Розділ 137 — Разом (5)

Минула година.

Фш-ш-ш–

Кімнату заповнив звук, схожий на горіння.

«Мм, угх»

Некромантка Мері почала стогнати.

"…Ось так і з'являються шрами"

Кейл прикусив губи.

[«Схоже, це боляче»]

У голові Кейла пролунав сумний голос Раона.

Раон мав на увазі і Мері, і Ханну.

Чорні вени на тілі Ханни, які виглядали так, ніби ось-ось лопнуть, повільно стискалися. Усі видимі ділянки, включаючи руки, обличчя, шию та литки, почали заспокоюватися.

Натомість на її тілі, наче татуювання, почали з'являтися лінії, схожі на чорні павутиння.

Це було огидно. Це було потворно.

Лінії розходилися по її тілу, наче русло річки, що пережило тривалу посуху.

«…Ханно…»

Святий дивився на неї, широко розплющивши очі.

Саме в цю мить.

«Мм, угх…»

Тіло Ханни раптом почало згинатися. Здивована Таша підхопила Ханну, коли її заплющені очі почали розплющуватися. Її зіниці були зовсім розфокусовані.

«Св- свідомість…»

Мері намагалася щось сказати, але не могла вимовити ні слова, бо все її тіло тремтіло. Схоже, її сили вичерпувалися.

Фш-ш-ш-ш.

Руки Мері, що лежали на спині Ханни, прокладали шлях для мертвої мани, яка текла крізь тіло Ханни, водночас поглинаючи чорний дим, що виходив з її тіла.

Фш-ш-ш-ш.

Руки Мері, палаючи, ставали чорними.

Вона вже цілу годину створювала шлях для мертвої мани, щоб та протікала крізь чуже тіло. Це було важко. Це могла зробити лише Мері, адже вона була єдиною людиною, яка знала, як мертва мана протікає крізь людське тіло.

У цю мить пролунав голос.

«Ханно»

Кейл підійшов до ліжка Ханни. Він подивився в її розфокусовані зіниці й почав говорити.

«Прокинься»

Пальці Ханни злегка здригнулися.

Ханну все ще оточувала золота аура. Це свідчило про те, що вона не була повністю непритомною.

«…Молодий пане Кейл»

Таша подивилася на Кейла, який спостерігав за Ханною, і прикусила губу.

Як темна ельфійка з атрибутом темряви, вона не могла допомогти Мері прокласти шлях крізь тіло Ханни. Якби вона була здатна це зробити, то зробила б це, щоб допомогти Мері ще багато років тому.

Оскільки вона не могла нічим допомогти, вона дала Мері книгу, яка дозволила б їй обрати шлях некроманта.

«Ханно, ти сама маєш себе захистити…»

Таша, яка слухала Кейла, доклала ще більше сил, щоб підтримати Ханну, почувши його слова. Вона хотіла врятувати її. Вона хотіла врятувати цю жінку, до якої спочатку ставилася з обережністю, дізнавшись про її зв'язки з Церквою Бога Сонця.

Саме в цю мить.

«Ах»

Таша випустила здивований подих.

Ханна заплющила очі. Однак ще до того, як вона заплющила очі, її зіниці сфокусувалися.

Уоооун–

Таша несвідомо відпустила Ханну. З тіла Ханни долинали гучні звуки.

Тепер Ханна вже самостійно сиділа, випрямившись.

Вона важко дихала, коли почала говорити крізь свої скривавлені губи.

«…Я не помру»

Кейл почав посміхатися й знову повільно відступив.

У ту мить.

Ву-у-ум!

Немов остання вуглинка життя, з тіла Ханни вистрілило сліпуче золоте світло. Кейл почув коментар Ерухабена з боку.

«Вона ставить на карту все…»

Усе, що мала Ханна. Ханна ставила на карту все, включаючи своє життя, аби вижити.

У ту мить Кейл почув голос Мері.

«Ммх, ха-ха–…»

Це було щось на зразок поєднання стогону й сміху. Кейл нічого не бачив, бо її приховувала чорна мантія, але він відчував, що Мері була щаслива.

Мері раділа, бачачи, що Ханна ставить на карту все. Водночас шиплячий звук від палаючих рук Мері став ще сильнішим.

Ш-ш-ш-ш.

Це був огидний звук. Водночас із Мері та Ханни почало вириватися ще більше чорного диму.

Однак Кейл не перестав посміхатися.

"Вона виживе"

Саме це підказувала йому інтуїція.

Ханна виживе.

Інтуїція Кейла зазвичай не підводила.

Кейл мовчки продовжував дивитися на ліжко, яке вже не було видно через поєднання золотавого світла та чорного диму. Він поклав руку на плече Святого, стоячи поруч із ним.

«Хлип, хлип…»

"Він такий емоційний"

Кейл погладжував плече схвильованого Святого. Святий теж це відчував. Він бачив, що його молодша сестра наполегливо намагається подолати цю перешкоду. Оскільки вони були родиною, він інтуїтивно відчував, що вона обов'язково подолає це.

«Дуже дякую, дуже дякую»

Святий дякував комусь, хоча не було очевидно, до кого саме були спрямовані ці слова. У певному сенсі навіть здавалося, ніби він молився. Кейл продовжував слухати слова подяки Святого, чекаючи, поки процедура закінчиться.

Ще через годину Кейл побачив, як Мері почала підводитися.

«…Вона вижила…»

Ханна лежала на ліжку з розслабленим виразом обличчя. Кейл похитав головою, почувши слова Мері. Мері, яка вже встала й прямувала до Кейла, раптом здригнулася. Тоді вона почула, що сказав Кейл.

«Ні. Мері, це ти її врятувала…»

На обличчі Мері з'явилася посмішка, хоча ніхто не міг її побачити через чорну мантію. Водночас кімнату заповнив здивований голос Таші.

«Мері!»

Мері відчула, що її тіло починає нахилятися вбік. У ній не залишилося жодних сил.

Однак вона помітила, що не впала. Хтось обійняв її, перш ніж вона встигла впасти.

Гладь. Гладь.

Вона відчувала чийсь дотик крізь чорну мантію.

«Ти добре попрацювала. Відпочинь трохи…»

Це був голос Кейла. Мері без вагань заплющила очі, щойно Кейл це сказав.

"Я врятувала її"

Це була остання думка, яка промайнула в її голові, перш ніж Мері знепритомніла.

Кейл подивився на чорну мантію у своїх руках. Проте йому вдалося не дати їй впасти.

"…Не думаю, що зможу її підняти"

Він не мав достатньо сил, щоб підняти її. Крім того, ноги боліли від того, що він простояв дві години поспіль.

Кейл повільно повернув погляд і зустрівся очима з Ташею. Таша, яка кинулася до Мері ще до того, як Кейл її впіймав, стояла там з порожнім виразом обличчя. Кейл подивився на неї й почав говорити.

«Ташо»

«Так… так?»

«Ти можеш перемістити Мері за допомогою Елементаля Вітру, правда?»

«А, так»

Таша кивнула. Елементаль Вітру зміг би перемістити таку людину, як Мері. Таша побачила, як Кейл почав посміхатися у відповідь на її слова. Він підборіддям вказав на Мері й віддав наказ.

«Перемісти її»

У нього не вистачило сил перемістити її самому.

І Ханна, і Мері знепритомніли після завершення процедури, але їм вдалося. Обидві були ще живі.

«Молодий пане»

Кейл повернув голову в бік обережного голосу, що кликав його.

«Так, Святий-нім?»

Святий завагався, почувши відповідь Кейла. Він поглянув на Ханну, яка мирно спала, а потім поставив Кейлу запитання.

«З тією некроманткою-нім усе буде гаразд?»

«Так, з нею має бути все гаразд. Пані Таша подбає про неї»

«…Я радий. Я справді радий…»

Святий мав побожний вигляд, коли склав руки й почав посміхатися.

Однак тепла посмішка незабаром перетворилася на гірку посмішку.

Святий поглянув на свою сестру, Ханну.

У кімнаті були лише вони двоє, а також Кейл, який прийшов перевірити, як там Ханна.

Кімната, де лікували Ханну, перетворилася на безлад, тож Ханну перенесли до сусідньої.

Поглянувши на свою сестру під яскравим світлом, Святий відчув і захоплення, і занепокоєння.

На обличчі Ханни були видні чорні шрами, схожі на павутину.

Будь-хто міг би з першого погляду зрозуміти, що вона вижила після отруєння мертвою маною.

"Нам доведеться жити десь у відлюдді, навіть якщо ми втечемо від Імперії"

Вони втекли з церкви, але їх переслідувала Імперія, і навіть якщо їм вдасться втекти від Імперії, тепер їм доведеться взагалі уникати людей. Він не міг не зітхнути, дивлячись на їхнє становище.

«…Відтепер на нас чекає багато неприємностей…»

«Ти справді так вважаєш?»

Святий кивнув у відповідь на запитання Кейла. Однак у його голосі не чулося повної поразки.

«Так. Люди побоюються атрибуту темряви та мертвої мани. Проте тепер моя черга захищати свою сестру»

Якщо їм доведеться ховатися від осудливих поглядів світу, то тепер саме він мав захищати Ханну й тримати її в таємниці. На обличчі Святого одночасно відбивалися і гіркота, і радість.

«Нам доведеться все життя переховуватися, бо люди легко впізнають, що Ханна має атрибут темряви, побачивши шрами на її обличчі, проте достатньо того, що вона жива…»

«Чому вам треба переховуватися?»

«…Вибачте?»

Святий подумав, що неправильно почув Кейла. Він відвернув погляд від Ханни й подивився на Кейла.

Кейл виглядав упевнено.

У цей момент Раон промовляв у думках Кейла.

[«Людино, здається, та майстриня меча прокинулася»]

Кейл не звернув на це уваги й продовжив говорити те, що мав сказати.

«Мертва мана – це сильна отрута для людей. Те, що їй вдалося її подолати й вижити – це диво…»

Святий помітив, що Кейл дивився на Ханну так само, як і завжди. У ту мить у нього промайнула така думка.

"Йому вдається перебувати поруч із некроманткою саме через те, що він – молодий пан Кейл?"

Темний ельф, некромантка і навіть слуга зі штучною рукою. Кейл, здавалося, не мав жодних проблем із тим, щоб перебувати поруч з істотами, наділеними схильністю до темряви.

Кейл продовжував говорити, поки ці думки пролітали в голові Святого.

«У людей, які багато пережили, руки грубіші. Я просто вважаю шрами на її обличчі символом того, що вона подолала…»

«Ах…»

Святий тихо ахнув.

«Гадаю, що колись люди будуть цінувати й шанувати того, хто зміг подолати такий тягар. Так само, як ти зараз вдячний Мері…»

Святий відчув, ніби його серце шалено забилося.

Він не очистив Мері, як підказували йому інстинкти, отримані від Бога Сонця, а тепер був їй вдячний.

Це було тому, що він знав її історію.

Він знав, як Мері отруїлася мертвою маною, і все, що їй довелося подолати, аби вижити.

Він також знав, що вона була готова терпіти біль, аби врятувати незнайомця, навіть після того, як пережила стільки випробувань у своєму особистому житті.

Бог Сонця сказав своїм вірянам таке.

Доброта – це як яскраве світло.

Незалежно від того, як довго людина блукає, загубившись у темряві, навіть один промінь світла може допомогти їй продовжувати жити.

Джек, цей напівсвятий, який жив під гнітом церкви, почав розуміти вчення, яке йому передавали.

Джек заговорив.

«Молодий пане Кейле, те, що хтось має атрибут темряви, ще не означає, що в його серці немає добра. Це ж означає, що ця людина теж є джерелом світла, чи не так?»

Джек хотів, щоб Кейл відповів йому на це.

Кейл без вагань відповів.

«Святий-нім, світ, який розуміє цей факт, незабаром з'явиться»

Раон знову заговорив у думках Кейла.

[«Людино, дивись! Повіки майстрині меча тремтять! Я мав рацію, що вона прокинеться. Я справді геніальний!»]

Кейл проігнорував це й продовжив розмову зі Святим.

«Я вірю, що ми зможемо втілити цей світ у реальність, якщо докладемо зусиль»

«Ви маєте рацію. Я згоден»

Святий, Джек, кивнув головою. Його серце наповнило сильне бажання.

«Я докладу зусиль, щоб такий світ був створений. І Ханна, і некромантка-нім просто мають атрибут темряви. Вони все одно добрі люди, готові стати тим променем світла на благо інших. Я докладу всіх зусиль, щоб люди зрозуміли, що вони – добрі люди…»

Джек побачив, як Кейл почав посміхатися.

Кейл подивився повз плече Джека на ліжко за його спиною.

Майстриня меча Ханна починала розплющувати очі. Щойно її очі повністю розплющилися, вона зустрілася поглядом із Кейлом.

Кейл дивився на неї, коли почав говорити.

«Людей, які подолали труднощі, треба вітати. Ті, хто вижив у цих випробуваннях, заслужили на це право…»

Ханна чітко розуміла, що Кейл мав на увазі під словами "Ті, хто вижив у цих випробуваннях"…

Хоча це було важко, Ханна посміхнулася Кейлу. Однак ця посмішка аж ніяк не була теплою.

Це була посмішка, у якій поєднувалися радість від того, що вона жива, та холодність, спрямована на помсту.

«Ви маєте рацію. Молодий пане Кейле, ви справді глибока людина…»

Кейл скромно посміхнувся до схвильованого Святого. Він поглянув на тепер уже справжнього Святого та на фальшиву Святу Діву, яка не забула про свою мету, і замислився.

"Я підготував дещо, щоб здивувати Імперію"