Розділ 93 — Непристойні домагання

Ранковий час летів напрочуд швидко.

Стрілки годинника непомітно наблизилися до 11:30.

Сонце виринуло з-за хмар, заливаючи весь тренувальний табір теплим і лагідним світлом.

Прозора скляна стіна ділила приміщення для переговорів та подвір'я на два абсолютно різні світи.

Дивлячись на чоловіка перед собою, який із почервонілими очима щосили тамував бурю емоцій, Ґу Дзюньвань вчасно замовкла.

Вона усвідомлювала, що ця запізніла правда мало що змінить.

Проте вона могла бодай зупинити крижану пустку, яка роками розросталася в його серці.

Неподалік на тренувальному плацу сходилися в навчальному двобої двоє альф.

Краплі поту стікали щоками, розливаючи навколо відчуття молодості й сили.

Життєвий шлях загалом такий.

Хтось передчасно дістається фінальної межі буття; хтось усе ще блукає на самоті цією дорогою, розгублений і спраглий відповідей.

А хтось змушений нести на плечах незавершений тягар попередників і вперто крокувати далі в невідомість.

Шень Хань сьогодні прибула сюди зовсім не для того, щоб махати кулаками, але наполегливість бійців армійської групи не залишила їй вибору.

Зрештою вона прийняла виклик Вань Пена.

Обоє були загартованими майстрами рукопашного бою: один брав нищівною вагою й потужністю, інша — неймовірною спритністю та гнучкістю.

Вони билися понад чверть години, проте переваги так ніхто й не здобув.

Якраз тоді, коли решта альф із захватом та напругою стежила за сутичкою, у лавах особистої гвардії Її Величності хтось раптово впав на землю.

Шень Хань мала зірке око: умить помітивши, що зле стало саме Дзян Сіньюе, вона квапливо відскочила на кілька кроків назад і підняла руку, зупиняючи поєдинок.

«Бій закінчено! Будь ласка, допоможіть терміново покликати медиків, спасибі!»

Кинувши цю поспішну фразу Вань Пену, вона рвучко розвернулася й побігла до Дзян Сіньюе.

На обличчі Вань Пена відбилося розчарування: він уже дуже давно не відчував такого шаленого захвату від зустрічі з рівним супротивником. Проте бачачи, що єдина омега в обох загонах знепритомніла, він не наважився наполягати на продовженні бою.

Він лише подумав, що треба буде обов'язково підійти до спеціальної помічниці Сю й записатися ще на кілька вільних слотів.

А що, як розмова командувача з Її Величністю затягнеться до вечора?

Сю Джао стояла найближче до Дзян Сіньюе, тому коли та впала, підбігла першою.

Побачивши, що до них біжить Шень Хань, вона різко підвела голову й крикнула:

«Стій, не підходь сюди!»

Дзян Сіньюе впала зовсім не від втоми — у неї раптово почалася тічка.

Зупинивши Шень Хань, Сю Джао суворо звернулася до інших бійців-альф із гвардії:

«Ви теж відійдіть подалі! Тут упораюся я одна».

Дзян Сіньюе й сама не розуміла, що з нею трапилося: тічка настала на цілий тиждень раніше строку.

Вона завжди ставилася до цього вкрай відповідально, і просто зараз на її шиї був наклеєний блокаторний пластир.

"Невже підробку підсунули? От дідько, більше ніколи в житті не повірю однокласникам, які раптом подалися торгувати всяким непотребом на прямих трансляціях!"

Чергові медики з табору з'явилися дуже швидко: і лікар, і медсестра виявилися бетами.

У їхній виїзній валізці не знайшлося відповідного блокатора для Дзян Сіньюе, тож Сю Джао разом із медсестрою підхопили її під руки й слідом за лікарем попрямували до медпункту.

За звичайних обставин Сю Джао ніколи б не відійшла від Ґу Дзюньвань.

Але сьогодні ситуація була надзвичайною: коли в омеги починається тічка, феромони виходять з-під контролю, і присутність альф із команди була категорично небажаною.

«Пильнуй Її Величність. Ми скоро повернемося, це не займе багато часу», — перед тим як піти, спеціальна помічниця Сю окремо попередила Шень Хань.

«Не хвилюйся, битися я більше ні з ким не буду. Якщо щось знадобиться — одразу телефонуй».

Шень Хань натягла куртку й поглядом провела групу.

Медпункт насправді розташовувався неподалік від тренувального плацу:

по прямій не набралося б і одного кілометра.

Проте через паркани й переходи доводилося петляти кількома коридорами.

Весь навчальний табір заздалегідь звільнили від сторонніх, тому в лазареті чергували лише цей лікар та медсестра.

Лікар був бетою середнього віку: невисокий, у товстих окулярах, а вільний білий халат комічно напинався на помітному пивному черевці.

Медпункт був невеликим, але мав чітке зонування.

Спереду був кабінет прийому: робочий стіл, комп'ютер, стільці та вазони з рослинами.

Посередині тягнувся вузький коридорчик, по обидва боки якого розташовувалися окремі кімнати: аптечний склад, ізолятор і маніпуляційна.

У самому кінці коридору містилася процедурна кімната.

Щойно Сю Джао переступила поріг приймального покою, медсестра перегородила їй дорогу:

«Будь ласка, зачекайте тут. І заповніть, будь ласка, картку пацієнтки».

Реєстрація даних була стандартною процедурою.

Сю Джао не запідозрила нічого лихого, взяла бланк і сіла за стіл заповнювати поля.

Коли Дзян Сіньюе падала, то здерла шкіру на ліктях і потягнула зап'ястя — ці травми також потребували обробки.

Троє інших зайшли до процедурної.

Звуки кроків упереміш із легким брязкотом медичних лотків глухо відлунювали в коридорі, створюючи тривожну метушню.

Заповнивши бланк, Сю Джао підвела погляд і виявила, що двері процедурної за кілька метрів попереду хтось непомітно зачинив.

Вона рушила коридором уперед, але на півдорозі з аптечного складу раптом виринула медсестра:

«Гей-гей, не ходіть туди без дозволу, чекайте в приймальні».

Сю Джао зміряла жінку перед собою холодним і прискіпливим поглядом крізь лінзи окулярів:

«Навіщо зачиняти двері під час звичайного огляду? Якщо ви порушите хоч один регламент, я особисто доповім про це Її Величності!»

На обличчі медсестри майнуло секундне вагання, але вона вперто відрізала:

«Двері, певно, просто протяг захлопнув. Жодних порушень немає, і куди б ви не скаржилися — це порожній звук».

«Геть із дороги!»

Сю Джао не збиралася витрачати час на безглузді балачки: відштовхнувши медсестру плечем, вона підійшла впритул до процедурної й натиснула на дверну ручку.

Ручка опустилася, проте двері не піддалися.

Водночас зсередини долинув глухий брязкіт металевого інструменту, що впав на підлогу.

«Відчиніть негайно!» — Сю Джао щосили затарабанила в двері й одночасно витягла телефон, набираючи Шень Хань.

Побачивши це, медсестра відчула, як підкошуються ноги.

Вона квапливо ступила вперед і спробувала говорити спокійним голосом:

«Лікарю Джен, будь ласка, призупиніть огляд, не створюйте непорозумінь!»

Якщо замок процедурної замикали зсередини, відкрити його можна було лише ключем.

А єдиний ключ лежав у кишені цього самого лікаря Джена.

У цю мить медсестра подумки проклинала все на світі.

Вона ненавиділа лікаря за його огидні збочені схильності, які тепер топили її саму, але ще більше ненавиділа пильність цієї жінки зі свити.

Вона вже неодноразово брала гроші за те, щоб прикривати витівки лікаря Джена, і жодного разу проколів не траплялося.

Хто ж знав, що сьогодні вони так фатально спіткнуться.

П'ять хвилин тому.

Джен Дзіньбо виразним поглядом виставив медсестру за двері й крадькома клацнув внутрішнім замком.

Будучи бетою, він плекав у своїй душі брудну, потворну пристрасть:

він божеволів від видовища омег, яких ламала гарячка тічки.

Ця безпорадність, страх і благання про порятунок у їхніх очах дарували йому несамовиту збочену насолоду.

На початку кар'єри він боявся заходити далеко.

Але з роками та зміцненням становища нахабство розрослося до неймовірних масштабів.

Статус лікаря та приналежність до бет створювали навколо нього ідеальну маску безпеки.

До того ж він діяв хитро й потайки: більшість пацієнток навіть не усвідомлювали, що зазнали домагань та наруги, а якщо щось і відчували — довести провину лікаря було майже неможливо.

Джен Дзіньбо тримав у пальцях шприц, проте вводити препарат не поспішав.

Він витріщився на омегу, яка лежала на боці на кушетці, відвів довге волосся на її потилиці й заходився з неприхованою насолодою обмацувати ділянку навколо її залози.

«Не бійся, розслабся, зараз усе мине...»

Тіло Дзян Сіньюе дрібно тремтіло; зціпивши зуби, вона чекала на укол.

Але замість уколу почула дзвінкий тріск ампули, що розбилася об кахельну підлогу.

«Ой, вибач, я випадково впустив блокатор. Зараз підготую новий, потерпи ще хвилинку, добре?»

Лагідний шепіт чоловіка за спиною не лише не заспокоїв Дзян Сіньюе, а навпаки — викликав гострий напад відрази.

Особливо коли його долоня знову лягла на її шию, імітуючи заспокійливі погладжування: відчуття гидоти затопило дівчину з головою.

Вона вперлася ліктями в кушетку й спробувала спустити ноги на підлогу:

«Не треба, залиште. Я попрошу помічницю Сю зробити мені ін'єкцію».

Джен Дзіньбо сховав другий шприц до кишені халата, грубо схопив її за талію й силою жбурнув назад на постіль:

«Не пручайся, я ж якраз збирався ввести ліки. Якщо зволікатимеш — самій же гірше буде терпіти».

Ця раптова близькість і нахабні дотики викликали в Дзян Сіньюе спазм нудоти.

Вона щосили махнула рукою й збила окуляри з його носа.

Джен Дзіньбо навіть не розсердився — навпаки, огидно захихотів:

«Які ж ви все-таки слабкі, омеги... Навіть ударити сили бракує».

З цими словами він дістав шприц із кишені й просто на її очах демонстративно розчавив його об підлогу.

У цей момент у двері забарабанила Сю Джао, але Джен Дзіньбо навіть не поворухнувся.

Він придавив тендітні тремтячі плечі дівчини до кушетки й згори вниз процідив:

«Знаєш, чому наш командувач підтримав командувачку Півночі? Тому що він зневажає таких омег, як ви».

«До того ж зараз це ваша Імператриця приповзла просити милості в нашого командира. І чого ти тут розкапризувалася? Коли зараз увійдуть люди, ти ж розумієш, що треба сказати, аби не створювати проблем своїй володарці?»

Дзян Сіньюе була знесилена й не могла скинути його руки.

Вона тремтячими пальцями залізла під піджак, витягла табельний пістолет і спрямувала хитке дуло просто в обличчя чоловікові.

Джен Дзіньбо все ж побоявся доводити справу до кривавої бійні.

Піднявши долоні догори, він почав повільно відступати назад; помітивши, що пістолет навіть не знято із запобіжника, він не надто злякався.

Він навмисне тягнув час, ледь переставляючи ноги до дверей.

Відступаючи, він лише шкодував, що розбилися окуляри: без них не вдавалося до пуття розглянути солодкі муки омеги від тічки.

«Бабах!» — у двері щосили зацідили ногою.

Перш ніж Джен Дзіньбо встиг підійти до замка, повітря здригнулося від гучного пострілу.

Шень Хань, яка примчала за дзвінком Сю Джао, кулею вибила запірний механізм і слідом вибила двері ударом чобота.

Щойно двері розчахнулися, коридор затопив густий аромат ірисів.

Це був неймовірно чистий запах дорогого мила — свіжий, тонкий та елегантний.

У цю мить із кабінету вискочив Джен Дзіньбо, начепивши на обличчя маску святого обурення.

Він тицьнув пальцем на подряпану щоку й загорлав на трьох жінок:

«Ви взагалі страх утратили?! Та всередині накинулася на лікаря й дістала зброю, а ви тут стрілянину відкрили! Ви де, по-вашому...»

Договорити він не встиг: Шень Хань ступила вперед і залізною хваткою закрутила його комір, обриваючи вереск на півслові.

Вона витягла шию, заглядаючи вглиб кімнати на знесилену колегу і голосно гукнула:

«Дзян Сіньюе, він тебе зачепив?!»

Дзян Сіньюе, ковтаючи сльози, навіть не звела очей, лише ледь помітно хитнула головою в бік дверей.

«Вона досі без блокатора. Зайди допоможи їй», — кинула Шень Хань помічниці Сю й ривком поволокла Джен Дзіньбо геть у коридор.

------(Перекладач має що сказати)------ Це ще хто тут страх утратив?!