Розділ 138 — Разом (6)

Але до того виступу ще було далеко, і до нього потрібно було вирішити безліч питань.

"Але ці питання – не моя проблема"

Кейл неквапливо зробив ковток чаю, який був особливим напоєм Джунглів. Наразі Кейл пив чай і розмовляв із королевою Літаною.

Тук.

Тільки-но Кейл поставив чашку, як одразу ж почув голос Літани.

«Згідно з інформацією, наданою Святим, у Дзвіниці Алхіміків проводилося чимало досліджень, пов'язаних із війною та вбивствами»

Літана виглядала обуреною, коли це говорила. Кейл міг уявити, що змусило її набрати такого обуреного виразу. Він почав говорити.

«Мабуть, для таких досліджень їм довелося провести чимало експериментів»

Літана кивнула у відповідь на зауваження Кейла й ковтнула чай.

"Хіба він не гарячий?"

Кейл хвилювався, що Літана обпечеться.

Бах!

Однак, побачивши, як Літана з силою вдарила чашкою об скляний стіл, він нічого не сказав. Чорні зіниці Літани були сповнені гніву.

«Я не можу їм пробачити. Як вони можуть вбивати стільки тварин і людей таким жорстоким чином?!»

Кейл поглянув на розлючену Літану й зробив ще один ковток чаю.

І алхімія, і магія вимагали значної кількості експериментів під час створення предметів, пов'язаних із війною чи вбивством. Більшість цих експериментів проводили на орках чи гоблінах.

Хоча Кейл і не вважав це обов'язково хорошим методом, методи Дзвіниці Алхіміків, якими Святий поділився з ними, були ще жорстокішими.

Імперія – одне з небагатьох місць, де досі дозволяли тримати рабів.

Цих рабів вони використовували для експериментів.

Вони також вбивали велику кількість тварин.

Ось чому мешканці Джунглів – люди, які не мали рабів і жили в гармонії з тваринами, – не могли не обурюватися.

Літана поглянула на Кейла й запитала.

«Хіба ви не вважаєте, що це теж жорстоко, молодий пане Кейле?»

«Так»

«Правильно. Ось чому ми маємо їх врятувати»

"Хм?"

Кейл тримав у руці чашку з чаєм, дивлячись на Літану. З якоїсь причини її грізний погляд викликав у нього мурашки по шкірі.

«Молодий пане Кейле, у мене погані стосунки з Імперією та Дзвіницею Алхіміків»

Це було пов'язано з тим, що імперський принц та Дзвіниця були винними у пожежі в Першої Секції.

«Однак я не маю наміру завойовувати землі Імперії, ані вбивати її громадян. Я хочу вбити того виродка… ні, мм, хай там як, я просто хочу позбутися відповідальної особи та запобігти подібним експериментам у майбутньому»

«…Мені просто потрібно передати це повідомлення кронпринцу Альберу?»

Літана посміхнулася й кивнула.

«Так, будь ласка, повідомте Його Високості, що це наша позиція»

Кейл кивнув.

Королівство Роан наразі виступало центром, що поєднувало всі ці інші нації.

У них не було іншого вибору, адже лише Кейл та Альберу мали інформацію про поточну ситуацію на континенті.

Королівство Віппер, Королівство Брек і Джунглі.

Ці три країни знали лише те, що Імперія співпрацює з Північним Альянсом. Тільки Кейл, Альберу та їхні люди знали, що до цього також причетна Рука.

Кейл кивнув, опускаючи чашку з чаєм.

«Я передам повідомлення. До речі, пані Ліно»

«Так?»

Кейл поставив чашку на стіл і, зберігаючи серйозний вираз обличчя, склав руки. Літана також дивилася на нього з напруженим виразом обличчя.

Кейл почав говорити.

«Чи не було б краще просто зруйнувати Дзвіницю Алхіміків, якщо ви вже за це взялися?»

«… Перепрошую?»

«А, мабуть, "зруйнувати" – занадто сильне слово. Як щодо того, щоб замінити його на "розвалити"?»

«Вибачте?»

Літана подивилася на Кейла, ніби не могла збагнути, про що він говорить. Кейл спокійним голосом відповів:

«Це просто ідея, яка спала мені на думку, коли я почув про їхню жорстокість. Хіба ви не відчуваєте того самого, пані Ліна?»

«…Звісно. Але зруйнувати ту Дзвіницю не так просто»

Хоча її й називали дзвіницею, окрім великого дзвону на даху вежі, це була фортеця, навіть міцніша за Магічну Вежу.

Кейл погодився з зауваженням Літани.

«Ви праві. Зробити це нелегко»

Літана відчула дивне почуття, але, побачивши, що Кейл погодився з нею, знову взяла чашку з чаєм, перш ніж продовжити розмову.

«Гадаю, буде важко зруйнувати Дзвіницю, яка стоїть уже сотні років. Хоча я хочу це зробити»

«Мабуть, так»

Кейл погодився з Літаною, замислившись.

"Схоже, я зможу взяти з собою кількох воїнів Джунглів, коли піду руйнувати Дзвіницю"

Кейл уже планував зруйнувати Дзвіницю. Йому потрібно було це зробити.

Це зруйнує одну з опор Імперії.

Можна сказати, що Імперія складається з Алхімії та Церкви Бога Сонця, які слугують її опорами, тоді як імперська родина – це дах.

Люди говорили, що Церква Бога Сонця зараз перебуває в процесі руйнування. Однак Кейл планував зруйнувати Дзвіницю та створити новий стовп для Імперії.

Це буде нова, вдосконалена Церква Бога Сонця.

"Ні, краще називати це фундаментом, а не стовпом"

Стовпи будуються на фундаменті. Кейл думав про те, щоб відтворити все заново, починаючи з фундаменту.

Однак це не було справою самого Кейла.

Він планував змусити інших людей зруйнувати Дзвіницю, а потім спостерігати, що відбудеться далі. Звісно, у нього були плани щодо цього, саме тому він зараз працював не покладаючи рук, аби підготувати всі деталі.

Одну з таких деталей підняла Літана.

«Тоді ви будете піклуватися про Святого та Святу Діву?»

Кейл сказав Літані, що бере Джека та Ханну з собою.

«Так. Я хотів би це зробити, якщо ви не проти, пані Літано»

«Мені це байдуже»

Справжня Свята Діва та Святий стали б у нагоді, щоб чинити тиск на Імперію в майбутньому, однак це була пара – фальшива Свята Діва та напівсвятий. Літані вони вже не були потрібні, оскільки вона отримала всю необхідну інформацію від Святого.

«Тоді я заберу їх із собою»

Літана мовчки дивилася на Кейла, який збирався взяти з собою цей "багаж", а то й потенційні "бомби уповільненої дії". Кейл лагідно посміхнувся їй.

«І ви знаєте про Чорну Мантію, так?»

«Знаю. Я обов'язково збережу це в таємниці»

Альберу сказав Літані, що у них є людина, яка зможе розібратися з мертвими мана-бомбами. Кейл привів цю людину з собою, і це, звісно, було тим, що потрібно тримати в таємниці. Літана не розповіла про це нікому, крім Біна та кількох інших безпосередніх підлеглих.

Літана поглянула на порожню чашку й підвелася зі свого місця.

«Давайте вже піднімемося»

Кейл пішов за нею, бо йому теж більше не було що сказати. Вона поглянула на Кейла й запитала.

«Ви одразу підете?»

«Я планую вирушити якомога швидше, щойно Свята Діва одужає»

Літана кивнула, ніби очікувала на таку відповідь, і почала посміхатися.

«Мені здається, що з вами поруч вона швидко одужає, молодий пане Кейле»

"Гадаю, вона зможе здійснити найвеличнішу помсту"

Цю частину Літана не вимовила. Найвеличніша помста, про яку говорив Кейл – це жити довго й щасливо. Вона думала, що Кейл подарує це близнюкам.

"Як можна завжди ставити інших вище за себе?"

Вона не мала впевненості, щоб жити так, як Кейл. Натомість вона вирішила зробити все, що в її силах, у своїй ролі.

«Молодий пане Кейле, я візьму на себе відповідальність за те, щоб безпечно супроводити вас до берега»

«Чудово, дякую»

Кейл хотів сказати Літані, що їй не потрібно цього робити, але подумав, що пояснювати все буде набридливо, тож просто прийняв її пропозицію.

"У мене з собою двоє драконів"

Групі Кейла не потрібен був супровід.

* * *

Грюк. Гурк.

Карета гуркотіла, їдучи по грунтовій дорозі. Ця одинока карета прямувала до села Гарріс.

Клац. Ш-ш-ш.

Вікно з боку кучера відчинилося. Рон, який виконував обов'язки кучера, зазирнув усередину.

«Молодий пане, дорога, здається, нерівна через дощі, що йшли останні кілька днів. Прошу про розуміння»

«Нічого страшного, сидіння м'яке» – відповів Кейл, оглядаючись навколо.

Навпроти нього сидів Ерухабен, схрестивши ноги й дивлячись у вікно. Таша сиділа на даху карети.

Вона сказала, що це через те, що сидіння занадто малі, і що в кареті з двома Драконами задушливо.

А от з людьми поруч з Ерухабеном і Кейлом ситуація була хаотичною.

По-перше, майстриня меча Ханна, одягнена в білу мантію, займала значну частину крісла й відкинулася назад, тримаючи Мері за руку.

Раон і Святий Джек сиділи поруч із цими двома жінками.

Раон заговорив.

«Гей, маленький Святий, ти коли-небудь бував у Лісі Темряви?»

Він звучав, наче імператор, що розмовляє з одним зі своїх підданих. Джек шанобливо відповів.

«Ні, Драконе-нім. Я ніколи не виїжджав за межі столиці Імперії, аж донедавна, коли ми були в бігах»

«Розумію! Я тобі все покажу! І село теж покажу!»

Мері, яка досі мовчала, теж заговорила.

«Я теж ніколи не бачила світу, поки Дракон-нім не показав мені його. У світі є багато дивовижних місць»

Мері та Джек – дві невинні душі, які нічого не знали про світ і, здавалося, ідеально пасували до Раона.

Кейл, який спостерігав за ними, подумки цокаючи язиком, зустрівся поглядом із Джеком. Джек вклонився Кейлу. Обидві його руки були обмотані бинтами.

Кейл представив свою групу Джеку та Ханні, коли вів їх до Печери Суперкаменю. До неї входили й двоє Драконів.

У той момент Джек відповів голосом, сповненим захоплення.

« Як і очікувалося, це світло, мабуть, випромінює хтось із таким великим серцем »

Кейлу не дуже сподобалася ця реакція. Однак Ханна відреагувала на це досить прихильно.

« Чудово. Ми зможемо впоратися з цим як слід »

Йому не треба було питати, що саме вона мала на увазі.

Ханна здавалася дуже задоволеною тим, що драконів було двоє. Вона була в захваті від думки про помсту.

Саме така реакція і подобалася Кейлу.

«Хууууу»

Кейл почув зітхання й подумав, що це він сам підсвідомо зітхнув.

Однак це був не він. Ерухабен дивився на Раона, а потім знову повернувся до вікна. Потім він почав бурмотіти.

«Боже мій, я ще ніколи не бачив, щоб дракон виконував роль провідника. Я, мабуть, занадто постарів»

Здавалося, Ерухабен останнім часом часто це повторював.

Кейл уже звик до цього, тож почав відкидатися на спинку сидіння. Він планував відпочити, доки вони не дістануться підземної вілли.

Незабаром вони прибули до підземної резиденції разом із новими членами групи. Люди, які перебували в резиденції, підійшли, щоб привітати їх.

Однак їхні погляди, спрямовані на Святого та Святу Діву, не були теплими. Кейл спостерігав за виразами облич у групі.

«О, нові члени родини!»

Ганс, який нічого не знав, мав радісний вираз обличчя, тоді як Вовченята дивилися на Бікроса та Рона, чекаючи на вказівки. У той момент Бікрос заговорив.

«Схоже, нам доведеться приготувати їжу ще для двох осіб»

Побачивши, що Бікрос не має нічого проти, діти всі розслабилися. Потім погляд Кейла звернувся до Чхве Хана та Розалін.

Чхве Хан дивився кудись у далечінь, тоді як Розалін посміхнулася, щойно її погляд зустрівся з поглядом Кейла.

Розалін та майстриня меча Ханна колись билися над океаном. Кейл згадав розмову, яку вони вели під час бою.

« Ого, унні, ти така сильна »

« Правда? Я досить сильна магиня »

« …Унні, у вас ще є один маг? »

« Хіба я тобі не казала, що ми – таємна організація? »

Кейл згадав, як золота аура й магія наповнювали повітря. У відповідь на посмішку Розалін Кейл вимучено посміхнувся.

Саме в цю мить.

Майстриня меча Ханна зняла каптур.

«Мм»

«Ах»

Оголилося обличчя Ханни, вкрите шрамами, схожими на павутину. Дехто з групи не зміг стримати здивованого вигуку.

Ханна поглянула на них і схилила голову.

«Дякую за гостинність»

Перед нею простягнулася рука. Ханна підняла голову й побачила, що Розалін простягає до неї руку. Ханна почала простягати свою руку, але зупинилася, побачивши свою руку, яка тепер виглядала огидно.

Однак інша рука швидко схопила її руку. Розалін почала говорити до Ханни.

«Ласкаво просимо»

Розалін і Кейл обмінялися поглядами, і Кейл кивнув головою. Розалін справді була тією людиною, яка найкраще розуміла Кейла.

Кейл зробив крок уперед і звернувся до всіх.

«Давайте спочатку трохи відпочинемо»

Він був втомлений і хотів прилягти.

Минуло кілька тижнів.

Зараз була середина літа, і стояла нестерпна спека. Кейл лежав на мармуровій підлозі.

"Мармур – найкраще, коли спекотно"

Він відсунув килим на п'ятому поверсі, щоб лягти на холодний мармур і розслабитися.

Аааааа!

Оооооаа!

За вікном і далі лунали енергійні голоси. Вони були в розпалі тренування. Звісно, це не мало ніякого стосунку до Кейла.

Пум. Пум.

Він їв виноград по одній ягідці, бурмочучи собі під ніс.

«Вже час їм зв'язатися зі мною»

У цю мить на шию Кейла впала прохолода, яку не можна було порівняти навіть із мармуром. Його погляд миттєво спрямувався на стіл.

Пристрій для відеозв'язку світився червоним.

"Це кронпринц"

Цей колір означав, що Альберу зв'язується з ним.

«Хаааа»

Кейл підвівся з підлоги. Він чекав на цей дзвінок.

Він безцільно валявся, щоб зібрати достатньо енергії для цієї миті. Настав час використати цю енергію.

Кейл попрямував до дверей, щоб знайти Розалін або Раона, які б відповіли на дзвінок.

Однак йому не довелося йти далеко.

Скри-и-и-ип.

Двері відчинилися зі слабким звуком, і до кімнати увійшов Раон.

«Ра-…»

«Не розмовляй зі мною»

"Хм?"

Кейл здригнувся.

Раон влетів з опущеними плечима. Його крила тріпотіли без сили. Очі Раона також були опущені.

Раон не стільки літав, скільки фактично парив, опустивши лапи, ніби в нього не залишилося сил.

"Чому він такий?"

Кейл ніколи раніше не бачив Раона таким.

У цю мить до кімнати увійшла ще одна людина. Ні, до кімнати увійшов ще один Дракон.

«Ерухабен-нім»

Це був Золотий Дракон, Ерухабен.

Ерухабен поглянув на Раона, а потім знову повернувся до Кейла й почав говорити.

«Кхм, ехем. Я кажу це не тому, що саме я його навчав»

«Вибачте?»

«Він досить розумний. За один місяць він засвоїв те, що мав би вивчити за три»

"Чому він раптом мені це розповідає?"

Кейл не міг зрозуміти безпідставного коментаря Ерухабена та пригніченого вигляду Раона. Ерухабен продовжував говорити, ніби не помічаючи здивування на обличчі Кейла.

Ерухабен, здавалося, теж був збентежений.

«Але він не росте»

«…Що?»

"Що він щойно сказав?"

Ерухабен почав говорити так, ніби не мав уявлення, що відбувається.

«Він не досягає своєї першої фази росту»

"Хм?"

«Вже мав би настати час, то що ж відбувається? Йому потрібно створити Пластину, щоб його тіло також могло рости»

Кейл нарешті зрозумів, що відбувається. Він повернув голову, щоб подивитися на Раона, і їхні погляди зустрілися.

«…Людино, не розмовляй зі мною»

Після цього Раон заповз під ковдру.

«…Але я – великий, тож все одно зроблю те, що мушу»

Потім він підключив пристрій для відеозв'язку.

Кейл побачив, що пристрій для відеозв'язку світиться блакитним світлом завдяки магії Раона, після чого перевів погляд на ліжко.

У центрі ковдри тепер лежала грудка розміром з Раона.

Ерухабен зітхнув і вийшов із кімнати, а Кейл дивився на обличчя Альберу, яке було видно через пристрій для відеозв'язку на протилежному боці кімнати.

Альберу прокоментував, щойно побачив обличчя Кейла.

[Чому у тебе такий вираз обличчя? Може, спека на тебе вплинула?]