Розділ 108 — Страшно (1)

Однак перед тим, як піти, йому потрібно було з'ясувати дещо.

«Не дуже зручно»

Некромантка Мері кивнула й простягнула йому подушку. Кейл підклав під себе ще одну подушку й подивився вперед.

«Але краєвид просто неймовірний»

Звісно, якщо не перейматися тим, що кістки можуть зламатися.

«Людино! Тобі подобається сидіти на кістках?»

«Так, подобається»

Раон хихикнув, почувши відповідь Кейла. Кейл поглянув униз на скелет, на якому сидів. Крізь кісток він бачив ліс і думав про те, як би він загинув, якби впав з такої висоти.

Наразі Кейл летів на кістках літаючого монстра.

Мері відновила всі 72 трупи літаючих монстрів і подрібнила два магічні камені найвищого ґатунку, які Кейл подарував їй, щоб посипати кістки магічним порошком.

Загін літаючих скелетів був укомплектований.

«Ти можеш керувати ними всіма одночасно?»

«Так, пане. Мені шкода, що я не можу змусити їх усіх літати одночасно прямо зараз, бо люди можуть їх побачити»

Кейл був обережним на всяк випадок.

«Людино, прийшов заступник дворецького»

Кейл побачив, як Ганс махає йому рукою. Великі кістяні крила спрямувалися вниз, і літаючий скелет, на якому летіли Кейл і Мері, повільно опустився до землі.

Бах!

«Йой»

Ганс відступив на крок назад через вібрацію, спричинену їхнім приземленням. Потім він побачив байдужий вираз обличчя Кейла й швидко почав говорити.

«Граф-нім і пан Мюллер зв'язалися з вами»

Кейл швидко зійшов зі скелета й відкрив повідомлення. Він одразу зрозумів суть повідомлень.

< Ми скоро закінчимо. >

< Молодий пане-нім, я прикрашаю інтер'єр, як вам і пояснював. Я викладаюся на повну, аж до того, що, можливо, навіть виросту! >

І стіни замку, і корабель, які Мюллер описував, керуючись принципом "найкращий захист – найсильніший напад", були майже завершені.

"Ми незабаром побачимо Розалін, і Вітіра теж скоро прибуде"

Розалін особисто займалася формуванням альянсу між Королівством Брек та Королівством Роан. Це незабаром завершиться. Наразі частина магів Королівства Брек таємно вирушила до Альберу в рамках угоди.

Плем'я Китів повідомило, що має щось передати Кейлу, оскільки той відклав свою подорож на Північ. Вітіра збиралася прийти особисто. Кейл вирішив вирушати вже зараз, оскільки до приїзду Вітіри залишалося ще чимало днів.

«Все спаковано?»

«Так, пане!»

Заступник дворецького Ганс енергійно відповів. Кейл поглянув у бік чорної мантії. Мері, обличчя якої Кейл досі ніколи не бачив, почала визирати.

«Мені теж час вирушати»

«Так. Мені шкода, що ми не їдемо в одному напрямку»

Кейл справді був розчарований, адже присутність Мері поруч додала б йому ще одну сильну фігуру.

Мері не збиралася подорожувати континентом. Натомість вона поверталася до Підземного Міста раніше, ніж казала, перш ніж знову вийти назовні.

Чорна мантія трохи ворухнулася, коли Кейл сказав, що розчарований. Роботизований голос знову заговорив.

«Я обов'язково повернуся, тож, будь ласка, піклуйтеся про моїх малюків, доки я не повернуся. Я хочу дуже часто навідуватися сюди»

Вираз обличчя Кейла став дивним, коли він кивнув з байдужим виразом.

«Мм, звичайно.

"Малюки", про яких говорила Мері – це були скелети. Мері та Раон знайшли багато кісток у Лісі Темряви. Цей ліс, наповнений безліччю різних мутованих монстрів, був для Мері лісом чудес.

Хай там як, ті кістки, її "малюки", зберігалися в печері всередині Лісу Темряви.

Мері повернула Кейлу приблизно 300 скелетів – своїх "малюків". Кейл відвернувся від чорної мантії, мова тіла якої, здавалося, просила його добре піклуватися про її "малюків", і віддав наказ Гансу.

«Вирушаймо негайно»

Кейл нарешті залишав село Гарріс після приблизно 9 місяців.

* * *

«Давно не бачилися»

Кейл відкинувся на дивані й доторкнувся до шкіри на підлокітнику.

«Якість цієї шкіри справді хороша»

«Я замінив її на дешевшу»

«Припини говорити таку нісенітницю»

Кейл поглянув на чоловіка, який використовував блискучу люстру, щоб освітити свій кабінет.

Одеус Флінн, старий купець, який керував північно-західним підпільним світом Королівства Роан, виглядав здоровішим і молодшим.

«Мабуть, у тебе все гаразд»

Одеус посміхнувся, дивлячись на Кейла, який випромінював типову ауру лиходія.

«Звісно. Життя чудове, оскільки Веніон Стен проводить решту життя у в'язниці»

Кейл теж почав посміхатися.

Територія Стен та Північний Захід зазнали значних змін за останні дев'ять місяців.

Веніон Стен перебував у в'язниці. Спочатку Кейлу сказали, що вони не мають наміру карати його так суворо. Однак колись він був неофіційним спадкоємцем дворянського роду. З нього треба було зробити показовий приклад. Звісно, родина Стен, ймовірно, таємно його вб'є.

Одеус посміхався, думаючи про Веніона, але в його очах, коли він дивився на Кейла, проглядався страх.

Він збожеволів.

Веніон Стен збожеволів.

Судячи з усього, він блював щоразу, коли намагався їсти в підземній в'язниці.

Той, хто довів Веніона до такого стану, зараз посміхався прямо перед ним. Ця людина, Кейл, поставив Одеусу запитання.

«Маркіз втрачає свої підлеглі родини одну за одною?»

«Молодий пан Тейлор-нім дуже талановитий»

Тейлор оголосив, що не вбиватиме своїх братів і сестер, коли стане офіційним спадкоємцем. Водночас він позбувся можливості, що його брати й сестри, дотримуючись правил роду Стан, спробують відібрати у нього цю посаду.

Він покликав кількох священників із Церкви Бога Смерті й уклав з братами та сестрами обітницю смерті.

«Так, я впевнений, що молодий пан Тейлор чудово справляється»

Однак Одеус ставився до людини, що стояла перед ним, з більшою обережністю.

«Дозвольте запитати, що привело вас сюди сьогодні?»

Кейл не відповів на запитання Одеуса одразу, а замість цього почав постукувати пальцем по підлокітнику. Постукавши так деякий час, Кейл, замість відповіді, сам поставив Одеусу запитання.

«У тебе теж є звичайні канали, правда?»

Одеус без проблем відповів на таке запитання.

«Якщо ви маєте на увазі легальні угоди, то у мене є кілька різних. Я також укладаю багато угод відкрито»

«Мм, справді?»

Палець, що постукував по підлокітнику, почав рухатися. Кейл дістав з кишені табличку й поклав її на стіл.

«… Золота табличка?»

Це була золота табличка з гербом роду Кросманів з Королівства Роан.

На обличчі Одеуса відбився подив, але Кейл ще навіть не виклав своїх вимог.

«Срібло»

Кожна срібна монета коштувала 10 000 галонів. Це було не так багато, як золота монета, яка коштувала 100 000 галонів.

«Принесіть мені двісті тисяч срібних монет»

«Двісті?»

Кейл чітко пояснив це Одеусу, який перепитав.

«Дві сотні ТИСЯЧ»

«Дві СОТНІ тисяч?»

Одеус, здавалося, дивно наголошував на слові "сотні", але Кейл лише впевнено кивнув.

«Так. Двісті тисяч. Підготуй це для мене»

Двісті тисяч срібних монет коштували два мільярди галонів. Одеус не був шокований вартістю цих срібних монет. Він поставив питання, яке не давало йому спокою.

«А не можна золотом?»

«Ти хочеш принести мені двісті тисяч золотих монет? Це теж підійде»

Двісті тисяч золотих монет коштували б 20 мільярдів галонів. Одеус замислився, чи правильно він почув. Те, що Кейл виглядав цілком спокійним, змусило Одеуса подумати, що він почув правильно.

Одеус змирився з ситуацією.

"А, просто має бути двісті тисяч чогось"

Як купцеві, що керує підпільним світом Північного Заходу, йому було б важко підготувати двісті тисяч золотих монет, але це не було неможливим.

"Однак…"

Погляд Одеуса перейшов на золоту табличку.

Він бачив, як Кейл відкрив кришку таблички, щоб показати підпис усередині. Краще, щоб кронпринц застав його з двома мільярдами, ніж із 200 мільярдами.

«Але двісті тисяч монет будуть дуже важкими»

«Це не проблема»

«…Що саме ви збираєтеся з ними робити?»

Зрештою, Одеус не зміг приховати своєї цікавості й запитав.

Він хотів знати, що Кейл збирається робити з двомастами тисячами срібних монет.

Посмішка на обличчі Кейла стала ще яскравішою. Після дев'яти місяців харчування та відпочинку його шкіра виглядала дуже добре.

«Хочеш знати?»

Одеус швидко махнув рукою перед собою. Краще не знати, про що думає чоловік перед ним.

«Зовсім ні. Це була просто реакція. Мені не потрібно знати»

«Гаразд. Підготуй це протягом наступної години. Ти ж зможеш, правда?»

«Ого, одна година, що ж це… неважливо. Я все підготую»

Кейл бачив, що Одеуск все ще було цікаво, бо його очі ніби ставили йому питання.

"Що ти збираєшся робити з двомастами тисячами срібних монет?"

Що ж планував зробити Кейл?

Він збирався створити стежку зі срібних монет.

Через годину Кейл опинився в підземному сховищі Одеуса. Одеуса тут не було, тож там був лише Кейл. Він вказав на двісті тисяч срібних монет, що лежали всередині.

«Раоне, забери все»

«Гаразд, людино!»

Раон зібрав усі срібні монети у свій альтернативний вимір. Кейл вручив Раону 5 срібних монет, а той миттєво прибрав двісті тисяч срібних монет і дивився на нього.

«Людино, ти мені теж даруєш?»

«Так. Гарними речима треба ділитися»

Раон почав посміхатися. Він дістав зі свого альтернативного виміру скарбничку.

«Людино, поклади їх сюди!»

Дзень, дзень.

5 срібних монет потрапили до скарбнички. Раон збирав гроші, які отримував як кишенькові. Раон, здавалося, був радий, що вперше отримав гроші, крім своїх звичайних 10 срібних, які він отримував як кишенькові.

Кейл переконався, що Раон став невидимим, перш ніж відчинити двері до підвалу.

«Хо»

Одеус подивився на порожній склад і висловив своє здивування. Кейл поплескав Одеуса по плечу, прощаючись.

«Куди ви тепер прямує… Та нічого. Я нічого не питатиму»

«Мудре рішення. Передай Біллосу мої вітання»

Кейл, здавалося, був задоволений.

«Скажи йому, що я насолоджуюся життям, розкидаючись грошима»

«…Звісно. Бажаю вам щасливої дороги, молодий пане»

«Дякую»

Кейл посміхнувся, наче лиходій, і покинув територію Стен. Одеус був радий, що Кейл поїхав.

Карета, в якій їхав Кейл, прямувала до крайньої точки західної частини Королівства Роан. Вона зупинилася в селі, що розташовувалося неподалік від унікальних гір Десяти Пальців. Це було найближче село, але до гір Десяти Пальців їм ще треба було їхати кілька днів.

«Молодий пан, нашим красунчикам, здається, подобається ця корчма!»

Кейл поглянув на Он і Хон, які сиділи на руках у Ганса.

Мя-я-яу.

Няв.

Тепер ці двоє вже дуже добре вміли керувати Гансом. Кейл презирливо поглянув на них, а потім зійшов з карети.

Он і Хон тепер стали набагато більшими.

Звіролюди росли однаковими темпами, незалежно від того, перебували вони в людській чи тваринній формі. Звичайні коти до цього часу вже б закінчили рости, але, як члени Котячого Племені, Он і Хон все ще були маленькими кошенятами.

Чхве Хан, Лок, Бікрос і Рон йшли слідом за Кейлом.

«Кейле-нім, ми будемо чекати на Розалін тут?»

«Так»

Село Блок.

Оскільки це село розташовувалося поблизу західного кордону Королівства Роан, воно за розмірами майже не поступалося місту. Через це село подорожувало багато туристів і купців.

Кейл був спокійний.

Він був спокійний, незважаючи на те, що вони перебували поблизу гір Десяти Пальців і недалеко від Ельфійського села.

"Неможливо, щоб ельфи, які ненавидять людей, спустилися до села Блок"

Ельфи в романі ніколи не відвідували жодного з людських сіл, таких як село Блок. Вони казали, що це правило їхнього села.

"Вони спускатимуться лише в разі, якщо їхнє село опиниться в серйозній небезпеці"

Такими були ельфи. Саме тому Кейл міг спокійно увійти до готелю.

«Я відразу ж візьму кімнату»

«Звісно. Не поспішайте»

Готель, який обрали Он і Хон, був чистим і приємним. Кейл оглянув зал ресторану на першому поверсі. Біля стійки, біля якої він стояв, а також у ресторані було багато людей. Більшість із них – купці.

Повільно оглядаючись, Кейл помітив п'ятьох людей, що сиділи в кутку, прикривши обличчя мантіями. Кейл, який уже збирався відвести від них погляд, звернув увагу на їжу на їхньому столі.

Це були суцільно овочі. Нічого, крім овочів.

«…Гм?»

Кейл відчув, як по спині пробіг холодок.

Ельфи їли лише овочі та фрукти.

Це відчуття посилилося, щойно він почув голос Раона.

[«Слабка людино, схоже, вони не люди»]

"…Чи, бува, в Ельфійському селі сталася якась серйозна біда?"

Саме ці думки крутилися в голові Кейла.

Чи міг бути серед них ельф або елементаль, який колись бачив дракона, як темний ельф-мер?

Дзень.

Один із людей у мантіях упустив виделку. У нього тремтіли руки.

"Лайно, вони, мабуть, вже бачили дракона раніше!"

Кейл швидко прошепотів тихим голосом, щоб п'ятеро ельфів у кутку не почули.

«Раоне, літай по ресторану без зупинок. І не показуйся. Я тебе не знаю»

[«Хм? Звісно, зрозумів! Я зроблю, як ти хочеш, людино!»]

Кейл заплющив очі. Раон літатиме колами всередині ресторану, залишаючись невидимим.

Бах!

Він розплющив очі, почувши гучний звук. Особа в мантії, яку Кейл вважав ельфом, підскочила й почала озиратися.

Кейл визнав, що втратив пильність.

Після дев'ятимісячного відпочинку він втратив пильність.

Кейл відвів погляд від п'яти осіб у мантіях. До корчми заходило багато людей, а ще більше їх уже було всередині. Це грало йому на руку.

"Я нічого не знаю"

Перше, що треба було зробити – це прикинутися дурнем.

[Примітка перекладача на англійську: Автор продовжує називати Мері "чорною мантією", оскільки Кейл не бачив, як вона виглядає]