Розділ 104 — Забудь про це (1)

«Ти і фестиваль проігноруєш, людино?»

Раон поглянув на Кейла. Он і Хон також підняли на нього погляд із подібними виразами обличчя. Кейл навіть не подивився на усміхнене тріо, продовжуючи розмову з Роном.

«Я повернуся додому через два дні»

«Так, молодий пане. Вам доведеться поквапитися, якщо хочете показати дітям фестиваль»

«Припини говорити дурниці й піди приведи пані Розалін»

«Так, пане»

Раон, з доброзичливою й пустотливою посмішкою на обличчі, вийшов із кімнати. Кейл проігнорував усміхнених дітей і підвівся з ліжка.

«Людино, ти готуєшся до від'їзду?»

«Ми не виїжджаємо прямо зараз»

«Гаразд! Я повернуся, коли повідомлю всім, що ми виїжджаємо»

Раон вилетів через відчинене вікно, а Он і Хон вистрибнули слідом за ним. Троє дітей попрямували до Лісу Темряви. Кейлу було байдуже, що вони роблять.

Незабаром прибула Розалін, і Кейл передав їй повідомлення.

Він почав з того, що один із принців Королівства Брек розпитував Альберу про неї, а потім про нього. Потім він розповів Розалін, що Альберу повертається разом із тим принцом.

«Пані Розалін, я попросив вас прийти, щоб поділитися з вами цією новиною»

Коли він закінчив, він побачив, як Розалін лагідно посміхається.

«Це, мабуть, четвертий принц»

«Невже?»

«Він – справжня скотина, яка, мабуть, залишила свою хоробрість у лігві дракона»

"…Залишила що і де?"

Кейл ще ніколи не чув, щоб Розалін так говорила.

«Він скиглив через усе ще змалку»

«Справді?»

Поки що він вирішив підіграти їй.

«Так. Ось чому я завжди на нього гримала. Можливо, він цього не усвідомлював, бо був принцом, але ми живемо не в такому світі, де можна отримати все, що забажаєш, просто скиглячи»

На обличчі Розалін засяяла свіжа посмішка.

«Ось чому я навчала його життю»

Кейл замислився, чого ж вона могла його навчити. Йому здавалося, що це могло бути дуже страшно.

«Хай там як, чи то четвертий принц, чи хтось інший, я розберуся з цим»

Кейлу слова "розберуся з цим" здалися страшними, але він вирішив не питати про подробиці. Він знав, що вона впорається з цим як слід.

Саме в цей момент–

Тук-тук-тук.

Він почув стукіт у двері, коли чорна пляма швидко влетіла крізь вікно.

«Людино, відчини двері!»

Кейл поглянув на Раона, який тепер був укритий листям і брудом, а потім зітхнув і крикнув у бік дверей. Було очевидно, кого привів Раон.

«Заходь»

Клац.

Двері відчинилися, і всередину увійшла істота, ще темніша за Раона.

«Доброго ранку, молодий пане. Який чудовий ранок сьогодні»

Це була Мері, яка, як завжди, привіталася з ним своїм роботизованим голосом.

Некромантка Мері добре пристосувалася до життя в селі Гарріс. Спочатку він приділяв їй багато уваги, бо вона просто дивилася в небо і вдень, і вночі, але тепер у неї все було гаразд.

А точніше, вона добре гралася з Чорним Драконом, Раоном.

«Людино, послухай. Ми з цією доброю дитиною дещо знайшли!»

Розалін широко посміхнулася й зробила ковток чаю, що стояв перед нею. Кейл запитав із байдужим виразом обличчя.

«Що? Ти знайшла ще один цікавий камінь чи листок із безліччю дірок?»

Раон показав Мері Ліс Темряви. Кейл мав сумніви щодо того, що Мері дізнається про світ на поверхні від Раона, але вирішив не втручатися, бо особисто займатися цим було занадто клопітно. Раон звітував Кейлу щоразу, коли вони бачили цікавий камінь чи листок. Кейл згадав, як спочатку він був у захваті, думаючи, що Раон знайшов якийсь скарб.

«Ні! Але це було щось дуже схоже!»

Якщо це було щось схоже на камінь чи листок, то, на думку Кейла, це, мабуть, було щось на зразок бруду. Він лише кивнув і вказав Мері на місце, де вона могла сісти. Мері перетягнула туди свою чорну мантію й сіла, а Розалін запропонувала їй трохи перекусити.

Раон продовжував кричати, поки це відбувалося.

«Так! Ми знайшли кістки!»

"Кістки?"

«Здається, їх там сотні!»

Кейл перевів погляд на Мері.

«Здається, там щонайменше двісті трупів. Більшість із них, судячи з усього, були поховані цілими, оскільки кістки в дуже хорошому стані. Схоже, це сталося протягом останніх двох років»

«Чхве Хан вважає, що вони билися й вбили одне одного в Лісі Темряви!»

Мері час від часу використовувала мертвих монстрів чи тварин, яких вона знаходила в Лісі Темряви, щоб відточувати свої здібності некромантки. Однак Мері не використовувала жодних людських чи ельфійських трупів.

«Мені доведеться зібрати кістки до купи, щоб дізнатися напевно, але, схоже, це була битва між наземними монстрами та літаючими монстрами»

Розалін помітила, що вираз обличчя Кейла миттєво змінився, а куточок його губ здригнувся.

«Людино, чи може ця добра дитина скористатися цими кістками?»

Вираз обличчя Розалін став дивним. Раон і Мері завжди повідомляли Кейлу про все, що знаходили в Лісі Темряви, перш ніж питати, чи можуть вони цим скористатися.

«Вона буде користуватися всім обережно!»

«Обіцяю, що не розіб'ю їх»

Замість того, щоб відповідати на слова Чорного Дракона та Чорної Мантії, Кейл підняв свою чашку з чаєм. Він уже збирався зробити ковток, коли раптом щось спало йому на думку.

"Чому я про це не подумав?"

Він не міг пити, бо куточки його губ продовжували сіпатися, коли він стримував сміх. Зрештою він відмовився від чаю й запитав Мері.

«Чи були кістки літаючих монстрів у хорошому стані?»

«Так, пане. Мені доведеться зібрати їх і відновити деякі зламані частини, але, здається, вони в досить хорошому стані»

«Скільки їх?»

«Їх менше, ніж наземних монстрів. Гадаю, їх близько 70»

«А розмір?»

«Схоже, це мутовані монстри…»

«Вони розміром з віверн?»

«Вони трохи менші»

Мері не знала, чому Кейл раптом заговорив про віверн, але все одно відповіла як слід. Кейл відчував, як його серцебиття прискорилося від її відповіді.

Бригада Вівернових Лицарів Півночі.

Кейл турбувався про те, як поводитися з вівернами в майбутньому. Якщо він застосує атакуючу Стародавню Силу чи магію, це завдасть великої шкоди території.

«Мері»

«Так, пане»

«Ти мені вдячна?»

«Я дуже вдячна»

Мері не вважала питання Кейла дивним, коли відповідала. Її голос був беземоційним, але вона говорила щиро.

Хоча вона не жила ні в людському селі, ні в Королівстві Каро, Кейл час від часу дозволяв їй відвідувати маєток Хенітус і насолоджуватися красою поверхні в спокійних обставинах.

Їй здавалося, що в майбутньому вона сумуватиме за прекрасним нічним небом, блакитним небом, яскравою природою і навіть за цим будинком.

«Добре. Тоді я впевнений, що ти захочеш віддячити мені, якщо я опинюся в скрутному становищі?»

Кейл лагідно посміхався. Розалін, яка спостерігала за цим, відчувала певний сумнів щодо слів Кейла, але проблема полягала в тому, що вона була єдиною, хто так думав.

«Так, пане. Я обов'язково хочу віддячити вам»

На обличчі Кейла засяяла яскрава посмішка.

«Тоді приїжджай на територію Хенітус, коли я покличу тебе в майбутньому»

«Звісно. Я хочу повертатися сюди постійно»

У свідомості Кейла саме в цю мить формувався образ. Він утримував цей образ, відповідаючи Мері.

«Тренуйся з кістками монстрів скільки завгодно. Але ти ж знаєш, що перед від'їздом їх треба повернути мені, так?»

«Звісно. Я подбаю, що вони будуть чистими, і поверну вам перед тим, як піти»

«Людино! Я знав, що ти дозволиш їй цим скористатися!»

Розалін дивилася на нього з виразом обличчя на кшталт "що це за угода така?", але Кейл все ще дивився на Мері, яка збиралася піти разом із Раоном.

«Чи може літати труп літаючого монстра?»

«Так, пане. Однак я вперше користуюся кістками літаючих монстрів, тож мені знадобиться чимало практики»

Якби на Півночі була Бригада Вівернових Лицарів… Кейл уявляв собі, як би він відреагував у майбутньому.

Бригада Літаючих Скелетів.

Хіба ця назва не крута?

Кейл відчував, як його серце швидко б'ється. Була ще одна річ, яка так його захоплювала. Він стримав своє хвилювання й лагідно додав, звертаючись до Мері.

«Мері, дай мені знати, коли звикнеш працювати з літаючими монстрами»

«Так, пане. Я вже йду»

«Ми швидко повернемося, людино!»

Мері та Раон вийшли з кімнати. Кейл подивився у вікно на Раона, який летів у бік Лісу Темряви, і замислився.

"Дракон повинен знищувати віверн, чи не так?"

У Кейла був той труп дорослого дракона. У нього був повний комплект драконячих кісток, які він знайшов у Лісі Темряви.

Кейл захопився, уявляючи, як у майбутньому з'являться драконячі кістки та кістки літаючих монстрів. Сама думка про це викликала в нього радість.

«Пані Розалін»

«…Так?»

Розалін відповіла на пустотливий вираз обличчя Кейла стоїчним поглядом. Вона вважала, що людина, яка стояла перед нею, була справді доброю, але час від часу схильна до таких дивних думок.

«Яка бойова потужність армії Королівства Брек?»

«Перепрошую?»

«Те, що я збираюся вам розповісти, є надзвичайно таємним»

Розалін бачила, як бешкетний вираз повільно зникає з обличчя Кейла.

Альберу не був з тих, хто без причини подорожував би з принцом чужого королівства. Особливо для того, хто мусив приховувати свою ідентичність як чверть-темного ельфа: подорожуючи з важливими особами з чужих королівств, йому доводилося бути насторожі.

Те, що Альберу робив зараз – це, ймовірно, перевірка на те, чи є Королівство Брек і його принц гідними довіри.

З важливою інформацією треба бути обережним. Зараз він спостерігав за принцом Королівства Брек, щоб переконатися, чи той достатньо надійний, аби Альберу міг розпочати свій план. Хоча Альберу й був типом людини, яка дбала про власну вигоду, він все ж ставив інтереси королівства на перше місце.

«Три північні нації сформували альянс»

«…Що?»

З іншого боку, Кейл був з тих, хто ставив себе та своїх людей на перше місце. Він зробив би все, щоб вони були в безпеці та здорові.

«І це таємниця. Про це знають лише декілька людей»

«Молодий пане Кейл, що саме…»

Клац.

Кейл поставив ще повну чашку з чаєм назад на стіл.

«Але, пані Розалін, розумієте…»

Розалін бачила, що Кейл посміхається.

Кейл вважав Розалін частиною своїх людей, як і Лока, але вона все ще не забула про своє колишнє становище.

Кейл говорив це для неї, яка втекла з королівської родини, але все одно посміхалася, розповідаючи про свого молодшого брата.

Кейл звертався до Розалін, яка, можливо, відмовилася від свого статусу принцеси, але все ще мала родину в Королівстві Брек.

«Хто сказав, що лише вони можуть сформувати альянс?»

Погляд Розалін миттєво змінився.

Їхнє чаювання незабаром закінчилося без жодних інших розмов.

* * *

Пізніше того вечора.

«Ваша Високосте, четвертий принц їде сюди?»

[Ти, привид бісів, немає нічого, чого б ти не знав. Так, це четвертий принц]

«Ваша Високосте…»

Альберу, обличчя якого з'явилося на екрані пристрою для відеозв'язку, виглядав не дуже добре. Він дивився на Кейла так, ніби намагався розгадати його.

Кейл не сказав Альберу, що знає про Північний Альянс. Тоді ще не настав час про це говорити. Але зараз–

«Три північні королівства сформували альянс, чи не так?»

Альберу не відповів на запитання Кейла, а лише мовчки спостерігав за ним. Зрештою, через деякий час він ледь помітно посміхнувся.

[Я знав, що ти лише вдавав, ніби не знаєш. Ось чому ти допоміг мені прихистити тих магів із Королівства Віппер і з морською базою]

Кейл не відреагував на звинувачення Альберу. Альберу, який, здавалося, не очікував реакції, одразу ж запитав у відповідь.

[То що, на твою думку, нам з цим робити?]

«Пані Розалін зустрінеться зі своїм молодшим братом»

[Мабуть, вона теж знає про це]

«Вона – моя подруга»

Альберу презирливо скривився, почувши відповідь Кейла, а потім продовжив:

[Ти ж знаєш, що збереження цієї таємниці – найголовніше, правда?]

«Саме тому я й не казав вам про це аж дотепер, Ваша Високосте»

Побачивши хитру посмішку Кейла, Альберу здалося, що у світі немає гіршого виразу обличчя, ніж посмішка Кейла, і він швидко завершив дзвінок.

[Тоді до наступного разу]

«Завжди до послуг, Ваша Високосте»

Відеозв'язок завершився.

Карета із золотим гербом родини Хенітус у вигляді черепахи проїхала повз замок Хенітус й попрямувала до маєтку, що розташовувався за ним.

«Справді відчувається, що наближається фестиваль»

Кейл кивнув у відповідь на слова Чхве Хана, а потім подивився у вікно карети. Весь замок саме прикрашали, і там панувала дуже жвава атмосфера.

Навіть біля входу до замку, де зазвичай було тихо, вирувало життя – там вишикувалася довга черга людей.

«Я ще ніколи не бачив стільки людей біля замку»

«Він правий! Я теж!»

Кейл бачив, що Чхве Хан був так само схвильований, як і Раон, Он та Хон. Мабуть, це було й для Чхве Хана перше справжнє свято.

«Для мене це теж вперше! Я теж хочу стати в чергу!»

Кейл посміхнувся, почувши слова Хона, подивився у вікно й погладив Хона по голівці.

На фестивалі на території Хенітус відбувалося багато особливих змагань.

Серед них були кулінарні змагання, конкурси мистецтва, скульптурні змагання, і, з огляду на те, що їх очолювала графиня Віолан, ці змагання, звісно, мали чималі нагороди.

«Слабка людино! Але чому ті люди так стоять у черзі?»

«Схоже, вони прийшли, щоб подати заявку на участь у конкурсі або взяти участь у відбіркових турах»

Чхве Хан почав говорити, ніби нарешті зрозумів, що відбувається.

«Не дивно, що я побачив кількох талановитих майстрів бойових мистецтв!»

«…Гм?»

«Має бути й конкурс з бойових мистецтв!»

«Ні…? Мають бути лише такі конкурси, як кулінарія, скульптура та мистецтво?»