Розділ 130 — Не боюся (1)

[Безумовно, варто спробувати]

Альберу, здавалося, був трохи схвильований.

[Вперше за довгий час ти кажеш мені щось свіже, хоч і дратівливе]

Кейл кивнув.

«Це правда. Я не лише перекладаю на вас свої головні болі»

Альберу, звісно, презирливо хмикнув. Він ніколи не бачив нікого, навколо кого б відбувалося більше пригод, ніж навколо Кейла Хенітуса. На рівні Кейла це було практично долею.

Однак Альберу не поділився своїми думками. Натомість він повідомив Кейлу інформацію, яку мав повідомити.

[В'язень, якого ти прислав, зараз перебуває на допиті у моєї тітки]

«Все йде добре?»

Звісно, Кейл знав, що Таша, ймовірно, катує в'язня, а не проводить справжній допит. Проте Кейл не зауважив цього.

[Припускаю, що найближчим часом він може надати нам якусь інформацію. Моя тітка запросила експерта, щоб той допоміг]

Кейл замислився, хто ж той експерт, якого привели Темні Ельфи. Він мав певне припущення, але все одно кивнув, вдаючи, що нічого не знає. Поки Кейл це робив, Альберу розмовляв сам із собою, щоб упорядкувати свої думки.

[Є чимало справ. Я зв'яжуся з Королевою Джунглів та вождями Королівства Віппер. Якщо ми це зробимо, то зможемо принаймні географічно розділити Імперію та Північний Альянс…]

Альберу зупинився на півслові й поглянув на Кейла.

[Чому ти так на мене дивишся?]

Кейл дивився на Альберу з теплою посмішкою на обличчі. Кейлу не склало труднощів відповісти на запитання Альберу.

«Тому що я пишаюся тим, що можу називати вас своїм принцом. Я дуже поважаю вас, Ваша Високосте»

Кейл думав, що поговорити з Альберу було правильним рішенням.

Цей розумний чоловік був ще й старанним, готовим виконувати за нього всі нудні справи. Ось чому він пишався Альберу.

[…Хаа-а-а-а]

Альберу лише зітхнув у відповідь, перш ніж запитати.

[Що ти плануєш робити далі?]

Кейл навіть не кліпнув, відповідаючи Альберу.

«Я збиратиму інформацію»

Однак у нього були інші плани.

"Збиратиму інформацію? Я планую відпочивати аж до осені. Що ще я можу зараз робити?"

Проте Кейл помітив, що Альберу дивно посміхається.

[Так, я впевнений, що ти принесеш мені корисну інформацію]

Альберу думав, що Кейл, як завжди, вплутається в щось і зможе принести йому інформацію.

Один лише Кейл був кращим за всю інформаційну мережу Альберу.

«…Так, що ж…»

Кейл відчував певний дискомфорт від посмішки Альберу, тож вирішив просто відвернути погляд. Він лише попросив Альберу передати від його імені повідомлення Мері, перед вимкненням комунікаційного пристрою.

Їхні прощання ставали все дружнішими з кожним новим розмовою.

[Після розмов з тобою мені завжди сняться кошмари. Бісів виродок]

«Нехай ви житимете довгим і здоровим життям, пане»

[Кумедний виродок]

Клац.

Потім Альберу закінчив дзвінок. Кейлу здалося, що він може трохи розслабитися, але він не міг цього зробити.

Фву-ш-ш-ш-ш–

Це був звук чогось, що летіло в повітрі.

Кейл злякався, побачивши чорну пляму, що летіла на нього, наче куля.

"Чому він так поводиться?"

Раон зупинився майже прямо перед обличчям Кейла. Очі Раона палали пристрастю, що змусило Кейла занепокоїтися.

«Людино!» – раптом вигукнув Раон.

«Ходімо шукати силу землі!»

"А, так. Я ще мав це зробити"

Кейл почав відчувати втому. Він відштовхнув Раона, що завис у повітрі, а потім зітхнув.

«А як щодо твоїх уроків?»

Раону потрібно було навчатися в Ерухабена. На запитання Кейла крила Раона на мить здригнулися, але Раон відповів упевнено.

«…Я можу попросити його піти зі мною у подорож, щоб отримати практичний досвід»

"Воу воу воу, він хоче, щоб Ерухабен пішов з нами шукати Суперкамінь? Він що, планує знищити континент чи що?"

Кейл махнув рукою й відповів.

«Ти просто залишайся тут і зосередься на своїх заняттях. Я можу піти просто з Чхве Ханом»

Він не був настільки божевільним, щоб брати з собою двох Драконів на пошуки Суперкаменю. Кейл зітхнув, почувши цю неймовірну пропозицію. Потім він відчув, що щось не так.

Раон мовчав.

Кейл повернув голову, щоб подивитися на Раона.

«…Людино»

Раон знизив голос і випнув груди.

«Прислухайся до слів великого й могутнього Раона. Слабка людина потребує мене»

П'ятирічний хлопчик намагався виглядати велично. Однак це не змінювало того факту, що він був п'ятирічним хлопчиком, якого Кейл знав ще з чотирьох років.

"Невже Ерухабен не вчить його величній поведінці драконів?"

Кейл просто погодився, бо сперечатися було б занадто дратівливо.

«…Як скажеш»

Раон почав посміхатися.

«Добре! Людино! Ти прийняв правильне рішення! Я піду скажу Ерухабену!»

Раон покинув кімнату, що сяяла золотом і коштовностями, і полетів до Ерухабена. Кейл дивився, як Раон відлітає, і замислився.

"Хіба не слід було б запитати Ерухабена, а не просто казати йому?"

Він знову відчув сумнів щодо вибору слів Раона, але дістав книгу, яку отримав від ельфів, оскільки з Раоном нічого не міг вдіяти.

Це була стара книга, але, здавалося, вона була наділена магією, адже сторінки досі перебували в хорошому стані.

Фшух. Фшух.

Кейл відкрив книгу на першій сторінці, де було лише одне речення.

< Хтось сказав, що дурна людина – це як камінь. Я покажу цій людині силу маленького камінця. >

Хуп.

Кейл закрив книгу. Ця книга теж була дивною.

Однак Кейл знову відкрив книгу, щоб мати змогу жити без бомби з годинником всередині свого тіла. Він подумав про себе, що мусить робити все, що завгодно, аби жити безпечно, і почав хмуритися.

Він перегорнув сторінку.

< Земля під моїми ногами міцніша за будь-що інше. >

< Земля жертвує своїм тілом, щоб забезпечити місце для життя всіх живих істот. >

< Найміцніша форма землі – це камінь. >

Ця частина звучала нормально.

Фшух. Фшух.

Кейл повільно перегортав сторінки, читаючи. Його хмурий вираз обличчя поступово почав зникати. Час від часу його увагу привертали певні речення.

< Його називали Вартовим. Мабуть, вперше його назвали Вартовим тоді, коли він зупинив огра, що прямував до його села. >

< Він був таємним охоронцем Королівства Каменів. Він завжди з'являвся там, де виникали неприємності, і впевнено захищав від усього й усіх. >

< Люди поважали благородний дух Вартового. >

Кейл згадав давню легенду, яку Тейлор колись розповів йому.

Вона була про Вартового, який врятував Королівство Валунів.

Це була легенда про героя, який врятував північно-східну територію континенту, коли той був оповитий темрявою.

"Це пов'язано з тією легендою?"

Кейл згадував ту легенду, продовжуючи читати далі. Він повільно почав посміхатися.

< У Вартового був ще один герой, який був і другом, і ворогом. Саме цей герой звільнив Північ від лютої холоднечі. Цей герой був скнарою, чиє хобі полягало в тому, щоб підбирати монети. >

«Вогонь Руйнування»

Гроші, які зібрав власник Вогню Руйнування, забрав герой з цієї книги.

< Вартовий сказав наступне, побачивши гроші, заощаджені тим героєм. >

< «Божевільний виродку, ти заощаджував і заощаджував, не витрачаючи ні шагу, і стільки назбирав!» >

Кейл зрадів, прочитавши слова "стільки назбирав".

Однак, продовжуючи читати, його вираз обличчя став дивним.

< Вартовий мав талант як до нападу, так і до оборони. Навіть маленький камінь мав би руйнівну силу, коли він його кидав. >

Стародавня Сила, описана в цій книзі, здавалася "Страшним Гігантським Гранітним каменем".

Однак проблема була не в цьому.

< Перед тим, як вирушити рятувати світ від темряви, він залишив усі свої речі, а також речі своїх друзів, у рідному місті. >

Кейл почав гортати сторінки швидше.

Фшух.

Кейл перегорнув книгу, прочитавши її до останньої сторінки.

«Хаааа»

Кейл зітхнув і почав обмірковувати те, що щойно прочитав.

< Найміцніші валуни знаходяться у Королівстві Валунів. >

Під найміцнішим валуном мався на увазі граніт.

< Його рідне місто було небезпечним місцем, де бродили всілякі монстри, місцем, яке дозволяло людям пересуватися між континентами. >

< Саме там він залишив усе. >

«Чорт забирай»

Кейл знову нахмурився.

«Звучить як мій задній двір»

Це, безперечно, здавалося описом території Хенітус, а точніше – Лісу Темряви.

Кейл добре уявляв, що йому потрібно зробити, аби здобути "Страшний Гігантський Граніт".

< Кажуть, що Вартовий, сповнений справедливості та істини, залишив знак на своєму будинку, щоб спадкоємці його друзів могли забрати те, що він залишив після себе. >

Вогонь Руйнування вкаже Кейлу шлях.

Хоча він знав приблизне місце розташування, а також те, як його дістати, Кейл відчував дивний дискомфорт.

Саме в цей момент–

«Людино, людино!»

Раон влетів назад крізь відчинені двері.

«Що- хм?»

Кейл підвів голову, і на його обличчі з'явився дивний вираз.

«Людино! Ти ж не їси фрукти, коли читаєш? Я приніс тобі трохи! Свіжі фрукти!»

Раон летів до нього, тримаючи на своїх коротких передніх лапах тацю з фруктами. Потім він поставив її на стіл перед Кейлом. Раон почав говорити, а Кейл мовчки дивився на нього.

«Людино, я чув, що ти промок до нитки під дощем, коли йшов до печери. Тобі довелося неабияк натерпітися. Тобі треба їсти смачну їжу, щоб ти міг вирости сильним»

У ту мить Кейл почув інший голос за спиною Раона.

«Ого, за тисячу років свого існування я ще ніколи не бачив, щоб дракон обслуговував людину. А я вже бачив усе на світі»

Золотий Дракон Ерухабен, який йшов слідом за Раоном, клацнув язиком і похитав головою. Раон, здавалося, нарешті згадав про Ерухабена, бо вказав на нього пальцем.

«Я привів і Золотавого Дідуся! Я привів його, щоб ми могли обговорити практичний досвід!»

Ерухабен з недовірою подивився на Раона.

"Коли Ерухабен став Золотавим Дідусем?"

Кейл зацікавився цим, але просто вказав Ерухабену на стілець.

«Ерухабен-нім, будь ласка, сідайте»

«Хаа»

Золотий Дракон випустив зітхання, яке зовсім не пасувало його зовнішності, і плюхнувся на диван навпроти Кейла.

«Чому я в такому похилому віці впустив до себе такого клопітного малого?»

«Золотий, я не клопітний!»

Плюх. Плюх.

Кейл по одному їв виноград, спостерігаючи за розмовою двох Драконів. Ерухабен презирливо скривився, почувши відповідь Раона.

«Не клопітний? Ти вже думаєш про те, як прогуляти уроки»

«Ні! Я намагаюся допомогти слабкій людині стати сильним! І я не намагаюся прогуляти, я просто хочу отримати справжній досвід разом із тобою, Золотавий!»

Бум. Бум.

Раон грюкнув по золотому столу.

«Золотавий! Я хочу піти з тобою!»

Кейл не пропустив короткого посмикування в куточку губ Ерухабена.

Стародавній Дракон, який прожив на самоті майже 1 000 років, байдуже відповів п'ятирічному Дракону.

«Мені не хочеться йти з тобою»

«Ні! Я хочу піти з тобою, Золотусику!»

Раон енергійно похитав головою, чітко давши зрозуміти свою позицію. Куточок губ Ерухабена знову здригнувся.

Кейл не пропустив жодної з цих деталей.

Золотий Дракон знову промовив байдуже.

«Малюку, йти з тобою чи ні – це моє рішення»

Потім він холодно звернувся до Кейла.

«Кейле Хенітус, знайти силу землі нелегко. Шукати її, не маючи жодної інформації – це зовсім інша справа»

Кейл почав думати, що цей Стародавній Дракон – ще той м'якосердий.

Золотий Дракон не знав про думки Кейла і продовжував говорити.

«Спочатку нам потрібно пошукати книги, в яких може йтися про цю силу»

Плюх.

Ерухабен поглянув у бік столу, почувши цей звук.

Він побачив стародавню книгу, яка, судячи з усього, містила інформацію про стародавні легенди.

Ерухабен на мить замовк, а потім знову заговорив.

«Як тільки ми знайдемо цю книгу, нам потрібно буде з'ясувати місцезнаходження Стародавньої Сили, а також спосіб її здобуття»

«Я вже виявив її»

«…Усе?»

«Так, пане»

Золотий Дракон подивився на людину, яка впевнено сиділа перед ним. Ця людина вже мала шість Стародавніх Сил. Ерухабену не залишалося нічого іншого, як змиритися з цим.

«Ти, мабуть, шалено щасливий»

Кейл почав посміхатися. Ерухабен у відповідь зневажливо хмикнув. У цю мить коротка лапка легенько постукала по руці Ерухабена.

«Золотавий, ходімо!»

Власником лапки був схвильований Раон. Ерухабен поглядав то на Раона, то на Кейла. Раон уже все йому розповів, включаючи чотири роки пекла та те, як він познайомився з Кейлом.

Ерухабен холодно відповів людині та Чорному Дракону.

«Я робитиму те, що захочу. Так чинять Дракони»

Через кілька днів Кейл повернувся до селища Гарріс, щоб вирушити до Лісу Темряви й здобути Суперкамінь.

Кейла привітав лицар, що стояв на варті.

«Молодий пане, ласкаво просимо»

«Дякую»

«Людей, які завжди з вами, сьогодні тут немає. Схоже, цього разу з вами лише кілька осіб?» - запитав лицар, побачивши людей, яких Кейл привів із собою. Кейл недбало кивнув і відповів.

«Ну, ми просто відпочиваємо тут кілька днів. Правда, Гілсмане?»

Гілсман, один із тих, хто прийшов із Кейлом, стояв там із порожнім виразом обличчя, аж раптом здивувався, коли Кейл звернувся до нього по імені.

«Так, так! Т-так, це правильно!»

Лицар стурбовано поглянув на Гілсмана, побачивши, що той відповів з блідим обличчям. До вух лицаря долинув суворий, але теплий голос Кейла.

«Схоже, заступник капітана захворів на дорожню хворобу. Я думав, що він схильний лише до морської хвороби, але, виявляється, у нього ще й каретна хвороба»

«А, розумію. Заступник капітана-нім, з вами все гаразд?»

Гілсман кивнув.

«Я в порядку! У-усе гаразд!»

Гілсман продовжив говорити, коли Кейл поплескав його по плечу.

«І я буду охороняти молодого пана-німа ось цим, цим, цим…»

Гілсман не зміг продовжувати. Його погляд перейшов на єдину іншу людину, яка прийшла з ними. Це був вродливий чоловік зі світлим волоссям.

Гілсман вказав обома руками на того чоловіка, побачивши, що той дивиться на нього.

«Цей старший і я будемо охороняти молодого пана. Ми будемо вільно пересуватися, тож немає потреби слідувати за нами»

«Так, пане!»

Лицар енергійно відповів, а потім поглянув на людину поруч із Кейлом. Усі, кого привів Кейл, мали грізний вигляд, але ця людина здавалася ще більш неприступною.

«Тоді продовжуйте так само добре працювати»

«Так, молодий пане»

Лицар і солдати віддали честь Кейлу, а потім дивилися, як троє людей увійшли до села. Це були Кейл, заступник капітана Гілсман і нова людина.

Кейл клацнув язиком і почав розмовляти з Гілсманом.

«Чому ти такий нервовий? Правда ж, Ерухабен-нім?»

«Саме так»

Ерухабен поглянув на Гілсмана й продовжив:

«Людино, живи в мирі»

Гілсман енергійно кивнув. Кейл, звісно, розповів Гілсману про Ерухабен. Більшість членів групи Кейла наразі перебувала в лігві Ерухабена, і лише троє з них пішли за ним у Ліс Темряви.

Одним із них був Гілсман, який мав дбати про всі побутові справи та необхідні речі, а двоє інших – це були Дракони.

«Світ людей не змінився»

Слова Стародавнього Дракона змусили Гілсмана вчепитися за одяг Кейла, як він робив це, коли його нудило в океані. Кейл, звісно, відштовхнув руку Гілсмана, коли Раон почав говорити в його думках.

[«Супер-камінь! Я не боюся цього нібито страшного гігантського валунового каменю! У нас є два Дракони!»]

Дійсно. Кейл зовсім не боявся.

Він ніяк не міг злякатися.

[Примітка: нагадую, шаг – "монета"]