Розділ 160 — Прибуття по Лозі (7)

Палац Сонця.

Його назвали так, бо він, як вважалося, нагадував яскраве сонячне світло.

Усередині палацу, у кутку банкетного залу на першому поверсі.

Кейл стояв біля столу, заставленого десертами.

[«Людино! Стільки смаколиків! Якби ж ще й наша родина була тут!»]

Мням мням.

Звук, з яким Раон їв, лунав у голові Кейла.

[«Було б чудово, якби Золотавий дідусь теж був тут!»]

На жаль, Кейл не взяв із собою ні Чхве Хана, ні Ерухабена. Ерухабен сказав, що втомився і хоче відпочити.

"Чхве Хан не зміг прийти через імперського майстра меча"

Погляд Кейла спрямувався на когось.

Це був чоловік середнього віку, який розмовляв з принцом Адіном посередині банкетного залу.

Чоловік, відомий як Лицар Сонця, був вершиною імперського мистецтва меча.

Хутен.

Він досяг рівня майстра меча приблизно 10 років тому, і, хоча виглядав як чоловік середнього віку, насправді йому було під сімдесят.

"Чхве Хан сильніший за Хутена, але гостра інтуїція майстра меча може розпізнати рівень майстерності Чхве Хана"

Хоча вони обоє були майстрами меча, Чхве Хан стояв на кілька рівнів вище за Хутена.

Чхве Хан був тим, хто міг би навіть протистояти Дракону.

Раон, мабуть, помітив, що погляд Кейла був спрямований на Хутена, бо знову почав говорити до нього в думках.

[«Цей мечник трохи сильніший за нашу магиню, Розалін! Однак він дуже слабкий порівняно з моєю величною та могутньою особою!»]

"Звісно. Він набагато слабший за нашого Раона"

Якщо Раон відкрито не використає свою магію або не випромінить ману, як він робив це раніше щодо Чхве Хана та Розалін, Хутен ніколи не помітить присутності Раона.

"Ось і все"

"Вона – заступниця керівника Дзвіниці Алхіміків?"

На це перше святкування після війни Імперії з Королівством Віппер з'явилося багато відомих особистостей.

Погляд Кейла перейшов на Метелону, заступницю керівника Вежі Алхіміків.

Жінка середнього віку, десь у п'ятдесятих, стояла поруч з імперським принцом, одягнена в мантію. На її обличчі була яскрава посмішка, і, здавалося, вона насолоджувалася цим святкуванням.

Хутен і Метелона.

Ці двоє заважали іншим наблизитися до імперського принца.

"Ці двоє – сила Адіна"

Альберу та кілька урядовців Королівства Роан наразі перебували поруч з імперським принцом.

Кейл, звісно, не хотів бути з ними, тому щойно вони прибули, відразу ж відійшов у цей куток.

[«Людино, подай мені ще один шматочок торта під стіл!»]

Кейл невимушено взяв тарілку з полуничним тортом і непомітно підсунув її під стіл. Раон радісно схопив тарілку й почав їсти.

"Так, їж багато, щоб міг старанно працювати"

Кейл нагодовував Раона. Він збирався незабаром задіяти Раона в пошуках божественного предмета Бога Сонця.

Він озирнувся.

Палац Сонця мав загалом три поверхи, з широким проходом, що вів на другий поверх. На другому поверсі була тераса. На третьому поверсі мала бути зона для VIP-гостей, де вони могли б спілкуватися між собою.

"Казали, що сьогодні третій поверх не відкриватимуть"

Погляд Кейла спрямувався на лицарів, які стояли на варті навколо першого поверху.

Біля східного та західного входів стояли лицарі в обладунках. У залі також було кілька лицарів у цивільному одязі.

Лицарі Королівства Роан також стояли на варті в одному з кутів.

Хоча вони здавалися розслабленими, від них все одно виходила аура сили.

"Той хлопець теж тут"

Це був рудоволосий Лицар-Кіт.

Він також стояв біля північної стіни й грізно дивився в бік імперського принца. У його погляді читалася рішучість, ніби він готовий був не допустити, щоб імперському принцу загрожувала будь-яка небезпека.

Кейл відвів погляд від Котячого Лицаря, чий погляд був гострішим, ніж у решти лицарів.

"Мабуть, нам слід почати йти крас– ні, забирати це"

Вирок Сонця, яке мало бути в Саду Сонця.

Кейл повільно почав відходити від десертного столу. Він прямував на другий поверх, повільно оглядаючись навколо й вдаючи, що нічого не відбувається.

«Ах, молодий пане Кейле!»

Тоді він почув голос, що кликав його.

Кейл зустрів поглядом імперського принца Адіна, який посміхався йому.

"Щоб його"

Кейл хотів вилаятися вголос. Однак він надягнув лагідну посмішку й підійшов до імперського принца та кронпринца.

Наслідний принц Імперії запитав, щойно Кейл підійшов до них.

«Молодий пане Кейле, вам сподобалося в Імперії?»

«Я радий, що зміг провести чудовий час в Імперії»

Слідча група Королівства Роан не змогла нічого дізнатися під час цієї поїздки. Але, побачивши, що Кейл все одно каже, ніби провів чудовий час в Імперії, імперський принц подивився на нього з жалем, а потім представив його майстру меча Хутену.

«Герцог Хутен, молодий пан Кейл – герой Королівства Роан»

«А, мабуть, цей молодий пан і є тим шляхтичем, який запобіг терористичному інциденту»

Майстер меча, герцог Хутен, поглянув на Кейла з лагідною посмішкою. Кейл злегка схилив голову. У цей момент Альберу поплескав його по плечу.

«Він – людина, яка розуміє менталітет Королівства Роан»

Імперський принц Адін підхопив цю думку.

«Я впевнений, що він стане великою особистістю»

Посланець Королівства Роан також погодився, сказавши, що Кейл – рідкісна людина з належними манерами та світоглядом.

Кейл лише посміхався, слухаючи, як люди говорили про нього всілякі брехні.

У той момент він почув голос Раона.

[«Вони помиляються! Ця слабка людина – слабка, але він уже є видатною особистістю! Я його схвалив!»]

"Йооой"

Кейл ледь не зітхнув, почувши слова Раона, але зумів стриматися. У той момент його погляд зустрівся з чиїмось поглядом.

Котячий Лицар.

Котячий Лицар дивився в його бік пронизливим поглядом. Кейл просто проігнорував це й відвернувся, але одразу ж зустрівся поглядом із заступницею керівника вежі Метелоною.

На її обличчі була лагідна посмішка, і Кейл також відповів скромною посмішкою.

Гармонія.

Це було найкраще слово, щоб описати переговори між представниками Імперії та Королівства Роан.

Лідери, які зараз оточували Кейла, а також різноманітні люди у банкетному залі – всі мирно насолоджувалися святкуванням кінця року.

Однак Кейл знав правду про цих людей.

Герцог Хутен, який посміхався йому, продавав рабів заступниці керівника Дзвіниці Метелоні для проведення експериментів у Дзвіниці Алхіміків.

«Я молюся, щоб ви не втратили такого настрою й продовжували ставати великим аристократом»

«Так, пане! Я обов'язково стану такою людиною!»

Герцог Хутен з Імперії Могору та Кейл Хенітус, молодий аристократ з Королівства Роан.

Їхня розмова зробила атмосферу в банкетному залі ще жвавішою. Однак герцог Хутен помітив, що вираз обличчя Кейла, здавалося, не був надто добрим.

«Сподіваюся, я не сказав нічого, що стало для вас тягарем. Ви виглядаєте не дуже добре»

Кейл відповів на турботу гіркою посмішкою.

«Я трохи захворів після того, як останні кілька днів віддавав усі сили розслідуванню»

«О ні»

Заступниця керівника виглядала стурбованою.

Кейл посміхнувся, ніби йому було шкода говорити таке в такій обстановці.

«Вибачте. Зараз ми всі маємо насолоджуватися святом. Я завжди мав слабке здоров'я, а від цієї подорожі я очікував, що зможу врегулювати давні суперечки Королівства Роан, тому мені не вдалося приховати своїх емоцій»

«Ні, зовсім ні»

Герцог Хутен спробував втішити цього справедливого дворянина.

«Одного дня ми розкриємо правду й спіймаємо злочинців. Хіба не так, Ваша Імператорська Високосте?»

«Звісно. Ми мусимо. Але, молодий пане Кейле, у вас слабке здоров'я?»

Кейл кивнув у відповідь на запитання Адіна.

«Так, Ваша Високосте. Мені також потрібен був час, щоб оговтатися після терористичного інциденту в столиці»

«Наш молодий пан Кейл має слабке здоров'я. Це дуже сумно»

Альберу вправно підігравав Кейлу.

Адін прийняв дивний вираз обличчя, а потім лагідно заговорив.

«Я не можу затримувати хвору людину надто довго. Будь ласка, насолоджуйтеся святом. Поспілкуйтеся також із деякими з наших молодих дворян»

«Дуже дякую. Для мене честь, що ви приділили мені трохи свого часу»

Кейл до самого кінця вдавав із себе ввічливого аристократа, а потім почав відходити.

"Це так виснажує"

Після цієї розмови він відчував роздратування та втому.

Йому просто хотілося піти додому й повалятися на ліжку.

Однак Кейл змусив себе поспілкуватися з кількома молодими аристократами Імперії, а потім піднявся на терасу другого поверху, коли всі інші, здавалося, весело проводили час.

На другому поверсі було багато терас.

Кейл відчинив двері на терасу в найвіддаленішому кутку.

Клац.

Він швидко зайшов і зачинив двері на замок.

«Нарешті можу дихати»

Холодний зимовий вітерець обвівав обличчя Кейла.

Він також міг бачити Сад Сонця.

Сад Сонця славився тим, що яскраво світився навіть вночі.

Однак світло було вимкнене, бо щойно закінчилася війна.

Незважаючи на це, навколо фонтанів все ще було кілька магічних прожекторів, щоб відсвяткувати кінець року.

"Може, піти?"

Кейл зробив кілька легких розминок, щоб підготуватися. Саме в цей момент.

Тук-тук.

Хтось постукав у двері тераси. Кейл відсунув штори, що закривали двері, а потім відчинив їх.

«Заступнику капітана»

«Молодий пане»

Кейл віддав наказ Гілсману, який прибув на домовлене місце, як і було домовлено.

«Належним чином охороняй»

«Так, пане. Можете на мене покластися!»

«Добре»

Почувши енергійну відповідь Гілсмана, Кейл озирнувся. На терасі було небагато людей, адже вечір тільки починався.

Шу-у-у-ух–

Подув легкий вітерець. Гілсман затягнув штору на дверях тераси й, оглядаючись навколо, стояв зовні нерухомо, наче статуя.

Туп.

Кейл, легко стрибнувши на виступ, посміхнувся Гілсману.

«Я скоро повернуся»

Шш-ш-ш-ш-ш-ш–

Кейл, скориставшись Звуком Вітру, злетів з тераси.

Незабаром він з'явився в темній частині Саду Сонця.

[«Людино, поблизу немає охоронців»]

Кейл струсив листя з одягу, слухаючи звіт Раона про патруль. Він зняв громіздку брошку та хустку й засунув їх у кишеню.

Фшу-у-ух–

Повіяло вітром на долоні Кейла. Він рушив у напрямку вітру. Хоча він йшов неквапливо, наче аристократ на прогулянці, його кроки були непомітними.

Кейл згадав інформацію з щоденника. У щоденнику було більше, ніж спочатку прочитав Раон.

< Божественні предмети проявляють свою силу лише перед тими, кого прийняв бог. Згнила церква не зможе ним скористатися. >

< Ці ідіоти не впізнали б божественний предмет, навіть якби він був прямо перед їхніми очима. >

< Вони всі старі й корумповані! Звідки тим виродкам, що не мають жодних божественних сил, знати, що таке божественний предмет? >

< Назавжди! Я сподіваюся, що він назавжди залишиться похованим під палацом! >

Однак, на жаль, була людина, яка могла розпізнати божественні предмети, навіть не маючи жодних божественних сил.

Злодійка. Колишня власниця Звуку Вітру могла це зробити.

"Я не очікував, що Стародавня Сила передасть здібності власника"

Кейл продовжував йти, слідуючи вказівкам Звуку Вітру.

Сад Сонця. Кейл швидко пройшов через цей широкий сад, схожий на лабіринт.

Фш-ш-хш-ш–

Листя шелестіло, коли він швидко проходив повз нього.

У той момент він почув голос Раона.

[«Людино! Це правильний шлях?»]

Кейл зупинився.

Ту-дух! Ту-дух! Ту-дух!

Його серце, що билося, дало йому знати, що він дістався до місця призначення.

[«Людино! Чому ти прямуєш до того сміттєвого бака?»]

Кейл тихо розсміявся.

Цей сміттєвий бак у кутку саду виглядав дивовижно, але, зрештою, це був лише контейнер для сміття.

Йому потрібно було дістатися до землі під сміттєвим баком.

"Це мене доводить до божевілля"

Кейл почав говорити.

«Тут хтось є?»

[«Ні!»]

Кейл засукав рукави й відсунув убік сміттєвий бак, який був удвічі менший за нього.

Потім він дістав із магічної сумки маленьку мотику.

Коп. Коп. Коп.

Мотика почала врізатися в замерзлу землю.

Кейл відійшов, трохи покопавши, а Раон подув легким поривом вітру, щоб оголити вміст.

[«…Людино, я нічого не бачу»]

«Продовжуй»

Раон продовжував копати, доки яма не стала приблизно заввишки з Кейла.

[«Воно справді тут…?»]

«Продовжуй»

Раон не сказав того, що збирався сказати, почувши коротку відповідь Кейла. Одяг Кейла злегка тріпотів на вітрі.

Звук Вітру підбадьорював.

Кейл дивився на рів, що повільно ставав глибшим.

< Навіть я ніколи не мала нагоди скористатися цим божественним предметом! Ніхто б не зміг назвати мене єретичкою, якби я ним скористалася. >

Клац.

Пролунав інший звук.

Кейл простягнув руку, а Раон за допомогою магії підняв із землі засипаний брудом предмет.

Кейл дістав із кишені хустинку, щоб витерти предмет.

[«Людино, від цього предмета виходить моторошна аура! Він гарячий!»]

Кейл не приховував посмішки.

У його руці з'явилося маленьке компактне ручне дзеркальце.

Він відкрив кришку.

«… Воно тріснуте»

Він побачив, що дзеркало було тріснуте.

Ніхто б і подумати не міг, що це божественний предмет, а тим більше Вирок Сонцяю. Предмет, що лежав перед ним, аж ніяк не відповідав цій моторошній назві.

«Ах, як цікаво»

Кейл поклав компактне дзеркало у внутрішню кишеню на грудях.

«Ходімо»

[«Гаразд, людино! До речі!»]

Кейл, який намагався швидко повернутися на терасу, намагався не звертати особливої уваги на те, що говорив Раон.

[«Книга, про яку йшлося кілька днів тому, ще зліша й страшніша за це компактне дзеркало!»]

Однак йому це не вдалося. Адже це були слова, що пролунали з вуст Дракона.

Він все ще був Драконом, навіть якщо йому було лише п'ять років.

Кейл відчував себе легким, як пір'їнка, заробивши понад десять мільярдів галонів і два божественні предмети.

[«Людино, ти щасливий?»]

"Звісно"

Кейл радісно попрямував назад до тераси. Перед собою він бачив Палац Сонця.

І тут він почав панікувати.

«Гілсмане!»

«М-молодий пане-нім!»

Гілсман мчав назустріч Кейлу.

«Що з тобою?»

«Ви мусите негайно тікати!»

«Що?»

"Про що він говорить? Чому люди саме зараз вибігають із Палацу Сонця?"

Кейл бачив, як удалині з входу до Палацу Сонця вибігають лицарі, солдати та дворяни.

Вууу, вууу.

Магічні вогні навколо саду почали запалюватися.

Кейл перестав рухатися в бік тераси й замість цього попрямував до темної ділянки в саду. Він поглянув у темряві на Гільсмана, і заступник капітана, трохи заспокоївшись, почав говорити.

Однак слова, що пролунали з його вуст, були шокуючими.

«Щойно хтось спробував вбити заступницю керівника Дзвіниці»

"Хм? Що це взагалі таке?"

На обличчі Кейла відбився подив.

«Вбивця був одним із імперських лицарів, але йому вдалося лише поранити заступницю, після чого він втік!»

"Не може бути"

Кейл заговорив.

«У нього було руде волосся?»

«Звідки ви знаєте? Ви праві! На нього напали алхіміки та лицарі, але йому все ж вдалося втекти. Зараз його розшукують! Гадаю, що його скоро спіймають, бо він поранений!»

"О, Боже"

Кейл не міг у це повірити.

«Молодий пан, я думав, що наша історія могла б бути такою: ви відпочивали на терасі, бо захворіли, а я, коли стався інцидент, зістрибнув з тераси й відніс вас до саду»

Гілсман говорив спокійно.

«Молодий пане, чи не вважаєте ви, що це гарна історія? Будь ласка, сідайте мені на спину! Гадаю, все буде добре, якщо нам вдасться дістатися до Його Високості, кронпринца»

«Поки що рушаймо»

Кейл вирішив, що спершу йому слід вибратися з цієї місцевості.

Саме в той момент.

Шу-у-урх–

Пролунало шурхотіння листя, і щось впало з дерева.

«Угх»

Схоже, маленька тваринка впала, стрибаючи між деревами. Вона стогнала й намагалася підвестися, щоб знову побігти.

Кейл заговорив.

«Що за… Гілсмане!»

«Так, сер?»

«Лови його!»

«Вибачте?»

Кейл поглянув на рудого кота, в якого в кількох місцях текла кров.

"Як таке могло статися?"

[«Людино, це ж Кіт!»]

"Я знаю!"

Кейл почав говорити, коли Гілсман незграбно наблизився до Кота, а той зашипів, намагаючись втекти.

Він зустрівся поглядом з Котом.

«Ти теж намагаєшся знищити Алхімію?»

Теж.

Це слово змусило Кота здригнутися.

У ту мить Кейл замислився.

"Вони всі просто самі котяться до мене"

Істоти, які допоможуть йому знищити Імперію та Алхімію, самі котяться йому в руки.