Розділ 153 — До Імперії (3)

Проте, незважаючи на холод, що пробігав по шиї Кейла, все йшло гладко.

[«Людино, просто стояти на місці теж весело»]

Кейл злегка кивнув у відповідь на слова Раона.

"Звісно. Стояти на місці – це найкраще"

Гора є гора, а вода є вода. Кейл слідував за посланцем, а в центрі йшов кронпринц, немов вода, що тече струмком.

Звісно, люди, які виконували роль його охоронців, рухалися разом із ним.

У той момент до них підійшов чиновник низького рангу.

«Молодий пане Кейле-нім, незабаром ми рушимо до магічного кола телепортації»

"Чому він прийшов сюди, щоб мені це сказати?"

Кейлу здалося дивним, що цей чиновник прийшов сюди, щоб повідомити йому про це, але він все одно подякував йому за турботу.

«Розумію, дякую, що попередили»

«Звісно. Саме тому його високість просить вас вийти вперед»

«…Перепрошую?»

«…Перепрошую?»

Кейл запитав Кейл, і чиновник перепитав у відповідь.

Чиновник подивився на Кейла, який здивовано блимав очима, і продовжив – «Ехем, ви що, не чули про це від Його Високості?»

«… Я не зовсім розумію, про що ви говорите»

Трохи збентежений чиновник подивився вперед, і погляд Кейла також спрямувався туди.

Там стояли лицарі, які охороняла посланця, а за ними – головний герой, кронпринц. Альберу й Кейл зустрілися поглядами.

Альберу широко посміхався.

Кейл здригнувся.

«Молодий пане Кейле, швидше підійдіть сюди!»

Альберу жестом наказав йому поспішити, а чиновник, поглянувши на Кейла, зітхнув з полегшенням, що не помилився.

«… Давайте поки що піднімемося туди»

Кейл і його охоронці повільно наблизилися до Альберу.

Альберу посміхався, дивлячись на Кейла, який неквапливо підходив до нього, хоча кронпринц покликав його, перебуваючи в оточенні високопоставлених чиновників.

«… Ваша Високосте, ви мене кликали?»

«Так. Ви підете зі мною до магічного кола телепортації»

Кейл стримав своє занепокоєння, бачачи, як Альберу вдає, що він привітний, і запитав.

«До магічного кола телепортації в палаці?»

«Ні. Цього разу ми підемо до магічного кола телепортації біля замкової стіни. Я планую показати громадянам процесію нашого посланця»

"Хаа, справді?"

Думки Альберу були очевидними у свідомості Кейла.

На той час Альберу був відомий як наслідний принц, який не відступав від розслідування терористичного інциденту. Більше того, кожне адміністративне завдання, до якого він долучався, завершувалося позитивними результатами. Така талановита особистість також була зосереджена на справедливості.

Цей справедливий наслідний принц вирушав на запрошення Імперії.

Він вирушав, щоб дізнатися правду.

Поруч із ним був Кейл Хенітус, Герой терористичного інциденту на площі. Імператорська корона нізащо не дозволила б їм виїхати непомітно.

Кейл вже починав дратуватися.

Однак Альберу вдавав, що не знає, про що думає Кейл, і почав говорити.

«Я знову зможу побачити, як громадяни шукають молодого пана Срібного Світла! Ха-ха-ха-ха!»

Молодий пан Срібного Світла. Молодий пан Щита.

Кейл ненавидів ці прізвиська.

Проте Кейл погодився, що це був правильний крок з боку королівської влади. Він відповів Альберу.

«Я не можу зрівнятися з Вашою Високістю, зіркою нашого королівства. Хіба не так?» – Кейл шанобливо запитав, поглядаючи на інших чиновників, які кивали головами.

«Звісно. Його Високість – зірка королівства, як ви й сказали, молодий пане Кейле!»

«Зірка королівства! Мені дуже подобається це словосполучення!»

Половина цього посольства складалася з дворян, які слідували за Альберу, а інша половина – це була суміш дворян нижчого рангу, які раніше слідували за іншими принцами, та чиновників, що походили з нейтральних дворянських родів.

Дворяни нижчого рангу та нейтральні дворяни не могли не ставитися до Альберу з обережністю, оскільки його влада продовжувала зростати, тож кожен із них додав до своїх слів хоча б одне слово лестощів на його адресу.

На обличчі Кейла з'явилася задоволена посмішка, коли він побачив, як натягнута посмішка Альберу почала тремтіти. У той момент до його вух долинув голос одного з чиновників.

«Молодий пане Кейле, схоже, ви – людина, яку Його Високість дуже цінує»

Почувши ці слова, на нього обрушилися численні цікаві погляди.

Кейл Хенітус – чоловік, якого особисто викликав кронпринц, що набирав силу. Цей чоловік був аристократом, який викликав цікавість у громадян.

Погляди чиновників мали різне значення, коли вони дивилися на цього сина аристократа, з яким вони не знали, як їм доведеться взаємодіяти в майбутньому.

Кейл лише посміхнувся й почав міркувати.

"Що там, здається, казали, що смачного є в столиці Імперії?"

Хоча вони збиралися зробити щось велике, він не планував докладати багато зусиль.

Тоді кронпринц віддав наказ посланцю.

«Рушаймо»

Посланець рушив у дорогу.

Кейл скористаєся магічним колом телепортації, щоб дістатися до території Ґ'єрре.

«Пфф, кхм, ехем»

Він проігнорував Альберу, який намагався стримати сміх. У голові Кейла лунав голос Раона.

[«Людино, дитина з копією твого щита, мабуть, добре виросте! Він досягне успіху!»]

Кейл нахмурився, але швидко знову посміхнувся.

Овації на честь посла та наслідного принца були вражаючими. Однак серед них лунали й голоси, що вигукували ім'я молодого пана Срібного Світла.

"Невже вони ніколи не забувають?"

Найгірше було, коли маленька дитина вигукнула: « Я хочу бути такою крутою людиною, як ви, молодий пане-нім! ».

Його тато підняв його високо в повітря, щоб той міг краще бачити.

Вони з ним зустрілися поглядами, і Кейл несвідомо випалив:

« Ти зовсім не будеш крутим, якщо будеш таким, як я »

Зіниці дитини почали тремтіти, Кейл усвідомив, що сказав, а Альберу ледве стримував сміх. Батько дитини теж занепокоївся.

Кейл поглянув на батька й сказав перше, що спало йому на думку.

« Краще бери приклад зі свого батька. Тільки твої батьки настільки круті, що можуть так обіймати тебе й піднімати вгору »

Батько був зворушений, а дитина зраділа, почувши, що її тато – крутий.

Далтаро, дипломат, який очолював делегацію, залишився задоволений відповіддю Кейла.

Після цього Кейл замовк і пішов за процесією до магічного кола телепортації.

"…Це було важко"

Діяти без мети не було до вподоби Кейлу.

Однак тепер мета з'явилася.

Вираз обличчя Кейла змінився на вираз шанобливого молодого пана.

Перед посланцем кронпринца стояла група людей, які схиляли голови.

«Для нас велика честь зустрітися з Його Високістю, кронпринцом»

Попереду групи стояла літня жінка.

Кейл бачив її біле волосся, зібране у пучок, з якого не стирчала жодна пасмочка, що нагадало йому графиню Віолан.

Це була Соната Ґ'єрре, майже вісімдесятирічна донька засновника герцогства та нинішня правителька герцогства. Її знали як "Жінка із залізною кров'ю" та "Жінку нещастя".

"Її чоловік, а також її єдиний син і його дружина були вбиті"

Колишній герцог прожив довге життя.

Саме тому рішення про призначення спадкоємця було ухвалено лише тоді, коли його найстарші діти досягли п'ятдесяти років. У результаті сталися всілякі події, подібні до тих, що трапилися в родині маркіза Стена.

Чоловік Сонати, її син і невістка загинули в аварії карети. Вижили лише Соната та її онук Антоніо, яких на той час не було в кареті.

Саме ця подія, що сталася менш ніж через рік після народження Антоніо, принесла їй прізвисько "Жінка із залізною кров'ю".

"Зрештою, єдиною спадкоємицею залишилася лише Соната"

Соната, наймолодша з братів і сестер, була останньою, хто вижив.

Як єдина спадкоємиця, що залишилася, вона обійняла посаду герцогині й, на відміну від родини Стен, вирішила продовжити рід.

Потім вона готувала Антоніо до ролі майбутнього герцога.

«Давно не бачилися, герцогине Ґ'єрре»

«Ваша Високосте, здається, ми не зустрічалися з часу вашого візиту до Імперії минулого року»

Альберу кивнув на слова Сонати й поглянув на Антоніо Ґ'єрре.

Він виглядав охайно й доглянуто.

Ці слова дуже пасували Антоніо. Він злегка вклонився Альберу.

«Для мене честь знову бачити вас, Ваша Високосте»

«Дякую, молодий пане Антоніо»

Соната вказала на Антоніо.

«Зараз я вас проведу, але Антоніо відповідатиме за Вашу Високість і посла до вашого від'їзду завтра»

Альберу ненав'язливо запитав.

«Схоже, молодий пан Антоніо незабаром очолить родинний маєток?»

Сивочола жінка посміхнулася.

«Хіба це не цілком природно?»

Територія Ґ'єрре слідувала за другим принцом. Майбутній герцог цієї території мав відповідати за Альберу, наслідного принца. Її наміром було доручити Антоніо важливе завдання й у процесі цього налагодити стосунки з кронпринцом.

Однак родина Ґ'єрре все ще не відмовилася від підтримки другого принца.

"Такий вже світ"

Кейл розумів дії герцогині Ґ'єрре. Він відвів погляд від Альберу та герцогині Сонати й замість цього подивився на Антоніо.

"Хм?"

Його погляд випадково зустрівся з поглядом Антоніо.

"Чому він дивиться на мене?"

Кейл не знав причини. Проте він посміхнувся Антоніо з посмішкою, сповненою цікавості. Антоніо злегка здригнувся, а потім посміхнувся у відповідь.

[«Людино, чому ти знову так посміхаєшся?»]

"Чому він завжди це питає, якщо вже знає відповідь?"

Кейл проігнорував запитання Раона й подивився на Альберу, який рухався під керівництвом герцогині Сонати.

Кейл повільно вийшов із магічного кола телепортації й приготувався вирушити до замку Ґ'єрре.

Окрім кронпринца, якого супроводжувала герцогиня, за решту делегації відповідав молодий пан Антоніо.

Він привітався з чиновниками, які стояли поруч з Альберу. Звісно, Кейл також був серед цих чиновників, оскільки під час процесії стояв поруч з Альберу.

«Молодий пане Кейле Хенітус, приємно познайомитися»

Антоніо Ґ'єрре. Привітавшись з іншими чиновниками, він простягнув руку Кейлу Хенітусу. Зазвичай Антоніо не взяв би на себе ініціативу привітатися з кимось із родини нижчого рангу.

Антоніо був людиною, яка діяла виходячи з того, як люди відповідали його особистим критеріям.

"У цьому плані Кейл Хенітус пройшов перевірку"

Всупереч чуткам про те, що він покидьок, Кейл справив враження досить благородної особи, коли вони зустрілися минулого року в столиці.

Він також мав стародавню силу та славу.

"Найголовніше – це людина, яку цінує кронпринц"

Той, кого цінує хитрий перший принц, мусить бути талановитим. Антоніо багато разів чув від своєї бабусі, що, хоча Альберу й мав на обличчі невинну посмішку, він був надзвичайно хитрою людиною.

« Перший принц – не звичайна людина. Антоніо, ти програєш, якщо будеш зневажати його. Ти розумієш, що намагається сказати твоя бабуся? »

Саме тому Антоніо з нетерпінням чекав на зустріч із Кейлом.

Кейл, здавалося, знав про думки Антоніо, бо відреагував так, як це подобалося Антоніо.

Кейл мав упевнену, але шанобливу поведінку, коли потискав Антоніо руку.

«Молодий пане Антоніо Ґ'єрре, для мене честь познайомитися з вами. Я радий зустріти родину, яка охороняє південно-західний кордон королівства»

«Ні, це для мене честь познайомитися з представником роду Хенітус, який захищає королівство від Лісу Темряви»

Кейл Хенітус, старший син роду Хенітус – найсильнішого роду в регіоні Північного Сходу, що не має лідера.

Антоніо Ґ'єрре – спадкоємець роду Ґ'єрре, лідера Південно-Західного регіону.

На них було спрямовано чимало поглядів, проте троє лицарів, які раптово оточили Кейла, завадили іншим почути, про що вони розмовляли.

Кейл потайки прошепотів Антоніо:

«Сподіваюся, ми зможемо знайти час, щоб поспілкуватися за келихом вина»

«…Поспілкуватися?»

Очі Антоніо затуманилися, коли його погляд перейшов на Кейла.

Кейл відповів яскравою посмішкою.

«Так, весела розмова»

"Це справді буде весела розмова. Хоча й лише для мене"

Кейл помітив, що погляд Антоніо на нього дещо змінився.

«Молодий пане Кейле, ви трохи не такі, як я чув»

«Хм? Ви маєте на увазі чутки, що я покидьок?»

Антоніо знизав плечима й не відповів на запитання Кейла. Проте, дивлячись на Кейла, він замислився.

"Казали, що він добрий і справедливий, але, здається, він теж прагне влади"

Зрештою, всі аристократи однакові.

Антоніо згадав, що сказала йому бабуся, коли офіційно оголосила його спадкоємцем.

« Антоніо, всі аристократи, яких я бачила, схожі між собою. Усі вони діють з власних егоїстичних мотивів. Але я вірю, що це людська природа, а не лише природа аристократів »

Антоніо лише наполовину погодився з її словами. Він прошепотів у відповідь Кейлу:

«Я завжди готовий до розмови»

Потім Антоніо відпустив руку Кейла. Кейл також відступив на крок, і вони обоє завершили розмову.

Кейл дивився, як Антоніо відходить, і замислився.

"Під час нашої розмови я маю поводитися як справедливий аристократ, якому небайдуже до королівства"

[Народження героя]

Хоча родина маркіза Стена у романі поставала як лиходії, Антоніо Ґ'єрре був представлений як людина, яка не була ані ворогом, ані другом.

Був короткий опис його характеру.

Був один рядок.

<…Однак усе це випливало з його гордості як аристократа.>

Антоніо був складною, але водночас простою людиною.

Кейл стримав посмішку й попрямував відпочивати у призначену йому кімнату, доки до нього не покличе кронпринц.

Перед кімнатою Альберу стояли лицарі. Усі ці лицарі були темними ельфами під прикриттям.

«Чому ти так посміхаєшся?»

«Ваша Високосте…»

«…Чому ти раптом почав говорити таким тоном?»

Кейл лагідно звернувся до настороженого наслідного принца.

«Ваша Високосте, чи не було б чудово, якби ви здобули більше відданих підлеглих?»

Альберу тихо спостерігав за Кейлом, перш ніж нарешті заговорити.

«Хто?»

«Власник цього будинку»

Альберу ще деякий час дивився на Кейла, а потім недбало додав.

«Потурбуйся про це. Можеш згадувати моє ім'я, як вважаєш за потрібне»

«Так, пане. Зрозумів. Як щодо розподілу сім до трьох, якщо мені вдасться?»

Альберу зітхнув і кивнув головою.

«Це того варте, якщо йдеться про господаря цього будинку. До речі…»

«Так, Ваша Високосте?»

«Імперський принц Імперії Могору, мабуть, знає про тебе, так?»

Кейл упевнено кивнув.

«Він має знати мене як молодого пана Срібного Світла та того вишкребка, який загасив пожежу в Джунглях»

Кейл Хенітус не приховував своєї особи, коли гасив пожежу в Першій Секції Джунглів.

Він також запобіг терористичному інциденту в Королівстві Роан.

«Чи не зустріне імперський принц тебе привітніше, ніж мене?»

«Абсолютно ні»

Альберу зітхнув, почувши відповідь Кейла. Схоже, він не погоджувався з Кейлом.

* * *

Кілька днів по тому, коли Кейл прибув до столиці Імперії Могору.

Всупереч очікуванням Альберу, імперський принц не ставився до Кейла найкращим чином. Найбільшу увагу він приділяв саме Альберу.

Проте Кейл посідав друге місце після Альберу.

«О! Я чув про вас розповіді! Кажуть, що ви – той молодий герой, який запобіг терористичному інциденту в Королівстві Роан!»

Імперський принц був великим чоловіком, який нагадував Кейлу велику собаку.

Це був Адін, наслідний принц Імперії Могору.

«Для мене честь познайомитися з вами, Ваша Високосте»

«Так, так. Я радий, що у світі є такий герой, як ви!»

"По вуха радий"

Тепер Кейл був упевнений.

Цей виродок, схожий на соціопата, що стояв перед ним, вважав його своїм найбільшим ворогом після Альберу. Кейл це відчував.

[«Людино, він посміхається, але від нього виходить холод»]

"Саме так"

Кейл погодився з оцінкою Раона. Проте Кейл відповів, наче сором'язливий, але справедливий чоловік.

«Зовсім ні. Я не герой. Я просто зробив те, що зробив би будь-хто»

Кейл, який вдавав із себе добропорядну людину, вперше прибув до столиці Імперії.