Розділ 125 — Я це зроблю! (3)

На відміну від схвильованого Чорного Дракона, Золотий Дракон відчував певні сумніви, хоча й отримав ту відповідь, на яку сподівався.

«Навчи мене всьому! Навчи мене всьому, що ти знаєш!»

Ерухабен подивився на те, як збуджений був Раон, і тихо пробурмотів у відповідь.

«…Я й маю намір це зробити»

«Чудова ідея! Ти ж згоден, слабка людино?»

«Так, так»

Ерухабен прожив майже 1 000 років, але ніколи не бачив такого поєднання: людини, яка киває головою, і Дракона, що махає крилами.

"Чи правильно я вирішив?"

Він на мить засумнівався, але швидко перестав сумніватися, бо часу в нього залишилося небагато. Це теж була доля. Йому пощастило зустріти молодого Дракона на схилі віку, і цей Дракон був не таким, як звичайні Дракони. Що це могло бути, як не доля?

Він почав сміятися, думаючи про те, що ніколи не очікував такої дивної ситуації.

«Можна й усе передати, раз я скоро помру»

Хоча Ерухабен сміявся, коли це говорив, навколо швидко запала тиша. Проте Ерухабен відчував погляди, спрямовані на нього.

«Що? Золотавий, що ти щойно сказав?»

«Вибачте? Драконе-нім, про що ви говорите?»

Раон підлетів прямо перед обличчям Ерухабена й почав кричати, а Пендрік тремтів, наче почув проголошення про кінець світу.

Раон кружляв навколо й оглядав тіло Ерухабена, запитуючи:

«Ти отруївся? Хтось наклав на тебе прокляття? Ти поранився під час бою?»

Ерухабену було дивно чути здивований і стурбований голос цього маленького Дракона. Однак він відштовхнув Раона рукою.

«Малий, хіба може трапитись, щоб дракон страждав від таких речей?»

«Зовсім ні!»

Ерухабен здригнувся, почувши наступні слова Раона.

«Тоді чому ти вмираєш? Не вмирай! Ти єдиний інший дракон, якого я знаю!»

Вираз обличчя Золотого Дракона став важким для розтлумачення. Здавалося, ніби він ось-ось розсміється, але водночас ніби не вірив у те, що чує. Ерухабен ухилився від пристрасного погляду Раона, але в підсумку зустрівся очима з Кейлом.

«Можна запитати, чому ви хворі?»

«Я просто ослаб від старості»

Ерухабен махнув рукою, ніби це неважливо, але Кейл почав хвилюватися.

"Оскільки ми отримуємо від нього щось…"

Кейл почав згадувати, чи не існує якоїсь Стародавньої Сили, яка могла б допомогти.

Ерухабен погладив по голові Пендріка, який, здавалося, перебував у розгубленому стані через раптову новину. Він згадав, як вождь Канарія привела до лігва цього ельфа, який не міг бачити елементалів.

Йому було цікаво дізнатися про унікальний характер Пендріка, тож він врятував цього вмираючого ельфа, аби задовольнити свою цікавість. Після цього дитина почала слідувати за Ерухабеном. Відчувши щирість Пендріка, Ерухабен став ставитися до нього з лагідністю, а не з цікавістю.

«Пендріку, усе на світі неминуче старіє й вмирає. Ніщо не може перемогти смерть. Хоча є способи контролювати смерть»

«Й-як?»

Ерухабен був спокійний, тоді як Пендрік хвилювався.

«Тобі треба піти за темрявою. Як Ліч»

«Ах»

Пендрік здивовано вдихнув.

Ерухабен швидко додав:

«Звісно, я не маю наміру цього робити»

Однак у минулому були деякі дракони, які зрештою так і вчинили. Ерухабен розумів, чому вони це зробили, але все одно не погоджувався з їхніми рішеннями.

Некроманти зрештою помруть, і темні ельфи теж помруть. Однак Ліч не відчуває болю й не вмирає від старості. Різниця між ними була досить суттєвою.

«Але до цього ще далеко, тож зараз немає потреби про це турбуватися»

«…Я розумію»

Ерухабен бачив, як Пендрік, зі сльозами на очах, кивнув. У ту мить Ерухабен знову почув голос Раона.

«Гей, Золотий Драконе»

«Що?»

Почувши серйозний голос Раона, Ерухабен обернувся, щоб подивитися на нього. Тоді Раон поділився своїми думками.

«Я зможу знайти спосіб, щоб ти прожив дуже довго, бо я великий і могутній. Просто почекай»

Ерухабен лише дивився на Раона, ігноруючи те, що той щойно сказав. Однак, дивлячись на Кейла, йому довелося притиснути пальці до губ, щоб не посміхнутися.

«Чи можете ви всі залишитися тут приблизно на три місяці? Кейле Хенітус, я чув, що ти – дворянин»

«Мм, нам не складе труднощів залишитися тут на деякий час»

Почувши запитання Ерухабена, Кейл згадав про свою обіцянку Літані. Літана, Королева Джунглів, сказала, що хоче зустрітися з Кейлом, щоб віддячити йому за допомогу.

«Людино»

"Гм?"

Почувши голос Раона, Кейл перевів погляд на нього. Потім він здригнувся, побачивши злісний погляд у Раонових очах.

«…Людино, я не хочу залишатися тут сам»

Раон навіть не дочекався реакції Кейла, як одразу ж повернувся до Ерухабена. Погляд, схожий на драконівський, змусив Ерухабена з цікавістю ахнути, коли той зустрівся очима з Раоном. Потім Раон почав говорити.

«Ця квола людина спить лише на найрозкішніших і найм'якших ліжках. Він любить фрукти і їсть лише м'ясо найвищої якості»

«…Ти хочеш, щоб я це приготував?»

«Хіба ти не господар цього місця? Хіба ти не казав, що все буде безкоштовно? Великому й могутньому Дракону достатньо лише помаху руки, щоб приготувати все це»

«…Це правда»

У ту мить Ерухабен замислився, чому він мусить робити все це, навіть у своєму похилому віці.

"Я занадто постарів"

Він став занадто добрим. Як він, той, хто колись бив зарозумілих Драконів так, що вони прикуті до ліжок, лизали свої рани щонайменше місяць, міг опинитися в такій ситуації?

Однак Раон не переймався тим, про що думав Ерухабен, і знову повернувся до Кейла.

«Людино, тобі хіба не треба йти на зустріч із Королевою Джунглів?»

«…Так?»

«Поспішай, повертайся швидше. Я даю тобі тиждень»

«…Гаразд»

Раон хихикнув, почувши відповідь Кейла, і повернувся на диван поруч із ним, щоб лягти на м'який диван.

Це змусило Кейла зітхнути.

«Хаа-а-а-а-а»

«Хо»

Ерухабен теж зітхнув. У ту мить Кейл і Ерухабен знову зустрілися поглядами. Хоча їх розділяло майже тисячу років, вони відчували між собою певний зв'язок.

Тоді Кейл заговорив.

«Тоді я повернуся»

«Звісно»

Ерухабен зітхнув і відповів, а потім недбало додав, звертаючись до Кейла, який підводився з дивана, а також до решти групи, що готувалася піти за ним.

«Неважливо, чи ви заходите, чи виходите, але поки ви тут, поводьтеся тихо. Я трохи чутливий. Я прийняв вас усіх, бо того вимагав той малий, але будьте обережні»

Золотий Дракон помітив, що і Кейл, і Раон дивилися на нього з однаковим дивним виразом обличчя.

«На що ви дивитеся?»

Кейл повільно похитав головою й відповів.

«Ні, ні на що»

У той момент Раон почав говорити в думках до Кейла.

[«Але ж той Золотий Дракон не здається таким чутливим?»]

Кейл відчував те саме. Ерухабен зовсім не здавався чутливим. Ерухабен, як і Раон, не схожий на звичайного Дракона. Мабуть, Ерухабен відчув, що погляд Кейла його збентежив, бо швидко додав:

«До того ж, я буду навчати лише цього малюка. Нікого іншого я нічого не буду вчити, хай як би ви не благали й не просили. Ну, мені трохи цікаві ті малі Звіролюди, але ні»

Кейл чітко все зрозумів.

"Він навчить нас, якщо ми будемо благати й просити"

Погляд Кейла перейшов на його групу, де стояли Розалін і діти.

Розалін поглянула на нього й почала посміхатися.

Розалін, як і слід було очікувати, теж усе зрозуміла. На обличчі Кейла з'явилася хитра усмішка.

«…Чому ти так посміхаєшся?»

«Це мій спосіб погодитися з вами, Ерухабене-нім»

Ерухабену це здалося підозрілим. Він не знав, що саме крутилося в голові Кейла.

Кейл думав про те, як Раон, а також усі інші з його групи, протягом наступних трьох місяців братимуть від цього Дракона все, що зможуть.

Він думав, що цей Дракон буде страшним, але він виявився просто милим старим чоловіком, який продовжував їм допомагати, навіть бурчачи.

«Людино, я не знаю, чому ти знову так посміхаєшся, але тобі треба поспішати назад»

«Зрозумів. Я візьму лише кількох людей і скоро повернуся»

Кейл відповів на повторні слова Раона, але раптом занепокоївся, подумавши про групу, яка піде з ним до джунглів.

Наступного дня Кейл з'ясував причину цього занепокоєння.

«Гарної подорожі, людино! Не втручайся ні в що просто аби втрутитися, і не поранься знову!»

Вони стояли перед лігвом Ерухабена. Кейл не звертав уваги на жодне з занепокоєних зауважень Раона, бо в той момент був занурений у глибокі роздуми.

"Я знав, що щось тут не так"

Погляд Кейла звернувся до групи, яка мала вирушити з ним.

По-перше, щоб пройти Шлях без Вороття – одну з П'яти Заборонених Територій – йому потрібна була Он. Он саме прощалася з Хоном. Кейл пройшов повз Он до решти.

Чхве Хан, Бікрос і Рон.

«Мм»

Це була така комбінація, що він не міг не зітхнути з розчаруванням.

"Чи не слід було взяти з собою Ганса?"

Кейл подумав про Ганса, якого залишив на території Убарр. Невідома холодність змусила Кейла здригнутися й почати тремтіти.

«Молодий пане, з вами все гаразд?»

Рон підійшов до нього й вдавав із себе доброго старого.

«…Так, все гаразд.»

«Радий, що з вами все гаразд. Будь ласка, дайте знати, якщо вам стане зле»

Рон надягнув свою звичну доброзичливу посмішку.

«У певному сенсі приємно подорожувати лише в такому невеликому складі. Давно ми так не робили»

"Це зовсім не приємно"

Кейл поглянув на Бікроса, який, як завжди, надягав пару білих рукавичок, і почав розмірковувати про склад цієї групи.

"Схоже, це ідеальна команда, щоб робити якісь погані речі"

Бікрос, мабуть, помітив невпевнений погляд Кейла, бо він струснув руки й підійшов до нього.

«Молодий пане, ми вже можемо вирушати»

«Звісно, ходімо»

Раон та інші попрощалися, коли Кейл із групою вирушили до села Хойк, що розташовувалося на південному краю Королівства Віппер. Саме там знаходився вхід до Шляху без Вороття.

Ось тільки дощ не міг не піти.

«Все так само, як і минулого разу!»

Срібне кошеня Он, яке сиділо на руках у Кейла, почало наспівувати, керуючи туманом.

Група Кейла зараз йшла Шляхом без Вороття. Навіть дощ не міг розігнати цей дивний туман.

Ша-а-а-а-а-–

Дощ був настільки гучним, що Кейл навіть не міг почути наспівування Он.

Кап. Кап. Кап.

Кейла почав дратувати дощ, що падав на його дощовик. Бікрос повільно підійшов до Кейла.

«Вже пізно, а дощ сильний. Молодий пане, гадаю, найкраще буде переночувати в лісі»

Кейл кивнув.

«Он, повернемося до тієї печери, де ми були минулого разу»

«Вона неподалік»

Кейл побачив, що Он знову керує туманом, тож сказав іншим йти за ним.

Рон, Чхве Хан і Бікрос міцно трималися за плащі і йшли слідом за Кейлом. Чхве Хан підійшов до Кейла й запитав.

«Ви йдете до тієї печери, де зустрів королеву Літану-нім?»

«Так, саме до тієї»

Це було незабутнє місце, де Кейл вдавав із себе добру й милосердну людину. Це було місце, де він поводився так, як йому не властиво.

«У мене є кілька приємних спогадів про те місце»

Он, мабуть, теж згадала ті спогади, бо похитала головою й продовжила керувати туманом. Можливо, це було тому, що всі йшли швидко, але незабаром вони побачили печеру попереду.

«Ось вона! Гм?»

Он, яка вказувала на печеру, раптом зупинилася. Рон підійшов до Кейла.

«Здається, там хтось є»

З печери виходило тьмяне світло. Схоже, хтось уже був усередині. Кейл хвилину поміркував, перш ніж заговорити.

«Схоже, вже запізно йти кудись інде. Давайте поки що підемо туди»

Шукати інше місце було неприємно. Йшов дощ, було темно, він зголоднів і не хотів більше йти.

Оскільки більше нікуди йти не було, вони могли б і переночувати з якимись незнайомцями.

«Як забажаєте, Кейле-нім. На щастя, я не відчуваю там жодних сильних аур»

Кейл швидко відповів, почувши зауваження Чхве Хана.

«Ходімо»

Їм не було чого втрачати.

Кап. Кап.

Дощ почав ще сильніше барабанити по їхніх дощовиках, коли вони швидко прямували до печери.

Слабке світло стало яскравішим, і вони змогли розгледіти вхід до печери.

"Нарешті зможу відпочити"

Кейл уже збирався пришвидшити крок, коли раптом почув голос Чхве Хана.

«…Це знайома аура»

"Що?"

Почувши зауваження Чхве Хана, Кейл побачив вхід у печеру.

Він побачив невелике багаття, яке освітлювало внутрішню частину печери.

Усередині було двоє людей.

"Та щоб все вс…"

Кейл протер очі.

«Хто, хто ви?» – запитав тремтячим голосом один із тих, хто був усередині.

Слабкий і невинний на вигляд чоловік дивився на Кейла та інших. Очі чоловіка були не лише чистими, а й, здавалося, наповненими сльозами, що робило його вигляд дуже жалісливим.

Але проблема була не в цьому.

"Чому вона тут?"

На землі поруч із невинним на вигляд блондином лежала блондинка.

Він бачив її раніше.

Блондинка-майстриня меча.

Та сама людина з таємної організації, яка вбила кровожерливого мага Редіку.

Ця жінка мала численні синці на тілі й лежала там без свідомості.

Дзень–

До вух Кейла долинув дуже тихий звук.

Чхве Хан почав витягувати меч із піхв.

Кейлу здалося, ніби хтось ударив його кулаком.

"Що, в біса, відбувається?"

У ту мить його погляд зустрівся з поглядом Рона.

"Що сталося?"

Саме це, здавалося, запитував погляд Рона. У ту мить Кейлу все стало ясно.

"А, так. Ця жінка не знає мого обличчя"

Блондинка-майстриня меча не знала обличчя ні Кейла, ні, власне, нікого іншого. Вона бачила їх лише в масках.

"Чудово"

Кейл поклав руку на плече Чхве Хана.

«Чхве Хане, сховай меч»

«Вибачте? Але ж–!»

Кейл прошепотів Чхве Хану, який здивовано запитав.

«Приховай свою ауру»

Жінка може відчути ауру Чхве Хана, якщо пізніше прокинеться.

Замість того, щоб дивитися на здивованого Чхве Хана, Кейл поглянув на непритомну майстриню меча та блондина з невинним виглядом поруч із нею.

Кейл лагідно посміхнувся чоловікові, а Он нявкала в його обіймах.

Ня-я-яв.

Здавалося, вона хотіла сказати, що це повторення того, що сталося минулого разу. Однак зараз Кейл не зважав на її думку.

Чхве Хан однозначно сказав, що не відчував жодної сильної аури всередині печери.

Це означало, що, на відміну від світловолосої майстрині меча, цей чоловік був слабким.

Кейл зняв капюшон з дощовика й почав розмовляти зі світловолосим чоловіком.

«Вибачте. Ми вас налякали?»

Це був лагідний і щирий тон.

Чхве Хан здригнувся, почувши цей тон. Однак у цей момент крок вперед зробив Рон.

Рон, Бікрос та Он – ці троє не вступали у взаємодію з ворогом під час битви, в якій вони билися пліч-о-пліч із племенем Китів. Саме тому вони не знали, як виглядає світловолоса майстриня меча.

Проте Кейл не хвилювався щодо того, що скаже Рон.

«Прошу вибачення. Охоронець нашого молодого пана дуже відданий своїй справі»

Рон говорив тепло, майстерно вживаючись у роль слуги.

Кейл подивився в очі спочатку Рону, а потім Бікросу. Батько з сином непомітно кивнули Кейлу.

"Ми не знаємо, що відбувається, але поки що будемо грати за їхніми правилами"

Схоже, саме це вони мали на увазі.

"Як надійно"

Кейл раптом відчув, що вони дуже надійні. Це був перший раз, коли Кейлу справді сподобався такий склад команди.