Розділ 103 — Це насправді (3)

«Що ви маєте на увазі?»

Механічний голос Мері злегка тремтів.

«Я кажу, що надам тобі притулок до зими. Однак місце, де ти будеш жити – це не село чи місто, де люди живуть так, як їм заманеться»

Господар готелю повільно підійшов до дверей і зачинив їх на замок. Його стурбований погляд був спрямований на Мері.

Кейл поглянув на господаря, перш ніж продовжити.

«Проте ти зможеш проводити час, милуючись справжнім небом і красою поверхні»

Хоча це буде в Лісі Темряви, сповненому монстрів, там все одно є природна краса та прекрасне небо, яких не побачиш у цьому підземному місті.

«…Я не хочу бути для вас тягарем»

Такою була відповідь Мері після тривалої паузи.

Слово "тягар" змусило Кейла посміхнутися.

«Ти, мабуть, кажеш це тому, що ще не дуже добре мене знаєш»

Кейл сів і підвів погляд на Мері, лише щоб побачити, що під мантією вона також носила чорну маску.

Він продовжував розмовляти з дівчиною, з якою насправді ніколи не зустрічався поглядом.

«Я ніколи не роблю нічого, що стало б для мене тягарем»

Навіщо йому робити щось божевільне, на кшталт налаштування церков проти себе? Він пропонував їй це, бо міг забезпечити їй можливість перебувати на поверхні, не потрапляючи в руки церков.

«Що стосується наступних шести місяців після цього…»

Мері казала, що збирається подорожувати цілий рік.

Кейл, звісно, пам'ятав її слова.

«Я допоможу тобі, щоб ти хоча б раз змогла втекти від Церкви Бога Сонця, не загинувши»

Чорний каптур здригнувся, ніби Мері під ним різко схилила голову від подиву.

«Це можливо?»

У розмову втрутився господар готелю. Кейл чув від Шона, що саме цей старий чоловік ставився до Мері як до рідної після того, як Таша пішла.

«Це справді можливо?»

Кейл поглянув на старого, який запитував його тремтячим голосом, і відповів.

«Мертва мана дракона. Я дам її тобі»

Однак його слова були звернені до Мері.

Якщо її сила була на рівні Розалін і їй потрібно було уникати священників Церкви Бога Сонця, все, що він мав зробити – це зробити її сильнішою.

Було цілком справедливо з його боку зробити хоча б це для того, хто зробить Рону нову руку.

«Молодий пане-нім»

Рон, який весь цей час мовчки слухав, втрутився. Кейл підняв руку, щоб зупинити його.

«Припини говорити»

«Але, молодий пане-нім. Мертва мана дракона надто цінна, мені й так добре…»

«Бікрос»

Кейл відвернувся від Рона й звернувся до Бікроса, який і далі бездумно дивився в простір.

«Хіба я не казав тобі піти принести лимонаду?»

«Ах…»

«Поспішай»

«Так, пане»

Бікрос уникнув погляду батька й побіг до кухні. Кейл запропонував Мері сісти.

«Сідай, де тобі зручно»

Він виглядав настільки розслабленим, що люди, мабуть, подумали б, ніби це його власний дім.

«По-перше»

З-під чорного каптура пролунав голос.

«Я подумаю про це після того, як зроблю руку»

Потім чорний каптур повернувся в інший бік. Мері тепер дивилася на Рона. Рон просто стояв і дозволяв моторошній чорній мантії дивитися на нього.

Голос, схожий на голос навігатора, але позбавлений емоцій, знову заговорив.

«Схоже, ваші м'язи дуже добре розвинені. Судячи з балансу між вашою правою рукою та тілом, я б сказала, що ви – людина, яка користується обома руками. Мені доведеться приділити особливу увагу під час виготовлення вашої руки. Нам, мабуть, доведеться кілька разів одягнути її та випробувати, щоб все було ідеально»

«Скільки часу це займе?»

«…Мабуть, близько одного-двох місяців»

Кейл неквапливо зробив ковток лимонаду. Він виглядав так само розслаблено, наче хтось, хто лежить на шезлонгу на пляжі. Потім він голосно висловив свій висновок.

«Тоді ми можемо зробити це у резиденції на поверхні. Рон і так працює там, де ти будеш мешкати»

«Зараз у моїй голові хаос і все дуже заплутано»

Безпристрасний голос продовжував говорити.

«Схоже, це дуже складна проблема. Я не хочу бути тягарем, але водночас відчуваю, що все має бути гаразд, бо ви дуже сильні»

Вона, мабуть, мала на увазі Чхве Хана та Раона.

[«Вона права! Ця хороша дівчина розумна! Вона не буде тягарем, доки я поруч! Мені просто треба знищити все, що стоїть на нашому шляху!»]

Кейл, як завжди, просто дав Раону говорити, не слухаючи його. Дракони від природи були такими страшними.

«…Я повернуся пізніше»

«Звісно. Але я виїжджаю за кілька днів, тож повертайся до того часу зі спакованими валізами»

Кейл встав і попрямував до сходів на другий поверх, оскільки йому більше не було що сказати.

«А, випий трохи лимонаду, перш ніж підеш. Тобі варто знати, на що здатний наш шеф-кухар, адже ви всі будете бачитися досить часто»

Мері не відреагувала на це, продовжуючи дивитися на Кейла. Кейл не звертав на неї уваги й просто попрямував до своєї спальні. Рон пішов за ним.

«Молодий пане»

Рідко доводилося бачити Рона таким – без його доброзичливої посмішки.

«Хто ця людина і що тут відбувається…»

«Рон»

Кейл підійшов до дверей своєї кімнати й повернув ручку. Він увійшов і почав говорити.

«Можна погодитися хоча б на це»

Кейл навіть не обернувся, щоб поглянути на Рона, перш ніж зачинити двері. Потім він тихо посміхнувся, почувши голос, що нарешті пролунав з-за дверей після довгої тиші.

«Молодий пане, принести вам щось перекусити?»

«Так, звичайно. І щось випити теж»

Потім Кейл додав:

«Що завгодно, тільки не лимонад»

Кейл втомився від лимонаду.

* * *

Лицар, який охороняв ворота в пустелю в селі поруч із Землею Смерті на території Дуборі Королівства Каро, сьогодні був не в найкращому настрої.

«Божевільний виродок, так мною командує тільки тому, що він лицар на три роки довше за мене»

Інший лицар, користуючись своїм старшинством, змушував цього лицаря взяти ранню варту.

Солдати мовчали й уникали розлюченого лицаря. Якщо вони настукають на нього, їх, мабуть, чекає смерть.

"Він ще й усі гроші забирає собі"

Гроші, які вони заробляли на людях, охороняючи ворота, повністю монополізував старший лицар. Він, щоправда, час від часу купував їм випивку, але наскільки якісним може бути алкоголь у такому маленькому селі?

«Він ще й ті дві золоті монети днями привласнив собі. Сучий син. Одного дня ти потрапиш у великі неприємності за те, що взяв…»

Бац!

«Ов!»

Щось влучило лицареві в голову. Лицар почав кричати, потираючи потилицю.

«Чорт забирай, що це, в біса! Хто кинув… га?»

Предмет, що влучив йому в голову й впав на землю, був дуже маленьким і круглим.

Це була золота монета.

Гроші впали з неба. Лицар швидко підібрав її й озирнувся. Він нічого не побачив, навіть коли подивився в небо.

"Що за…?"

Лицар спочатку поклав золоту монету до кишені, а потім грізно поглянув на солдатів. Він наказував їм тримати язик за зубами.

«Мабуть, ти все-таки дотримав обіцянки»

Кейл сів у карету, на якій вони виїхали разом із господарем готелю з села, і відповів на запитання Таші.

«Мені просто шкода, що це не той самий лицар, що й минулого разу»

« Я дам тобі ще одну золоту монету, якщо повернуся живим »

Лицар, якому Кейл це сказав, на жаль, не був тут о такій ранній годині.

«Мені й минулого разу слід було просто перестрибнути через стіну»

«Ви, мабуть, не змогли б врятувати тих двох селян, якби зробили це минулого разу, правда, молодий пане?»

Кейл вдавав, що не чує Ташу. Його дратувало, що Таша постійно намагалася з ним розмовляти. Однак Таша дивилася на холодного Кейла теплим поглядом.

«Тут прохолодно»

У цій кареті, укріпленій магією, було найкомфортніше. Кейл відкинувся на спинку крісла й повернув голову. До вікна притиснулася чорна пляма, яка дивилася назовні.

Поруч із нею стояв схвильований Чорний Дракон.

«Хіба це не дивовижно?»

«Так, Раон-нім. Це справді дивовижно. Це те село, в якому я колись мешкала?»

«Навіть я цього не знаю!»

«Справді? Але я ніколи не бачив такого села. Воно таке дивовижне»

Почувши цей скутий голос, Раон випнув груди.

«Справжнє небо, здається, не має кінця. Його важко осягнути. Це так круто»

«Ти можеш з нетерпінням чекати й на нічне небо. Воно ще крутіше. Найкрутіше – це дивитися на нього з нашого будинку. Я також проведу тебе Лісом Темряви»

«Дякую, Раон-нім»

Кейл відвернув голову, побачивши, як Раон і Мері розмовляють між собою.

«… Чому ти так на мене дивишся?»

Таша дивилася на Кейла поглядом, сповненим захоплення. Кейл відвернувся від цього дуже незручного погляду й вигукнув у бік дверей.

«Ходімо!»

Карета рушила. Кейл засукав рукав і простягнув зап'ястя в бік Кейдж.

«Пані Кейдж»

Кейдж, яка тихо сиділа поруч із ним, обережно простягнула обидві руки й ніжно обхопила зап'ястя Кейла.

Потім вона заговорила привітним голосом.

«Вивільни силу смерті, щоб принести смерть і відчай тим, хто бажає тобі зла. Твій ворог блукатиме у темряві вічно і не зможе тебе зупинити. Твій ворог втратить очі, ноги, слух і всі почуття, блукаючи безцільно протягом усієї вічності»

Кейл просто мовчки дивився у вікно, слухаючи це жорстоке заклинання. Моторошне відчуття охопило його зап'ястя, а точніше – браслет на його зап'ясті.

«Я закінчила»

«Кейдж, чи завжди "Благословення Смерті" таке?»

Кейдж відповіла збудженим голосом.

«Звісно! Це благословення від Бога Смерті. Ви ж не сподівалися, що воно буде лагідним?»

Це була правильна відповідь.

Кейл хвилювався, що браслет може перетворитися на проклятий предмет після того, як його кілька днів поспіль благословлятимуть у такий спосіб.

Однак це, ймовірно, лише ще більше пішло б на користь кронпринцу, тож він просто дозволив Кейдж продовжувати благословляти браслет.

«А є якісь сильніші благословення?»

«Я планую щодня посилювати силу благословення»

«Розумію»

Вона справді була божевільною жрицею.

Кейл відчув полегшення й продовжував дивитися у вікно, поки карета рухалася до столиці.

«Це моя кімната?»

«Так, пане. Ви можете залишитися тут на ніч, молодий пане-нім»

Кейл ухилився від надмірно вдячного погляду Таші.

Група Кейла зупинилася в тому самому готелі в селі поблизу столиці, що й минулого разу.

Кейл відчинив двері своєї кімнати.

Клац.

А потім…

Бах!

Він одразу ж з гучним ударом зачинив двері. Кейл поглянув на Ташу, яка посміхалася. Кейл глибоко зітхнув, перш ніж знову відчинити двері.

Він повільно, нехотячи, увійшов до кімнати. Таша швидко зачинила за ним двері. Водночас пролунав знайомий голос.

«Це не твоя кімната»

«Звісно, що ні, Ваша Високосте»

Кронпринц Альберу Кросман посміхався Кейлу.

Він влаштував розкішний бенкет, щоб привітати Кейла.

«Я не знав, що ви проїдете аж сюди, щоб зустрітися зі мною»

«Я трохи поспішаю»

"Поспішаю?"

Кейл поглянув на Альберу, який недбало додав:

«Тунка став головнокомандувачем Королівства Віппер»

Група Тунки почала діяти після того, як кілька останніх місяців трималася в тіні. Те, що Тунка став головнокомандувачем, означало, що королівська родина Королівства Віппер опинилася в руках Тунки.

Альберу чув байдужий голос Кейла.

«Вони отримали квиток в один кінець до пекла»

Альберу почав посміхатися.

«Справді. Хоча зараз це нас ніяк не стосується»

«Мабуть, він не знає, що Ваша Високість викрала всіх магів, що залишилися?»

«Звісно, що ні. Звідки Королівству Віпперів про це знати, якщо навіть наші власні люди мало що про це знають?»

Кейл і Альберу обмінялися поглядами.

Дзень.

Браслет випав з руки Кейла й приземлився на долоні Альберу.

Фш-ш-ш-ш.

Пролунав звук, схожий на воду, що потрапляє у вогонь, і чорний дим огорнув тіло Альберу.

Клац.

Альберу надів браслет на зап'ястя.

«Ваша Високість, цей ваш вигляд теж досить чудовий»

Перед Кейлом з'явився справжній вигляд Альберу – на чверть темного ельфа.

Світле волосся та блакитні очі зникли, поступившись місцем каштановому волоссю та карим очам. Шкіра Альберу також була значно темнішою, ніж у більшості людей. Хоча він був лише на чверть темним ельфом, риси темних ельфів були дуже помітними.

"Мабуть, це через мертву ману, яку він поглинув"

Завдяки цьому його природа темного ельфа розвинулася більше, ніж його людська сторона.

«Чому ти кажеш щось таке очевидне? Коли ти гарний, то все виглядає добре»

Це насправді було правдою.

«Благословення Бога Смерті. Мені стало легше»

Альберу відчував силу всередині браслета. Він також відчував вплив благословень, які Кейл подарував йому. Продовжуючи відчувати силу всередині браслета, він поділився з Кейлом однією інформацією.

«Кажуть, що Тунка вирушає до Імперії замість спадкоємця Королівства Віппер»

Кейл нахмурився.

«…Схоже, це буде справжній хаос»

«Погоджуюся»

Тоді Альберу запитав Кейла.

«Ти будеш проводити час удома?»

«Так, Ваша Високосте. Саме такий план»

Саме в цю мить Раон знову заговорив у думках Кейла.

[«А! Розмова про того ідіота Тунку нагадала мені! Насіння починає проростати!»]

Насіння з Магічної Вежі тепер проростало.

«Чим ти будеш займатися?»

«Я планую трохи попрацювати на землі й відпочити»

Свою мережу, насіння, гроші – він планував розвивати все це. Звісно, він лише даватиме накази, а сам не виконуватиме жодної фактичної роботи.

«Не думаю, що хтось повірить, що ти будеш займатися сільським господарством, коли у тебе на обличчі такий вираз»

Альберу занепокоїло обличчя Кейла. Він відчував, що в голові Кейла зароджується безліч різних інтриг. Проте він швидко повернувся до свого вигляду – світлого волосся та блакитних очей – і попрощався з Кейлом. Йому потрібно було якнайшвидше вирушити до Імперії.

* * *

Кейл незабаром покинув столицю й попрямував назад до селища Гарріс у Лісі Темряви.

Провівши понад місяць у тому селищі, Кейл прокинувся, щоб прослухати повідомлення, яке залишив йому Альберу. Він не відповів на дзвінок минулої ночі, бо Альберу подзвонив посеред ночі.

[ Що, в біса, ти там робив? ]

Голос Альберу звучав досить схвильовано.

[ Чому головнокомандувач Тунка називає тебе своїм другом? Чому ти – герой Джунглів? Навіть один із принців Королівства Брек розпитував про тебе та свою сестру. Усі потайки підходили, щоб розпитати про тебе, перш ніж піти. Ти мене доводиш до божевілля ]

Кейл просто бездумно дивився у вікно, слухаючи тираду Альберу. У цей момент з'явився Рон і вручив йому чашку води, а також кілька повідомлень.

«Ми отримали повідомлення від Племені Китів»

Це був лист від Вітіри.

< Наразі в океані спокійно. Молодий пане Кейле, Король Китів хотів би показати вам морський шлях. >

Він отримав цей лист із Півночі саме тоді, коли погода почала холоднішати.

«Дратує»

Рон вдавав, що не чує бурмотіння Кейла, і продовжував:

«Ми також отримали повідомлення з дому. Вони запитували, чи не могли б ви приїхати додому, щоб вони могли вас побачити, адже незабаром настане час фестивалю»

У спокійній спальні одразу ж заговорили кілька голосів.

«Фестиваль?»

«Ти сказав – Фестиваль?»

«Фестиваль!»

Раон, Он і Хон, які досі спали в кутку спальні, раптом підхопилися й кинулися до нього. Кейл проігнорував їхні благальні погляди й знову ліг на ліжко.

«Як же це дратує»

У цю мить він почув останню частину запису Альберу. Альберу зітхнув, а потім сказав останнє.

[ Хааааа, ну що ж, я повертаюся з одним із принців Королівства Брек. А, і Папа Церкви Бога Сонця помер ]

«Що?»

З принцом Королівства Брек все було гаразд, адже про це потрібно було лише повідомити Розалін. Але саме те, що Альберу сказав після цього, привернуло увагу Кейла.

[ Злочинцями є близнюки, які були Святою Дівою та Святим Церкви. Кажуть, що вони втекли, але ніхто не знає, куди вони поділися ]

"Що?"

[ Ех, який безлад. Який жахливий безлад ]

Клац.

На цьому запис закінчився.

Кейл і Рон обмінялися поглядами.

«Зв'яжися з пані Розалін» – продовжив Кейл.

«А решту просто проігноруємо»

«Молодий пане, ви стаєте мудрішим із віком»