Розділ 102 — Це насправді (2)

«Мері, ти не можеш так робити перед людьми, яких не знаєш! Хаа…»

Таша зітхнула й схопила Мері за руку. Потім вона обережно потягнула мантію вниз, щоб знову прикрити чорні лінії. Водночас вона продовжувала спостерігати за виразами облич Кейла та Чхве Хана. Таша міцно тримала Мері за руку.

«Розумієш, річ у тім, що…»

Таша не могла приховати свого занепокоєння. Ні, вона перебувала у стані шоку з моменту появи Раона, але це було скоріше відчаєм, ніж шоком.

«Ташо»

Кейл подивився Таші прямо в очі й заспокоїв її.

«Я не збираюся нікому розповідати, тож не хвилюйся. Ми вже всі в одному човні»

Таша закрила рот, який беззвучно відкривався й закривався. Вона згадала, що Альберу казав про Кейла.

« Тітонько, він, може, й грубий, але дотримується слова. Я не можу йому довіряти, але принаймні можу покластися на цього покидька »

Зрештою, це означало, що Альберу довіряв Кейлу, навіть якщо він і не казав цього прямо. Чим довше Таша спілкувалася з Кейлом, тим більше вона починала погоджуватися з Альберу.

У той момент заговорила Мері.

«Я теж не буду говорити про Дракона-німа. Оскільки я не можу присягнутися Елементалем, я замість цього присягну своїм життям»

На обличчі Кейла з'явилася ледь помітна посмішка, яка швидко зникла. Йому не слід було турбуватися про таємницю Раона, адже вона поставила на карту своє життя.

Тоді Таша почула, як її дідусь почав говорити.

«Молодий пане Кейле, чи знаєте ви про некромантів?»

«Я знаю стільки ж, скільки й будь-хто інший»

Що ж, судячи з того, що він прочитав у романі, він знав більше, ніж пересічна людина.

Некроманти – це люди, які використовують мертву ману, щоб керувати мертвими істотами в бою. У них також на тілі є шрами, які неможливо приховати навіть за допомогою магії.

Так само, як рука Мері, яку вони щойно бачили – все їхнє тіло вкрите чорними жилками, схожими на павутиння.

Людина з чорним павутинням.

Це був побічний ефект використання мертвої мани, якою живі істоти не повинні мати змоги користуватися. Можливо, це було ще однією причиною, через яку на некромантів полювали, окрім того, що вони використовували трупи для бою.

"Їх вважали марними"

Але у світі не було марних професій.

Усе мало свій час і місце, де це могло стати в нагоді.

«Мене звати Мері»

Мері знову заговорила.

«Цього року мені виповнилося двадцять п'ять»

Вона представилася, копіюючи манеру Раона. Кейл мовчки слухав, а Раон з цікавістю розглядав чорну мантію.

«Останні 15 років я живу в Місті Життя. Пам'ятаю, як у віці 10 років ми з родиною втекли в пустелю»

Некромантка Мері, як і слід було очікувати, була однією з тих, хто втік із села.

«Це єдине, що я пам'ятаю»

«Гм?»

Кейл не зміг одразу зрозуміти, що вона мала на увазі.

«Ми знайшли Мері 15 років тому в той день, коли мертва мана піднялася на поверхню»

Кейл повернув голову й побачив, що Шон продовжує говорити з суворим виразом обличчя.

«Це я її знайшов»

Шон згадав, що сталося 15 років тому.

«Як ми вже згадували, мертва мана здіймається до Землі Смерті двічі на рік. Ми щоночі підіймаємося на поверхню, коли розуміємо, що час наближається, щоб швидко підібрати людей, які тікають у пустелю. Оскільки більшість із них недоїдають, навіть найменша кількість мертвої мани може стати для них фатальною»

«Але ми не можемо врятувати всіх» – таша нахмурилася, додаючи це.

Таша була там, коли Шон знайшов Мері.

«15 років тому до Земель Смерті піднялася найбільша кількість мертвої мани. Це було найбільше, що ми бачили за останні кілька сотень років – приблизно у двадцять разів більше норми»

«Мм»

Кейл міг уявити, як це було, а також те, як Мері стала некроманткою. Потім він заговорив.

«Мабуть, саме там ви і знайшли міс Мері»

Її знайшли в Землі Смерті, де рівень мертвої мани у двадцять разів перевищував норму, хоча навіть найменша її кількість була б смертельною для людей.

«Так. До того моменту, як ми її знайшли, вона встигла поглинути значну кількість мертвої мани»

«Але їй вдалося вижити?»

Шон спробував відповісти, але хтось інший випередив його. Це була Мері.

«Так. Мені вдалося вижити, хоча це було надзвичайно болісно»

Кейл не відчував у Мері жодних емоцій, хоча вона й казала, що це було болісно.

«Мені здавалося, ніби всі мої вени ось-ось лопнуть. Щоб вижити, мені довелося навчитися контролювати мертву ману, водночас борючись із сильним болем, що пронизував моє тіло. Коли мені дали вибір – стати Чорним магом чи Некромантом, я вирішила стати Некромантом»

10-річній Мері довелося стати некроманткою, щоб вижити.

«Ось чому я рада, що мені тепер не так боляче»

Таша опустила голову, ніби їй було важко далі слухати.

"Не так боляче". Мері висловилася саме так, бо некроманти жили в постійному болю, поглинаючи мертву ману, яку бог не дозволив людям.

«Однак я нічого не пам'ятаю про своє життя до того»

Тепер Кейл зрозумів, що вона мала на увазі, коли казала, що єдине, що вона пам'ятає – це втеча в пустелю.

«Я бігла пустелею. Члени моєї родини один за одним відставали від мене, але я продовжувала бігти. Це єдине, що я пам'ятаю. Я не пам'ятаю, де раніше жила, і навіть обличчя членів моєї родини»

Мері пам'ятала лише одне.

« Мері, біжи далі! Не озирайся, просто біжи! »

Вона пам'ятала лише голос мами та відчуття піску під ногами, коли продовжувала бігти. Своє ім'я вона змогла згадати лише завдяки голосу матері.

«Мені було боляче, але я була щаслива й дуже вдячна»

Безпристрасний голос продовжував говорити.

Мері була щаслива й вдячна за те, що опинилася тут, у Місті Смерті, ні, у Місті Життя. Вона також була вдячна Обанте, який намагався утримати її в місті, а також Шону й Таші, які врятували її й продовжували піклуватися про неї протягом останніх 15 років.

Однак щоночі вона чула голос своєї мами.

«Я знаю, що люди не люблять некромантів, але мені все одно цікавий світ людей»

Більшість мешканців міста називали світ людей пеклом.

Вони також казали, що люди зневажають некромантів. Але їй все одно було цікаво.

Ні, вона відчувала внутрішню порожнечу.

«Я не хочу нікому заподіяти шкоди, тому піду сама»

Ці забуті перші 10 років її життя продовжували переслідувати її й завдавати їй болю. Саме тому вона хотіла з'ясувати, що сталося протягом тих перших 10 років. Вона хотіла відновити свої спогади, і щось підказувало їй, що для цього їй потрібно вирушити до людського світу.

Вона підтягнула рукав на тій руці, яку Таша не тримала. Потворні шрами знову з'явилися.

«Я чула, що люди вважають ці шрами огидними. Тому я просто мушу подбати, щоб ці шрами не було видно, і уникати храмів. Я добре підготувалася до цієї подорожі»

Голова Мері, точніше, капюшон чорної мантії, була звернена до Кейла та Раона, але вона розмовляла з трьома темними ельфами.

Таша просто стояла там, не маючи змоги схопити іншу руку. Вона згадала дитину, якій було важко дихати в чорній пустелі, наповненій мертвою маною.

« Мені треба бігти, ухх, треба бігти! »

Саме це бурмотіла дитина, коли по всьому її тілу почали з'являтися чорні лінії.

Таша бачила, як далеко вдалині вмирали батьки дитини, коли підіймала з піску дівчинку, що борсалася. Дитина встигла пробігти досить далеко.

Потім вона перемогла мертву ману й вижила.

«Мені цікавий цей світ»

Обанте не міг нічого сказати. Адже він знав, що насправді їй не цікавий цей світ. Він знав, що вона просто хотіла віднайти свої забуті спогади, які щоночі продовжували переслідувати її.

У ту мить він побачив, як щось почало рухатися.

Це був Раон.

Раон полетів до Мері й зупинився перед нею. Він деякий час мовчки дивився на чорну мантію, а потім почав кричати.

«Ти дивовижна, що тобі вдалося вижити! Звісно, ти не така велична й могутня, як я, але ти все одно дивовижна!»

Кейл погодився з Раоном. Він почав говорити спокійним тоном, що дуже відрізнявся від збудженого крику Раона.

«Ти дивовижна. Все гаразд, якщо тобі вдалося вижити»

«Правильно! Я визнаю, що ти – трохи дивовижна людина!»

Однак Раон мав ще що сказати.

«Проте, якби ця слабка людина якимось чином стала сильною, як моя передня лапа, і вирушила в подорож, запевняючи, що не постраждає, а потім повернулася пораненою, я б знищив цей світ!»

"…Хіба це не занадто? Чи не слід тобі спершу мене вилікувати?"

Кейл хотів запитати багато чого, але не зміг вимовити це вголос. Адже він до певної міри погоджувався з Раоном.

Мері теж не хотіла, щоб люди навколо неї постраждали. Саме тому вона розуміла Раона, а також Темних Ельфів, чому вони не хотіли, щоб вона йшла. Саме тому вона чекала п'ять років після того, як їй виповнилося 20, але все одно цікавилася світом.

«Ось чому я не піду, доки не отримаю дозволу. А коли вже піду, то обов'язково повернуся протягом року, і ніхто мене не спіймає»

Вона говорила це дуже серйозно. Обанте витер піт з долонь і слабко відповів:

«Пізніше, поговоримо про це пізніше»

Вона була єдиною некроманткою в цьому місті, ні, на всьому Західному Континенті. Саме Обанте відкрив для неї цей шлях. Він не міг змиритися з думкою, що вона помре, тож дістав одну з реліквій, які знайшов у минулому, і віддав її їй.

«Так, пане. Я розумію»

Обанте перевів погляд на Кейла та Раона, щойно Мері відповіла.

«Я повідомлю вам, коли мертва мана зникне. Будь ласка, дайте знати, якщо ми можемо чимось допомогти, щоб полегшити ваше перебування тут у цей час»

«Дуже дякуємо, пане мер»

Кейл потиснув руку Обанте, а потім підвівся. Шон і Мері також підвелися. Однак одна людина все ще сиділа.

«Ташо»

«Гм, ах!»

Таша здивовано підвелася, почувши, як Обанте покликав її. Схоже, її дуже щось турбувало. Кейл не звернув на це уваги й вийшов із кабінету мера. Раон знову став невидимим, а темні ельфи та Мері вдавали, ніби нічого не знають.

Мер залишився у своєму кабінеті, а Таша й Шон вели групу Кейла. Чхве Хан, звісно, стояв прямо за Кейлом, а некромантка Мері стояла поруч із Чхве Ханом, тихо крокуючи, а її мантія волочилася по землі.

«Мері»

Капюшон чорної мантії піднявся, коли Мері повернула голову й поглянула на Кейла. Кейл запитав, продовжуючи йти невимушеним кроком.

«Ти можеш зробити мені руку?»

«Ви маєте на увазі руку для людського тіла?»

Кейл лагідно відповів на її беземоційне запитання.

«Так. Ліву руку»

«Вам вона для чогось потрібна?»

«Так, потрібна»

«Розумію. Я зроблю її для вас»

Кейл поглянув на Мері, яка не запитувала про компенсацію чи винагороду, і запитав:

«Що саме ти хочеш побачити в людському світі?»

Шон і Таша здригнулися від його запитання. Мері відповіла без жодних вагань.

«Я не впевнена»

Мері справді не знала.

«Я не можу уявити собі людський світ, оскільки не маю про нього жодних спогадів і читала про нього лише в книгах. Але мені здається, що там буде багато речей, які я захочу побачити, коли туди потраплю»

«Мабуть, це логічно»

Кейл погодився з логікою Мері. Як можна хотіти побачити щось конкретне, якщо не знаєш, що там є? Можливо, вона зрозуміє, що саме хоче побачити, коли вийде на поверхню.

У цю мить Раон заговорив у думках Кейла.

[«Я розумію це почуття»]

Протягом тих чотирьох років, що Раон провів у печері, він не хотів бачити нічого. Це було тому, що він ще нічого не бачив. Він просто хотів бути вільним. Він ні на що інше не чекав.

[«Вона – дивовижна людина»]

Раон ще з самого початку не переставав хвалити некромантку Мері.

[«Вона здається доброю людиною»]

Раон намагався переконати Кейла, і сказати що хоче, аби вона пішла з ними. Він хотів, щоб вона побачила світ.

[«Звісно, вона не така добра, як ти, слабка людино. Але вона така сама, як ми. Вона хороша людина і зуміла пережити такий біль. Вона – дивовижна людина»]

Кейл, як завжди, вдавав, що не чує Раона.

* * *

Через два дні Кейл лежав на дивані в ресторані готелю, дивлячись у стелю.

«Це не жарт»

Гу-у-у-урк.

Гучний шум супроводжував те, що здавалося землетрусом. Однак він не був надто сильним.

«Молодий пане-нім, схоже, мертва мана ось-ось прокинеться»

«Схоже на те»

Кейл зробив ковток лимонаду, який йому простягнув Рон. У цьому підземному місті навіть були лимони. Тут, внизу, були всі види фруктів.

Бікрос приготував морозиво й поставив його на стіл перед Кейлом та невидимим Раоном. Господар готелю дивився на Бікроса так, ніби дуже хотів найняти його шеф-кухарем у готелі.

[«Мені стає неспокійно!»]

Кейл проігнорував Раона й поглянув у бік дверей готелю.

«Бікрос, принеси мені ще одну чашку лимонаду»

«Вибачте?»

«Молодий пане, я це зроблю»

Бікрос запитав здивовано, а Рон підійшов, щоб сказати, що зробить це сам. Вони почули дзвін маленького дзвіночка, коли хтось увійшов до корчми.

«Рон, сідай»

Це була людина, повністю закутана в чорну мантію. Мері увійшла до готелю, щоб відвідати Кейла, і без жодних вагань підійшла до нього.

«Бікрос, принеси склянку лимонаду для нашої гості»

Бікрос здивовано поглянув на повністю закутану людину. Кейл продовжив, щоб допомогти Бікросу зрозуміти.

«Це людина, яка зробить твоєму батькові нову руку»

Бікрос застиг. Навіть Рон, який зазвичай мав доброзичливу посмішку, не зміг не змінити виразу обличчя.

Кейл поглянув на чорну мантію перед собою й одразу перейшов до суті.

«Мері»

Кейл любив безкоштовні речі, гроші та забирати речі в людей, але він не був повним шахраєм. Він, як Кім Рок Су, вірив, що повинен належним чином винагороджувати людей, які робили для нього добрі справи.

Кейл планував дати таку винагороду тій людині, яка виготовить нову руку для Рона – вбивці, що володіє двома кинджалами. Вона заслуговувала на гарну винагороду за допомогу одному з його людей.

«Я надам тобі житло на 6 місяців»

[«Гаразд! Молодець, слабка людино!»] – вигукнув Раон в думках Кейла.