Розділ 86 — Настільки сильне бажання вижити

Маленький епізод із врученням подарунка швидко завершився.

Зрештою, під час сьогоднішнього візиту як Ґу Дзюньвань, так і Джоелс мали значно важливіші теми для обговорення.

Власне, якби принцеса Квентіна так вперто не наполягала, цієї сцени з даруванням узагалі не відбулося б.

Дзян Сіньюе, яка довгий час смакувала в душі очікування пліток, так і не дочекалася уявного «поля кривавої битви ревнощів».

Трохи поміркувавши, вона вирішила, що останнім часом просто передивилася палацових драм...

За таких обставин хіба могла Її Величність дозволити собі бодай щось, що суперечило б її високому статусу?

Та й подарувати велосипед на знак подяки — у цьому начебто немає нічого надзвичайного.

Це ж не діамантова обручка для освідчення.

А от Шень Хань, повернувшись на свій пост, у душі мало не ридала гіркими сльозами!

Щойно, коли вона розверталася й ішла геть, то чітко бачила, як на лінзах окулярів помічниці Сю блиснув якийсь зловісно-таємничий відблиск.

Тут зарплатна картка от-от обнулиться, до біса здався той велосипед!

Гості з Королівства Кессенроден після обіду залишили гарнізон.

Через зірвану спробу замаху Джоелс скоригував графік поїздки: виїхавши з гарнізону, він разом із делегацією попрямував просто до аеропорту.

Він мусив детально доповісти дідусеві про всі добрі й погані розвіддані, здобуті під час цього візиту.

На території гарнізону бійцям гвардії не потрібно було щомиті ходити тінню за Її Величністю.

Їхня служба здебільшого зводилася до тренувань та патрулювання.

Під час перерви Шень Хань найперше квапливо надіслала повідомлення своїй омезі:

[Дзюньвань, Дзюньвань! А ти знаєш? Та маленька принцеса Квентіна для Дзян Сіньюе теж підготувала подарунок!]

[Це VIP-картка ювелірного магазину в торговельному комплексі «Ґусидзе» — рівень привілеїв там просто суперський!]

Минуло чимало часу після відправлення, але стривожена альфа так і не дочекалася відповіді від своєї дівчини.

Припустивши, що та зайнята справами, Шень Хань придушила бажання зателефонувати.

Трохи почухавши потилицю, вона знову заходилася набирати текст у полі повідомлення:

[Той гірський велосипед... я вважаю, що він має належати всій нашій гвардії. Зрештою, я лише виконала свій службовий обов'язок, от і все.]

[Тому я попросила Нін Сі продати його одному знайомому колекціонерові, перевести в готівку й віддати на потреби нашого підрозділу.]

Наприкінці повідомлення вона прикріпила стікер із котиком, який щосили тягає цеглу на будівництві.

Кабінет Імператриці.

Ґу Дзюньвань опустила очі на екран телефона; настільки сильне бажання вижити в однієї альфи змусило кутики її уст плавно вигнутися в чарівній усмішці.

Насправді в душі вона чудово розуміла, що не варто зважати на цей дрібний епізод.

Вона бачила, що дарунок Квентіни був щирим виявом звичайної вдячності.

Можливо, із домішкою краплини дівочої цікавості до Шень Хань.

Але розуміти головою — це одне.

А бачити на власні очі, як інша омега щось дарує твоїй альфі — неприємний осадок усе одно залишався цілком реальним.

Саме тому на перше повідомлення Шень Хань вона навмисне не відповіла.

І лише коли прийшло друге повідомлення, дрібна крапля ревнощів у серці омеги остаточно розвіялася.

Витончений палець злегка торкнувся екрана, набираючи в полі відповіді: [Угу, зрозуміла].

Натиснула «відправити».

Сю Джао, яка впорядковувала документи в кабінеті, краєм ока раз у раз косилася на Ґу Дзюньвань.

Коли вона побачила, як спалахнув екран особистого телефона її володарки, то відразу здогадалася: це стовідсотково собака Шень строчить «благання про пощаду»!

Помічниця Сю навіть відчула легкий докір сумління.

Адже в глибині душі вона з незрозумілих причин чогось зловтішно очікувала.

Того самого прихованого зловтішного задоволення, коли дивишся, як комусь зараз спишуть усю зарплату.

"Ох! Негарно так поводитися. Шень Хань не зробила нічого поганого, правильним виявом моєї вихованості було б заступитися за неї, а не сидіти тут і смакувати чужу халепу".

Розмірковуючи про це, Сю Джао подумки вже підраховувала залишок коштів на її банківській картці.

«Сю Джао».

Зачувши голос Ґу Дзюньвань, помічниця ледь не випалила вголос щойно пораховану суму.

Вона поправила окуляри на переніссі й підвела погляд на свою володарку.

Обличчя залишалося стриманим і діловим, але в очах уже нестримно виблискували вогники цікавості.

Помітивши таку реакцію помічниці, Ґу Дзюньвань ледь стримала сміх.

Хіба вона схожа на людину, яка закочує безглузді сцени ревнощів?

Навіть якби Шень Хань не надіслала цих виправдань, вона б нічого їй не зробила.

Хіба що простісінько списала б усі гроші з її зарплатної картки, та й по всьому.

«Пригадую, у Четвертому окрузі є старий магазин ретро-велосипедів».

«Пошукай для мене, чи є в них онлайн-магазин».

Сю Джао миттєво прийняла наказ.

А про себе ледь стримувала регіт: невже Її Величність збирається побити чужий велосипед своїм власним?

У Ґу Дзюньвань насправді не було такого азарту суперництва.

Вона просто розсудила, що Шень Хань могла сподобатися ця річ.

Тоді в бенкетній залі, ще до того, як оголосили адресата дарунка, у погляді альфи на гірський велосипед промайнуло ледь помітне захоплення.

Хоч воно було й слабким, проте Ґу Дзюньвань усе ж його вловила.

Якщо її альфі подобаються велосипеди — вона сама вибере для неї один.

Ніч минула непомітно.

Оскільки сьогодні був вихідний за графіком чергувань, Шень Хань вранці не підхоплювалася вдосвіта, як зазвичай.

Приблизно о дев'ятій тридцять ранку телефон біля її подушки раптом коротко завібрував.

Шень Хань спершу не звернула уваги й подрімала ще кілька секунд, а потім різко перекинулася й схопила слухавку в долоню.

Вона мала два телефони: службовий лежав трохи далі на комоді.

А біля подушки завжди лежав зашифрований апарат для зв'язку виключно з Ґу Дзюньвань.

[Ти прокинулася? Не розбудила тебе?]

Шень Хань зі скуйовдженим волоссям, загорнувшись у ковдру, блискавично відповіла: [Давно вже прокинулася! У мене сьогодні вихідний за графіком, ти прийдеш увечері до квартири на вечерю? Я зварю для тебе суп із реберцями!]

Графік відпочинку Ґу Дзюньвань не збігався з її графіком, тож вона в цей час уже досить довго працювала в кабінеті.

Спочатку вона думала зв'язатися пізніше, але їй дуже кортіло дізнатися, чи сподобається Шень Хань підготовлений сюрприз.

Тому вона й надіслала те повідомлення о пів на десяту ранку.

Побачивши, що альфа збирається готувати для неї, її настрій умить став сонячним і теплим, немов промені за вікном:

[У мене є для тебе подарунок. Він стоїть унизу біля камери схову твоєї квартири, пароль — твій службовий номер.]

Побачивши цей рядок, Шень Хань просто підстрибнула на ліжку.

Швидко натягуючи одяг, вона пальцями несамовито затарабанила по клавіатурі телефона:

Шень Хань: [А-а-а-а! Що це?! Я вже біжу вниз!]

Ґу Дзюньвань: [Хочеш, щоб я розкрила таємницю заздалегідь?]

Шень Хань: [Сестро, не треба! Я сама гляну!]

Ґу Дзюньвань опустила очі на її останнє слово.

Вона ще не встигла оговтатися від цього звертання «сестро», як слідом вигулькнуло наступне повідомлення:

[Я вибігла! Зворотний відлік до відкриття замка: 60 секунд, 59 секунд...]

Бурхлива радість альфи, здавалося, пробила екран смартфона, запаливши в золотавих зіницях омеги ніжну та теплу усмішку.

Ґу Дзюньвань повільно відкинулася на спинку крісла й заходилася терпляче чекати наступної звістки від своєї дівчини.

Шень Хань, поспішаючи вниз за подарунком, квапливо натягла перший-ліпший одяг, насунула бейсболку й кулею вилетіла з квартири зі смартфоном у руці.

Лише зайшовши до ліфта, вона збагнула, що досі стоїть у домашніх гумових шльопанцях.

Ногам було дещо прохолодно, але витрачати час на повернення нагору вона не збиралася.

Гадаючи, що саме приготувала Ґу Дзюньвань, вона водночас відчула легкий докір сумління.

Її дівчина подарувала їй уже стільки чудових речей, а вона сама ще жодного разу не підібрала для неї особливого презенту.

Не те щоб вона про це не думала — просто більшість варіантів вона сама ж і відкидала.

Занадто дорогі речі були їй не по кишені.

А парні предмети на зразок кухлів для закоханих надто явно видавали стосунки, тож Ґу Дзюньвань не змогла б користуватися ними на людях.

То що ж можна подарувати, аби цим можна було спокійно користуватися на публіці й водночас щомиті згадувати про неї?

До того ж ця річ неодмінно мала подобатися Ґу Дзюньвань! Бути корисною щодня! І найкраще — бути єдиною та неповторною!

Роздумуючи над цією «загадкою всесвіту», Шень Хань на ліфті спустилася на перший поверх.

У холі біля стіни поруч із камерами схову стояв герметичний ящик заввишки по пояс і завдовжки майже два метри.

Поверхня контейнера була бездоганно чистою — жодних написів чи стікерів із примітками.

Шень Хань обійшла контейнер колом і на маленькому сенсорному екрані вгорі ввела свій персональний номер бійця гвардії.

У ту ж мить пролунало кілька дзвінких клацань механізму, і бічна панель ящика, наче розсувні двері, відчинилася з невеликою щілиною.

Шень Хань рукою відсунула бічну панель убік, і її очі миттєво спалахнули захватом.

Усередині стояв неймовірно вишуканий велосипед.

Висока рама з прямою горизонтальною верхньою трубою ідеально пасувала для довгоногої альфи.

Основними кольорами корпусу були чорний та сріблястий, і лише шкіряні гріпси керма та сідло мали теплий кавовий відтінок.

Цей ретро-велосипед виглядав солідно, благородно, у ньому відчувалися стримана міць та вінтажна естетика минулої епохи.

Шень Хань не могла відірвати від нього рук: вона зробила купу фотографій і надіслала їх Ґу Дзюньвань.

А потім однією рукою підхопила раму й бадьорим кроком викотила велосипед із будинку.

Коли вона перекинула ногу через сідло, ідеально підібрана висота викликала відчуття, ніби цю модель виготовили індивідуально за її мірками.

Альфа на ретро-велосипеді заходилася намотувати кола дорогами біля будинку, наче велика кішка, що несамовито радіє першому зимовому снігу серед поля.

У самий розпал веселощів Шень Хань раптом помітила, як на перехресті попереду завмерли й ошелешено витріщилися на неї чотири постаті — двоє дорослих і двоє дітей.

Вона різко натиснула на гальма, зупинившись за три метри від них.

Це була родина з чотирьох осіб, яка також жила на території гарнізону; власне, Шень Хань уже перетиналася з ними в новорічну ніч.

Тоді вона стояла й по-дурному либилася у дзеркало заднього виду автомобіля, а ці четверо сиділи в салоні й спостерігали всю сцену від початку до кінця.

Словом, це була вкрай незручна чорна сторінка її біографії.

Голова родини впізнав Шень Хань, тож разом із дружиною та дітьми підійшов привітатися:

«Капітанко Шень, доброго ранку!».

Шень Хань під допитливими поглядами двох малюків, які схилили голівки набік, відчула неабияку ніяковість. Обмінявшись кількома черговими ввічливими фразами, вона поспіхом крутнула педалі й поїхала геть.

Лише коли її постать повністю зникла за поворотом, шестирічна дівчинка з двома кумедними кісками відвела зацікавлений погляд:

«Мамо, а чому та старша сестричка катається на велосипеді в шльопанцях?».

І, сховавши шию від прохолоди, малеча додала: «Їй хіба не холодно?».

Мати нахилилася, підхопила донечку на руки й з усмішкою відповіла: «Та старша сестричка сьогодні, мабуть, знову виграла в лотерею».

Шень Хань, затягнувши велосипед до квартири, усе ще палала піднесенням.

Несподівано в її голові сяйнула чудова думка, і вона квапливо набрала повідомлення Ґу Дзюньвань:

[Дзюньвань, ти зможеш виділити трохи вільного часу сьогодні? Я покатаю тебе на велосипеді!]

[На позашляховому полі тренувального сектору сьогодні нікого немає. Я буду дуже обережною, нас ніхто не побачить.]

Отримавши повідомлення, Ґу Дзюньвань негайно зазирнула до свого розкладу на сьогодні.

А потім швидко відписала: [Тоді о 15:00. Я підійду просто до позашляхового майданчика].

------(Перекладач має що сказати)------ Настільки сильне бажання вижити й мати дружину, хахахаха