Розділ 148 — Жорстоко (3)

Через п'ять днів.

Кейл дивився на сонце, що заходить за горизонт, і почав говорити.

«Зимовий океан холодний»

«Людино, тобі знову холодно? Може, знову застосувати магію регулювання температури?»

«… Ні, я просто висловив спостереження»

Чесно кажучи, Кейлу зовсім не було холодно. Він просто сказав це, бо дув сильний вітер. Кейл, дивлячись на захід сонця, відчув ностальгію й почав говорити.

«Вони нарешті тут»

Чхве Хан, Розалін, Раон, Ґашан і Пасетон у своїй маленькій формі горбатого кита – всі вони, почувши коментар Кейла, поглянули в бік горизонту.

За горизонтом вони бачили маленькі цятки. Ці цятки – це десятки кораблів, що прямували до них.

Горбатий кит Пасетон підплив до валуна, на якому стояв Кейл, і почав говорити.

«Молодий пане Кейл-нім, моя сестра попросила мене передати вам, що ми готові»

У океані зараз чекали на відплиття члени Племені Китів та десятки китів.

Кейл заговорив.

«Ґашан»

«Будь ласка, приготуйся»

Зачинені очі шамана розплющилися.

Кар кар кар.

З лісу за його спиною з'явилися десятки воронів. Ґашан заговорив.

«Вперед»

Ворони розділилися на групи й почали рухатися в бік інших островів Хайс.

Вони мали слугувати посланцями для племен Тигрів, Китів та групи Кейла, які дислокувалися на різних островах Хайс. Розалін підійшла до Кейла й почала говорити.

«Молодий пане Кейле, я розумію, чому ви відправили пані Мері та пана Рона разом, але чи буде все гаразд, якщо залишити пані Ханну саму?»

Мері та Рон.

Вони вдвох разом керували одним з островів Хайс.

«Навіть якщо пані Ханна й сказала, що впорається сама…»

Розалін не могла приховати свого занепокоєння.

Майстриня меча Ханна. Вона сказала, що сама захищатиме острів. Чхве Хан заговорив, не давши Кейлу відповісти Розалін.

«З нею все буде гаразд»

«…На твою думку?»

Чхве Хан посміхнувся Розалін.

«Так. На мою думку, з нею все буде гаразд. Я ж її навчав»

Розалін замовкла, побачивши впевненість Чхве Хана. Мечники найкраще розуміють одне одного. Чхве Хан навчав Лока та Ханну аж до зими.

Розалін більше нічого не сказала, бо довіряла судженням Чхве Хана. У той момент Кейл згадав, що раніше сказали Ханна та Рон.

« Молодий пане, будь ласка, довірте мені острів із найгустішим лісом. Я непомітно вб'ю їх усіх »

Рон сказав це, а потім замінив свою доброзичливу посмішку на моторошну. Ханна засміялася, перш ніж висловити свою думку.

« Кейле Хенітус. Я сама впораюся. Не відправляй зі мною нікого іншого »

« Ти справді впораєшся сама? »

« Справа не в тому, впораюся я чи ні. Я не думаю, що зможу розрізнити. Як тільки я побачу кров, не зможу зупинити себе й вб'ю все, що опиниться переді мною »

Кейл поспішно намагався викреслити зі своєї пам'яті спогади про цих двох жорстоких людей.

Він не розумів, чому Рука перетворила цих двох страшних людей на ворогів.

Кейл відчував до них жаль, дивлячись у бік горизонту.

Він чув голос Раона.

«Людино, сонце заходить! Настав час знищити все!»

"Який жорстокий Дракон"

Кейл зітхнув і почав говорити.

«Відійдіть»

Фшу-у-ух–

Вітер почав вирувати навколо тіла Кейла.

Усі приготування були завершені.

Кейл ніколи раніше не використовував свої сили на повну потужність.

Навіть блискавка Вогню Руйнування не була на максимальній потужності.

Однак у цю мить він застосував Звук Вітру на повну.

Вшу-у-ухщ–

У Раона були інші справи, і він не міг цим зайнятися. Адже саме він підходив для цього завдання найкраще.

Шух шух.

Розалін схопила край своєї мантії, що тріпотів, і відійшла від Кейла.

«Маленька Розалін, давай зробимо це»

Розалін кивнула Раону. Магічне коло, яке створив Раон, було величезним.

Шух шух!

Звук тріпотіння одягу став ще гучнішим.

Фш-ш-ш-ш-ш-ш–

Дерева в лісі почали тремтіти. Розалін підняла свій магічний посох у повітря. Вона ще ніколи раніше не використовувала таку грандіозну магію.

Однак зараз вона збиралася це зробити.

"Шторм?"

Вона встромила посох у центр магічного кола, в якому лежало п'ять магічних каменів найвищого ґатунку.

Пухк.

У ту мить з тіла Розалін почала підніматися червона мана. У той момент вона почула голос Ґашана.

«Вітре, що є подихом втомлених. Будь ласка, зберися в моєму негідному тілі й стань великим тайфуном»

Розалін підняла голову.

Чорний Дракон витягнув дві передні лапи до неба.

Небо, яке повільно темнішало разом із заходом сонця, почало заповнюватися чорними дощовими хмарами.

Велика дощова хмара охопила половину п'ятнадцяти островів Хайс. Лунали також громи та дули сильні пориви вітру.

Розалін міцно стиснула посох, який вона встромила в магічне коло.

Сама думка про це вражала її.

Вшух шух.

Вона поглянула в бік джерела вітру.

І Чхве Хан, і Розалін дивилися в одне й те саме місце.

Фшу-у-ух–

Десятки невеликих вихорів здіймалися в повітря, а Кейл перебував посередині.

Сорочка Кейла шалено тріпотіла. Щоб це зробити, він використовував Звук Вітру на повну потужність.

"Це досить складно"

Щоразу, коли в нього вичерпувалися сили під час використання Звуку Вітру, активувалася Життєздатність Серця, щоб знову наповнити його енергією.

"… Це дивно"

Він міг викликати вітер з неймовірною легкістю.

Хоча в нього вичерпувалися сили, Життєздатність Серця активувалася щоразу, коли створювався вихор розміром з кулак.

Але щось було дивно.

«Угх»

"Це дивно"

Він починав викликати нові вихори швидше, ніж раніше.

"Чи зможу я в кінці позбутися їх?"

"…Стародавні сили завжди були такими потужними?"

Чоло Кейла почало покриватися потом.

Фш-ш-ш-ш-ш-ш–

Плесь, плесь.

У воді почали утворюватися хвилі. Пасетон швидко відплив від берега. Ґашан і Пасетон дивилися на Кейла з шокованими виразами обличчя.

Кейла було важко розгледіти, оскільки він був оточений безліччю вихорів.

«Ух»

Кейл видав стогін.

«Людино, зупинись! Я знищу все, якщо тобі стане боляче!» – крикнув Раон у бік Кейла, руки якого тремтіли. Кейл хотів щось сказати, але у нього не вистачило на це сил.

"Я ж саме це й намагаюся зробити!"

Ось що хотів сказати Кейл.

Однак Кейлу було важко навіть утримати вихори біля себе. Кейл через вихори зустрівся поглядом із Чхве Ханом.

Хоча його одяг шалено тріпотів, Чхве Хан стояв твердо на ногах.

« Хоча це ще не на задовільному рівні, я все ж зробив крок уперед »

Саме це сказав Чхве Хан після завершення тренування.

Кейл кивнув у бік Чхве Хана. Чхве Хан почав говорити.

«Будь ласка, починайте!»

Як тільки Кейл почув крик Чхве Хана, він випустив вихори, які тримав біля себе.

Пле-е-е-есь–

Вихори розрізали океан, щоб дістатися до своїх місць за волею Кейла. Кейл підвів голову.

Шш-ш-ш-ш–

Він чув шум дерев у лісі, дивлячись на небо, вкрите чорними хмарами. Дощові хмари розширювалися на схід.

Кейл повернув голову в інший бік. Сонце зникало на заході, і наставала ніч.

Шторм та вири.

Небезпеки океану створювалися штучно.

Це торкнеться лише району навколо островів Хайс.

Кейл поправив одяг, розхристаний вітром, і подивився на горизонт. Десятки кораблів, які ще мить тому були лише цятками, тепер стали видні.

«Настав час і нам сховатися»

* * *

Гурк–

У цьому районі загриміла гроза.

Кап. Кап.

Опід, командир Першої Бойової Групи Руки. Він подивився на краплі дощу, що падали на корабель, і нахмурився.

«Дощить вночі, часом не насувається буря?»

«Поки що лише кілька крапель, тож, гадаю, нам слід поспішити до островів Хайс і подивитися, що там відбувається»

«Ми встигнемо туди, перш ніж стане ще темніше?»

«Так, пане»

Опід кивнув у відповідь на слова підлеглого й озирнувся. На кожному кораблі багато людей метушилися, готуючись до дощу.

«Тц, чи не слід було взяти з собою більше моряків?»

«Командире, у нас не було вибору»

Його заступник Грітел підійшов до Опіда й поплескав його по плечу.

«Нам довелося вирушати тихо, приховуючи свою особу. Ми не могли взяти з собою великі екіпажі. Нам і так доведеться нелегко – доведеться вбивати всіх навігаторів, щойно дістанемося до місця призначення»

«Грітел, ти правий, але…»

Гур-р-р-рк.

Опід підвів погляд, почувши грім, і його охопило тривожне передчуття.

Саме в цю мить.

Пле-е-е-есь–

До його вух долинув новий звук, який відрізнявся від шуму корабля, що розсікав океан.

Пле-е-есь–

Пле-е-е-е-есь–

Це сталося знову.

"Це доноситься ззаду"

Опід обернувся.

Він перебував у центрі корабельної формації.

Він подивився в бік кораблів, що йшли слідом за його кораблем.

Гу-у-у-у-у-у–

Після гучного реву велика істота стрибнула в повітря

«… Плем'я Китів!»

Опід широко розплющив очі.

Йому казали, що Плем'я Китів мешкає на півночі. Казали, що король Китів, Шиклер, ніколи не залишає їхньої території.

Перша Бойова Група Руки вирушила в дорогу лише після отримання цієї інформації від Північного Альянсу. То чому ж майбутня королева Племені Китів опинилася тут?

«Командире! Це Плем'я Китів. Чому вони тут?»

Заступник командира Грітел нахмурився й запитав. Опід не відповів, а натомість віддав наказ своїм підлеглим.

«Ми вирушаємо до найближчого острова Хайс»

Зіткнення з Племенем Китів у воді призвело б до значних втрат. Ні, їм слід було готуватися до смерті.

«Підніміть чорний прапор»

Віддавши наказ підняти чорний прапор, що сигналізував про надзвичайну ситуацію, Опід поглянув на Грітела.

«Грітел, збери тут усіх членів команди»

«Зрозумів»

Опід поглянув на всіх, хто швидко рухався, і прикусив губу.

Пле-е-есь.

Оо-о-о-о-о–

Кити почали швидше наближатися до них.

«Лайно»

Опід нахмурився.

«Піднімайте прапор!»

Чорний прапор повільно піднявся на щоглу після доповіді підлеглого.

Опід доторкнувся до меча на поясі. Опід був майстром найвищого рівня та магом середнього рівня. Він уже збирався рушити, щоб дістати свою броню.

Саме в цю мить.

«Гм?»

Навігатор широко розплющив очі.

Ба-а-а-а-а-ах!

Гучний вибух, що пролунав перед їхнім кораблем, змусив Опіда обернутися.

«Що це було?»

З океану раптово вирвався вихор. Все почалося саме звідти.

«Командире, з океану раптово вирвалися вихори!»

Опід уже почав використовувати магію, щоб перестрибнути через кораблі, ще до того, як підлеглий встиг це сказати.

«Та щоб все вс–!»

Хоча в повітря злетів лише один вихор, у воді було багато великих і малих вирів.

Шу-у-у–

Дощ почав падати ще сильніше.

Опід підвів голову.

Було темно.

На небі не було зірок. Без їхніх магічних вогнів було б зовсім темно.

Оо-о-о-о-о–

Єдине, що він міг чути – це ревіння Китів. Опід віддав наказ флоту.

«Пливіть до островів Хайс! Дістаньтеся туди якнайшвидше!»

Один із навігаторів вигукнув у відповідь Опіду.

«Але ж вири!»

«Ухиляйтеся від них! Плем'я Китів мчить на нас. Дістаньтеся до островів, якщо не хочете здохнути!»

Досягнувши островів, вони зможуть дати гідну відсіч. Однак це була бурхлива ніч. Зустріч із Китами в океані під час шторму означала б для них неминучу загибель.

«Лідере, я розбудив усіх членів загону!»

«Опід-нім! Ми не зможемо пришвартувати всі кораблі на одному з островів Хайс!»

Опід оцінив швидкість наближення Китів з відстані й швидко віддав наказ.

«Розділіться й дістаньтеся до будь-якого шматка суші, який зможете знайти! Грітел, розподіли членів загону по різних кораблях!»

Кожен із членів Першої Бойової Групи мав власну велику групу підлеглих.

Ба-а-а-а-ам!

Він побачив, як один із кораблів позаду потрапив у вир.

Ааа-а-а-а-а-а!

Він чув крики людей на борту.

«Нам варто їх рятувати?»

Опід щось почув, коли його підлеглий поставив це запитання.

Гу-у-у-у–

Це були Кити.

«Ні. Ми продовжимо рухатися вперед, що б не сталося. Ми зможемо вижити до завтра, якщо дістанемося до острова, навіть втративши кілька кораблів. Зв'яжіться зі Штабом, щойно дістанемося острова»

Скри-и-ип. Ооооо.

Опід вхопився за поручні. Корабель нахилився набік. Висококласний вбивця й фехтувальник Грітел уже почав діяти, щоб виконати наказ Опіда.

«Щоб його»

Чому це раптом сталося?

Опід ще міцніше вхопився за поручні, побачивши вдалині обриси острова.

У нього не було часу думати, який саме з п'ятнадцяти островів Хайс це був.

«… Ще один вир!»

Опід лаявся.

Між островами було багато вирів. Через дощ їх було важко розгледіти здалеку.

«Схоже, нам усім доведеться розділитися!»

«Робіть усе, що потрібно, аби безпечно висадитися!»

Вири розташовувалися так, що кілька кораблів одночасно не могли пройти крізь них.

Десятки кораблів розділилися, щоб попрямувати до різних островів Хайс.

Бу-у-у-ух!

Грюк.

Опід обернувся. Один із середніх кораблів зазнав пошкоджень. Він побачив, як збоку ревів Горбатий Кит.

«Швидше!»

«М-ми вже майже на місці!»

Навігатор відчув кінчик меча Опіда на своїй спині й вигукнув у відповідь. Вони оминули великий вир і ледь розгледіли один з островів Хайс.

Опід віддав наказ, щойно корабель пришвартувався біля острова.

«Усім швидко вийти та зайняти позиції!»

Підлеглі Опіда швидко вибігли з корабля. Опід спостерігав, як інші кораблі оминають численні вири, і звернув погляд на острів.

Це був пляж із невеликою піщаною ділянкою.

За піском він бачив невеликий ліс. Опід одразу ж попрямував до лісу.

Це був острів, розташований між Східним і Західним континентами.

На цих островах ніхто не жив. Хоча після зустрічі з Племенем Китів його думки були в хаосі, йому все одно потрібно було швидко оглянути ліс і знайти підходяще місце.

"Китам теж буде важко пройти повз вири"

Опід почав йти швидше, трохи заспокоївшись.

Саме в той момент він увійшов у ліс.

Шурхіт.

Опід зупинився.

Шурх, шурх.

Це був звук чиїхось кроків.

Опід подивився вперед.

Саме в той момент він побачив золоте світло.

Різь–

Це золоте світло прорізало одне з дерев.

Між золотими променями він побачив людину.

Це була жінка з чорним павутинням на обличчі. Жінка сміялася, випромінюючи все більше золотих променів.

«… Майстриня меча»

Опід стогнав.

У цю мить інші розрізнені члени групи почали чути дивні звуки.

Гррррр.

Вони почули рик тварин і побачили, як перед ними з'явилися люди з вертикальними зіницями, характерними для котячих.

Рон, який перебував на острові Хайс 13, звернувся до Мері.

«Я розберуся з вбивцями. Пані Мері, ви можете відпочити»

«Так, дідусю»

Рон, який побачив заступника лідера Грітела, зник у темряві.

* * *

Кейл, схрестивши руки, подивився вниз і почав говорити.

«Який же це величезний безлад»

Вид зверху був цілком задовільним.

Ніч тільки-но починалася.