Розділ 92 — Тимчасова менеджерка

У Другому окрузі Вільної Федерації на північному сході та південному заході розташовувалося по одній військовій базі.

Місцем зустрічі Ґу Дзюньвань та командувача П'ятої армійської групи було призначено навчальний табір за сотню лі від південно-західної бази.

Озброєні підрозділи обох сторін несли варту по зовнішньому периметру табору.

Усередині ж перебувало менш ніж сто людей.

Ґу Дзюньвань у супроводі особистої помічниці, усієї своєї гвардії та ще понад десятка військових майстрів ступила на територію частини.

Командувач же привів із собою лише двадцятьох бійців.

Крім них, у таборі чергували звичайні медики та службовці тилового забезпечення — усього сім-вісім осіб.

Командувача П'ятої армійської групи звали Ю Сяо. Йому було під шістдесят, і він був альфою рангу A.

Він мав надзвичайно міцну, кремезну статуру й суворе обличчя з чіткими рубаними рисами — з першого погляду було зрозуміло, що це загартований у боях хоробрий воїн.

Поруч із Ю Сяо невідступно йшов мовчазний чоловік середнього віку.

Це був його ад'ютант, чиї обов'язки багато в чому нагадували посаду секретаря командувача.

Ю Сяо та Ґу Дзюньвань не бажали, щоб їхню розмову почув бодай хтось сторонній, проте з огляду на ворожість таборів вони не могли усамітнитися, як звичайні «володарка та підлеглий».

Хто знає, чи не спаде командувачеві на думку спробувати захопити правительку в заручниці.

Зважаючи на це, місцем особистої розмови обрали особливу кімнату.

Товсте броньоване скло ділило приміщення на дві ізольовані зони.

Ґу Дзюньвань та Ю Сяо зайшли через різні двері й мали вести бесіду через прозору перегородку.

Усередині звук вільно передавався без перешкод, тоді як ззовні ані людське вухо, ані прослуховувальні пристрої не могли вловити жодного слова.

За своєю суттю такий формат зустрічі мало чим відрізнявся від звичайного відеозв'язку.

Але щодо щирості та секретності розмова крізь екрани ніколи не зрівнялася б із присутністю віч-на-віч.

Передові технології часом нагадують меч із двома лезами.

Даруючи людям зручність, вони водночас зводять безліч бар'єрів на шляху до взаємної довіри.

Одна зі стін у кімнаті для переговорів була зроблена зі звукоізоляційного скла.

Шень Хань та решта бійців стояли на плацу перед будівлею й чудово бачили все, що відбувалося всередині.

Сю Джао не могла зайти до кімнати разом зі своєю володаркою, тому просто дістала ноутбук, сіла на лаву й заходилася працювати.

Усередині кімнати переговорів.

Ґу Дзюньвань жодним словом не згадала про військовий переворот.

Вони з Ю Сяо коротко обговорили виявлення ворожих кротів у лавах армійської групи, після чого запала коротка тиша.

Ю Сяо тримався з кам'яним обличчям: він ані словом не спробував виправдати свій вчинок півторарічної давнини, але й квапитися завершувати розмову не збирався.

Він просто сидів із прямою спиною й пильно дивився на жінку по той бік броньованого скла, невідомо про що роздумуючи.

За хвилину Ґу Дзюньвань озвалася першою:

«Дядьку Ю, тоді, із Ю Мань...»

Вона ледь устигла розпочати фразу, як Ю Сяо вирячив люті тигрячі очі й різко гримнув:

«Досить! Тобі не слід знову ворушити ту справу!»

«Я підтримав Ювей зовсім не тому, що ти в чомусь схибила! Ти набагато краще за неї підходиш на роль лідерки держави, але її волю я поділяю більше!»

Коли він говорив, його емоції зашкалювали.

Він щосили зацідив кулаком у броньоване скло перед собою, і по всій кімнаті розкотився глухий, важкий гул.

Обидва загони охорони, що стояли на плацу, від несподіванки аж здригнулися.

Бійці П'ятої армійської групи зреагували спокійніше — вони знали запальну вдачу свого командира.

А от гвардійці Ґу Дзюньвань на чолі з Шень Хань умить напружилися, наче перед боєм!

Якби Ґу Дзюньвань, яка сиділа в кімнаті, не підняла долоню в їхній бік, зупиняючи рух, вони б уже виламали двері й увірвалися всередину.

Ґу Дзюньвань навіть не повернула голови в бік своєї охорони.

Опустивши руку, вона продовжила дивитися на Ю Сяо: «Дядьку Ю, я не намагаюся знову відкрити старі рани, згадуючи минуле».

«Просто я вважаю, що повинна розповісти тобі іншу частину правди, яку вдалося з'ясувати під час розслідування. Ти можеш і далі підтримувати Ювей, але я не хочу, щоб ти все життя провів у кайданах ненависті».

Почувши слово «правда», Ю Сяо спершу закляк, а потім його губи скривилися в гіркій усмішці самоіронії.

Він глухо відрізав: «Я дуже чітко розумію людину, яка тоді застрелила мою доньку. Я думаю, що в розслідуванні, про яке ви згадали, немає жодної іншої правди».

Ґу Дзюньвань спохмурніла й похитала головою: «Річ не в тому, хто стріляв».

Хоча Вільна Федерація вже багато років не брала участі в зовнішніх конфліктах, внутрішні локальні сутички спалахували повсякчас.

Насамперед тому, що ідея рівноправності альф та омег занадто сильно підривала інтереси старих впливових кіл.

Такі реформи потребували спільних зусиль кількох поколінь, аби дати відчутний результат, і змінити все кількома указами було просто неможливо.

Коли шістнадцятирічна Ґу Дзюньвань перебрала на себе кермо влади, доньці Ю Сяо, Ю Мань, щойно виповнилося вісімнадцять.

Ю Сяо провів усе життя в сідлі й лише під сорок років дістав цю єдину дорогу донечку, над якою буквально дихати боявся.

Ім'я Мань означало романтичність і чистоту — він щиро бажав їй зберегти дитячу щирість і бути щасливою до кінця днів.

Ніхто не міг уявити, що квітка життя Ю Мань зів'яне у вісімнадцять років.

Пройшовши вторинну диференціацію, вона стала альфою рангу A, як і її батько, чим надзвичайно пишалася.

Вона вступила до військової академії, прагнучи стати офіцером, як тато.

Того року Ґу Ювей теж щойно завершила диференціацію й була найкращою подругою Ю Мань.

Вони ділилися всіма секретами й плекали величні мрії про майбутнє.

У юних головах двох дівчат-альф так чи інакше жила думка, що тендітні від природи омеги мало пристосовані для керування державою.

Навіть колишня Імператриця, настільки могутня постать, зрештою була змушена відійти від справ через слабке здоров'я.

До того ж, якщо державу очолить альфа, це ж аж ніяк не заважатиме рівності альф та омег.

Місцем, де Ю Мань наздогнала ворожа куля, було щойно мирно звільнене гірське поселення.

Постріл збив її з глиняного містка, і вона впала в річку внизу.

У той момент на березі стояло понад десять місцевих омег із селища: солдати зовсім недавно випустили їх із підвалів, де тих тримали силою. Почувши постріли, перелякані дівчата лише збилися докупи на землі.

Побачивши, що хтось упав у воду, жодна з них не наважилася стрибнути в бурхливий потік на порятунок — вони лише в паніці верещали, гукаючи бійців, які були далеко.

А коли солдати прибігли й кинулися у воду, витягти вдалося лише мертве тіло Ю Мань.

Поранення від кулі не було смертельним.

Смерть настала від удушення у воді.

Коли Ю Сяо дістався доньки, її тіло вже заклякло.

Цей залізний воїн, який пролив стільки крові на захист Федерації, вперше в житті заридав уголос, захлинаючись сльозами.

Ґу Дзюньвань мала рацію: Ю Сяо зважився на бунт не заради посад чи влади.

Він просто виконував останню волю своєї загиблої дитини.

Щоденник Ю Мань ряснів юнацькими мріями про майбутнє.

Вона мріяла, що її найкраща подруга Ґу Ювей стане правителькою, і тоді вона сама буде найгострішим бойовим клинком у її руках!

Записи в щоденнику були наївною ілюзією палкої дівчини, відірваною від жорстокої реальності.

Ця мрія розбилася на друзки в крижаній зимовій воді річки.

Але вона стала тим єдиним промінцем, який вивів Ю Сяо з темряви пекла.

А згодом уміла маніпуляція ворогів привела все до теперішнього розколу.

Знову згадавши ті події, Ю Сяо відчув, як очі налилися гарячою вологою.

Ґу Дзюньвань теж краяло серце, але вона мусила договорити:

«Дядьку Ю, у тому селищі, яке ви тоді визволили, усіх омег від самого дня диференціації замикали в клітках і перетворювали на машини для народження дітей. У той час на березі було більше десяти людей, і ніхто з них не вмів плавати».

«Вони дійсно були заляканими й безпорадними, але зовсім не дивилися байдуже на чужу загибель».

«Я знаю, що цей камінь роками тисне на твоє серце. Розповідаючи це, я не сподіваюся вмить усе змінити...»

Поки всередині тривала непроста розмова, зовні, на плацу, також почали виникати підводні течії.

Який командир — такі й бійці.

Разом із Ю Сяо прибули такі ж кремезні здоровані, як і він сам.

Ці міцні альфи скоса поглядали на особисту гвардію Її Величності з неприхованим презирством.

Хоч вони й знали, що в лавах гвардії є альфи рангу S і що ті нюхали порох на передовій, невидима зневага нікуди не зникала.

Це нагадувало ставлення ветеранів, які вижили під шквальним вогнем, до переможців парадних змагань.

В очах перших останні були майстрами красивих звітів, чия доблесть існувала лише завдяки слабкості суперників.

Тут один із бійців армійської групи зухвало звернувся до Шень Хань:

«Ти ж капітанка цієї гвардії? Тут якраз є вільний плац — перевіримо сили?»

Шень Хань ще не встигла відповісти, як уперед вискочила Нін Сі:

«Ти хто такий узагалі? Тобі ще дозвіл треба заслужити, щоб із нашою командиркою битися!»

Вона ще від самого початку кипіла від люті, бо насмішкуваті погляди супротивників були занадто відвертими.

Хіба що слово «нікчеми» на лобі не написали!

Зараз обстановка в кімнаті за склом уже заспокоїлася.

Та й коротка навчальна дуель між бійцями не вважалася порушенням статуту.

Тож зачувши виклик здорованя, Нін Сі без вагань огризнулася.

Проте її сповнені пороху слова викликали в лавах солдатів лише дружний регіт.

Ті стояли струнко, не хиталися й не перешіптувалися.

Але саме це дратувало ще сильніше.

Гвардійці Її Величності спохмурніли.

Бо цей сміх був не натягнутим, а щирим — ніби репліка Нін Сі була добірним анекдотом.

У крові кожного альфи закладено інстинкт суперництва.

Шень Хань не була винятком.

У буденному житті вона поводилася м'яко й стримано, але це не означало відсутності характеру.

Навпаки: коли її терпець уривався, вона ставала некерованішою за будь-кого.

«Гей, а що тут смішного?»

«За нашими правилами, якщо хочете кинути мені виклик, спочатку треба записатися на прийом через асистентку».

Кинувши цю фразу, Шень Хань повернула голову до Сю Джао: «Помічнице Сю, вони записувалися в графік?»

Якби це був хтось інший, Сю Джао навіть голови б не підвела.

Але перед нею була альфа самої Її Величності, яка вирішила зіграти комедію, тож довелося підіграти.

«Зачекайте хвилинку, — Сю Джао з діловим виглядом постукала по клавіатурі ноутбука, поправила пальцем оправу окулярів і сухо відчеканила: — На сьогодні до капітанки Шень жодних записів на поєдинок не зареєстровано».

Шень Хань кивнула й повернулася до спантеличених армійців, похитавши головою: «Як же добре, коли не знаєш жодних правил: просто, весело, без зайвих турбот».

Бійці П'ятої армійської групи аж похлинулися повітрям.

Якби їх просто вилаяли чи висміяли, вони б пропустили це повз вуха.

Але почувши цей короткий діалог між капітанкою та Сю Джао, вони зненацька відчули себе якимись дикунами з глухого села.

Стривайте! Відколи це спеціальна помічниця Її Величності веде такі справи?!

Це ж як менеджерка, яка узгоджує виступи для знаменитостей!

Бійця, що кинув виклик, звали Вань Пен; він планував поглузувати з інших, а зрештою сам пошився в дурні.

Так діло не піде!

Вань Пен карбуючи крок підійшов до Сю Джао й рішуче випалив:

«Добрий день! Будь ласка, внесіть мене до списку: я хочу записатися на виклик капітанки Шень!»

Побачивши приклад Вань Пена, ще двоє солдатів стройовим кроком рушили до Сю Джао:

«Доброго дня, ми теж хочемо стати в чергу на поєдинок із капітанкою Шень!»

Сю Джао: «……».

Що відбувається?! Невже людина навіть не може спокійно працювати?!

Поки помічниця подумки проклинала свою раптову роль «тимчасової менеджерки», винуватиця цього безладу вже із щирим запалом заходилася наводити лад у черзі.

Шень Хань витягла праву руку вперед, показавши стандартний регулювальний жест «скинути швидкість».

«Ану в колону по одному, не штовхатися, підходимо по черзі!»

------(Перекладач має що сказати)------

Ану в колону по одному, не штовхатися, підходимо по черзі!