Розділ 106 — Забудь про це (3)

"Колишній лицар, лучник та вбивця?"

"Може, я просто створю власну бойову групу, замасковану під інше?"

Наскільки б здивувався ворог, якби проти нього виступили Група Літаючих Скелетів та група кухарів, художників і скульпторів, які насправді є справжніми майстрами своєї справи?

Кейл повільно почав посміхатися.

«Усі вони мають здібності вище середнього?»

«Так. Усі троє приблизно на рівні заступника капітана Гілсмана-німа»

[«Людино, чому ти так посміхаєшся? Щось цікаве сталося? Розкажи, розкажи!»] – запитав Раон, але Кейл не відповів. Натомість він поглянув на Рона. Чхве Хан був не дуже кмітливий у таких справах, а от Рон – навпаки. Рон почав посміхатися, щойно їхні погляди зустрілися.

«Молодий пане, хіба ця територія не краща для життя, ніж ви очікували?»

«Схоже на те»

Граф Дерут саме займався укріпленням стін, відколи Кейл розповів йому про Північний Альянс. Це було масштабне будівництво за кресленнями Мюллера.

Крім того, його батько був зайнятий збільшенням чисельності солдатів, а також підвищенням їхнього рівня майстерності. Звісно, він не обкладав мешканців території податками заради цього. Якби так було, чи прийшли б вони всі сюди, щоб так святкувати?

Граф Дерут вкладав у це власні кошти. Однак, схоже, цього поки що було недостатньо.

«Дуже добре»

Кейл зручно вмостився на дуже м'якому дивані. Він перебував у позі, в якій легко було заснути, проте така поза цілком пасувала Кейлу.

«Так. Той чоловік он там – лучник»

Наразі тривав конкурс мистецтва. Хоча це більше нагадувало захід, ніж змагання.

Роботи пройшли перший тур оцінювання, а потім відбувся другий тур на публіці, щоб визначити переможця. Учасники, що пройшли відбір у першому турі, демонстрували свої роботи, на яких було зображено Кам'яну гору та кар'єр за замком Хенітус.

У цьому заході мав бути визначений переможець.

Кейл перевів погляд на художника-лучника, на якого вказав Чхве Хан.

Короткострижений чоловік із довгою бородою підхопився й почав розмахувати пензлем, малюючи на мольберті хрест.

«Не це! Чому я такий жахливий? Як я міг назвати таке сміття мистецтвом?! Мої руки збожеволіли!»

Фарба розліталася в усі боки, поки чоловік хапався за волосся.

«Я – нікчема! Мистецтво – це не щось таке!»

Кейл замислився, дивлячись на картину.

"Але ж це справді добре"

Кейл поглянув на Чхве Хана, який ухилявся від його погляду. Чхве Хан не міг зустрітися з ним очима, але все ж почав говорити.

«Він досить чутливий. Він перебуває на цій території найкоротше – лише 3 місяці. Кажуть, що він збудував будинок поруч із білим деревом на вершині нетрів, стверджуючи, що це джерело його натхнення»

"Що ж є джерелом його натхнення?"

Кейл опустив погляд і побачив, як Он і Хон сміються, нявкаючи.

Дерево-Людожер, розташоване в нетрях, де Кейл здобув свою першу Стародавню Силу – Незнищенний Щит. Це дерево стало білим із блакитним листям завдяки Кейлу.

«Це, це не те! Я не можу показувати це сміття людям!»

Кейл почав розмовляти з Роном.

«Давай пропустимо того хлопця»

Біле дерево в нетрях реагувало на Кейла, бо він був володарем Незнищенного Щита. То що, якби дерево зреагувало на Кейла, коли він піде відвідати того лучника?

"Я можу стати його музою"

У нього було погане передчуття, що щось таке обов'язково трапиться.

«А що щодо скульптора? Вона прийде завтра на відбіркові змагання?»

«Ні, Кейле-нім»

«Тоді?»

«Вона не пройшла відбір»

Мм.

Чхве Хан на мить замислився, а потім продовжив.

«Вона посіла останнє місце. Схоже, у неї немає таланту до скульптури»

«Але вона вправна у вбивствах»

Рон втрутився й запитав Кейла.

«Молодий пане-нім, мені забронювати столик у ресторані?»

«Так»

Кейл розмірковував, чи варто йому спершу зайти до шеф-кухаря, спокійно спостерігаючи за художнім конкурсом. Звісно, годі й казати, що він зітхнув, побачивши художника-лучника, який назвав себе "нікчемою" і вибіг з майданчика.

* * *

«Орабуні»

Зіниці Лілі тремтіли. Кейл просто проігнорував це й увійшов до ресторану під назвою "Місце Тепла".

«Ласкаво просимо, молодий пане Кейле»

До них завітав син володаря території. Тож цілком природно, що шеф-кухар вийшов, щоб шанобливо привітати його.

Сімдесятирічний дідусь був у хорошій формі, але роки, безперечно, залишили свій слід на його тілі. Кейл був шокований, коли дізнався про цього дідуся, але не вважав це дивним.

«Я проведу вас до вашої зарезервованої кімнати»

Ресторани перед замком часто готували окрему кімнату на випадок, якщо персонал замку приводив гостей. Кейл зустрівся поглядом зі старим чоловіком, який помітив, що Кейл тихо дивиться прямо на нього.

Лілі здавалася дуже знервованою, поглядаючи то на шеф-кухаря, то на Кейла.

Нарешті Кейл простягнув руку шеф-кухарю.

«Для мене велика честь познайомитися з вчителем моєї мами»

«Що?»

Лілі була шокована, коли поглянула на шеф-кухаря й почала кричати.

«Майстре, ви вчитель мами– а!»

"Майстре". Це слово, яке вона вимовила несвідомо, змусило Лілі прикрити рот обома руками. Лілі почала оглядати кімнату, намагаючись придумати, що сказати, коли раптом побачила, що її брат посміхається. Її викрили.

"Це ж була сімейна таємниця! Ні!"

Однак Лілі не знала, що графиня Віолан вже давно знала про її майстра.

«Я прийшла, бо хотів познайомитися з вчителем моєї матері та майстром моєї сестри»

Шеф-кухар мовчав, спостерігаючи за Кейлом, а потім почав сміятися.

«Я не гідний того, щоб мене називали вчителем графині. Ви мені лестите»

Шеф-кухар Едро був колишнім капітаном лицарського ордену.

Кейл згадав, що Рон розповідав про Едро.

« Люди, які проживають на цій території понад 15 років, знають, хто цей чоловік. Він прибув разом із графинею »

Віолан походила з занепалого дворянського роду. Вона прибула на територію Хенітус, щоб торгувати розкішними товарами, керуючи Торгівельною Гільдією.

Саме Едро був відповідальним за безпеку її групи під час тієї подорожі.

Він був капітаном лицарів родини Віолан, і коли Віолан заявила, що хоче зануритися у жорстокий світ купців, він відмовився від життя лицаря й став найманцем, аби захищати її.

"Кажуть, що він був інструктором з фехтування графині, коли вона була молодшою"

Граф Дерут і навіть Басен, як і більшість дворян, вміли володіти мечем. Віолан не була винятком і також знала ази.

"Він залишився тут, сказавши, що його мрією було стати кухарем, коли графиня вийшла заміж за лорда Дерута"

Кейл, Лілі та Басен не знали про це, оскільки це сталося понад п'ятнадцять років тому. Судячи з усього, його батько побудував цей ресторан також для Едро.

«Я чув, що тут чудова їжа. Я прийшов із великими очікуваннями»

Кейл лагідно посміхнувся, а Едро трохи напружився.

"Не було гіршого покидька, ніж цей виродок"

Колись, побачивши, як Кейл пив і влаштовував безлад, Едро вирішив, що такому виродку, як Кейл, треба дати сувору науку. Він не був з тих, хто терпить таких зіпсованих людей.

«Це має відповідати вашим стандартам» – впевнено відповів Едро, перш ніж провести Кейла до кімнати.

[«Людино, насолоджуйся трапезою разом зі своєю сестрою»]

Кейл і Лілі перебували в одній кімнаті, тоді як решта групи – в іншій. Це було зроблено для того, щоб Раон, Он і Хон могли спокійно поїсти.

«Я буду вас обслуговувати»

Рон йшов слідом за Кейлом і поглянув Едро в очі. Едро чув від графині, що Рон – найманий вбивця. Він був шокований цим фактом, але ще більше його вразило те, що рівень майстерності Рона був настільки високим, що він не міг оцінити, наскільки сильним був Рон.

«Хитрий виродок»

«Ха-ха. Хьон-нім, ти такий самий»

Едро обережно спостерігав за доброзичливою посмішкою на обличчі Рона. Він побачив Лілі та Кейла, що сиділи в кімнаті, і повільно зачинив двері. Йому треба було йти готувати. Рон пішов за ним.

У той момент Едро почув, що Кейл говорив Лілі.

«Він талановитий фехтувальник. Вчися як слід»

Едро поглянув на Рона.

«Наш молодий пан уже дорослий»

Рон бачив, як Кейл дивився на нього через плече Едро, коли той зачиняв двері. Кейл справді добре виріс. Він виріс дуже хитрим.

Клац.

Двері тихо зачинилися, і Рон почав говорити те, що заздалегідь підготував.

«Хьон-нім, наш молодий пан хотів побачити вас через пані Лілі, а також тому, що хотів познайомитися з людиною, яка колись служила графині. Ми не повідомили графиню про наш візит, тож, будь ласка, збережіть це в таємниці»

Рон додав щось від себе до того, що йому сказав Кейл.

«Наш молодий пан, здається, хоче дізнатися про життя своєї матері»

Едро, старий чоловік у свої сімдесят, який пожертвував усім, що мав, заради свого сеньйора та учня, замислився. Він і досі чув розмову Кейла та Лілі крізь двері.

«Лілі, я вірю, що ти станеш чудовою мечницею»

«Дякую, орабуні. Я стану Лицарем-Охоронцем, який захищатиме цю територію!»

Кхм.

Едро удавано кашлянув, а потім попрямував до кухні. Рон пішов за ним, згадуючи, що йому наказав зробити Кейл.

« Зроби так, щоб Едро захотів виступити на захист, якщо в майбутньому території загрожуватиме небезпека. Через свій вік йому буде важко опинитися на передовій, але те, що хтось такий, як він, виступить на захист, неодмінно вразить серця людей. Ти ж згоден? »

Кейл виріс дуже розумним і хитрим. Звісно, Рону це подобалося.

Вони підготували приманку принаймні для однієї людини.

Після вечері настав час для другої людини.

Чесно кажучи, це була остання людина, оскільки вони вирішили забути про лучника.

[«Людино! Тут багато людей, хоч і ніч! Тут дуже світло!»]

«Це прекрасно. На відміну від підземного міста, те, що яскраво сяє в темряві, змушує моє серце битися швидше»

Кейл був одягнений у коричневу мантію, а поруч із ним йшли Мері в чорній мантії, невидимий Раон та Чхве Хан, який тримав на руках Он та Хона.

На жвавому нічному ринку було повно людей, і Кейл тихо пробирався повз них із натягнутим капюшоном.

[«Щось так смачно пахне! У мене є 10 срібних монет! Купи мені той курячий шашлик! Я дам гроші!»]

Кейл зітхнув і обернувся. За ними біг заступник дворецького Ганс.

«Гансе»

«Так, пане!»

«Додай ще три курячі шашлики»

«Так, так, пане! Я піду куплю курячі шашлики для нашого чарівного тріо!»

Ганс тримав у руках кілька пакетів з їжею. Це були всі ті речі, які вони збиралися з'їсти вдома. Кейл похитав головою, дивлячись на захоплення Ганса, і продовжив йти.

Він зупинився перед одним із численних кіосків із дрібничками.

«Л-ласкаво просимо!»

Здивована жінка підхопилася й привітала Кейла.

"Це серйозно"

Кейл занімів, дивлячись на таємничі скульптури. Він поглянув на жінку, що стояла перед ним.

Це була скульпторка, яку вони вважали талановитою вбивцею.

"Вона, безперечно, майстерна. Мені не вдалося з'ясувати її справжню особистість. Молодий пане, для вбивці половина справи полягає в умінні приховати свою особистість"

Він вказав на одну зі скульптур.

«Це диявол?»

Лагідна жінка, якій, здавалося, було близько сорока, мала м'яку ауру, що більше нагадувала милу сусідку.

Однак ці скульптури були досить… унікальними.

Хоча він не міг сказати, що це таке, усі вони здавалися холодними й моторошними. Це змушувало його думати про такі речі, як дияволи, мечі та вічна темрява.

«Йой, це квітка. Це форзиція»

"… Форзиція?"

[«Це шокує. Людино, це точно не форзиція»]

Це був талант сам по собі. Кейл щиро в це вірив, піднімаючи скульптуру. Кейл думав, що це гарчачий диявол.

«Ти права. Це форзиція. Я хочу купити саме цю»

«С- справді?»

«Так. Я хочу подарувати її комусь особливому»

Кейл просто вигадував перше, що спадало на думку. Цей процес налагодження стосунків дійсно був складним.

[«Гм! Людино, якщо ти справді хочеш подарувати її мені, я навіть прийму цю шокуючу скульптуру!]

«А це, мабуть, … тигр?»

«Це чарівний кролик!»

«…Так, дай мені й цю теж»

Кролик виглядав як сторожовий пес диявола.

«Дуже дякую!»

«Ні, це чудові скульптури»

Кейл взяв дві скульптури й до самого кінця продовжував лагідно розмовляти зі скульпторкою.

«Вони у моєму стилі»

«Я ще ніколи не чула таких похвал. Я така зворушена!»

Очі жінки середнього віку були сповнені захоплення. Дивлячись на її поведінку, Кейл був упевнений в одному.

"Вона справді хороша актриса"

Люди справді вважали б її скульпторкою, яка не мала таланту, але любила ліпити, і були б зворушені її пристрастю.

Він згадав те, що сказав йому Рон.

« Дивно, що її досі не помітили »

« Вона може бути одним із двох »

« Вбивця або шпигунка »

Результати їхнього розслідування показали, що вона не була шпигункою.

Вони не знали причини її приїзду на територію Хенітус, але останні три роки вона тут видавала себе за скульпторку. Рон сказав, що ніколи раніше її не бачив і що, навіть коли побачив, зміг розпізнати її приховану особистість лише тому, що Чхве Хан сказав, що вона сильна.

Кейл прийняв від жінки диявольського кролика та диявольську форзицію. Він дістав із сумки трохи грошей і простягнув їй.

«Айгу, у мене немає решти»

Золота монета впала їй у долоню. Бідна скульпторка не знала, що з цим робити. Кейл заговорив.

«Це мій подарунок за всі твої труди»

«…Ви перший, хто оцінив мою важку працю»

Кейл злегка відсунув каптур, дивлячись на зворушену жінку середнього віку. Обличчя Кейла Хенітус, сина лорда цієї території, стало видимим.

«Гм? М-молодий пан-нім!»

Скульпторка була шокована й поспішно спробувала вклонитися.

Вона справді була гарною актрисою. Кейл підійшов до неї й прошепотів їй на вухо.

«Це мій подарунок за ваші труднощі під час втечі»

«Вибачте?»

«Хіба не важко жити в підпіллі?»

Очі жінки середнього віку стали холодними. У ту мить за спиною Кейла з'явився хтось. Він раптово з'явився, не видавши жодного звуку.

«Рон, розберися з рештою»

«Так, молодий пане»

Кейл звернувся до скульпторки-вбивці, на обличчі якої відбивався шок, але в очах – холодний погляд.

«Золотої монети має вистачити, щоб ти сьогодні більше не працювала. У тебе буде достатньо часу, щоб поговорити з Роном»

Скульпторка-вбивця, яка перебувала в бігах, Фрезія, не помітила, як наблизився Рон. Це був хтось, хто зміг обдурити її гострі вбивчі чуття. Вона дивилася на Рона, перебуваючи в шоці.

Кейл лагідно посміхнувся, продовжуючи розмову з Фрезією.

«Хіба це не важко – втікати?»

Другу людину спіймали, як і планували.

«Молодий пане-нім, я подбаю про решту»

Кейл доручив це Рону, адже вбивця найкраще порозуміється з іншим вбивцею.

Рон запитав Кейла, чи потрібна йому інформація. Звісно, Кейлу потрібна була інформація. Досі він виживав, покладаючись на відомості, отримані з роману, але це добігало кінця. Він відчайдушно потребував більше інформації про майбутнє. З тією інформацією, що мав зараз, йому вистачило б максимум на рік-два.

« Я відплачу вам за мою руку й за мою брехню »

Рон сказав, що відплатить йому, навіть коли Кейл запевнив, що в цьому немає потреби.

Мяааау.

Няв.

Он і Хон інстинктивно відчували, що скульпторка схожа на них. Сам факт, що Фрезія перебувала в бігах, змушував їх симпатизувати цій людині, яка, можливо, стане учнем або підлеглим Рона.

[«Людино, моєму серцю буде важко, але я все одно прийму це, якщо ти віддаси мені їх обох»]

Скульптури, які навіть Он і Хон вважали огидними, були безпечно перенесені до скарбниці Раона – його іншого виміру.

* * *

Кілька днів по тому, в останній день фестивалю, Кейл поставив свій підпис на документі.

«Фрезія»

«Так, шановний молодий пане»

«Я радий спонсорувати таку перспективну скульпторку, як ти»

Лагідна Фрезія склала руки, на обличчі – скромний і захоплений вираз.

«Молодий пане, хоча я займаюся скульптурою лише три роки, я обов'язково стану великою постаттю у світі скульптури!»

Кейл, Рон і Фрезія посміхалися, слухаючи цю нісенітницю.

« Судячи з усього, вона вбила керівника »

« Чому? »

« Правило їхньої гільдії найманих вбивць полягало в тому, щоб брати замовлення лише на вбивства серед знаті. Однак новий керівник взявся за замовлення на викрадення маленької дитини. Вона назвала його божевільним виродком і вбила його за те, що він намагався виконати це замовлення, а потім втекла »

« Її переслідує гільдія? »

« Ні. Вона також намагалася вбити того знатного, який замовив це вбивство »

Ця скульпторка була сміливою.

« Хто цей аристократ? »

« Він належить до васального дому родини, яка керує Південним Заходом »

Він виграв джекпот.

Якщо Південний Схід межував із Королівством Віппер, то Південний Захід – з Імперією. Це стане йому в нагоді в майбутньому.

«Фрезія, я з нетерпінням чекаю на багато скульптур у майбутньому»

«Так, пане. Я принесу лише ті скульптури, які вам сподобаються»

Рон знав, що насправді вони говорили не про скульптури.

"Вона сказала, що є й інші втікачі, які раніше також слідували за нею"

Кейл, звісно, відповів, щоб усі зібралися тут.

Хіба він не мав би зробити це як слід, якщо збирався створити замасковану бойову групу?

Кейл відправив Фрезію та Рона геть, а потім подивився на календар у кабінеті. Його погляд зупинився саме на даті через три тижні.

«Це настане швидко»

* * *

Три тижні минули швидко, як і очікував Кейл.

«Н-нуна, хлип»

«Хаааааа»

Розалін зітхнула, а четвертий принц плакав, тримаючи її за руку.

«Як моя сестра може перебувати в такому вбогому й жахливому місці! Моя сестра, яка найкраща у світі! Чому ти залишаєшся в такому місці, де немає нічого, крім каменів? Хлип, живеш на території якогось нікчемного графа! Чому! Хлип!»

Кейл неквапливо взяв печиво, слухаючи четвертого принца.

Він бачив, що на долоні Розалін лежала водяна куля. Він ще ніколи не бачив, щоб Розалін виглядала такою розлюченою.

[«Хто цей плакса? Наш дім хороший саме тому, що там багато каменів. Який дурний плакса»]

Голос Раона був холодним.

Це був ніхто інший, як той незрілий плакса-принц, про якого згадувала Розалін. Однак зараз той принц навіть не наважувався поглянути на Кейла.

[«До речі, людино, сьогодні ти виглядаєш так само сильним, як мій кіготь на нозі»]

Кейл уперше за довгий час наділив себе Аурою Домінування, щоб поглянути на четвертого принца.

« Родина нікчемного графа, що не має ані влади, ані впливу, хоче служити моїй сестрі? »

Це було перше, що сказав четвертий принц на ім'я Пен, коли Кейл підійшов привітатися з ним. З того моменту він увімкнув Ауру Домінування.

Хруст.

Звук, як Кейл їв печиво, було чутно по всій кімнаті. Четвертий принц ще більше уникав погляду Кейла.

Хруст. Хруст.

Кейл продовжував їсти печиво з лагідним виразом обличчя.

До речі, Кейл найбільше ненавидів незрілих плаксіїв.