Розділ 167 — Напевно (2)

Так жорстоко.

Саме така думка спала на думку Кейлу, щойно він почув цю фразу.

Горть.

Божевільна жриця швидко перегортала сторінки. Переглянувши всі сторінки, вона продовжила говорити.

«Усі. На кожній сторінці написано одне й те саме»

«…Для інших і для мене це виглядало як звичайний твір»

Звісно, оригінальний зміст не був "звичайним" як такий, але він не випромінював такої зловісної аури.

Бах. Бах.

Кейл, який намагався з'ясувати, що відбувається, зітхнув, побачивши, що Раон продовжує стукати у вікно, і відчинив його для нього. Раон швидко увійшов і голосно вигукнув.

«У мене щодо цього погане передчуття!»

Потім він сів прямо поруч із Кейлом і втупився в книгу в руках Кейдж. Кейдж безвиразно спостерігала за діями Раона, а потім, помітивши погляд Кейла, знову заговорила.

«Чесно кажучи, я насправді не можу прочитати, що тут написано. Ця сукупність незнайомих символів наводить мене на таку думку»

Побачивши, що Кейдж закінчила те, що хотіла сказати, Кейл запитав:

«Що означає "вбити смерть"?»

Жриця похитала головою.

«Не знаю. Яка складна книга. Хоча ім'я автора – Щиросерда Смерть – це просто маячня»

Слова Кейдж ставали дедалі грубішими, поки вона говорила. Вона продовжувала лаятися, аж поки не зупинилася, удавши, що кашляє, а потім продовжила.

«У Церкві Бога Смерті є книга зі словами Бога Смерті. Вони розшифрували слова в цій книзі й використовують їх як вчення Бога Смерті»

«У тій книзі є подібна фраза?»

Кейдж посміхнулася Кейлу, який завжди розумів, що вона намагається сказати, а потім продовжила.

«Ні, такого немає. Однак кажуть, що Бог Смерті сказав ось що…»

Вона згадала зміст, який її змушували завчити напам'ять, перш ніж вона могла лягти спати в дитинстві. Священники дозволяли їй спати лише тоді, коли вона все це запам'ятовувала.

«Смерть – це не кінець»

Саме так Бог Смерті висловився про життя.

«Після смерті нам дається два вибори. Правильний шлях і кривий шлях»

Шш-ш-ш-ш–

Книгу знову оточило чорне світло.

І Кейл, і жриця здригнулися, але вона спокійно продовжила:

«У мить, коли ти ступиш на кривий шлях, наприкінці цього шляху тобі буде надано ще один вибір»

Горть.

Книга почала сама перегортати сторінки, а потім зупинилася на певній сторінці.

Кейл відкрив рота, щоб запитати Кейдж, що там написано. Однак грубі слова, що виривалися з вуст божевільної жриці Кейдж, змусили його знову закрити рота.

«Ти божевільний бог»

Кейл здригнувся, коли Кейдж почала говорити.

«"Тобі цікаво, як вбити смерть?". Воно знову це питає. Вам цікаво?»

Кейл відповів.

«Зовсім ні»

Йому справді було зовсім не цікаво.

Він думав, що це буде скарб, але в підсумку це виявився просто жахливий предмет.

«Так, людино. Немає потреби тримати такий небезпечний предмет»

Раон погладив Кейла по руці своєю короткою передньою лапою й хихикнув, ніби хотів сказати Кейлу, що той добре вчинив. Кейл стримав зітхання, побачивши цю реакцію Раона.

На зворотному шляху з Імперії він розпитував Ерухабена про божественні предмети. Тоді Ерухабен лише похитав головою.

« Немає способу розшифрувати мову богів. Лише ті, хто має відповідні здібності, можуть її чути чи читати»

Кейл звернувся до божевільної жриці.

«Пані Кейдж, тобі це цікаво?»

«Мені це теж зовсім не цікаво»

"Як і очікувалося"

Побачивши, що Кейдж, здається, завжди думає так само, як і він, щодо таких речей, Кейл вказав на книгу.

«Ти можеш зберегти її для мене?»

«Звісно. Я чула, що більшість божественних предметів Бога Смерті зникли. Я збережу її й передам вам, коли вона вам знадобиться, молодий пане»

Вона почала постукувати по книзі.

З того, як вона це робила, складалося враження, що вона вважала її скоріше набридливим предметом, аніж цінним.

«Гадаю, звичайні люди будуть мучитися й бачити кошмари, бо ця книга наповнена зловісною аурою»

«Мабуть, саме тому я й мав кошмар!» – вигукнув у відповідь Раон, після чого знову грізно поглянув на книгу.

Кейл нахилив голову набік.

"Кошмари? Муки?"

У Кейла не було жодних проблем зі сном. Насправді, він, мабуть, спав краще, ніж будь-коли.

"…Це дивно"

Кейл подумав, що це дивно, але, почувши шум, обернувся.

Дзень-дзень-дзень-дзень.

Чай у чашці, здавалося, ось-ось розіллється, бо чашка дзенькала об тарілку під нею.

«…Святий-нім?»

Кейл покликав його, але Джек лише продовжував тремтіти, не в змозі відповісти.

Чашка в його руці виглядала так, ніби ось-ось впаде.

"І чому він так поводиться?"

Кейл почав хмуритися, бо не мав уявлення, що відбувається. Тоді Джек нарешті зміг відповісти.

«Я…я намагався випити трохи чаю, бо раптом стало зимно. Ц- це все, що я намагався зробити»

"Охолов?"

Поки Кейл намагався з'ясувати, що відбувається, хтось вирвав чашку з рук Джека.

Дзень!

Кейдж ледь не кинула чашку об стіл, а потім суворо звернулася до Джека.

«Це бог»

"Бог?"

Кейл ще більше заплутався.

«Джек-нім, це аура бога»

Божевільна жриця Кейдж зрозуміла, що відчував Джек. Холодне й моторошне відчуття, яке не можна було розвіяти навіть гарячим чаєм.

"…Він не чує слів свого бога, але, мабуть, все ще може його відчувати"

Вона подумала, що те, що Джек став Святим – це справді доля.

Хоча він не міг чути нічого з того, що бог йому говорив, він принаймні відчував, коли бог дивився на нього. Вона відкрила рота, щоб щось сказати.

«Аура бога – страшна, моторошна й холодна»

Хоча вона скаржилася на те, що Бог Смерті постійно нив і лаявся у відповідь, вона не зрадила своєї ідентичності.

Так само, як відлучення від церкви не завадило їй жити за власною філософією, її статус жриці не дозволяв їй уникати свого бога.

«…Пані Кейдж»

Джек стиснув тремтячі долоні й поглянув на Кейдж. Він трохи заспокоївся після того, як жриця, що служила Богу Смерті, поклала на нього руку.

«Джеку, що ти хочеш зробити?»

На її запитання Джек простягнув руку.

Здавалося, він тягнувся до компактного дзеркала.

Незабаром компактне дзеркало опинилося в його руці. Кейл поклав його туди.

«Будь ласка, роби з ним все, що забажаєш»

Почувши слова Кейла, Джек повільно відкрив дзеркальце.

Клац.

Всередині він побачив старе тріснуте дзеркало.

«Ах»

Джек широко розплющив очі. Він з подивом подивився на Кейла.

«Т-там на дзеркалі написані літери…!»

"Тут теж літери?"

Кейл запитав, зберігаючи спокій.

«Що там написано?»

Джек знову подивився на дзеркало, продовжуючи тремтіти.

«Вирок. Там написано "Вирок"»

Наче це слово викарбувалося в його свідомості.

Водночас це дало їм впевненість, що це компактне дзеркало і є "Вироком Сонця".

Бог Сонця не був милосердним богом.

Він був праведним богом, який діяв згідно зі своїм раціональним судженням.

Однак саме його раціональність робила його милосердним.

Сила, любов і співчуття. Судження, винесене без упереджень, часто було милосердним.

Джек відчув полегшення, побачивши це слово на дзеркалі.

Адже слово "вирок" не було спрямовано проти нього.

Проте він злякався. Він також відчував гніт.

Він відчував гнів, що виходив від божественного предмета.

«Молодий пане, я не маю впевненості, щоб тримати цей предмет у себе»

Кейл взяв дзеркало назад від Джека. Він не побачив на ньому жодного напису. Він також не відчув від нього жодної моторошної аури.

«Тоді я залишу його собі»

Святий з полегшенням посміхнувся, почувши відповідь Кейла. Однак посмішка швидко зникла, коли він почув наступні слова Кейла.

«Проте, Джеку-нім, тобі доведеться взяти це дзеркало з собою, коли ми вирушимо до Імперії»

Потім Кейл поділився інформацією про алхіміка Рея та Котячого Лицаря Рекса. Крім того, він докладно описав картину зруйнованого Ватикану та розмову між мешканцями.

Почувши все це, Джек міг лише бездумно дивитися на Кейла. Кейл почав до нього звертатися.

«Ми мусимо їх врятувати»

Ці слова змусили Джека знову зосередитися.

«…Так. Ми мусимо їх врятувати»

Джек кивнув, а божевільна жриця поплескала його по плечу. Джек посміхнувся їй у відповідь.

«Молодий пане»

«Так?»

«Я поважаю вас»

Побачивши, що Кейл замовк, Джек продовжив:

«Я хочу рятувати людей так само, як ви, молодий пане. Я хочу бути таким, як ви»

Кейл міг лише кивнути головою, дивлячись на щирий вираз обличчя Джека. Він не міг сказати святому й чистому Джеку, щоб той був таким, як він сам.

«Тоді, гадаю, мені пора вставати»

Кейл допив чай і підвівся з місця. Він попрощався зі жрицею та святим і відчинив двері кімнати.

«Молодий пане»

«Ах!»

Кейл здивовано ахнув.

Він побачив пару абсолютно білих очей.

Це був тигр-шаман Ґашан.

«Що- що сталося?»

Кейл ледь не заїкався від подиву. Однак на обличчі Ґашана був серйозний вираз.

«Природа повідомила мені, що зійшла могутня сила. Щось сталося? З вами все гаразд, молодий пане-нім?»

"Ого. Він справді екстрасенс"

Кейл кивнув, щоб показати Ґашану, що все гаразд.

«Все гаразд, тож тобі не треба турбу–»

«Що?»

«Ах!»

Кейл знову ахнув.

Раон підняв голос.

«Золотий Дідусю! Хіба ти не бачиш, що наша людина шокована? Ти можеш вбити нашу слабку людину, якщо раптом так з'являтимешся!»

"…Вбити?"

Кейл не дав Раону сказати щось ще страшніше й ніяково посміхнувся Ерухабену.

Ерухабен повернувся до свого лігва після того, як вони повернулися з Імперії.

Мабуть, він щойно повернувся, бо стояв біля входу на п'ятому поверсі й заглядав у кімнату.

«Боже мій. Не можу повірити, що такий малий хлопчисько – дракон»

Ерухабен похитав головою й з недовірою подивився на Раона, а потім знову повернувся до Кейла.

«Ось, тримай»

Він простягнув Кейлу пляшку з фіолетовою рідиною. Очі Раона засяяли, коли він поглянув на пляшку.

«Це Гнів Дракона?»

Ґашан здригнувся, почувши назву "Гнів Дракона", проте Кейл не звернув на це уваги й відповів.

«Ні, це те, що з Імперії. Гнів Дракона – це інше»

Фіолетова рідина була тим предметом, який вони вкрали із замку Мейпл.

«Навіщо тобі це?»

Кейл поклав пляшку до своєї магічної сумки, відповідаючи на запитання Раона.

«Щоб посіяти розбрат між Імперією та Північним Альянсом»

Ґашан знову здригнувся, почувши невимушені слова Кейла. Йому здалося, ніби він почув про якийсь масштабний план.

У той момент він почув голос Раона.

«А, зрозуміло!»

Його тон також був дуже невимушеним і життєрадісним.

Ґашан почав хвилюватися.

"…Ми потрапили під владу когось надто могутнього?"

Однак для цього було вже запізно.

Кейл запитав Ґашана.

«Тигри добре лазять по скелях?»

«…Вибачте? Скелі?»

«Так. Це досить небезпечна скеля»

Ґашан, збентежений, відповів чесно.

«Ну, воїни можуть»

Усмішка.

Кейл почав посміхатися.

«Невже?»

Ґашан несвідомо стиснув свій посох. Він чекав, що природа підкаже йому, що це буде погано, однак природа нічого не сказала. Тому він зосередився на тому, що мав сказати Кейл.

«Тоді, коли погода покращиться, вирушаймо до Ущелини Смерті»

«…Так, пане– га? Ущелина Смерті?»

Це була одна з П'яти Заборонених Територій. Ущелина Смерті.

Ця ущелина, відома найгіршим рельєфом, була місцем, де важко було жити і монстрам, і людям, і тваринам. Більше того, там було настільки жахливо, що навіть рослини не могли нормально виживати. Крім того, через велику висоту над рівнем моря там панувала жахлива погода.

Ґашан ковтнув слину, почувши, як Кейл говорив про те, щоб вирушити туди. Кейл недбало додав:

«Гнів Дракона обрушиться на ущелину»

«Хо»

Ґашан почув глузливий сміх стародавнього Дракона.

«Цей невдачливий шибеник досить сміливий»

Ерухабен, здавалося, пишався Кейлом, продовжуючи говорити.

«Добре. Чим більше тобі не щастить, тим сміливішим ти маєш бути»

«Дуже дякую»

Кейл звучав спокійно, сором'язливо приймаючи комплімент. Ґашан просто мовчки спостерігав, як вони розмовляють.

«Ґашане, я можу вже йти? Мені треба дещо обговорити з Ерухабеном-німом»

«А, так, пане»

Ґашан бездумно кивнув, дивлячись, як Кейл та Ерухабен прямують до лабораторії Розалін. У цей момент до нього підійшов Раон.

Ґашану це здалося дивним, адже Чорний Дракон ніколи раніше не підходив до нього першим. Раон почав до нього говорити.

«Веселіше!»

«Перепрошую?» – перепитав Ґашан, але Раон, посміхаючись своїми тепер пухкішими щоками, швидко побіг слідом за Кейлом.

Ґашан ще деякий час дивився, як вони втрьох відходять, а потім разом із двома священниками пішов геть від кімнати Кейла.

* * *

«Ти хочеш, щоб я сів тобі на спину?»

Узбережжя території Убарр.

Була пізня ніч, і Кейл стояв під невеликим джерелом світла.

«Так. Ми проведемо вас до села»

Великий Горбатий Кит зі шрамом у формі літери "Х" запропонував Кейлу сісти собі на спину.

Вітіра продовжувала розмовляти з Кейлом, який, здавалося, вагався.

«Раон-нім і молодий пан Кейл, ваша група заслужила право сісти мені на спину»

«Це правда! Ви можете сісти і на мою спину!»

Напівкровний кит Пасетон погодився зі своєю сестрою і також запропонував Кейлу сісти собі на спину.

«Мм»

Кейл вагався, а потім нарешті заговорив.

«Вибачте»

«Перепрошую?»

Кейл затягнув шарф на шиї, поки Пасетон здивовано запитував.

«Зимовий морський вітер холодний»

Він подумав, що на спині кита буде занадто холодно.

Пасетон роззявив рота й вигукнув "а-а-а" на знак згоди.

Кейл вказав на Розалін і Раона, дивлячись у бік Вітіри.

«Будь ласка, скажіть мені координати телепортації. Раон і Розалін сказали, що телепортують мене туди»

Вітіра почала хмуритися.

«…Ухх, мм. Молодий пане Кейле…»

«…У чому справа?»

Кейл трохи занепокоївся.

Зараз була середина січня. У цю холодну погоду Кейл таємно зустрічався з братом та сестрою з Племені Китів на одному з островів, що входили до складу території Хенітус.

Настав час вирушати до Селища Китів, заради морським шляхом. Вітіра ніяково посміхнулася.

«Це льодовик»

"Хм?"

«Наше село розташоване на вершині гігантського льодовика. Він постійно трохи рухається. Через це важко вказати точні координати села»

"Хм, якщо так…"

Кейл хвилину поміркував, а потім заговорив.

«Раон, під час польоту теж буде холодно, правда?»

«Буде дуже холодно! Ти застудишся, людино!»

«…Тоді, будь ласка, теплову магію»

Він не очікував, що Село Китів розташоване на вершині рухомого льодовика.

Він припускав, що воно є частиною континенту, оскільки згадувалося, що Північний Альянс спостерігає за ними.