Розділ 117 — Великий і Могутній (5)

Ельфи рідко першими підходили до людей. У них, власне, не було для цього жодних причин.

Однак ельфи з селища біля Гори Десяти Пальців знайшли таку причину і дуже наполегливо підходили до людини, що стояла перед ними.

Цією людиною, як і слід було очікувати, був Кейл.

«Вам важко відповісти?»

Кейл уникав зорового контакту з ельфом, що стояв попереду групи. Чому двоє ельфів попереду мали бути бабусею та дитиною? Кейл поглянув на вождя Канарію.

"Я думав, що чітко дав зрозуміти, що хочу тихо піти"

Канарія лагідно посміхнулася Кейлу. Кейлу ця посмішка здалася дратівливою, однак це не була її провина.

«Вибачте, молодий пане. Я розповів лише своїй родині»

Кейл перевів погляд на того, хто вибачився. Пендрік виглядав дуже винуватим. Саме через нього стали відомі час і місце їхнього від'їзду. Однак не можна було звинувачувати його за те, що він розповів родині про свій від'їзд.

"Ну, якщо вже так…"

Кейл подумав, що принаймні уникнув найгіршого – щоб з'явився Раон і його почали шанувати. Саме тому він вирішив використати цю ситуацію на свою користь. Хіба не буде простіше змусити ельфів виконувати його накази, якщо він залишить про себе гарне враження?

«Ні, тут нема за що вибачатися»

На обличчі Кейла з'явилася доброзичлива посмішка. Ця посмішка дозволила Пендріку зітхнути з полегшенням. Однак члени групи Кейла поволі почали уникати його погляду.

Кейл зустрівся поглядом із молодим ельфом, який тримав бабусю за руку.

«Ні, відповісти на це неважко»

Він здавався дуже лагідним до дитини. Кейл згадав про питання, яке дитина задала раніше.

« В-ви справді під захистом Дракона-німа? »

Він бачив, що ельфи й елементалі всі чекали на відповідь. Деякі ельфи дивилися прямо на нього, а інші – з відстані таємно підглядали. Звісно, елементалі світилися й щось бурмотіли, але Кейл не міг їх почути.

Однак їхні голоси чули ельфи.

{Цю людину захищає потужна аура!}

{Це, мабуть, аура Дракона-німа. Я ще ніколи не відчував ауру Дракона-німа! Я запам'ятаю це назавжди!}

{Боже мій! Людина, на якій так багато природних аур! Вогонь, вода, вітер і дерево – усі чотири присутні на ньому в різних формах!}

{У нього також є додаткова природна сила, яка не має спорідненості!}

Елементалі в цей момент хаотично вигукували.

{Я ще ніколи не бачив такої людини. Він не елементаліст і не ельф}

{Я розумію, чому Дракон-нім його полюбив! Це, мабуть, людина, яку люблять Стародавні Сили, ні, сама природа!}

{Яка цікава людина}

Ельфи стали ще задумливішими, почувши слова елементалів. Те саме стосувалося й вождя Канарії та Лицаря-Охоронця. Лише Пендрік не знав про це, оскільки не міг чути елементалів.

Кейл, який опинився в тій самій ситуації, що й Пендрік, не знав про те, що елементалі збожеволіли, коли почав говорити.

«Дракон захищає слабкого мене»

«Ах»

У натовпі пролунали здивовані вигуки.

У ту мить Раон, який, як завжди, був невидимий і прилип до спини Кейла, почав говорити йому в думках.

[«Радий, що ти це знаєш, слабка людино»]

Кейл просто проігнорував коментар Раона й почав посміхатися, дивлячись на ельфійську дитину. Однак ця посмішка незабаром зникла, коли він почув відповідь дитини.

«Вау! Я так заздрю! Ви найкращі! Ви такі круті!»

Потрійна комбінація похвал від дитини полетіла на Кейла, перш ніж вона продовжила говорити.

«Я хотів піти до вас, коли ви були в Саду Світового Дерева, у тому квітковому саду! Однак ваші підлеглі були такі суворі, що я не зміг туди потрапити. Я ще ніколи не зустрічав таких підлих… тобто, мм, сильних людей! Здається, вони сильніші навіть за людських Королівських Лицарів!»

Кажучи це, дитина поглянула на решту групи. Потім вона сховалася за спиною своєї бабусі, ніби злякалася. Ельф злякався людини.

"Що, в біса, вони робили, щоб захищати мене протягом тих трьох днів?"

Кейл мав відчуття, що не він уникав ельфів, а ельфи уникали його через те, що зробили Чхве Хан та його команда протягом тих трьох днів, поки він був без свідомості.

Вони просто зібралися тут сьогодні, щоб попрощатися з Пендріком.

Після того, як Кейл відповів на запитання дитини, йому поставили ще кілька запитань. Більшість із них надходила від інших дітей.

«Який він, Дракон-нім?»

Передня лапа Раона продовжувала постукувати по спині Кейла.

Кейл відповів з лагідною посмішкою.

[«Я великий і могутній»]

«Він великий і могутній»

Кейл відповів так, як казав йому Раон. Раз уже все так склалося, чи не було б чудово, якби його знали як щасливчика, який отримав захист великого й могутнього Дракона?

Йому здавалося, ніби він бачить, як зростає інтерес ельфів, ніби він грає в гру.

«Ого! А він гарний?»

Раон, звісно, знову дав йому відповідь.

[«Гарний і прекрасний»]

«Він такий гарний і прекрасний»

«Вау!»

Захоплення дітей, а також схвальні кивки дорослих не вщухали. Кейл хотів похитати головою. Якби перед ними з'явився справжній Дракон, вони б усі відскочили назад і безперервно аплодували.

«Дракон-нім, мабуть, дуже сильний!»

[«У світі немає нічого сильнішого за моє тіло»]

«Звісно. Він дуже сильний»

Кейл відповів, наче лялька у руках черевомовця. Голос Раона в його голові став гучнішим.

[«Я справді великий і могутній Раон Мір! А ще я тепер на рік старший!»]

Від усього цього галасу навколо Кейла почала боліти голова. Проте він все ж зумів поглядом подати знак Рону, і той разом із Чхве Ханом зробив крок уперед, щоб прокласти Кейлу шлях.

Кейл пішов за ними до входу в селище ельфів. Старий ельф, який був із дітьми, що супроводжували Кейла до входу, повільно почав говорити.

«Чи можна було б зустрітися з Драконом-німом?»

[«Я можу з'явитися прямо зараз!»]

Кейл не мав наміру дозволяти ельфам зустрітися з Драконом. Він планував використати цю карту в майбутньому, коли це буде йому на користь. А поки що найкраще було залишити свою ідентичність як людини, яка була найближчою до Дракона.

Кейл зупинився й розкинув руки.

Ельфи, які йшли за Кейлом, а також ті, що підглядали здалеку, всі прислухалися до його слів.

«Хіба ви не відчуваєте величну й могутню ауру Дракона-німа навколо нас? Я вірю, що всі ви, шановні ельфи, про яких кажуть, що ви найближчі до природи, зможете відчути цю величну й могутню ауру»

Звісно, старші ельфи та елементалі відчували ауру навколо Кейла. Складалося враження, ніби Дракон неквапливо блукає поруч із Кейлом. Однак вони вважали, що Дракон нізащо не ходив би слідом за людиною. Якщо тільки він не божевільний, Дракон ніколи б так не вчинив, тим більше залишаючись невидимим. Вони вірили, що відчувають ауру Дракона, яка захищає людину перед ними.

Кейл спостерігав, як ельфи кивають головами, і продовжив:

«Я поговорю з Драконом-німом і спробую створити для вас можливість поспілкуватися з ним у майбутньому»

Ельфи різко підвели голови й побачили похмурий вираз на обличчі Кейла.

«Однак зараз, як ви, мабуть, знаєте, село перебуває у скрутному становищі, а на континенті відбувається багато страшних речей. Мені треба швидко вирушати, щоб розібратися з деякими з них»

Деякі ельфи кивнули.

Це були ті, хто спостерігав за Кейлом здалеку.

Ельфійське селище було в хаосі. Їм ледь вдалося відбити нападників, які прагнули дістатися до гілки Світового Дерева. Їм не подобалася поведінка інших ельфів, які в такий час вихваляли людину. Адже Дракона-німа тут не було. Звісно, можна було прийняти й поважати людину, яка отримала захист Дракона, але їм не подобалася така радісна атмосфера в час лиха.

Поки вони занурювалися в такі думки, до їхніх вух долинули слова Кейла. Вони чітко розуміли, що людина перед ними – це той, хто врятував їх від відчаю.

Кейл і досі випромінював цю похмуру атмосферу. Вони відчували тягар відповідальності на його плечах. І наступні слова Кейла ще більше підкріпили це відчуття.

«У мене багато справ. Це завдання, які мені доручили»

Почувши ці слова, обличчя дорослих ельфів застигли.

Їм здавалося, що вони розуміють, що саме намагається зробити Кейл, навіть без його слів.

Так само, як тоді, коли він врятував їхнє село, і так само, як вони чули від вождя про той випадок, коли він врятував столицю, ймовірно, на нього чекали подібні справи. Ймовірно, він знову збирався пожертвувати собою, не прагнучи жодної матеріальної вигоди.

Кейл подивився на натовп, що заспокоївся й зосередився на ньому, і замислився.

"У мене, безперечно, багато справ"

Йому потрібно було обдурити Тунку й отримати якийсь прибуток. Йому потрібно було зустрітися з багатьма людьми. Звісно, він не знав, у якому порядку все відбуватиметься, але все це потрібно було зробити найближчим часом.

«Було приємно познайомитися з вами всіма, друзі природи, однак, гадаю, мені час іти»

Діти, у яких ще було багато запитань, здавалися розчарованими, але дорослі втішали їх і розчистили шлях для Кейла.

Кейл озирнувся на свою групу, яка зупинилася, щоб дочекатися його. Ельф-цілитель Пендрік, здавалося, був сповнений захоплення.

Однак Бікрос, Рон і кошенята щосили намагалися стриматися, щоб не похитати головами, тоді як Чхве Хан і Лок кивали, ніби погоджуючись із Кейлом.

[«Людино, ось чому я не можу залишити тебе самого! Ти – марно слабкий, але дуже корисний!»]

Для Кейла вже стало звичним ігнорувати нісенітниці Раона. Він уже збирався знову рушити вперед, але незабаром зупинився.

"Хм?"

Напівпрозорі елементалі, які до цього хаотично літали навколо, вишикувалися в ряд, щоб прокласти йому шлях. Вони нагадували ліхтарі, що освітлювали дорогу. Стоячи в ряду, вони щось говорили, проте Кейл не міг їх зрозуміти. Він просто йшов цією стежкою, щоб покинути село.

{Він хороша людина. Шкода тільки, що він не Елементаліст. Хочу познайомити його зі своїм другом}

{Він нагадує мені стародавніх героїв, про яких розповідала мені мати. Казали, що вони були схожими}

{Я справді вважаю, що він хороша людина. Раніше я не могла сказати напевно, але він здається дуже щирим}

Хоча Кейл би посміявся, якби почув, що говорили елементалі, жоден з ельфів не глузував з їхніх коментарів. Лише вождь Канарія зустріла Кейла біля входу з дивним виразом обличчя.

«Голово-нім, я вже піду»

Замість того, щоб попрощатися, Канарія запитала.

«Молодий пане-нім, ви казали, що ваша родина мешкає на північному сході?»

«…Так?»

Вона бачила настороженість в очах Кейла. Канарія почала посміхатися, адже з цим Кейлом було набагато легше мати справу, ніж із тим хоробрим Кейлом, якого вона бачила раніше.

«Молодий пане Кейле, гадаю, ви знаєте, що наразі не володієте силою землі. Королівство Роан – це Королівство Валунів, і саме тут сила землі найпотужніша. Валуни – це найпотужніша форма землі»

Кейл не приховував своїх думок, дивлячись Канарії в очі.

"І що з того?"

Кейл не мав жодних планів здобувати ще якісь Стародавні Сили. Якщо він здобуде силу землі, у нього будуть усі п'ять стихій природи. У нього було тривожне передчуття, що такий крок призведе до складного майбутнього.

Канарія, яка помітила, як обличчя Кейла зціпилося, обережно простягнула йому книгу, що тримала в руках. Кейл не взяв її, а лише здивовано подивився на неї. Вона почала пояснювати, про що йдеться в книзі.

«Це книга, в якій йдеться про стародавню легенду, пов'язану із землею. Вона дуже стара. Ми зовсім не можемо розшифрувати її зміст, проте я відчуваю, що вона може вам знадобитися в майбутньому»

Кейл подивився на книгу, яку Канарія простягала йому.

"Стародавня легенда?"

Це змусило його не хотіти брати книгу. Вона йому не була потрібна.

Однак її подальші слова змусили Кейла широко розплющити очі.

«Це досить кумедна легенда. Кажуть, що герой із потужною руйнівною силою був надзвичайно жадібним до грошей. Після смерті того героя, як розповідає легенда, герой цієї історії знайшов багатства свого друга й зберіг їх у безпеці»

Канарія презирливо хмикнула.

«Хіба герой може бути жадібним до грошей? Особливо герой, який, як кажуть, врятував світ від замерзання й не прагнув ані влади, ані впливу, ані слави? Як така людина може бути жадібною до грошей? Хіба це не неймовірно?»

Вона поглянула на Кейла, чекаючи підтвердження. Кейл також пирхнув і кивнув.

«Звісно. Як герой може бути таким? До того ж багато стародавніх легенд – це суміш брехні та правди»

«Так буває часто. Хай там як, ця книга про легенду іншого героя, який був і другом, і ворогом того жадібного героя. Схоже, саме цей герой використовував силу землі»

Канарія поглянула на Кейла, який, здавалося, був занурений у свої думки. Кейл повільно простягнув руку, і Канарія поклала книгу йому в долоню.

«Чесно кажучи, я не думаю, що ви знайдете у цій книзі описану в ній Стародавню Силу. Однак, оскільки нам ця книга не потрібна, я подумала, що було б чудово, якби вона хоч трохи вам допомогла, адже ви допомогли врятувати наше село»

«Це не цінна книга?»

«Чесно кажучи, ні»

Канарія подумала, що це може засмутити Кейла, але вирішила сказати правду.

«У нас є склад, де ельфи збирають речі, які їм не потрібні. Я згадала, що ця книга була на тому складі, і принесла її»

Проте вона все ще вважала, що ця книга не буде для Кейла великою допомогою. Адже вона сама побувала в місці, описаному в книзі, але нічого не знайшла.

"Але ж йому щастить"

Щоб знайти Стародавні Сили, потрібна була величезна вдача – до такої міри, що навіть казали: саме небеса визначають власника кожної з них. Проте ця людина, що стояла перед нею, мала достатньо удачі, щоб зібрати аж п'ять Стародавніх Сил. Ось чому вона й принесла цю книгу.

Кейл, беручи книгу, мав на обличчі збентежений вираз.

«Мм, я візьму її поки що, раз ви кажете, що ельфійському селищу вона не потрібна. Важко відмовити від такої щедрості. Однак Стародавні Сили – це не те, що можна просто здобути, бо ти цього хочеш»

«Звісно. Щоб її отримати, потрібне небесне призначення. Але це все одно неймовірна й кумедна легенда, тож хоча б прочитайте її»

«Дякую. Прочитаю»

Кейл повільно сховав книгу й потиснув руку Канарії.

«Давайте зустрінемося знову, якщо така буде воля Небес, Голово-нім»

«Сподіваюся, наступного разу ми зможемо зустрітися разом із Драконом-німом»

[Голово! Я тут!]

Кейл проігнорував крик Раона і попрощався з Канарією. Він доторкнувся до книги у кишені й замислився.

"Є причина, чому Вогонь Руйнування з'явився поблизу цього ельфійського селища"

Він вважав, що Вогонь Руйнування з'явився неподалік саме тому, що ця книга була в селищі. Хоча це могло бути й збігом обставин, він думав, що в цьому може бути якийсь сенс.

Він згадав слова Голови.

« Хіба герой може бути жадібним до грошей? Особливо герой, який, як кажуть, врятував світ від замерзання й не прагнув ані влади, ані впливу, ані слави? Як така людина може бути жадібною до грошей? Хіба це не неймовірно? »

Звісно, це мало сенс. Чому б це не мало сенсу?

Не так давно Кейл влаштував для того героя справжній дощ із грошей.

Кейл був майже впевнений, що жадібний герой у цій книзі – це власник "Вогню Руйнування". Він також мав передчуття, що "Суперкаменем" був той, хто був і другом, і ворогом цього героя.

Хоча валуни були лише вторинною властивістю землі, вони все одно були її частиною.

"Тож власник "Суперкаменю" забрав гроші у власника "Вогню Руйнування"?"

Серце Кейла билося не через Стародавню Силу, а через гроші.

Не мало значення, чи здобуде він ту Стародавню Силу, чи ні, але хіба він не міг просто забрати гроші?

Кейл стримав усмішку й сказав своє останнє "прощавай".

«Тож, до побачення»

«Щасливої дороги»

Кейл увійшов у напівпрозору хатину, яка була входом до магії ілюзій, що приховувала ельфійське селище. Решта групи пішла за ним.

Кейл нарешті покинув ельфійське селище вперше за кілька днів. Потім він зупинився прямо за межею.

«Хаааа»

Він зітхнув. Почувши його зітхання, група повільно відвела погляди й подивилася вдалину. Чхве Хан і Лок удавано кашлянули й опустили голови, тоді як Рон і Бікрос залишалися спокійними.

Он і Хон нявкали в обіймах Чхве Хана, а потім відвернули погляд у бік гори вдалині.

[«Людино! Ти бачиш славні сліди нашої битви? Ми знищили все!»]

Раон гордо вигукнув у думках Кейла.

Так, вони справді знищили все. Кейл дивувався, чому голова ельфів мусила особисто допомагати з відновленням. Але, поглянувши на картину перед собою, він усе зрозумів.

Багато дерев було знищено, а земля в багатьох місцях перекопана. Деякі валуни також виглядали так, ніби їх розрубали навпіл мечами чи аурами.

Однак Кейл не міг нічого сказати.

[«Людино, твоя блискавка залишила найбільший слід! Бачиш? Це досить корисна сила, але більше ніколи не використовуй її!»]

Він не міг нічого сказати, бо саме він завдав найбільшої шкоди цій землі. На землі був гігантський кратер, ніби туди впав метеорит. Усе в тому кратері було повністю обвуглене до чорноти.

Кейл відвів погляд у бік віддаленої гірської вершини й почав говорити.

«Ходімо»

Потім він запитав Бікроса, перш ніж скористатися Звуком Вітру, щоб відлетіти з долини.

«Він не надто важкий, правда?»

«Так, пане»

Бікрос, який ніс Балбуда на плечі, створював враження, ніби той важив не більше фунта. Балбуд, у якого були закриті очі, рот і вуха, все ще перебував у непритомному стані.

Кейл переконався, що всі готові, перш ніж вийти з долини й рушити до села Блок. Хоча вони швидко дісталися села, він зупинився біля підніжжя гори через Балбуда.

«Молодий пане!»

Заступник дворецького Ганс вклонився й привітав Кейла. Кошенята, Он і Хон, вистрибнули з обіймів Чхве Хана й кинулися в обійми Ганса. Кейл пройшов повз Ганса й простягнув руку до когось іншого.

«Минуло вже близько трьох місяців?»

«Так, молодий пане Кейле»

Розалін, яка повернулася з Королівства Брек, посміхнулася Кейлу у відповідь. Вона дістала з кишені аркуш паперу, щоб відповісти на погляд Кейла, який ніби запитував, як все пройшло.

З нього випливало, що Розалін стане капітаном Магічного альянсу Королівства Роан та Королівства Брек на початку війни.

Кейл почав сміятися, вітаючи Розалін.

«З поверненням, пані Розалін»

«Саме це я й хотіла почути»

Кейл відпустив руку Розалін, а потім віддав наказ Гансу. Йому потрібно було ще раз зустрітися з темною ельфійкою Ташею.

«Гансе, спочатку ми прямуємо до столиці»