Розділ 155 — Прибуття по Лозі (2)
Розділ 155 — Прибуття по Лозі (2)
Кейл поглянув на скутого алхіміка й почав говорити.
«Можна зайти?»
Алхімік кілька разів відкрив і закрив рота, перш ніж переконатися, що навколо нікого немає, а потім відступив убік.
«Заходьте– хааа, заходьте поки що»
Кейл одразу ж увійшов. Він йшов спокійним кроком, ніби заходив у власну вітальню.
Потім він підійшов до стільця зі зламаною спинкою й сів.
Оглянувшись навколо, він побачив алхімічні інструменти, які не були належним чином продезінфіковані.
Алхімія в цьому світі була схожа на алхімію на Землі.
Її використовували для виготовлення золота. Однак методи цього були іншими.
Алхіміки Західного Континенту прагнули використовувати природні стихії для створення золота. Зокрема, вони намагалися використовувати воду, вітер, землю, дерево та вогонь. Ці п'ять природних стихій були основними елементами, які використовували для спроб створення золота.
Ці п'ять стихій також були пов'язані з маною.
Дзень!
Кейл поглянув на стіл із поламаними кутами, що стояв перед ним. На ньому стояла кругла миска.
«У домі є лише холодна вода. Не знаю, який ви там священник-нім, але, будь ласка, випийте цю холодну воду й рушайте собі в дорогу!»
Алхімік наповнив миску холодною водою й підсунув її до Кейла. Кейл навіть не поглянув на миску.
Його погляд був прикутий до пляшок зі спиртним, що стояли в кімнаті серед алхімічних інструментів.
«На що ви дивитеся? Йой, що за?!»
Алхімік середнього віку побачив, що погляд Кейла спрямований на пляшки зі спиртним, і відкотив їх ногою вбік.
«Ах, бляха»
Дзень-дзень-дзень-грюх!
Пляшки зі спиртом видавали гучний шум, зіштовхуючись з алхімічними інструментами. Цей безлад змусив чоловіка середнього віку нахмуритися. У цей момент він почув голос священника.
«Алхімік-п'яниця. Виготовляє отруту та невеликі бомби для підпільних організацій, які вони використовують у боротьбі одна проти одної»
Алхіміки не могли виготовляти бомби, настільки потужні, як магічні, проте вони могли запозичувати силу природи, щоб створювати невеликі бомби.
Однак, на відміну від магічних бомб, що мали 100-відсоткову ймовірність успіху, їхня ефективність залежала від того, чи зможе сила природи вивільнити ману.
Саме тому можна було сказати, що магічна бомба з таймером, яку вони знайшли в Замку Мейпл, була дивовижною.
Погляд втомленого й п'яного чоловіка звернувся до священника.
Вони обмінялися поглядами.
«Я чув, що ви зробите що завгодно, аби тільки вам заплатили. Я помиляюся?»
Кейл ще не знав імені цього чоловіка. Про нього він знав лише дещо.
Цей чоловік не з'являвся у перших п'яти томах [Народження Героя], а Біллос надав про нього лише небагато інформації.
"Кажуть, він грає роль фальшивого алхіміка вже приблизно 10 років. Підпільні організації вважають його шахраєм, бо його отрути та невеликі бомби виходять як слід лише в половині випадків"
Фальшивий алхімік із 50-відсотковою ймовірністю успіху. Це змусило Кейла презирливо хмикнути.
"Це означає, що він вміє виготовляти 50 відсотків справжніх речей"
Цього було достатньо.
Кейлу потрібна була людина з базовими навичками алхімії та ще дещо. Цей чоловік середнього віку мав це "дещо".
Фальшивий алхімік.
Казали, що ніхто не знав його імені.
Однак у нього було багато прізвиськ.
«То ви хочете сказати, що готові заплатити мені за роботу? Священник хоче найняти мене?»
«Саме так»
«…Хо!»
Алхімік підняв з підлоги пляшку спирту. Він відкрив її й почав пити великими ковтками. Потім він витер алкоголь з куточків губ тилом долоні й почав говорити.
«Я ще ніколи не бачив такого божевільного священника!»
Шурх.
Чоловік середнього віку перевів погляд на священника, який, здавалося, реагував на його слова. Потім він здригнувся, і його тіло почало тремтіти.
Стук.
Кейл поставив на стіл маленьку пляшку. Вона була наповнена чорною рідиною.
«Ц- це…»
Кейл бачив, як тремтять руки алхіміка. Той відвів погляд від маленької пляшечки й подивився на священника.
Однак священник дивився не на обличчя алхіміка, а на його ліве зап'ястя. Там не було долоні.
«Ця рідина здається такою ж чорною, як твоє ваше зап'ястя, алхіміку-нім»
Кругле ліве зап'ястя було пофарбований у чорний колір. Воно виглядало, наче залишки обпаленого вогнем місця.
«Ц-це…Це від того, як мене отруїли в дитинстві»
Алхімік швидко прикрив зап'ястя рукавом. Кейл продовжував дивитися на лівий рукав, поки м'яко почав говорити.
«Схоже, ви вирішили ампутувати руку, а не лікувати її, коли зрозумів, наскільки серйозною була отрута»
Кейл згадав, що йому розповідав Біллос.
« Він завжди скаржиться на біль, коли купує алкоголь »
Чоловік середнього віку ухилився від погляду Кейла.
«Це не ваша справа, шановний священнику!»
«Гмм, я чув, що тіло чорніє, коли отруюєшся мертвою маною»
Люди, які використовують мертву ману, виглядають так, ніби їхнє тіло вкрите чорним павутинням. Ті, хто отруївся мертвою маною, під час смерті поступово чорніють.
Будь-яка людина, на яку вплинула мертва мана, включаючи некромантів, протягом усього життя страждає від сильного болю.
«Наскільки ж серйозною була ця отрута, якщо вона чорна? Я також чув, що ви щодня страждаєте від болю?»
Алхімік замислився.
Він не міг дозволити, щоб це тривало далі.
Він не міг допустити, щоб усе пішло нанівець через цього священника, який раптово з'явився. Алхімік перестав уникати погляду священника й знову повернув голову. У ту мить священник із блакитними очима, що дивилися на нього, почав говорити.
«15 років тому…»
Алхіміку стало важко дихати.
«15 років тому Дзвіниця Алхіміків заявила, що хоче зробити свій внесок у розвиток Імперії, і прийняла до себе кількох сиріт та дітей із нетрів. Вони навчали їх і змушували виконувати найпростіші хатні справи. Здається, вони казали, що вік дітей становив від 5 до 15 років?»
15 років тому. Це був чималий проміжок часу.
«Громадяни Імперії надсилали до Дзвіниці Алхіміків данину, яку вони вважали жахливою, а тепер особистим учнем Голови Дзвіниці є дитина з нетрів»
Деякі сироти та діти з нетрів досягли різного рівня успіху.
«Тоді Дзвіниця Алхіміків оголосила, що відправила решту дітей до Веж Алхіміків по всій Імперії»
Люди повірили їм, бо цю новину передали діти з нетрів, які досягли успіху.
Кейл посміхнувся, дивлячись на блідого чоловіка середнього віку.
«Однак вони припинили це лайно десь 10 років тому»
Лайно.
Кейл називав цю хвалену дію "лайном".
Плюх.
Кейл кинув на стіл кілька аркушів паперу.
«Це сталося тому, що саме 10 років тому вони почали змовитися з правлячою родиною Імперії, щоб викрадати громадян і використовувати їх для експериментів»
Кейл постукав по документах, що описували цю ситуацію, продовжуючи говорити.
«Їм більше не потрібні були діти, яких вони могли вбивати, не турбуючись про жодні наслідки»
Кейл уже не говорив офіційно. Хоча вони обоє сиділи, Кейл дивився на чоловіка так, ніби зневажливо дивився на нього зверху вниз. Блідий чоловік середнього віку ледве зміг вимовити кілька слів.
«Зу- зупиніться…»
Однак Кейл не був тим, хто зупинився б просто так. Він продовжував говорити до цього жалюгідного чоловіка.
«І ти з'явився в цих нетрях 10 років тому»
Цей чоловік середнього віку, ймовірно, не належав до столичної Дзвіниці Алхіміків.
По всій Імперії було ще кілька таких Веж Алхімії.
Якби це було 10 років тому, цей чоловік теж був би молодим.
Саме тому Кейл звернув увагу на цього чоловіка, вислухавши звіт Біллоса.
Ці 10 років цього чоловіка та ті 10 років, про які йшлося в інформації, наданій йому Святим. Здавалося, вони були пов'язані між собою.
Кейл спостерігав за алхіміком, який, судячи з усього, відчував і смуток, і страх, продовжуючи говорити.
«Я чув, що мешканці нетрів, особливо діти, люблять тебе і називають тебе "аджуссі" або навіть "дядечком"?»
Цю людину називали різними прізвиськами, оскільки ніхто не знав його імені.
Саме тому Кейл і прийшов шукати його.
«Я чув, що ти витрачаєш решту грошей, які залишаються після купівлі алкоголю, на їжу для дітей»
Діти з нетрів люблять цього алкоголіка-алхіміка. Це тому, що він завжди давав їм їжу та лікував їхні рани.
Кейл запитав чоловіка з тремтячими зіницями.
«Хто ти?»
Хто був цей чоловік, який вдавав із себе фальшивого алхіміка й ампутував собі руку, бо вона була отруєна мертвою маною?
«Я- я- я…»
Чоловік середнього віку не міг нормально відповісти. Хаос, занепокоєння та страх. Чоловік, сповнений цих емоцій, а також деяких інших, сильно тремтів.
Кейл знову заговорив.
«Дзвіниця розробила бомбу з мертвою маною»
Тіло алхіміка на мить перестало тремтіти. Однак його очі все ще тремтіли, ніби він не міг у це повірити.
«Я впевнений, що це сталося завдяки дітям, які загинули 15 років тому, а також людям, яких використовували як піддослідних кроликів протягом останніх 10 років»
«Ах, ух…»
Чоловік середнього віку видав звук, що був чи то криком, чи то стогоном, і прикрив обличчя.
Він був початківцем-алхіміком, який втік, дізнавшись правду 10 років тому. Тепер цей чоловік середнього віку відчував, як його тіло заповнює задушливий страх.
Це був страх, що походив від почуття провини.
У ту мить чоловік, який відчував, ніби тоне в болоті страху, почув голос священника.
«Я маю намір знищити Дзвіницю Алхіміків»
Він почув, як священник додав ще одне слово.
«Обов'язково»
Обов'язково знищить її.
Ця фраза прогриміла, наче грім, крізь страх. Чоловік, що згорнувся, відвів праву руку від обличчя й поглянув на священника.
На обличчі священника був страшний вираз. Цей байдужий погляд, у якому не було ані радості, ані гніву, ані підтримки, лякав. Священник знову заговорив.
«Я запитаю тебе ще раз. Хто ти?»
Кейл подивився на згорнутого калачиком чоловіка.
Він був поганою, але доброю людиною.
Хоча його навички були посередніми, він мав совість, почуття провини та відповідальності.
Він був тим, хто вмів каятися. Він був тим, хто мав власні моральні принципи.
Кейл вирішив, що одна лише церква ускладнить йому відновлення Церкви Бога Сонця в Імперії.
Це означало, що йому потрібне було ще одне джерело сили.
Саме тому Кейл замислився над громадянською війною у Королівстві Віппер.
Він думав про магів, які переховувалися й не належали до Магічної Вежі. Вони повстали проти Магічної Вежі й пішли в підпілля.
Він був упевнений, що будуть і алхіміки, які опинилися в такій самій ситуації, хай навіть їх буде небагато.
Йому потрібно було виманити їх назовні.
Також йому потрібен був хтось, хто став би їхнім лідером.
Саме цю фігуру лідера Кейл і намагався залучити до справи.
У свідомості Кейла пролунав голос Раона.
[«Людино, цей алкоголік 15 років тому також проводив експерименти на тих бідних дітях?»]
"Хто знає?"
Кейл не мав звідки знати. Для нього вони всі були практично однакові.
У той момент він почув голос чоловіка середнього віку.
«Р- Рей Стекер. Ось моє ім'я»
Рей Стекер. Початківець-алхімік із посередніми навичками, який пробув у Південній Вежі Алхіміків Імперії стажером лише один місяць. Він назвав своє ім'я вперше за 11 років.
Його спогади з того часу, що минув 11 років тому, нібих хлинули в нього, щойно він вимовив своє ім'я.
«Один місяць. Мені, стажеру, на місяць доручили опікуватися дітьми з нетрів. Мені сказали, що ці діти зі столиці. Я нічого не знав, доглядаючи за ними, і я…»
Він зблизився з ними.
«А потім, через місяць, я став свідком експерименту. Під час того експерименту…»
Плечі Рея здригнулися. Тіло худорлявого чоловіка середнього віку виглядало так, ніби ось-ось впаде.
Він тримав за руку дитину, з якою був найближчий. Він хотів врятувати цю дитину. Тоді нігті дитини подряпали йому тильну сторону долоні, і Рей отруївся мертвою маною.
Південна Вежа Алхіміків намагалася позбутися його. Він відрізав собі зап'ястя й почав тікати. Він біг, наче божевільний. Вони припинили переслідувати його через рік, ніби вирішивши, що він загинув.
«Я бачив, що робили ті виродки під час того експерименту»
«Реє Стекере, я прийшов сюди не для того, щоб слухати твою історію»
Рей поглянув на священника.
«Я прийшов найняти тебе. Я чув, що ти готовий на все, аби тільки тобі заплатили?»
Ці слова заспокоїли Рея Стекера. Потім він поглянув на пляшку з мертвою маною, що стояла на столі. Він також побачив документи з таємницями Дзвіниці.
Священник перед ним був серйозний.
«Я дам тобі стільки грошей, скільки ти захочеш. Ти підеш за мною, незалежно від моїх умов?»
Рей Стекер запитав тремтячим голосом, почувши запитання священника.
«…Ви плануєте знищити Дзвіницю?»
«Так. Безумовно»
Рей підхопився.
Потім він підійшов до кутка кімнати й підняв дерев'яну дошку. Під нею лежала скринька.
Рей відкрив пляшку й дістав скляну банку.
Дзунь.
Він поставив банку на стіл.
Усередині банки була чорна долоня. Долоня, яка не піддавалася гниттю.
На тильній стороні тієї долоні була невелика подряпина.
Рей Стекер не міг викинути руку, яка тримала дитину.
Кейл бачив, як в очах Рея палали почуття провини та гніву.
Кейл почав говорити.
«Зачекай на мене. Я повернуся з договором»
«Мені не потрібні гроші. Будь ласка, допоможіть мені позбутися почуття провини»
Кейл на мить затримався, перш ніж підвестися. Він поглянув на Рея, який пильно дивився на нього, і почав говорити.
«Якщо це те, чого ти хочеш натомість, то ми так і зробимо»
Хоча Кейл виглядав спокійним, Рей почав хмуритися. Куточки його губ тремтіли.
Кейл сказав йому ще одне останнє речення, перш ніж покинути занедбаний будинок.
«Випий холодної води й прийди до тями. Я не дуже полюбляю алкоголіків»
Скрип.
Сказавши це, Кейл пішов, і двері за ним зачинилися.
Рей Стекер деякий час дивився на двері, а потім підняв миску з холодною водою й випив усю воду, що була в ній.
«Угх»
Дзень.
Він поставив миску назад на стіл і почав говорити.
«Тепер я почуваюся бадьорим»
Він не відчував такого вже 11 років.
* * *
Перший день розслідування.
Кронпринц Альберу поглянув на Ватикан Церкви Бога Сонця й прошепотів Кейлу.
«У таємній кімнаті є таємний стіл?»
Їхня надзвичайно дружня поведінка викликала цікавість в охоронців, секретарів та слуг, але це не було проблемою Кейла. Кейл щиро відповів на запитання Альберу.
«Так, Ваша Високосте. Судячи з усього, там лежить купа скарбів»
«Мм»
Альберу хмикнув і приховав посмішку.
Кейл спостерігав за Альберу і згадав, що йому розповів Святий Джек.
"…Я не впевнений, чи їм вдалося знайти Вирок Сонця"
Вирок Сонця.
Сама лише назва була настільки вражаючою, що Святий міг використовувати її, борючись із ворогами та збираючи вірян.