Розділ 87 — Слабкість у ногах

Оскільки вранці на неї чекали дві відеоконференції, Ґу Дзюньвань вдягла досить суворий діловий костюм зі спідницею.

Чорний піджак підперізував темний золотавий ремінь, підкреслюючи й без того тонку талію та надаючи її постаті ще більшої граційності й тендітності.

Близько другої тридцять пополудні з нагальними справами було майже покінчено.

Ґу Дзюньвань опустила погляд на власну спідницю та чорні панчохи, вирішивши, що перед побаченням із Шень Хань варто було б спершу змінити вбрання.

Цей одяг абсолютно не пасував для велосипедних прогулянок — нехай навіть вона збиралася їхати лише пасажиркою.

Одна лише думка про те, що її альфа невдовзі кататиме її, сповнювала серце омеги солодощів нетерплячого очікування.

Відстань від адміністративного блоку до полігону була чималою, тож туди доводилося добиратися машиною.

Щойно Сю Джао почула, що Шень Хань надумала потягти Її Величність кататися на велосипеді по позашляховому майданчику, у неї серце в п'яти пішло.

Вона квапливо шукала номер водія в телефоні й водночас тихо застерігала: «Ваша Величносте, там же скрізь канави, ями та каміння. Кажуть, на деяких ділянках навіть повнопривідним позашляховикам проїхати важко — це ж зовсім небезпечно».

Трохи помовчавши, вона спробувала ще раз переконати володарку: «Може, ви накажете Шень Хань обрати інше місце? Або просто скасуєте все на певний час?».

Ґу Дзюньвань саме вела помічницю до гардеробної кімнати й, почувши ці слова, навіть не сповільнила кроку.

«В інших місцях нас або побачать сторонні, або дороги не пристосовані для велосипеда».

«До того ж мені самій це дуже цікаво: я ж іще зроду не каталася на велосипеді пасажиркою».

Почувши таку непохитну відповідь Її Величності, Сю Джао більше не наважувалася вставляти зауваження.

Вона чудово розуміла нинішній настрій Ґу Дзюньвань.

Через свій статус Ґу Дзюньвань ще змалечку була позбавлена звичайних дитячих радощів порівняно з однолітками.

А після вторинної диференціації на омегу її вільний час і поготів катастрофічно стиснувся до мінімуму.

Хто бажає носити корону, мусить зносити її вагу.

Титул Її Величності був не лише найвищою славою, але й невидимими, важкими кайданами.

"Лише така собака Шень, якій байдуже до всього тягаря правительки, може дозволити собі такі божевільні витівки".

"Мабуть, саме тому Її Величність поряд із нею відчуває справжнє полегшення".

Спеціальна помічниця Сю розмірковувала про це, але в глибині душі в неї все одно все зводило від роздратування.

Святий боже! Якій нормальній альфі взагалі спаде на думку катати свою омегу на велосипеді по танковому полігону для бездоріжжя?!

……

Шень Хань прибула на місце зустрічі за пів години до призначеного часу.

Вона навіть не злазила з велосипеда: витягнула довгу ногу, зробивши з неї найзручнішу підніжку-опору.

Тренувальний сектор гвардійців мав суворий пропускний режим, тож звичайні працівники гарнізону не мали сюди доступу.

Навколо стояла мертва тиша, лише зрідка сухе гілля падало з дерев, гучно тріскаючи об землю.

Шень Хань задерла голову, примружившись, оглянула розташовану неподалік щоглу з камерою відеоспостереження й набрала Ма Хаою.

«Ти бачиш, де я стою?».

Низькорослий агент, який сидів в одній із диспетчерських, дивлячись на самовдоволену пику своєї шефині на одному з моніторів, відчув у роті кислий присмак заздрощів.

Як же можна не заздрити: побачення із самою Імператрицею!

«Бачу. Чи варто нам вимкнути спостереження зараз чи пізніше?».

Шень Хань: «Почекай трохи, не клади слухавку. Вимкнеш, коли я скажу. Ти сьогодні наполегливо працював. У тебе мав бути вихідний, але ти все одно мав прийти і допомогти мені».

Ма Хаою наблизив зображення з камери, уважно вивчаючи ретро-велосипед у кадрі.

А потім із цікавістю спитав: «Шефе, а звідки цей апарат? Теж та зеленоока маленька принцеса подарувала?».

Шень Хань однією рукою тримала телефон біля вуха, а іншою легенько дзеленчала дзвоником на кермі, насмішкувато відповідаючи: «Та ну тебе, з якого дива? Хто це мене задарма обсипатиме подарунками?».

Ма Хаою: «Ого, а де ти його купила? Такий класний! Я б собі теж такий узяв поганяти».

Шень Хань: «Де купили — гадки не маю, це мені Дзюньвань подарувала».

Ма Хаою: «……».

Ще трохи таких хвастощів — і я просто піду звідси геть!

Поки вони балакали, чорний представницький автомобіль повільно порівнявся з місцем, де чекала Шень Хань.

Очі Шень Хань радісно спалахнули, і вона хутко звеліла Ма Хаою вирубити камеру над цією дорогою.

На самому полігоні камер не було, проте одна стежила за проїздом біля воріт.

Взагалі-то службова автівка могла заїхати всередину, але Шень Хань хотіла забрати свою дівчину на двох колесах саме тут.

Щоб не тягнути за собою двох зайвих «глядачів», перед якими соромно навіть обійняти власну омегу.

Ці наївні розрахунки своєї альфи Ґу Дзюньвань, звісно ж, розкусила з першого погляду.

Автомобіль ще не встиг зупинитися, як вона вже звернулася до пасажирів попереду: «Залиште машину тут, я повернуся десь за годину».

Сю Джао, яка роками служила поруч, умить усе второпала.

Вона розвернулася до заднього сидіння й тихо промовила: «Ваша Величносте, будьте дуже обережні».

Ґу Дзюньвань стримано всміхнулася: «Не хвилюйся, Шень Хань знає межу».

Автомобіль плавно загальмував біля узбіччя.

Аби не заважати побаченню Її Величності, ані водій, ані Сю Джао не стали виходити.

Крізь лобове скло вони спостерігали, як Ґу Дзюньвань наближається до високої довгоногої альфи.

Вони не встигли перекинутися й трьома фразами, як та альфа раптом нахилилася, підхопила Її Величність на руки й посадила просто перед собою на верхню трубу рами велосипеда.

А наступної миті двоколісний кінь разом із парою, наче вихор, увірвався на територію полігону.

Водій від шоку мало не випустив кермо з рук, витріщивши очі.

Сю Джао на обличчі не виказала нічого, але подумки несамовито кричала.

"А-а-а! Собака Шень і знає межу?! Та вона й близько не знає, що це таке! Тільки спробуй упустити Її Величність — я з тебе живу шкуру спущу!".

Полігон для випробувань, рівна ділянка траси.

Ґу Дзюньвань сиділа боком на горизонтальній рамі велосипеда, відчуваючи водночас і шалену цікавість, і напругу.

Вона спочатку розраховувала сісти на задній багажник, але ніяк не очікувала, що Шень Хань підхопить її та посадить попереду себе.

Альфа простягла руки до керма, замкнувши дівчину в затишному кільці власних обіймів.

Зустрічний прохолодний вітерець розтріпав неслухняні пасма біля її скронь.

Проте знайоме гаряче тепло за спиною дарувало неймовірне відчуття абсолютного спокою.

Тонкий запах кедра разом із гарячим подихом торкався щоки омеги, забарвлюючи кінчик її витонченого вушка, що визирав з-під волосся, у густий рум'янець.

Шень Хань пильно дивилася вперед, стежачи за дорогою, але її підборіддя ніжно спиралося на плече Ґу Дзюньвань, а губи тихо шепотіли: «Дзюньвань, мені неймовірно подобається твій подарунок».

Почувши це щире зізнання, Ґу Дзюньвань відчула повне умиротворення.

Вона прикрила очі, вдихаючи свіже повітря свободи та відчуваючи дихання своєї альфи, а голос її забринів неприхованою радістю: «Тоді, окрім супу з реберцями, я можу замовити ще якісь страви на вечір?».

Шень Хань із максимально серйозним виглядом відповіла: «Звісно! Чого душа забажає? Шеф-кухарка Шень приготує все!».

А подумки додала: "Та ти навіть мене саму з'їсти можеш!".

Хоча місцем катання було обрано позашляховий сектор, Шень Хань зовсім не збиралася везти свою дівчину по кам'янистих кручах та баюрах.

Вона оминала навіть дрібний гравій із вибоїнами, тримаючись виключно гладенького асфальтованого покриття.

Більша частина цього майданчика відтворювала дику місцевість, але кілька доріг імітували заміські селища.

Шлях був вузьким і звивистим, а по обидва боки височіли кількаметрові земляні пагорби.

Їдучи цією трасою, складалося повне враження самотньої мандрівки безлюдними просторами.

За 15 хвилин вони заїхали в довгий тунель.

Довжина тунелю сягала близько двох кілометрів, а посередині була крута дуга повороту.

Щойно велосипед заїхав глибше, як навколишній світ потонув у темряві.

Світло зникло, і все довкола поглинула суцільна безпросвітна пітьма.

Ця раптова темрява змусила тендітну спину Ґу Дзюньвань мимоволі напружитися.

Омеги від природи були чутливими: за таких умов нерви оголювалися, народжуючи інстинктивну тривогу.

І саме в цей момент Шень Хань плавно натиснула на гальма, зупиняючи велосипед.

Ґу Дзюньвань ще тісніше притиснулася спиною до теплого тіла позаду й стиха покликала: «Шень Хань, виїжджаймо звідси швидше».

Щойно зірвалися ці слова, як гарячі вуста торкнулися шкіри за її вухом.

Голос альфи прозвучав глухо й низько, наче сама ця темрява: «Не бійся».

Сказавши це, вона міцно обхопила Ґу Дзюньвань за талію й одним плавним рухом зняла її з рами на землю.

Велосипед, утративши рівновагу, упав набік, і маленький металевий дзвоник відгукнувся коротким, дзвінким ударом.

У пітьмі Ґу Дзюньвань могла розгледіти хіба що невиразний силует Шень Хань.

Хвиля хвилювання, наче вода крізь прорвану греблю, затопила її з головою.

Вона інстинктивно витягла руки й учепилася в куртку Шень Хань, мов потопельник, який намацав рятівну дошку в штормовому морі.

Шень Хань міцно пригорнула свою омегу до грудей — обережно, але з відчутним поривом захистити.

Вона не робила жодних зухвалих рухів, лише зімкнула руки, тримаючи красуню перед собою в щільних, надійних обіймах.

Вона привела Ґу Дзюньвань сюди зовсім не для того, щоб налякати її чи дозволити собі нахабство.

Невдовзі їм належало вирушити до Північного округу, аби зійтися віч-на-віч із могутнім таємним ворогом, що заліг там у засідці.

Шень Хань так хотілося взяти на себе частину тягаря, але вона з гіркотою розуміла, що на теперішньому етапі майже безсила допомогти у великій політиці.

Боротьба за владу часом нагадує важкі жорна долі, що котяться вперед.

Ти ніколи не знаєш напевно, чи готовий витримати їхній удар, чи розіб'єшся на порох від найменшої помилки.

Шень Хань з'явилася в житті Ґу Дзюньвань у найчорнішу смугу її долі.

І вона щиро хотіла пройти з нею крізь усю темряву, щоб разом зустріти перші промені світанку.

Але виголошувати такі пафосні слова здавалося занадто награним — Шень Хань за жодних обставин не наважилася б сказати це вголос.

Тому вона й вигадала цей незграбний спосіб: дати своїй омезі відчути себе поруч усією душею й тілом.

Серед непроглядної пітьми зір Ґу Дзюньвань відключився, зате решта відчуттів загострилася до межі.

Вона чула потужне, рівне биття серця своєї альфи, вдихала знайомий морозний кедровий аромат, відчуваючи, як кров у її власних жилах починає вирувати швидше.

«Шень Хань...».

Почувши цей тихий шепіт, Шень Хань трохи послабила обійми, аби схилити голову й відповісти.

Проте вона не встигла зронити й звуку: м'які, ніжні вуста омеги самі знайшли її губи.

Шень Хань спочатку завмерла від несподіванки, а потім долонею підтримала потилицю Ґу Дзюньвань, поглиблюючи поцілунок.

Спершу вона намагалася триматися стримано, але що довше це тривало, то палкішим і нестримнішим ставав її подих.

Можливо, ця густа темрява розбудила дрімаючого звіра всередині: первісна жага завоювання, притаманна альфам, у цю мить вирвалася на волю.

Шень Хань ніжно прикусила її губи, зламала тендітну «оборону» й заходилася жадібно досліджувати кожен міліметр.

Вона мало не ненаситно вбирала солодку ніжність і тонкий аромат своєї омеги, втративши здатність зупинитися.

Дихання Ґу Дзюньвань збилося; через нестачу кисню їй здавалося, що свідомість от-от вислизне.

Вона інстинктивно міцніше обхопила альфу за шию, потопаючи в цьому владному, але водночас сповненому безмежної ніжності полоні.

Солодкий аромат несамовито сплівся на їхніх губах та язиках.

У цьому тунелі, де не було видно навіть власної долоні, вони стали єдиним світлом одна для одної, жадібно черпаючи тепло серед темряви.

Біля в'їзду на полігон, усередині службового автомобіля.

Сю Джао укотре підняла руку, зиркнувши на годинник: «Минула вже ціла година, чому Її Величність досі не повернулася?».

Водій відкрутив кришку термоса й неспішно надпив гарячого чаю.

Він не наважився відповісти спеціальній помічниці Сю, але подумки посміхнувся: "Коли закохана пара альфи та омеги залишається наодинці, хіба одна година — це час?".

Саме в цю мить на дорозі з'явилася Шень Хань, яка везла Ґу Дзюньвань.

Сю Джао лише встигла полегшено видихнути, як придивилася ближче й помітила: металевий дзвоник на кермі велосипеда був зламаний!

Учора ввечері вона особисто розпоряджалася пакуванням подарунка до контейнера, тому чудово пам'ятала всі дрібниці.

Дзвоник мав стирчати рівно на кермі, а зараз він жалюгідно бовтався десь знизу.

Невже ця собака і справді перекинулася разом із велосипедом?!

З цими думками Сю Джао негайно вискочила з машини.

Але щойно вона, спохмурнівши, зібралася суворо вимагати пояснень від цієї альфи, як раптом помітила на губах Шень Хань розмазані сліди блиску для губ.

Хоч вони були ледь помітними, від пильного ока помічниці Сю це не сховалося.

У цей момент Ґу Дзюньвань, тримаючись за руку альфи, зіскочила з велосипеда.

Коли її стопи торкнулися асфальту, коліна виразно підігнулися.

Відчуваючи повну слабкість і ватність у ногах, Ґу Дзюньвань згоряла від сорому.

Подумати тільки: поцілунки Шень Хань змусили її ноги геть ослабнути, та так, що в тому тунелі альфі зрештою довелося на руках нести її назад і саджати на раму.

«Я поїду першою».

Тихо кинувши цю фразу, Ґу Дзюньвань швидким кроком попрямувала до представницького седана.

Побачивши таку картину, Сю Джао і без слів зрозуміла, що саме ця альфа щойно витворяла з її володаркою.

Вона крізь скельця окулярів люто зиркнула на Шень Хань, а потім мерщій побігла наздоганяти Ґу Дзюньвань.

Шень Хань ще довго стояла на місці, смакуючи солодкі спогади; лише коли машина її дівчини остаточно зникла з очей, вона набрала Ма Хаою, щоб той знову ввімкнув камери.

Альфа крутнула педалі довгими ногами й у піднесеному настрої покотила на новенькому велосипеді до гарнізонного супермаркету — купувати продукти на вечерю.

------(Перекладач має що сказати)------ Собака Шень, хахаха