Розділ 166 — Напевно (1)

Клац.

Коли Кейл відчинив двері карети, його зустріло щось ще більш шокуюче, ніж холодне повітря.

«М-молодий пане-нім!»

Там був хтось, хто, здавалося, дуже зрадів його появі й біг до нього з розпростертими обіймами.

Це був дворф-щур Мюллер. Він навіть не встиг як слід накинути пальто, коли біг до Кейла, виглядаючи так, ніби ось-ось розплачеться.

«…Що з ним не так?»

Кейл поглянув на Чхве Хана. Однак Чхве Хан знизав плечима, ніби й сам не мав уявлення. У цю мить Мюллер підбіг до Кейла й почав віддихуватися.

«М-молодий пане»

«Що?»

Зазвичай Мюллер злякано згорнувся б перед Кейлом. Кейл був збентежений тим, наскільки по-іншому поводився Мюллер порівняно зі звичним.

У цю мить Мюллер вхопився за край штанів Кейла.

"…Що відбувається?"

Відчайдушний вираз обличчя Мюллера збентежив Кейла, але він спершу відштовхнув Мюллера, а вже потім запитав.

"Щось тут не так"

Зараз авторитет Мюллера зростав завдяки проектуванню замкових стін та Золотого корабля-черепахи. Чому ж він виглядав таким наляканим, коли мав би ходити з піднятою головою?

«Я краще буду ходити за вами! Це- це просто…!»

Кейл жестом наказав Чхве Хану поки що подбати про Мюллера й увійшов до села Гарріс.

У селі Гарріс зараз не було охоронців.

Солдати й лицарі, які раніше перебували тут, усі повернулися до замку Хенітус.

Частково це було пов'язано з тим, що переселення племені Тигрів до села Гарріс було таємницею, але головне – племені Тигрів не потрібні були солдати для захисту.

Крім того, ті солдати й лицарі зараз тренувалися під керівництвом капітана лицарів у замку.

Кейл поглянув на дерев'яну огорожу, яку, судячи з усього, допомагав спроектувати Мюллер, а потім увійшов у село, оточене снігом.

[«Виглядає весело!»]

Раон заговорив.

Вираз обличчя Кейла став дивним.

«Мм»

Він бачив, як молоді Тигри, Вовки та двоє кошенят каталися в снігу.

[«Я теж піду пограюся!»]

«Роби, що хочеш»

Раон з'явився в повітрі й кинувся до дітей, що гралися в снігу.

«Ахк!»

Кейл почув вигук ззаду. Це був Мюллер. Напівдворф, здавалося, був шокований, побачивши Раона, бо знову підійшов до Кейла й вчепився йому за штани.

Цього разу Кейл не відштовхнув його. Він подивився на тридцятирічного чоловіка, який виглядав як дитина, і почав говорити зі співчуттям.

«Тигри й коти належать до одного сімейства котячих»

Мюллер кивнув так енергійно, що здавалося, ніби вона ось-ось відвалиться.

Кейл дозволив Мюллеру сховатися за собою. Адже до них бігли Коти та Тигри.

«Ого! Скільки ж часу минуло!»

«Ти нарешті тут!»

Он і Хон першими підбігли до Кейла. Чхве Хан, що стояв поруч із ним, тихо посміхнувся. Адже він бачив, як посмикуються куточки губ Кейла.

«Ми за тобою сумували!»

Руде кошеня Хон, одягнене в теплий одяг, потерся головою об ногу Кейла. Мюллер же швидко сховався за спину Чхве Хана.

«Ми чули, що ти поранився»

Сріблясте кошеня Он, яке трохи підросло після того, як їй виповнилося 12, обійшло Кейла навколо. Однак 12 років – це ще юний вік, тож він відповів стурбованій дитині.

«Так, я кашляв кров'ю»

Он і Хон, а також молоді Тигри та Вовки навколо них, усі почали хмуритися. Раон теж почав хмуритися.

Кейл не звернув на це уваги й ковтнув слину, побачивши, як хтось наближається здалеку.

«Ласкаво просимо, молодий пане»

«Так, давно не бачилися»

На відміну від щільно закутаного Кейла, шаман Ґашан був одягнений лише в тонкий шар одягу. Ґашан почав посміхатися, заплющивши очі.

«Заступник дворецького Ганс розповів нам, що ви зробили в Імперії»

Що ти зробив в Імперії.

Через це до Кейла зверталися з багатьох місць.

Усі дворяни Північного Сходу, а також дворяни з усього Королівства, запрошували його на різні урочистості. Єдиним винятком був Ерік, який надіслав стурбований лист, щоб дізнатися, як там справи у Кейла.

Кейл відповів недбало, оскільки вже багато разів це чув.

«Невже? А природа тобі нічого іншого не сказала?»

«Хууу»

Кейл здригнувся, почувши звук, що вирвався з рота Ґашана.

Він пошкодував, що запитав про природу.

Він безвиразно дивився на Ґашана, який міцно стискав свій посох. У ту мить Ґашан трохи нахилив голову й почав говорити.

«Природа сказала, що… цієї зими Північ наповниться теплим повітрям»

"Вау"

Кейл був вражений. Однак його стоїчний вираз обличчя змусив Ґашана продовжувати говорити, не ставлячи зайвих питань.

«Хіба Північний Альянс не є нашим ворогом? Я хвилююся, що тепле повітря, яке наповнить Північ, означає, що з ними трапляться хороші речі»

«Не треба про це хвилюватися»

Упевнений голос Кейла змусив воїнів, які прийшли разом із Ґашаном, поглянути на нього.

Кейл лагідно посміхнувся їм.

«Нам просто треба робити те, що маємо робити. Усе піде так, як ми того бажаємо»

«…Розумію. Немає сенсу турбуватися про те, що ще так далеко в майбутньому»

Ґашан кивнув, поки Кейл міркував про себе.

"Природа справді має екстрасенсорні здібності"

Тук. Тук.

Кейл обернувся й побачив здивованого Чорного Дракона, який постукував йому по плечу. Шестирічний хлопчик з подивом дивився на Ґашана.

Кейл почув у голові голос Раона.

[«Людино! Це неймовірно! Я впевнений, що той шаман-тигр не знає про "Гнів Дракона"!»]

Гнів Дракона.

Так називався стовп вогню, який створив Ерухабен.

Кейл лише посміхнувся Раону.

"Знову ця посмішка!"

Раон похитав головою й полетів до Он та Хона. Діти, яким зараз було в середньому по дев'ять років, шепотілися між собою, а Кейл, не звертаючи на них уваги, рушив уперед.

«Ходімо додому»

«Так, пане»

Додому.

Чхве Хан і Ґашан йшли слідом за Кейлом. Мюллер, тримаючись за штани Кейла, слідував за ними, старанно тримаючись якомога далі від Ґашана.

Дім, про який говорив Кейл, був, звісно ж, Віллою Суперкаменю.

Біля входу до Вілли Суперкаменю його зустрічали кілька людей. Кейл посміхнувся, щойно їх побачив.

«Який підступний!»

«Мені здається, він знову щось замишляє!»

«Отож! Ось знову ця посмішка!»

Хон, Он і Раон. Кейл проігнорував шквал коментарів від цієї трійці й подивився на людей біля входу в печеру.

Зазвичай його біля входу зустрічали б Лок, Ганс і Розалін. Саме тому він очікував, що вони будуть тут і зараз.

Однак люди біля входу в печеру виявилися зовсім несподіваними.

«Ти тут?»

Це була майстриня меча Ханна. Вона стояла, спершись на стіну печери, зі схрещеними руками. Кейл не звернув особливої уваги на її коротке привітання, а замість цього подивився на двох людей, які змусили зреагувати.

Трясь, трясь, трясь.

Божевільна жриця Кейдж. Вона гризла нігті, спираючись на одну ногу й трясучи іншою. Вона була настільки занурена у власні думки, що навіть не помітила, як прибув Кейл.

«Ти, божевільний бог. Чому ти постійно з'являєшся в моїх снах і ревеш?! Триматися за штани молодого пана Кейла? Що, в біса, ти намагаєшся сказати?!»

Кейдж не могла нормально спати вже кілька тижнів поспіль.

Щоночі у своїх снах вона чула голос Бога Смерті. Він безперервно хлипав і скиглив.

Як бог може поводитися так?

Він також завжди бурмотів одне й те саме.

« Нарешті, нарешті! Кейл, та людина справді була тією самою! Тепер я можу поділитися прекрасною смертю зі світом! »

Ця заява не була надто дивною.

Однак Кейдж не могла повірити в те, що він говорив після цього.

« Хочеш спробувати стати Святою Дівою? »

Щоразу в цей момент Кейдж прокидалася й кричала у відповідь.

« Яка ж хрінь! Ти що, думаєш, я божевільна?! »

Однак сьогодні вранці, коли вона так відповіла, разом із голосом Бога Смерті вона відчула сильний головний біль.

« Роби, що хочеш. Це той шлях, яким тобі слід іти »

Він казав їй робити все, що вона хоче.

Це змусило її ще більше запідозрити щось неладне.

«Ке- Кейдж-нім»

Вона чула тремтячий голос Святого Джека.

Святий Джек. Останні кілька днів він скаржився на безсоння, головний біль і тремтіння серця. Він казав, що не чує голосу бога, а просто щодня відчуває себе дивно.

Кейдж поглянула на Джека, коли той покликав її на ім'я, і в ту ж мить все її тіло почало тремтіти.

Її раптом охопило зловісне передчуття.

«Сучий с–!»

Вона вилаялася, повертаючи голову в бік того зловісного передчуття.

Вона вже відчувала це передчуття раніше.

Це було те саме відчуття, яке вона відчула, коли давала обітницю перед Богом Смерті стати жрицею.

Ні, воно було сильнішим, ніж тоді.

Те, що вона відчула це, коли давала обітницю, було таємницею, адже ніхто інший цього не відчував.

«Облаюєш мене, щойно мене побачила? Мені, власне, подобається таке привітання»

Як тільки Кейдж повернула голову, її погляд зупинився на Кейлі.

Вона глибоко вдихнула. Вона чула про дивовижні вчинки, які Кейл здійснив в Імперії. Вона вагалася, чи почати розмову з цього, проте з її вуст пролунало те, чого вона сама не очікувала.

«Молодий пане, що ви принесли з собою?»

Як тільки вона запитала це, думки Кейдж прояснилися.

«Що ж такого жахливого ви принесли з собою?»

Це зловісне передчуття.

Хоча Церква Бога Смерті намагається подати смерть як щось тепле, Кейдж знала правду.

Не було нічого жорстокішого за справедливу, але водночас і несправедливу смерть.

Смерть відвідує всіх людей, незалежно від того, багаті ви чи бідні, сильні чи слабкі.

Саме тому вона була справедливою.

Однак вона була й несправедливою, бо забирала життя доброї дитини, водночас дозволяючи злому негіднику жити, доки той не стане старим.

Кейдж відчувала, що Кейл щось приніс із собою. У ту мить вона почула голос Джека у своєму вусі.

«…Га?»

Святий Джек дивився на Кейла зі здивованим виразом обличчя. Він погладжував себе по грудях, ніби не міг збагнути, що відбувається.

Побачивши реакцію Джека, Кейл почав посміхатися ще ширше.

"Як і очікувалося"

Божевільна жриця Кейдж виявилася дивовижною особистістю, як він і передбачав.

Кейдж була набагато активнішою, ніж сам Святий Джек.

Шлях від Імперії до вілли Суперкаменю був довгим.

Однак на зворотному шляху Кейла не зупинив жоден зі священників ані з Церкви Бога Сонця, ані з Церкви Бога Смерті.

Проте Святий Джек зараз вагався, чи підійти до нього, тоді як Кейдж швидко підходила.

Потім вона заговорила.

«Молодий пане Кейле, чому від вас виходить така небезпечна аура? Це шкідливо для вашого здоров'я!»

Кейл спостерігав за виразом обличчя Кейдж, коли вона ділилася з ним своїми занепокоєннями.

«Пані Кейдж і Джек-нім»

Кейл неквапливо вказав на вхід до печери.

«Давайте спершу зайдемо всередину, а вже потім поговоримо»

Кейл пішов попереду, і вони увійшли до підземної вілли.

За мить перед Кейлом поставили чашку чаю. Заступник дворецького Ганс також поклав перед ним кілька закусок, а потім тихо вийшов з кімнати Кейла.

Кейл вперше за довгий час сперся на диван у своїй кімнаті на п'ятому поверсі вілли й повільно почав говорити.

«Будь ласка, випийте трохи чаю, бо ми замерзли»

Кейдж і Джек деякий час спостерігали за Кейлом, а потім повільно підняли свої чашки й випили чай. Кейдж трохи заспокоїлася після того, як випила заспокійливий чай.

У цю мить на стіл поставили два предмети.

Старе компактне дзеркальце.

І…

«Пфффф!»

Кейдж виплюнула чай, що був у неї в роті.

Книгу.

Автор: Щиросерда Смерть.

Кап. Кап.

Частина чаю, який вона виплюнула, стікала по щоках на підлогу. Однак ані Кейдж, ані Кейл не звертали на це уваги.

Кейл приховав своє хвилювання й почав говорити.

Божественний предмет.

Кейл не знав багато про божественні предмети.

«Що ти про це думаєш?»

Однак божевільна жриця Кейдж, не відповідаючи, простягнула руку до книги. Побачивши, що Кейдж вагається, Кейл заговорив.

«Будь ласка, поглянь»

Як тільки він це сказав, вона одразу ж підняла книгу.

Саме в цю мить.

Ш-ш-ш-ш-ш–

Біла книга раптово потемніла.

Бум-бум.

Кейл обернувся, почувши, як хтось стукає у вікно.

«Людино! Що ти робиш? Я відчуваю дуже страшну ауру!»

Він побачив Раона, який кричав, притиснувши обличчя до вікна, наче млинець. Той прилетів сюди, граючись на вулиці з Он і Хоном.

Його швидкість вразила Кейла, який потім почув голос Кейдж.

«…Це……»

Кейл знову повернув голову до неї.

Серце Кейла почало битися швидше.

"Наскільки дивовижним може бути цей божественний предмет?"

Він бачив, як Кейдж ковтає слину.

Потім вона почала говорити.

«…Це- це предмет одноразового використання»

"Хм?"

Кейл був шокований.

«Перепрошую? Пані Кейдж, що ти щойно сказала?»

"Чи я неправильно почув?"

Кейл знову подивився на Кейдж.

Вона згадала, що сказав їй Бог Смерті у снах, і почала говорити.

Кейл знову сповнився очікуванням, чекаючи на те, що вона скаже. Вона продовжила.

«Я сама не зовсім впевнена»

«…Вибач?»

Це справді був предмет одноразового використання.

Навіть Кейдж нічого більше не знала.

Тоді вона розповіла Кейлу про те, що побачила.

«У цій книзі я бачу лише одне речення»

Почувши її слова, Кейл згадав те, що прочитав.

< Усі живі істоти світу прекрасні, коли вони помирають. >

< Ти хочеш померти? >

< Йди за мною! >

< Прийди й дізнайся про найпростіший спосіб померти! >

Ось що він прочитав.

Але для Кейдж це було лише одне речення?

Тепер Кейл дивився на неї з іншим виразом обличчя. Вона поглянула на нього у відповідь і згадала те, що Бог Смерті сказав їй минулої ночі після тижнів нескінченних ридань і роздумів.

"Герої – це істоти, яких навіть боги не можуть передбачити. Настав час, щоб з'явився герой"

Народження Героя.

Божевільна жриця Кейдж відігнала цю думку, пояснюючи речення, яке прочитала в книзі.

«Тобі цікаво, як вбити смерть?»

Книга, що налічувала сотні сторінок, зводилася до цього одного речення.