кого вона народилася».

«Як не крути, а в нашій Вільній Федерації таки краще, особливо після того, як Її Величність показово провчила інших і скинула кількох магнатів — тепер випадків дискримінації та утисків простих омег із боку роботодавців значно поменшало!».

Поки вони стиха гомоніли, надійшов дзвінок із розпорядженням по всіх відділах зайняти свої місця.

Вітальний кортеж от-от мав в'їхати на територію гарнізону.

Насправді зустріч іноземних гостей не мала прямого стосунку до більшості службовців.

За вказівкою Її Величності в зоні прийому влаштували лише скромну коротку церемонію, не надаючи їй надмірного пафосу.

Принцеса Квентіна сиділа на задньому сидінні розкішного автомобіля і, розглядаючи крізь скло вікна архітектуру, що разюче відрізнялася від стилю її рідного королівського палацу, тихо запитала: «Її Величність працює й живе тут? Чому ж я не бачу ні палаців, ні соборів?».

Сімнадцятирічна маленька принцеса змалку росла в розкоші й любові, тож у ній і досі зберігалися природна романтичність та наївна простота дівчини з вищої аристократії.

Не чекаючи на відповідь Джоелса, вона вже засипала його наступним запитанням:

«Братику, як гадаєш, тій альфі-спецпризначенці сподобається підготовлений мною подарунок?».

«Ті двоє вчора були не спецпризначенками, а гвардійками Її Величності».

Джоелс з усмішкою глянув на сестру: «Ти, здається, надто багато уваги приділяєш тій альфі, я вже починаю ревнувати».

Маленька принцеса присунулася до Джоелса, обхопила його за руку й солодко всміхнулася: «Бо вона видалася мені дуже кумедною».

«О як? І в чому ж її кумедність?».

Маленька принцеса старанно подумала, а тоді відповіла: «Вона надзвичайно правдоподібно бреше».

Джоелс: «……».

Здавалося, це не зовсім схоже на похвалу.

Зона прийому іноземних гостей, внутрішня зала.

Шень Хань разом із кількома провідними бійцями гвардії стояла в очікуванні прибуття високих гостей.

Ґу Дзюньвань, звісно ж, не стояла в залі, очікуючи на них.

У цей момент вона перебувала в бенкетній залі неподалік і стиха щось обговорювала з посадовцями поруч.

Дев'ятнадцять артилерійських залпів вітального салюту прогриміли в небі над гарнізоном.

Одразу після цього Шень Хань побачила брата й сестру — Джоелса та Квентіну, з якими вчора вже бачилася.

Сьогодні королівські нащадки були в парадному вбранні; було помітно, що цьому візиту вони надали неабиякого значення.

Особливо маленька принцеса Квентіна: її святкова сукня цілком відповідала естетичним уподобанням жителів Вільної Федерації.

Темно-синій шовк сукні прикрашала вишивка із зображенням журавлів, сповнених давньої витонченості.

У поєднанні з вишуканим капелюшком на голові вся її постать випромінювала стриману, проте неперевершену шляхетність.

Сріблясто-білі пасма волосся наполовину ховалися під чорним капелюшком, а з-під крисів поглядали глибокі смарагдові очі.

Цей разючий візуальний шарм змусив багатьох гарнізонних співробітників заніміти, не зводячи з неї очей.

Міністр закордонних справ потиснув руку Джоелсу, виголошуючи протокольні вітання.

А от Квентіна серед усього натовпу безпомилково впізнала Шень Хань.

З відстані кількох метрів вона з усмішкою дивилася на неї, відчуваючи всередині дивне хвилювання.

Учора ця альфа замаскувала риси обличчя, через що виглядала цілком звичайно.

Але сьогодні все було інакше!

Хоч вона й була вдягнена в парадний військовий мундир, проте зараз не справляла такого суворого й грізного враження, як учора.

"Це тому, що вчора вона билася з Андре?".

Міркуючи про це, маленька принцеса знову перевела погляд на риси її обличчя.

Витончені, м'які й зовсім не загрозливі.

Зовнішність цієї альфи разюче контрастувала з її бойовими навичками!

Шень Хань струнко стояла в строю, а подумки лише рахувала секунди, благаючи час бігти швидше.

Вона знала, що Ґу Дзюньвань для важливих іноземних гостей одягає вечірню сукню; досі їй не випало нагоди побачити її, тож у серці все затерпло від нетерпіння — їй кортіло просто зараз полетіти до бенкетної зали.

Вона ж так сильно любила дивитися на однокласницю Ґу в святкових сукнях!

У цей момент Нін Сі, яка стояла поруч із нею, зненацька стиха промовила:

«Шефе! Яка ж красуня ця маленька принцеса! До того ж вона весь час позирає в наш бік — чи бува не на тебе дивиться?».

Шень Хань не роздумуючи кинула у відповідь: «Та де там на мене! Не прикривайся мною, це ж ти знову западаєш на кожну зустрічну».

«Не роби нічого поганого, бо інакше образиш їх. Ти не зможеш впоратися з наслідками».

Нін Сі вмить знітилася.

Опустивши очі долу, вона завмерла на місці, більше не сміючи роззиратися на всі боки.

Після завершення протокольних вітань уся делегація рушила до бенкетної зали.

Хоч це й називалося бенкетом, головна мета полягала зовсім не в частуванні.

Це більше нагадувало неформальні перемовини.

Окрім зони з наїдками, у залі були виставлені зразки традиційного посуду та витвори мистецтва, що репрезентували самобутню культуру Вільної Федерації.

Ґу Дзюньвань сьогодні була в білій довгій сукні з вишивкою: фасон вирізнявся простотою, але бездоганний крій ідеально підкреслював вигини її фігури.

Білі шовкові рукавички повністю вкривали її долоні та передпліччя; хоча жодного міліметра оголеної шкіри не було видно, від цього віяло невимовною спокусливістю.

Смоляне довге волосся було зібране на потилиці, а коли золотаві зіниці повільно оглядали присутніх, у них проступали безмежна грація та велич.

Шень Хань, крадькома спостерігаючи за своєю омегою та згадуючи вчорашні обійми на балконі, відчула, як її серце знову злітає в невагомість.

Це почуття було дивовижним.

Вона — володарка для всього світу, але водночас єдина й неподільна Ґу Дзюньвань лише для неї однієї.

З іншого боку, Ґу Дзюньвань ще від самого моменту входу до зали помітила, що якась альфа невпинно позирає на неї крадькома.

У її серці мимоволі розлилася краплина солодкого тепла.

Побачивши, що гості вже підійшли впритул, вона осяйно всміхнулася й першою простягла руку для рукостискання.

Джоелс відколи переступив поріг зали, теж був зачарований Ґу Дзюньвань.

Він навіть збирався поцілувати їй руку — учора через метушню забув про це, а сьогодні обставини й нагода були більш ніж доречними.

Хто ж міг подумати, що Її Величність не залишить йому ані найменшого шансу.

Це змусило принца Джоелса відчути легкий жаль.

Утім, він не був підлим чи нав'язливим: обмінявшись рукостисканням і вітаннями, він відразу завів розмову з Ґу Дзюньвань про протистояння королівської та церковної влади у своїй державі.

Поговоривши трохи, Джоелс відступив убік, даючи дорогу молодшій сестрі.

«Ваша Величносте, це Квентіна. Вона сьогодні спеціально супроводжувала мене, аби особисто подякувати вам».

Ґу Дзюньвань перевела погляд на дівчину, що ступила до неї.

Слід визнати, що генетика королівського дому Кессенродена дійсно вражала: хоч ця омега ще не до кінця розквітла, її благородна вишуканість уже полонила погляд.

Ще рідкіснішим було те, що її смарагдово-зелені очі були кришталево чистими — без жодної домішки фальшу чи лукавства.

Квентіна спершу щиро висловила свою вдячність.

Після цього маленька принцеса ніжно всміхнулася й звернулася до Ґу Дзюньвань: «Ваша Величносте, я приготувала подарунок і хочу передати його вашій гвардійці. Чи можу я вручити його їй особисто просто зараз?».

Ще вчора ввечері в квартирі Шень Хань Ґу Дзюньвань уже знала, що брат і сестра захочуть віддячити її бійцям.

Проте теперішній розвиток подій явно вийшов за межі її очікувань.

Як Сю Джао, так і Ґу Дзюньвань вважали, що вручення подарунків навряд чи відбудеться саме в цій залі.

До того ж Ґу Дзюньвань надзвичайно проникливо вловила, що маленька принцеса у своїй фразі використала займенник «їй», а не «їм».

Будучи правителькою, вона, ясна річ, не стала відхиляти прохання Квентіни.

Натомість благородно й тепло всміхнулася: «Звісно. Мені й самій цікаво поглянути на твій дарунок, покажеш?».

Маленька принцеса неймовірно зраділа, припідняла поділ сукні у витонченому реверансі й повернулася, звелівши свиті принести підготовлений подарунок.

Оскільки вся розмова велася мовою Кессенродена, головна винуватиця цієї події — Шень Хань — у цей момент навіть гадки не мала, що відбувається.

Вона продовжувала, як їй здавалося, непомітно споглядати свою омегу, виблискуючи самовдоволеними іскорками в глибині очей.

Їй кортіло просто тут прокричати на весь білий світ, що Ґу Дзюньвань — її дівчина.

У лавах гвардії єдиною, хто розумів мову Кессенродена, була Дзян Сіньюе, тож вона уривками вловила суть бесіди між маленькою принцесою та Її Величністю.

Вона спершу вагалася, чи не підказати своїй капітанці, проте побачивши, що свита принцеси вже повертається, відкинула цю думку.

До того ж їй і самій було цікаво: як капітанка викручуватиметься з цієї халепи?

А Її Величність ревнуватиме?

Сю Джао, отримавши знак від своєї володарки, підійшла до строю гвардійців і викликала Шень Хань та Дзян Сіньюе.

З невідомих причин Шень Хань, дивлячись на спеціальну помічницю Сю, яка привітно всміхалася їй, раптом відчула, як спиною пробіг крижаний холодок.

З абсолютно спантеличеним виглядом підійшовши разом із Дзян Сіньюе ближче до Ґу Дзюньвань та гостей, вона навіть не встигла віддати честь, як Квентіна вже заговорила своєю ламаною мовою Федерації:

«Шень Хань, дякую, що вчора впіймала Андре. Я вибрала для тебе подарунок, який дуже тобі пасує, сподіваюся, він тобі сподобається».

Слова маленької принцеси звучали напрочуд щиро, усмішка була солодкою, а коли її смарагдові очі дивилися просто в обличчя, здавалося, вони здатні полонити душу.

Але коли Шень Хань почула ці слова й побачила, як слуги викочують перед нею сріблястий гірський велосипед, вона відчула, що її душа от-от відлетить на той світ!

Цей гірський велосипед мав плавні обриси, а його раму та деталі прикрашали золото, платина й невідомо скільки каратів діамантів.

На око його вартість була анітрохи не меншою за ціну новенького спорткара.

Але навіть це було не найстрашнішим — головна біда полягала в тому, що для Дзян Сіньюе маленька принцеса ніякого подарунка не приготувала!

Уся вдячність і визнання призначалися виключно одній-єдиній Шень Хань.

Тепер Шень Хань нарешті збагнула, чому погляд Сю Джао кілька секунд тому був настільки сповненим прихованого глузування та допиту.

Вона й сама не могла збагнути: нащо цій маленькій принцесі знадобилося настільки явно виділяти одну й ігнорувати іншу?

Побачивши, що альфа перед нею взагалі ніяк не реагує на розкішний презент.

Квентіна, напружено намагаючись пригадати прислів'я, продовжила: «У вашій Вільній Федерації є давня приказка: здається, кажуть, що за добро треба чимось там платити...».

Шень Хань відвела переляканий бічний зір від своєї омеги, глянула на невинну маленьку принцесу перед собою й перепитала: «Платити злом за добро?».

Квентіна здивовано закліпала очима: «Га?».

------(Перекладач має що сказати)------

Ха-ха-ха-ха-ха!