Розділ 145 — Хіба не шкода? (4)

Солдати несвідомо почали відступати. Раптом вони почули гучний наказ.

«Усім – відступати!»

Це був командир Тунка.

Солдати швидко відійшли від Замку Мейпл.

Тунка віддав наказ воїнам.

«Воїни з магічною стійкістю – вперед!»

Воїни з магічною стійкістю висунулися перед солдатами й вишикувалися у формацію. Їхні рухи були швидкими, але дивно незграбними.

Нічого не поробиш.

Гур-р-р-р-р.

Фшу-у-у–

Громові розряди, злива та бурхливий вітер.

Усі ці три явища зараз оточували Замок Мейпл.

У цю безмісячну ніч Замок Мейпл був епіцентром бурі.

Однак було щось, що привертало увагу ще більше.

Хш-ш-ш-ш-ш-ш–

«В- вогонь…»

Солдат несвідомо стиснув спис і почав бурмотіти.

Вогонь згасав.

Стовп вогню, вищий за сам замок, повільно зменшувався.

Дощ і туман, що піднімався, заважали воїнам розгледіти замок.

«Я- яке жахливе видовище!»

Воїн Королівства Віппер вигукнув з подивом.

"Це магія?"

Він поглянув на бурю, що оточувала лише Замок Мейпл, і почав тремтіти від страху.

Він підняв голову до неба.

Крізь дощ він міг розгледіти двох людей.

Ці дві людини, вкриті чорним, повільно почали спускатися.

Погляд воїна мимоволі слідував за ними вниз.

«Ах»

Воїн побачив, що стовп вогню тепер був нижчим за замок.

Фпух-птух.

Тепер він міг бачити дах замку, на якому у повітрі майорів прапор Імперії Могору.

Він перевів погляд на червоний дах найвищої вежі замку.

На даху стояв хтось, тримаючи флагшток.

Ця людина теж була повністю вбрана в чорне.

Воїн подивився на руку цієї людини біля флагштока.

Шву-у-ух–

З руки чоловіка вирвався потужний порив вітру, що помчав у небо. Складалося враження, ніби ця людина керувала дощовою хмарою.

Він відчув тиск, якого не відчував навіть під час сутичок з магами чи лицарями Імперії.

У ту мить воїн згадав про інше існування.

Природу.

Як людина, що вірила в природу, цей воїн знав про її силу. Природа була панівною силою, якій байдуже до магії чи людей.

Крок.

Воїн зробив ще один крок назад.

У цю мить воїн побачив, як хтось поплескав його по плечу, а потім рушив уперед.

Це був командир Тунка.

Воїн нарешті зміг знову вкласти силу у свої руки.

Командир Тунка. Він був сильною особистістю, яка з юності боролася проти природи. Саме тому мешканці Королівства Віппер вирішили піти за ним. Вони поважали його за те, що він не піддався природі.

«Хто ви?!»

Командир Тунка підвищив голос.

Кейл, який почув його голос з даху, замислився.

"У нього справді гучний голос"

Кейл почало мерзнути від дощу. Навіть Життєздатність Серця не могла повністю розігнати холод. Кейл вирішив, що настав час покласти цьому край.

«Хто ви?!» – ще раз вигукнув Тунка. У цю мить у повітрі пролунав лагідний голос.

Це був голос, змінений за допомогою магії.

«Цікаво. Хто ж ми такі?»

Це була Розалін.

Її жартівливий тон долинув до солдатів Королівства Віппер. Кейл думав, що Розалін справді гарна актриса, повільно перебираючи однією рукою вміст своєї магічної сумки.

У цей момент Чхве Хан вигукнув:

«Ми – таємна організація!»

Він використав свою ауру, щоб його голос пролунав гучно.

Чхве Хан поглянув на Кейла, ніби запитуючи, чи добре він впорався. Цього разу Кейл наказав йому саме так сказати. Кейл зітхнув і подивився на Тунку.

«Що? Таємна організація?»

Тунка почав хмуритися, а солдати – нервувати. Вони не знали, що він грає роль.

Воїни заспокоїли солдатів. Однак вони не відводили погляду від тих монструозних істот, що з'явилися.

Саме в цю мить.

«Гм?»

Один із солдатів широко розплющив очі.

Людина, що трималася за флагшток, почала рухатися.

«Хкк!»

Воїн не зміг стримати вигуку.

Р-рвак–

Прапор Імперії Могору, що майоріло на вершині замку Мейпл, було зірвано з флагштока.

Чоловік на даху простромив кинджалом, яким щойно зірвав прапор, герб Імперії Могору. Потім він кинув кинджал у бік Тунки.

Шу-у-ух–

Кинджал і вихор помчали на Тунку.

«Командире-нім!»

Деякі з приголомшених воїнів вигукнули до Тунки. Однак Тунка зосередився лише на чоловікові, що стояв на даху.

Пу-ум.

Кинджал встромився в землю.

Це сталося прямо перед Тункою.

Поки люди з подивом дивилися на кинджал, чоловік, який зрізав прапор, заговорив зміненим голосом.

«Вогонь згас»

Фш-ш-ш-ш-ш-ш–

Стовп вогню повністю зник.

Кап. Кап.

Дощ все ще тихо падав.

Краплі води падали на щоки солдатів.

У цю мить солдати почули голос Тунки.

«Кха-ха-ха-ха!»

Його голос заповнив тишу, що залишилася після закінчення бурі.

Рва-ак.

Тунка розірвав прапор Імперії Могору голими руками.

Потім на розірваний прапор наступили.

Спокійний голос Тунки лунав навколо.

«Вперед, до замку»

Вогонь згас.

«Захопіть їх, імперців та все інше, що тут ще залишилося»

Тунка віддав наказ. Потім він почав бігти попереду групи.

Такий був стиль Тунки.

Він кинувся до Замку Мейпл, який повільно ставав видимим.

Потім він дістався до входу на першому поверсі замку. Він замахнувся металевою палицею в руці на найбільші дерев'яні двері.

Бду-ух–

Двері розлетілися.

Йому не потрібна була ніяка аура. Його природної фізичної сили було достатньо.

Крізь розбиті двері він міг бачити всередину замку.

«Всі, рухайтеся! Вперед!» – крикнув Тунка, а Пелія, його права рука, підняла спис у повітря. Воїни, що безпосередньо підпорядковувалися Тунці, побігли за нею.

Оо-о-о-о-о-о!

Пелія та воїни кинулися до воріт замку.

Шфву-у-у-ух–!

Знову пронісся сильний порив вітру.

«Угх!»

Сильний порив вітру, що відкинув Пелію та воїнів назад, оточив Замок Мейпл. Лише Тунка залишився неушкодженим після удару пориву вітру.

«Командире-нім, зверху!»

Тунка підвів погляд, почувши крик одного зі своїх воїнів.

Там, вгорі, був Кейл.

Він зібрався разом із Чхве Ханом та Розалін, і вони левітували в повітрі.

«Раон, будь ласка, зроби нас невидимими»

Кейл чув відповідь Раона, що лунала прямо поруч із ним.

«Гаразд»

Група Кейла повільно стала невидимою.

«В-вони!»

«Ви намагаєтеся втекти?!»

Кейл не зважав на те, що вони говорили, а просто проігнорував їх. Щойно вони стали невидимими, Раон використав магію польоту, щоб швидко перенести їх назад до намету.

«Вони зникли!»

«Командире-нім, що нам робити?»

«Спочатку ми зайдемо до замку й обшукаємо кожен куточок! Переконайтеся, що ви все ретельно перевірили!»

Кейл залишив позаду себе удаваний гнівний голос Тунки, коли попросив Раона зняти магію невидимості всередині їхнього намету.

«Ах, як холодно»

Кейлу було дуже холодно. Він занадто довго простояв під дощем, намагаючись виглядати круто, коли рвав прапор. Перед ним з'явилися два рушники.

«Молодий пане Кейле, ось рушник. Я висушу вас за допомогою магії»

«Кейле-нім, ви знепритомнієте, якщо застудитеся»

"Не думаю, що все буде так погано"

Кейл прийняв два рушники з сумнівним виразом обличчя.

«Гм?»

Теплий вітерець обвіяв тіло Кейла. Раон почав говорити в думках Кейла.

[«Людино, буде погано, якщо ти застудишся! Ти не можеш знову блювати кров'ю й знепритомніти!»]

Завдяки магії Раона Кейл миттєво висох. Він надів священницький одяг поверх чорного вбрання й поглянув на інших.

Усі троє зняли маски й одягли священницький одяг.

Кейл підійшов до входу в намет і розкрив завісу.

Там стояв вождь Гарол.

За Гаролом стояв воїн, який охороняв вождів і був одним із найнадійніших підлеглих Тунки.

«Священнику-нім, сподіваюся, ви не злякалися раптового галасу»

На запитання Гарола Кейл, маючи на обличчі білу маску, посміхнувся.

«Зі мною все гаразд. Але я думав повернутися до допомоги пацієнтам, оскільки це мене розбудило. Чи є ще пацієнти?»

«Більше немає»

«Розумію»

Троє священників, яких розбудив галас, повернулися до намету з пацієнтами й не спали решту ночі. Солдати все це бачили, але не звертали на це особливої уваги, бо були зайняті замком, який уже не був оточений вогнем.

Проте солдати все одно відчували вдячність до священників.

Звісно, Гарол, який був одним із найбільш вдячних, прошепотів Кейлу на вухо.

«Дуже дякую, молодий пане-нім»

Кейл поглянув на своїх "священників", які працювали в наметі, і звернувся до Гарола.

«Це борг. Запам'ятай це»

«Я не забуду»

* * *

Верхівка замку Мейпл. Там тепер майорів прапор Королівства Віппер.

«… Ви йдете?»

«Ми мусимо йти»

«Хлип, велике спасибі»

Один із солдатів тримав Святого Джека за руку, безперестанку дякуючи йому. Божевільна жриця Кейдж опинилася в подібній ситуації. Були й солдати, які кланялися перед Кейлом.

Минуло два дні з моменту, як пожежу загасили. Троє священників у білих масках стояли перед замком, готуючись до від'їзду. Солдати оточили їх.

Тунка відсунув їх убік і вийшов на передній план.

«Шкода, що ви не можете відпочити кілька днів у замку»

«Зовсім ні, командире-нім»

Кейл відхилив пропозицію Тунки й озирнувся. Він встановив зоровий контакт з кожним із солдатів.

Сивочолий священник почав говорити.

«Відпочинок нам не личить. Я впевнений, що зараз ще є люди, які страждають»

Кейл підвів погляд на чисте небо, продовжуючи говорити.

«Саме там ми й маємо бути»

Усі, хто стояв за ним, висловили свою згоду. Тунка поглянув на солдатів, ніби не маючи іншого вибору.

«Розчистіть шлях. Не загороджуйте дорогу шановним священникам!»

Солдати пропустили їх, хоча й були сповнені розчарування. Священники, які останні кілька днів лікували хворих, майже не відпочиваючи, дали солдатам Королівства Віппер зілля, наказуючи їм більше не травмуватися.

Вони також використовували дивовижні сили, щоб врятувати тих, хто був на межі смерті.

Солдати відчували повагу до цих священників. Один із солдатів несвідомо почав кричати.

«Шановний Священнику!»

Погляд сивочолого священника, що стояв попереду, спрямувався на солдата. Мабуть, цей погляд надав солдату сили, бо він почав говорити.

«Мені цікаво дізнатися, якому богу ви служите. Хоча я й не вірю в богів, все одно хотів би це знати»

Хоча цей солдат вірив у природу більше, ніж у тих так званих богів, він хотів дізнатися більше про священника, який так наполегливо працював, щоб врятувати його. Саме тому він хотів помолитися, щоб подякувати їхньому богу.

Солдат побачив, як священник вказав на свого бога.

Священник вказував на небо.

Він побачив сонце.

Солдат знову опустив погляд.

Священник посміхнувся йому, а потім знову рушив уперед. Перед тим, як піти, він додав ще одне речення.

«Сонце світить на всіх, не дискримінуючи життя»

«Ах»

Солдат здивовано ахнув.

Церква Бога Сонця, в яку вірить Імперія. Хоча зараз вона розпадалася, це було найближче до їхньої національної релігії. Солдати нарешті зрозуміли, чому священники носили маски.

У цей момент Тунка впевнено заговорив.

«Якщо ви вдячні їм, не забувайте про них. Після того, як нас дискримінували за допомогою магії, ми подолали ці перешкоди, щоб створити справедливий світ. Про це теж не забувайте»

Солдати повторювали слова Тунки в думках, дивлячись услід п'ятьом священникам, які зникали вдалині.

П'ятеро священників зняли маски, щойно солдати зникли з поля зору.

Кейдж поглянула на Кейла й заговорила.

«Молодий пане, чому ви вирішили згадати Бога Сонця?»

«У мене є план»

У майбутньому він змусить Святого та Святу Діву проникнути в Імперію, одягнувши білі маски. Однак Кейлу не потрібно було їй про це розповідати.

Божевільній жриці було цікаво, але більше не запитувала, а лише пожартувала з Кейлом.

«Молодий пане, гадаю, ви станете чудовим Папою в майбутньому»

Джек також кивнув. Він дивився на Кейла блискучими очима.

«Вона права. Навіть якщо у вас немає божественних сил, ви – тепла людина з найчистішою душею, Кейле-нім. У вас точно є все необхідне, щоб стати чудовим Папою, який піклується про вірян у Бога. "Не дискримінуючи життя". Я знову дізналася щось нове»

Божевільна жриця Кейдж, поглянувши на Джека, забула, що хотіла сказати.

Кейлу це було байдуже: він подивився на Раона, який вже не був невидимим, і почав говорити.

«Ходімо додому»

«Гаразд, людино!»

* * *

Рання зима.

Кейл вимкнув пристрій для відеозв'язку й підвівся.

Потім він попрямував до кімнати Святої Діви й постукав у двері.

Клац.

Фальшива Свята Діва, відома також як майстриня меча Ханна, відчинила двері.

«У чому справа?»

«Ходімо»

«…Куди?»

Кейл впевнено відповів.

«Помститися»

Перша Бойова Група Руки. Незабаром вони вирушать до океану.

На обличчі майстрині меча Ханни з'явилася отруйна посмішка.