Розділ 158 — Прибуття по Лозі (5)
Розділ 158 — Прибуття по Лозі (5)
Раон помітив напружене обличчя Кейла.
«Раоне»
Низький голос змусив Раона усвідомити, що його думки, можливо, занадто розбігаються. Раон також почав говорити з напруженим виразом обличчя.
«…Так?»
Раон досконало розумів, на що здатний Кейл. Передня лапа Чорного Дракона погладила Кейла по нозі.
«Людино, я сказав щось занадто безглузде. Не тільки твоє тіло слабке, але й твій вплив набагато менший, ніж в імперської родини. Тож просто розслабся. Я сам розграбую палац за тебе»
«Про що ти говориш?»
«Хм?»
На відміну від Раона, який серйозно налаштований був пограбувати палац заради Кейла, Кейл почав пакувати скриньку та щоденник, розповідаючи про свій новий план.
«Почнемо шукати це завтра»
«Людино, ось це вже більше схоже на тебе! Великий Палац – це лише пил у порівнянні з великим і могутнім Драконом! Не хвилюйся! Я знищу все, що стане нам на заваді!»
Кейл проігнорував люті балачки п'ятирічного малюка й попрямував до єдиного вікна на цьому поверсі.
Він зупинився перед вікном.
Він не думав про те, щоб проникнути всередину через це вікно.
Вікно було завширшки лише з обличчя Кейла. Крім того, на ньому були залізні ґрати, через які важко було розгледіти, що відбувається зовні.
Однак крізь це вікно було добре видно весь Ватикан. Можна було навіть побачити Дзвіницю Алхіміків і Великий Палац, що стояв за Ватиканом.
Раон підійшов до Кейла, який дивився у вікно. Кейл доторкнувся до ґрат і почав говорити.
«Святій Діві, мабуть, було нелегко. Їй довелося провести все життя в цій в'язниці»
Емоційна заява Кейла змусила Раона згадати свої роки, проведені в печері. Раон подивився на Кейла з проникливим поглядом.
"Ця людина справді хороша людина. Він теж вміє так думати"
«Раоне»
«Так, добра людино»
«Давай розвіємо образи цієї Святої Діви»
«Так! Людино, давай зробимо це!»
Кейл посміхнувся, дивлячись, як Раон енергійно киває. Це була дуже хитра посмішка.
«Ви закінчили?»
Кейл кивнув у відповідь на запитання Чхве Хана й простягнув йому пляшку.
«…Це ж мертва мана?»
Це була пляшка з мертвою маною. Вона вбила б будь-кого, хто її випив. Кейл завжди носив її з собою, кажучи: "про всяк випадок".
Кейл вказав за межі вежі й почав говорити.
«Вирви всю траву в саду й капни одну-дві краплі мертвої мани на землю. Буде погано, якщо вона забрудниться»
Чхве Хану було важко збагнути цю раптову вказівку, але він добре розумів, що саме намагається зробити Кейл.
«Кейле-нім, мені просто потрібно залишити докази того, що Рука тут була?»
"Він справді розумний"
Хоча Чхве Хан час від часу поводився відсторонено, Кейл знав, що той – розумна людина.
«Так. Я також скажу тобі, де в нетрях знаходиться фальшивий алхімік, тож знайди його. Він зрозуміє, якщо ти скажеш, що тебе прислав священник»
«Що мені сказати йому робити?»
«Скажи йому, щоб поширив чутку»
«Яку чутку?»
Кейл думав про підготовку до боротьби з Імперією після війни проти Північного Альянсу. Саме тому він розраховував зіткнутися з Імперією щонайменше через два роки.
"Але тепер все інакше"
Ситуація зміниться, якщо йому вдасться дістати божественний артефакт Церкви Бога Сонця.
Люди схильні вірити, коли бачать, як відбуваються дива.
"Ми похитнемо Імперію"
Йому потрібно було посіяти насіння в Імперії.
Кейл віддав наказ Чхве Хану, який дивився на нього.
«Імперія втратила того, хто міг передавати слово Господа. Зла сила принесе вічну ніч. Доказ цього з'явився неподалік від вежі, де була ув'язнена єретичка»
Він поділиться цією чуткою з дітьми з нетрів, і вони поступово поширять її по всій Імперії.
* * *
Спадкоємець престолу Альберу почувався не дуже добре, почувши сьогодні вранці певні новини. Тоді його охопила цікавість. Саме тому він і покликав до себе Кейла Хенітуса.
Дзень.
Чашку з чаєм поставили на стіл, і Альберу поглянув на Кейла, що сидів навпроти нього, та почав говорити.
«Це був ти?»
«Про що ви говорите, Ваша Високосте?»
Альберу переконався в цьому, побачивши, як Кейл їв печиво з виразом обличчя, що ніби говорив: "Я нічого не знаю".
«Це був ти»
«Що саме?»
«Що ти зробив із Ватиканом?»
Хрум.
Кейл почав посміхатися, відкушуючи печиво.
Це сталося сьогодні вранці. Імперія надіслала повідомлення слідчій групі Королівства Роан із проханням тимчасово призупинити розслідування.
Альберу пригадав зміст повідомлення. Імперія відкрито тиснула на іноземне королівство. Це його розлютило, але ще важливішим було те, що Імперія, здавалося, перебувала в такій кризі, що була готова припинити співпрацю, якщо це буде потрібно.
Він поглянув на Кейла й почав говорити.
«Імперія раптово наказала, що ми не зможемо проводити розслідування протягом трьох днів»
«Розумію. Як прикро»
Тук. Тук.
Альберу почав говорити, кілька разів постукавши по підлокітнику свого крісла.
«Мабуть, минулої ночі у Ватикані щось сталося, але, схоже, вони не звинувачують нас і не підозрюють у чомусь. Скоріше, вони намагалися завадити нам поїхати до Ватикану для проведення розслідування»
«То ви погодилися на їхні умови, Ваша Високосте?»
«Думаєш, я настільки божевільний, щоб одразу погодитися? Я сказав, що це занадто – не дозволяти нам проводити розслідування протягом трьох днів, коли ми тут лише на тиждень»
Чесно кажучи, Альберу не мав жодних підстав скаржитися.
Розслідування не було чимось надзвичайним. Це була лише невелика частина причини, з якої він приїхав до Імперії.
«Ваша Високосте, а що, якби ви попросили їх зменшити кількість адміністраторів, які спостерігають за нами протягом решти часу, в обмін на те, що ми не зможемо проводити розслідування протягом трьох днів?»
«Саме про це я й попросив»
Алберу трохи розгладив чоло. Вони обоє зустрілися поглядами й почали зітхати.
Кейлу та темним ельфам було б легше розграбувати Ватикан, якби Імперія зменшила кількість людей, що стежать за їхніми рухами.
Альберу знову взяв чашку з чаєм і почав говорити.
«Мабуть, ти не збираєшся говорити»
Кейл знизав плечима. Зазвичай Альберу, як кронпринц, мав би розлютитися, коли хтось так відмовляється відповідати на його запитання, однак у цьому не було потреби.
«Ваша Високосте, це піде на користь Королівству Роан»
Кейл Хенітус. Він ніколи не говорив нічого, чого не мав на увазі. Хоча він і спричиняв чимало інцидентів, він ніколи не робив нічого, що могло б зашкодити Королівству Роан.
"Насправді він чимало допоміг королівству"
Кейл Хенітус був тим, хто робив усе можливе, аби допомогти й захистити Королівство Роан.
Саме тому Альберу промовчав і не став нічого заперечувати.
"…Він – надійний хлоп"
Між ними повільно зароджувалася довіра. Альберу подивився на Кейла з дещо розслабленим виразом обличчя. У його погляді проглядалася цікавість.
У цей момент Кейл обережно звернувся до принца.
«Ваша Високосте»
«У чому справа?»
«Тож чи можемо ми сьогодні трохи розслабитися?»
Альберу миттєво знову нахмурився.
«…Що ти намагаєшся зробити?»
Кейл відповів з радісним виразом обличчя.
«Почитати трохи й прогулятися»
«Хто це планує зробити?»
Кейл вказав на себе.
«Я»
У кімнаті перебував замаскований темний ельф-маг високого рівня.
Однак Альберу не зміг стриматися.
«…Ти мене доводиш до сказу»
Кейл неквапливо підвівся, а Альберу махнув йому, щоб той швидше йшов. Кейл посміхнувся темному ельфу, який дивився на нього з подивом, і попрямував до імперської бібліотеки, щоб почитати.
Однак він не міг піти сам.
«Молодий пане, все буде добре, якщо ви підете за цим лицарем як за провідником»
Один з імперських лицарів прилип до нього.
Це був рудоволосий лицар.
Так, це був той самий Кіт.
«Куди б ви хотіли піти, молодий пане?»
Лицар-Кіт, який, судячи з усього, був десь у підлітковому віці, запитав тихим голосом. Однак голос, який він навмисно приглушив, щоб виглядати як величний лицар, звучав надзвичайно незграбно.
«Будь ласка, відведи мене до бібліотеки Імперії. Іноземцям дозволено перебувати на першому поверсі, чи не так?»
«Так, пане, дозволено. Я проведу вас туди»
Лицар швидко рушив уперед.
Кейл йшов на півкроку позаду Кота, а Чхве Хан і невидимий Раон – за ним.
[«Людино, він постійно поглядає на тебе»]
"Правда?"
Котячий лицар продовжував поглядати на Кейла, ведучи їх до місця призначення. Він робив це так, ніби сподівався, що Кейл це помітить.
Саме тому Кейл ігнорував його.
"Навіщо мені розмовляти з кимось, хто, ймовірно, прийшов сюди, щоб когось убити?"
Кейл просто зосередив погляд на імперській бібліотеці, що височіла попереду – одній із гордостей Імперії Могору. Її скромний, але вишуканий вигляд робив її схожою скоріше на академію, ніж на палац.
Думка про божественний артефакт зробила кроки Кейла легшими.
І тут сталося несподіване.
«Вибачте, молодий пане»
«…Що таке?»
Котячий Лицар здригнувся, побачивши погляд аристократа, волосся якого було яскравішого рудого відтінку, ніж його власне. Проте він обережно поставив своє запитання.
«У вас є домашні коти?»
Кейл відчув, як серце стиснулося.
«Чому ти так думаєш?»
Котячий Лицар відповів, виглядаючи як збентежений маленький хлопчик.
«Я просто відчув від вас запах котів»
Він виглядав справді невинно, зморщивши свій веснянкуватий ніс. Однак Котячий Лицар бачив, що вираз обличчя Кейла анітрохи не змінився, коли той підвів погляд.
Погляд Кейла змусив його засумніватися, чи не помилився він. У цю мить Кейл заговорив.
«Впевнений, що це не ти тримаєш кота?»
«Перепрошую?»
«Схоже, це ти тримаєш кота»
На щирому обличчі промайнула легка паніка. У цю мить рука Кейла лягла на плече лицаря.
Швидкий рух. Ще один.
Плечі лицаря застигли від руху Кейла. Кейл і Лицар-Кіт зустрілися поглядами.
«У тебе на уніформі трохи тваринної шерсті»
«…Невже?»
«Так. Схоже, у тебе є рудий кіт, який за кольором відповідає твоєму волоссю?» – запитав Кейл з лагідною посмішкою, а лицар похитав головою.
«Мабуть, це моє волосся. У мене немає домашніх тварин»
«Справді?»
Кейл помітив, що лицар став серйозним.
«Так, пане. Я ненавиджу тварин»
Здавалося, він говорив це щиро.
Кейл більше нічого не сказав і знову рушив уперед. Лицар знову почав описувати те, що їх оточувало. У голові Кейла пролунав голос Раона.
[«Він здавався надзвичайно збудженим, коли питав, чи є у тебе домашні коти, але виглядав серйозним, коли сказав, що ненавидить тварин! Це було дуже дивно!»]
"Правда?"
Цей лицар був дивним.
Однак Кейл остаточно утвердився у своєму рішенні, коли Чхве Хан прошепотів йому на вухо, щойно він залишив Лицаря-Кота біля бібліотеки й увійшов усередину.
«Кейл-нім, сила того лицаря занадто велика, щоб він міг бути чиїмось провідником. Схоже, що статус лицаря – це лише прикриття»
"Я буду вдавати, що нічого не знаю"
Хід думок вбивці, як завжди, не був справою Кейла.
Однак Кейл не міг не згадати деяку інформацію, яку Гілсман приніс про того лицаря.
« Той лицар родом із нетрів »
« Судячи з усього, він виріс у бідній родині з багатьма братами й сестрами, але завдяки своєму доброму характеру став популярним серед мешканців нетрів і широкої громадськості. Його називають "Драконом з річки" »
Остання деталь інформації не давала йому спокою.
Котячому лицареві було 23 роки.
« Кажуть, що дехто з його братів і сестер 15 років тому пішов до Вежі Алхіміків. Його батьки, судячи з усього, точно люди »
15 років тому. Нетрі.
Він подумав про Дзвіницю Алхіміків.
Кого Котячий лицар прийшов сюди вбити?
Кейл не надто переймався цим. Натомість він пішов за бібліотекарем по першому поверху бібліотеки.
Бібліотекар виглядав задоволеним, але й здивованим.
«Давно я не бачив іноземця, який цікавиться історією палацу»
«Справді? Я просто хочу дізнатися більше про довгу історію Імперії»
«Розумію»
«Хіба ви не повинні хоча б знати історію місця, яке вас запросило?»
Бібліотекар кивнув у відповідь на слова Кейла. Йому сподобалася поведінка цього молодого іноземця.
Вони зупинилися перед публічною хронологією Імперії, і бібліотекар пояснив її Кейлу.
«Тут ми зберігаємо інформацію про історію Імперії, а також про досягнення минулих імператорів»
«Ого, розумію. Я повільно їх перегляну»
«Так, пане. Будь ласка, підійдіть до стійки, якщо вам знадобиться допомога»
Бібліотекар кивнув і задоволено посміхнувся молодому пану, який одразу ж почав читати.
"Мабуть, йому дуже подобається Імперія, раз він знає мову"
Ось у чому полягала цікавість бібліотекаря.
Хоча перший поверх бібліотеки був відкритий для іноземців, усі книги були мовою Імперії. Хоча вони й проголошували, що бібліотека відкрита для іноземців, вони все одно натякали, що нічого не прочитаєш, якщо не вивчиш їхню мову.
Однак у Кейла був Раон.
[«Людино, інформація про Ватикан знаходиться на три полиці нижче від того місця, де ти зараз»]
Кейл повільно переглядав випадкові книги, поки не дійшов до потрібного місця.
Шух. Шшух.
У його голові лунав чіткий голос Раона.
[«Є палац, який було зведено під час будівництва Ватикану»]
Кейл прикрив рот книгою й тихо заговорив.
«Розкажи мені більше»
Кейл розгорнув книгу.
[«Інформації про пожежу в палаці з часу будівництва Ватикану немає. Однак у той період було зведено лише один палац»]
Вони не бачили жодної ділянки, яка б мала сліди колишньої пожежі.
[«Поруч із тим палацом було облаштовано сад»]
Палац і сад, зведені під час створення Ватикану.
[«Їх називають "Палац Сонця" та "Сад Сонця". Кажуть, що ці назви придумали імперський принц та Папа»]
Шшух. Ш-шух.
Кейл швидко гортав сторінки. Звісно, Раон миттю прочитав інформацію. Раон почав розмовляти з Кейлом, який гортав сторінки вже три години.
[«Уся корисна інформація, що міститься в книзі – це саме ті ранні записи»]
Хуп.
Кейл закрив книгу. Потім він звернувся до Чхве Хана.
«Ходімо»
Більше читати не було потреби.
Палац Сонця.
Кейл знав, де розташований Палац Сонця.
Він також знав про знаменитий Сад Сонця, що знаходився поруч із ним.
Саме там мало відбутися святкування наприкінці року.
Кейл вийшов із бібліотеки й рушив уперед. Незабаром він побачив розкішний палац і не менш прекрасний сад поруч із ним.
Вони сяяли, наче сонце.
Щойно він наблизився до цих двох місць…
Ту-дух! Ту-дух! Ту-дух!
Його серце знову шалено билося.
А пальці почали свербіти.
Невидимий вітер зашелестів поруч із Кейлом.
* * *
Останній день розслідування.
Альберу звернувся до Кейла, перш ніж вийти з карети.
«Побачимося на святкуванні після цього»
Двері бібліотеки відчинилися.
У цю мить він почув голос.
[«Ти хочеш пожертвувати собою?»]
«Що?»
Це був Страшний Гігантський Граніт.