Розділ 151 — До Імперії (1)

[Припускаю, що ці виродки з Імперії вважають мене справді надокучливим]

Чому ж кронпринц раптом почав критикувати самого себе?

Кейл мовчки чекав, поки принц продовжить.

Адже кронпринц виглядав надзвичайно щасливим.

"Я ніколи не бачив його таким"

Кейл раптом почав відчувати сумніви.

[Я був наслідним принцом, який прагнув справедливості для свого королівства, розшукуючи організацію, відповідальну за інцидент із магічною бомбою в нашому Королівстві Роан]

Вираз обличчя Кейла ще більше погіршився.

Натомість вираз обличчя кронпринца Альберу став ще яскравішим, ніби він був дуже щасливий.

[Я виглядав як наслідний принц, який поставив собі за мету позбутися тих клятих виродків зі всього Західного Континенту, а не звертав уваги на те, що відбувалося. Я висловив співчуття Імперії, яка зазнала подібного інциденту, і закликав їх об'єднати зусилля, щоб знайти винуватців]

Кейл почав говорити.

«Імперія, мабуть, мала серйозний головний біль»

[Так. Мені це сподобалося]

Альберу вперше за довгий час широко посміхався перед Кейлом. Кейл ухилився від його погляду й почав думати, що Імперія опинилася в незручному становищі.

Королівство Роан.

Це було посереднє королівство, яке не було ані сильним, ані слабким. Однак це було королівство з довгою історією на Західному Континенті.

Якщо кронпринц цього королівства сповниться почуттям справедливості й влаштує скандал, Імперія не зможе його проігнорувати. Однак вони також не могли разом із ним кричати про "справедливість".

"Адже вони – спільники"

Ні Кейл, ні Альберу не могли підтвердити, чи була Імперія Могору в змові з таємною організацією "Рука" та їхнім терористичним актом із використанням магічних бомб проти Королівства Роан.

Проте Імперія, безсумнівно, була причетна до нападу таємної організації на Церкву Бога Сонця, а також намагалася вбити Святого та Святу Діву.

Саме тому вони хотіли б якомога тихіше приховати ці терористичні інциденти.

Тож цей наслідний принц, який продовжував підіймати це питання, був для них надзвичайно дратівливим.

Однак Альберу поводився так, щоб приховати їхній союз з іншими королівствами.

«Але яке це має відношення до того, щоб зробити щось велике?»

[Поки я так прикидався]

Кейл похитав головою, почувши слова Альберу.

«Прикидався? Ваша Високість завжди була такою людиною. Ви справедливі й чисті»

[Досить цієї маячні]

Альберу почав хмуритися, тож Кейл замовк. Альберу розмовляти з людиною, яка була ще гіршою за нього.

[Хай там як, я день і ніч просив провести розслідування місця вибуху]

«Розслідування?»

[Так. Я сказав, що хочу знайти навіть найменшу зачіпку, і що хочу оглянути Ватикан Церкви Бога Сонця та площу перед ним. Я продовжував просити, навіть коли вони вели війну]

«Імперія не розлютилася?»

[Я повільно тиснув на них]

Кейл йому зовсім не повірив. Кейл стримав глузливу посмішку й запитав.

«Ваша Високосте, з огляду на те, що ви зв'язалися зі мною, я припускаю, що Імперія погодилася на ваше розслідування?»

[З часу інциденту вже минув рік. Схоже, вони погодилися, вважаючи, що мені нічого не вдасться знайти]

Альберу постукав по столу й продовжив.

[Чи не було б чудово поспостерігати за алхімією, поки будемо роздивлятися, чи не так?]

Це було зовсім не чудово.

У нього було погане передчуття з того моменту, як почала свербіти спина.

«Хіба Імперія не в поганому настрої через те, що втратила замок на користь Королівства Віппер?»

[Так. Тому, на мою думку, вони намагаються відвернути увагу громадян, розповідаючи про те, як співпрацюють з нами у розслідуванні терористичного інциденту]

Альберу дивився прямо на Кейла, продовжуючи говорити.

[Імперія, мабуть, забрала все цінне під приводом розслідування. Правда?]

«… Мабуть, так?»

[А як там Святий і Свята Діва? Вони в порядку?]

«Вони…»

Кейлу раптом спало на думку дещо, і він перестав відповідати. Потім він почав посміхатися.

«Ваша Високосте»

[Так]

Альберу подивився на Кейла, який вже не виглядав роздратованим, і підбадьорив його продовжувати.

«Ви думаєте, що в церкві може бути якийсь прихований скарб?»

[Ти так не вважаєш?]

Абсолютно ні.

Кейл був майже впевнений, що там щось є.

Це була його інтуїція як людини, яка багато років читала фентезі-романи.

Церква Бога Сонця сотні років існувала як офіційна релігія Імперії.

Вони неодмінно десь сховали частину своїх дорогоцінних скарбів. Імперія ще не встигла зруйнувати будівлі церкви, які не постраждали під час вибуху.

Раон, який тихо слухав у кутку, почав говорити в думках Кейла.

[«Людино, людино! Ми шукаємо скарби? Я дуже добре вмію шукати скарби!»]

Кейл почав посміхатися ще ширше.

Навіть якщо Святий був дещо неосвіченим, а Свята Діва ставилася до церкви негативно…

"Хіба вони хоча б не знали про якісь таємні схованки?"

Кейл чув голос Альберу, коли той упорядковував думки в його голові.

[50 на 50. 50 мені]

Погляд Кейла спрямувався на Альберу.

[Я дуже щедрий]

«Ви ж не збираєтеся віддавати скарб палацу?»

[Віддам і отримаю трохи грошей. У мене не вистачає коштів після того, як я заплатив за всі ті зілля]

Голос Раона знову пролунав у голові Кейла.

[«Людино, ти й кронпринц посміхаєтеся однаково! Ти навіть знову так смієшся!»]

Кейл випростався й поставив кронпринцу запитання.

«Коли це буде?»

[У грудні. Вони сказали, що ми маємо приїхати, аби разом із ними відсвяткувати кінець року. Мабуть, хочуть похизуватися своїм багатством]

«Багатством? Хіба Імперія зараз не приховує свою силу?»

Імперія приховувала свою основну силу, зокрема алхімію, навіть під час війни з Тункою. Це було аж до смішного.

[У будь-якому разі, ми вирушаємо до Імперії на початку грудня]

Зараз була середина листопада – близько до початку зими.

Кейл приготувався вимкнути пристрій для відеозв'язку й попрощався з Альберу.

«Побачимося в столиці, Ваша Високосте»

Як і слід було очікувати, Альберу закінчив дзвінок, щойно почув відповідь Кейла. Цей принц, здавалося, ніколи не змінювався.

* * *

Кейл рухався швидше за інших у супроводі Раона та Чхве Хана.

Зараз він зустрічався зі своїм батьком у його кабінеті в замку Хенітус. Він давно тут не був.

«Батьку»

«Так»

Граф Дерут не міг стримати посмішки, побачивши свого сина вперше за довгий час.

Граф вважав, що Кейл жив як відлюдник у віллі в селі Гарріс, аж поки не вирушив до іншого королівства, щоб виконати доручення кронпринца.

«Розумієте, я…»

«Говори спокійно»

Була причина, чому Кейл повернувся сюди раніше за інших.

«Я планую привести на нашу територію кількох людей, яких я знаю»

Людей, яких я знаю.

Звісно, він мав на увазі Плем'я Тигрів. Приховати їх буде важко й клопітно через їхню чисельність та габарити.

Граф Дерут побачив серйозність на обличчі сина й почав говорити.

«Скільки їх?»

«Приблизно двадцять. Це бідні й нещасні люди, які втратили свій дім»

«Вони – родина?»

«Так, батьку»

«Гм»

Граф Дерут замислився.

Рання зима. Люди, що блукають без дому. Він був упевнений, що ці люди блукають, не встигнувши зібрати восени жодного врожаю.

«Серед них є дорослі, а також діти й люди похилого віку»

Почувши слова Кейла, граф Дерут ще глибше нахмурився.

Він уявляв, як ці нещасні люди тремтять від холоду, шукаючи новий дім.

Граф Дерут зробив ковток чаю, щоб заспокоїтися. Коли чай трохи зігрів його, він поглянув на свого сина Кейла.

Він розумів, чому син хоче привести їх сюди. Його син справді був людиною з великим серцем.

Кейл спостерігав за реакцією Дерута й сказав якомога жалісливішим тоном.

«Батьку, саме тому я сподіваюся, що ви дозволите їм переселитися до села Гарріс. Це можливо?»

Рішення про те, чи можуть нові мешканці оселитися на території, належало лорду цієї землі. Кейл був обережним, бо він не просто приводив кількох гостей, а надавав їм місце проживання на їхній території.

"Але я впевнений, що він дозволить"

Він вважав, що, з огляду на його характер, Дерут не буде заперечувати. Граф повільно почав говорити.

«Це трохи складно»

Кейл здригнувся.

«Вибачте?»

Він не очікував, що Дерут скаже "ні".

Він зовсім цього не очікував. У цей момент граф Дерут продовжив:

«Село Гарріс – це найпівнічніша частина нашої території. Очікується, що навесні Північний Альянс рушить на південь»

Граф Дерут вважав себе егоїстичною людиною, проте все ж виявляв теплоту до мешканців своєї території.

«Саме тому я планую переселити нинішніх мешканців півночі ще до настання весни. Ми не можемо залишити мешканців у небезпечному місці»

Дзень.

Дерут поставив чашку з чаєм на стіл і продовжив.

«Приведи цих людей до замку. Я надам їм житло»

Кейл спостерігав за графом Дерутом, не в змозі нічого сказати. Побачивши стан Кейла, граф знову заговорив.

«Тобі не потрібно ні про що більше турбуватися. На наших землях багато копалень, і ми розвинені в мистецтві, тож ми ніколи не ставилися з підозрою до чужинців. Замок також став більшим, оскільки ми укріпили його стіни. Я навіть можу допомогти їм із фінансу–»

«Батьку»

Кейл обережно перервав графа Дерута, який, судячи з усього, збирався продовжувати, і відповів.

«Вони – з Племені Тигрів»

«Хм?»

«Вони – Звіролюди з Племені Тигрів»

Граф Дерут поглянув на свого сина, дивуючись, чому той раптом заговорив про Плем'я Тигрів.

«Батьку, люди, яких я привожу – з Племені Тигрів»

Кейл доброзичливо пояснив графу Деруту, який, здавалося, був збентежений.

«Вони дуже сильні. Вони стануть чудовим підкріпленням у наших приготуваннях до війни. Я думаю привести їх сюди, бо вони блукають, не маючи дому»

Граф Дерут заговорив лише через довгий час.

«Ти вчинив правильно»

«Так, пане»

Кейл радісно прийняв похвалу графа.

«Батьку. Відновлення села Гарріс завершено, але там немає мешканців»

"Плем'я Тигрів ще й хоче жити поблизу лісу"

«Гадаю, було б чудово, якби ми дали їм це село як новий дім»

«Ти правий, ти правий»

Граф кілька разів кивнув головою, відповідаючи.

Тепер на його обличчі була інша посмішка. Раон, який спостерігав за розмовою батька й сина, залишаючись невидимим, почав говорити в думках до Кейла.

[«Людино, граф посміхається так само, як ти, коли обманюєш людей! Це дивовижно! Дуже схоже!»]

Кейл не звернув уваги на слова Раона й вів себе так, ніби це була фонова музика. Граф, як володар цих земель, віддав синові наказ.

«Я доручаю це тобі»

«Так, пане»

Кейл ще трохи поговорив із графом про інші справи, перш ніж підвестися. Коли Кейл попрямував до дверей, граф Дерут знову заговорив.

«Заглядай до нас час від часу, навіть якщо ти зайнятий. Твоя мати та брат і сестра чекають на тебе»

«Розумію. Я постараюся провести тут початок року»

«Добре»

Кейл вийшов із кабінету.

Кім Рок Су, який став Кейлом. Як людині, яка вже давно не мала кровних родичів, такі розмови завжди викликали в нього певне почуття незручності.

Однак у нього не було часу й далі відчувати цю незручність.

Кейл вперше за довгий час завітав до чайної в місті.

< Аромат чаю з поезією >

Це була чайна, якою керував Біллос із Торгівельної Гільдії Флінна. З того часу, як Біллос поїхав до столиці, нею керував працівник, але вона все ще залишалася на тому самому місці.

І сьогодні власник повернувся до крамниці вперше за довгий час.

«Давно не бачилися»

«Як ваші справи, молодий пане?»

Обличчя Біллоса, схоже на скарбничку, сяяло радістю.

Наразі він використовував магічні пристрої, які йому передав Кейл, а також вигоди, отримані від громадянської війни в Королівстві Віппер, щоб посилити свій вплив у Торгівельній Гільдії Флінна.

«Так собі. Не очікував, що ти приїдеш одразу після того, як я зв'язався з тобою»

«Я випадково опинився неподалік. Та й взагалі, коли ви мене кличете, я маю прийти негайно, молодий пане»

Біллос поділився своїми щирими думками. Причина, через яку він не мав іншого вибору, як прийти, полягала в тому, що Кейл ніколи не марнував час.

Його інтуїція як купця підказувала йому щось.

Вона підказувала, що щоразу, коли Кейл його кликав, завжди щось траплялося.

Він поспішив сюди одразу, бо йому було цікаво, що ж це буде цього разу.

Кейл повільно почав говорити.

«Поїдемо до Імперії»

«…До Імперії?»

Біллос не був здивований. Адже він підготувався до будь-чого, що міг сказати Кейл.

Кейл недбало додав.

«Так. Ти знаєш якихось алхіміків?»

«… Вибачте?»

Тук. Тук.

Кейл постукував по столу, продовжуючи. Він говорив задумливим тоном.

«Я впевнений, що є алхіміки, яких Імперія відсунула на другий план, не дозволивши їм стати частиною Дзвіниці Алхіміків. Так само, як у Королівстві Віппер»

Так само, як у Королівстві Віппер.

У часи, коли Магічна Вежа панувала над країною, були маги, які пішли з Магічної Вежі, побачивши жорстокі експерименти та утиски народу, а також ті, кого вигнали після того, як вони попросили Магічну Вежу змінити свої методи.

Хоча Дзвіниця Алхіміків зараз була досить тихою, там теж проводили жорстокі експерименти.

Неминуче траплялися люди, які не могли терпіти таких експериментів і влаштовували бунти або йшли звідти з власної волі.

Кейл спостерігав, як Біллос повільно розтулив рота. Біллос почав говорити.

«Хоча я нікого не знаю, я знайду когось»

«Так. Ось така відповідь мені до вподоби»

З Біллосом було легко спілкуватися. Біллос обережно запитав Кейла, який, здавалося, був задоволений.

«Але що ви плануєте робити, якщо знайдете такого алхіміка?»

«Поставлю його на роботу»

«… Перепрошую?»

Кейл проігнорував запитання Біллоса й сказав те, що мав сказати.

«Ти знаєш, де можна купити інгредієнти для алхімії?»

«… В Імперії їх багато»

«Тоді купи багато того, що я скажу тобі купити»

«… Ехем, мм. Так, пане»

Раон почав говорити в думках Кейла.

[«Людино! Ми теж будемо створювати той вогняний стовп?»]

Тисячолітній стародавній Дракон також мав значні знання в галузі алхімії. Ерухабен подивився на рідину, що утворила вогняний стовп, і почав говорити.

« Ого, люди створили щось досить цікаве »

Ерухабен зараз проводив дослідження у своєму лігві, заінтригований побаченим.

Кейл планував придбати все необхідне, поки перебуватиме в Імперії.

[«Людино, це звучить цікаво!»]

Не було жодних причин, чому б їм не вдалося це зробити, якщо Імперія змогла.