Розділ 173 — Обманули? (1)

Кейл та його група повернулися до корчми, в якій зупинялися раніше. Щойно він сів і відкинувся на спинку стільця, як одразу ж здався розгубленим.

[«Людино, це було дуже весело! Я справді великий і могутній!»]

Натомість невидимий Раон був надзвичайно енергійним. Косатка Арчі з недовірою бурмотів собі під ніс.

«…Ці підлі виродки»

Підлі виродки, про яких він говорив – це ельфи з Села Кінця.

Кейл подивився на стелю й згадав, як ельфи зі сльозами на очах прощалися з ними.

« Ви… ви їдете, пробувши так недовго? Мені дуже сумно »

« Це було так, ніби ми вперше за довгий час побачили прекрасне сонце під цим замерзлим озером. Я ніколи в житті не забуду наш благословенний час, проведений разом »

Ельфи плакали, кажучи такі слова Раону.

« Не хвилюйтеся! Я повернуся знову разом із Золотавим дідусем! »

Ельфи радісно вигукнули, почувши захоплену репліку Раона.

Кейл втомився, пробираючись крізь натовп ельфів та елементалів, щоб вибратися з Озера Відчаю. Тоді Кейл згадав ельфа середнього віку – вождя, який не переставав гладити його руку.

« Ми ж не чужі один одному »

"Як це я став частиною колективу, "ми", разом з ельфами?"

Кейл не знав, як це сталося, але вирішив, що це не так вже й погано, і відкинув цю думку.

Дзень!

Перед ним поставили келих вина.

«Для чого це?»

Це була та сама корчма, в якій Кейл зупинявся перед тим, як вони вирушили до Озера Відчаю. Кейл запитав, що означає цей келих вина, дивлячись на власницю корчми.

Стара жінка оглянула групу Кейла, а потім пробурмотіла собі під ніс.

«…Схоже, ти повернувся живим»

Кейл сказав наступне старій жінці, яка втратила доньку та зятя в Озері Відчаю.

« Я повернуся живим і вип'ю весь твій алкоголь »

Куточки очей жінки тремтіли. Кейл жартома запитав:

«Це ж безкоштовно, правда?»

«Неслухняний хлопець! Ти виглядаєш багатим!»

Старенька посміхнулася, а потім поглянула на профіль Кейла й недбало додала:

«…Ну, схоже, тобі тепло, і тобі не треба пити, щоб зігрітися. Одного келиха має вистачити»

"Тепло?"

І Кейл, і Раон здригнулися.

[«Людина! Ця бабуся-людина якась дивна!»]

Однак старенька повернулася до крісла біля каміна, не давши Кейлу нічого сказати. Поки Кейл продовжував спостерігати за нею, до них підійшов онук старенької, Саллі.

«…Бабуся попросила мене принести вам ще й трохи закусок»

Він повільно поставив тарілки на стіл. Однак його вираз обличчя здавався неоднозначним.

Йому було дуже цікаво дізнатися про Озеро Відчаю та про те, як їм вдалося повернутися живими, адже він сам втратив батьків у цьому озері.

Йому також було цікаво, хто вони такі, і він радів, що вони повернулися живими.

Але, найголовніше, була дещо, що постійно привертало його увагу.

«…Вибачте…»

Він не зміг втриматися й запитав.

На відміну від Кейла, чиє волосся було каштановим завдяки магії, цей хлопчик насправді мав каштанове волосся та ластовиння, що надавало йому невинного вигляду.

Саллі, який ніколи не залишав цього маленького селища біля Озера Відчаю, протер очі й почав говорити.

«…Вибачте, гостю-нім–»

Кейл почав відчувати себе непевно.

Хлопчик дивився не на Кейла, а трохи вбік. Якщо придивитися уважно, можна було помітити, що він дивився на порожнє місце поруч із головою Кейла.

Принаймні в очах Кейла воно здавалося порожнім.

Саллі почав говорити.

«…Вибачте, я не впевнений, чи щось не так із моїми очима. Ах, це справді дивно–»

Він трохи пробурмотів, а потім вказав на місце між головами Кейла та Чхве Хана.

«…Здається, там є маленька кругла червона кулька, схожа на клубок червоного хутра? Чи- чи це мені здається? Ах, що зі мною не так?»

Саллі протер очі.

Однак, скільки б разів він не протирав очі, біля Кейла, здавалося, все одно витала червона кулька з хутра.

У ту мить Кейл почав міркувати.

"Це мене зводить з розуму"

"Він – елементаліст?"

Кейл не міг у це повірити.

У цей момент заговорив Раон.

[«Людино, здається, він бачить елементаля!»]

Кейл, звісно, не міг бачити ту червону кульку з хутра біля своєї голови. Раон та інші теж її не бачили.

Це було тому, що елементаль зараз економив енергію через холодне повітря.

Однак вони бачили цю червону кульку з хутра на дні Озера Відчаю, коли жриця ніяково посміхнулася й показала її їм.

« Вибачте, Кейле-нім»

Жриця Адіте мала стурбований вираз обличчя, нервово перебираючи пальцями.

« Якщо ви не проти, один із наших, мм, цей маленький вогняний елементаль-нім, який народився менше року тому, хотів би супроводити вас до входу в село за межами озера. Чи не заперечуєте? »

У цей момент напівпрозора червона кулька з хутра підпливла до Кейла. Кейл поглянув на Адіте, гадаючи, який же тягар на нього звалюють, поки вона швидко пояснювала.

« Цей Елементаль-нім ще не обрав свою форму, але з ним поруч вам буде тепло. Елементалі змінюють свою форму, щойно визначають власний шлях »

Ця червона кулька з хутра, яка ще не визначилася зі своїм шляхом, була вогняним елементалем. Побачивши, що Кейл почав хмуритися, Адіте швидко додала:

« Елементаль-нім сказав, що поважає Кейла-німа і дуже хоче супроводжувати вас, настільки, що навіть благав…ні, щиро попросив»

« …Він поважає мене? »

Адіте відповіла, ніби це було очевидно.

« Так, пане. Він сказав, що ніколи раніше не бачив такого руйнівного й божевільного вогню! Він хоче бути таким, як ви! »

Кейл відреагував одразу, щойно почув, чому цей маленький вогняний елементаль поважає його.

« Ми розійдемося, щойно дістанемося до села. Зрозуміло? »

« Так, пане! »

Адіте енергійно відповіла, і червона кулька з хутра підпливла до голови Кейла, а потім стала прозорою. Вона супроводжувала їх до корчми, залишаючись у цьому прозорому стані.

"Але він бачить цього прозорого елементаля?"

Кейл поглянув повз Саллі, який все ще протирав очі, ніби побачив привида, і на стару жінку.

Він згадав, що вона щойно сказала.

« …Ну, схоже, тобі тепло, і тобі не треба пити, щоб зігрітися »

Кейл здригнувся, згадуючи ці слова. Слово "елементаліст" зараз не виходило з голови Кейла. Він знову перевів погляд на Саллі.

«Ааааа!»

Саллі раптом у шоці прикрив обличчя руками.

Дзень.

Таця впала на підлогу.

«Ця пухнаста кулька раптом пливе до мене!»

На обличчі Саллі відбивався шок, і він продовжував озиратися, поки червона пухнаста кулька кружляла навколо нього.

Кейл одразу ж повернувся до старенької. Вона широко посміхалася, показуючи зуби.

«Мій чоловік розповів мені, коли я сказала, що бачу їх. Він сказав, що це елементалі»

Старенька поглянула на Кейла й продовжила:

«Я відчула полегшення, що моя донька їх не бачить. Я боялася, що вона буде такою, як я, і теж зможе їх бачити»

Їх. Вона, безперечно, мала на увазі Елементалів.

Кейл побачив у її очах жаль.

«Бо я піддалася їхньому чару. Я оселилася на цій Землі Відчаю, щоб мати змогу побачити їх, коли вони з'являться. Але це прокляте озеро спокушало людей, навіть якщо вони не могли бачити елементалів»

Стара жінка перевела погляд на свого онука.

Вона відчувала полегшення, що не бачила їх уже кілька десятиліть.

Було боляче бачити мигтіння цих прекрасних елементалів, які відмовлялися наближатися до неї.

Однак її онук міг їх бачити.

«…Мабуть, вони теж підходять до людей першими»

Вона ніколи не бачила, щоб хтось із них проявляв ініціативу й підходив до людини.

Стара жінка поглядала то на Саллі, елементаля, то на Кейла, з яким елементаль спочатку прийшов, і почала посміхатися.

«Ти показав моєму онукові щось марне, тож заплати за алкоголь»

Кейл похитав головою.

«Я буду харчуватися твоїм коштом, оскільки ти сама сказала, що напої – безкоштовні»

Чхве Хан і Арчі після цього коментаря поглянули на Кейла. Однак Кейл не звернув на це уваги й продовжував розмовляти зі старенькою, яка все ще посміхалася.

«Проте за закуски я тобі добре заплачу»

«Хе-хе, який кумедний хлопчина. Ти ж явно схожий на аристократа»

Компанія здригнулася від спостережливості старенької, але Кейлу було байдуже, і він поглянув на Саллі.

"Не очікував, що він – елементаліст"

Кейл вплутався у справу з несподіваною істотою. У голові Кейла пролунав голос Раона.

[«Людина! Він теж піде з нами?»]

"Ні. Чому б йому це робити?"

Кейл не хотів безпричинно зв'язуватися з іншими людьми.

Для такого, як він, що володів Стародавніми Силами всіх стихій, не було жодної причини мати поруч елементаліста.

"…Хоча, власне, я й не володію всіма стихіями"

Кейл доторкнувся до намиста, в якому перебувала "Панівна Вода". Потім він згадав розмову, яку мав із жрицею Адіте.

« Ви знаєте, хто така "суддя"? »

« Суддя? »

« Так. Кажуть, є суддя, яка вирушила на Східний Континент »

Суддя, яку Світове Дерево наказало йому знайти. Кейл вагався, чи запитати про це Ґашана та Рона, які походили зі Східного Континенту, але про всяк випадок все ж запитав Адіту.

Адіте пробігла рукою по волоссю, а потім похитала головою.

« Ні. Я ніколи раніше не чула цього імені »

« Невже? »

Кейл не сподівався на багато чого.

« Так, пане. Хоча я чула про Воду Суду »

« …Що? »

Він почув щось несподіване.

Адіте виглядала стурбованою, продовжуючи говорити.

« "Вода Суду" – це Стародавня Сила »

Замість того, щоб пояснювати, Адіте принесла стару дерев'яну дошку з сільської бібліотеки.

« Я пам'ятаю це, бо інформація на дошці була досить шокуючою»

« …Можна її позичити? »

« …Дошку? »

Адіте поглянула на Кейла, ніби запитуючи, чи він говорить серйозно, а потім кивнула.

« Так, сер. Робіть, як вважаєте за потрібне»

Кейл зрозумів, чому Адіте була б шокована, прочитавши це.

На дошці було три рядки тексту. Ось перший рядок.

< Заява про звільнення >

А потім другий рядок.

< Світове Дерево, ти дубоголовий ідіот! Тепер я вільна! >

Звучало досить емоційно.

У той момент у Кейла виникло певне передчуття.

"Вода Суду. Ця, здається, теж божевільна"

Він остаточно переконався в цьому, прочитавши останній рядок.

< Вода Суду? Тепер я вільна духом! >

"Можливо, мені доведеться взяти на себе ще одну дивну справу"

Саме така думка промайнула в голові Кейла після прочитання написів на дошці.

Він зробив великий ковток алкоголю, щоб заспокоїти своє роздратування. Потім він мовчки спостерігав за безладом, який влаштовували Саллі та невидимий елементаль вогню.

"Чи зустрінуся я з ними знову?"

Там був цей маленький елементаль вогню, який, швидше за все, виросте дещо руйнівним, надзвичайно наївний, аж до того, що здавався трохи дурнуватим, Саллі та гостра на язик бабуся.

Кейл передбачав, що в майбутньому він більше не зустрінеться з ними.

Однак він не міг почути, що саме говорив вогняний елементаль, сидячи на плечі шокованого й розгубленого Саллі.

{…Вогняна блискавка. Повага. Море вогню. Сильний}

Форма вогняного елементаля, який безперервно бурмотів ці слова, повільно почала змінюватися. Проте це все ще був лише клубок вогню, тож ніхто не міг передбачити, якою буде його майбутня форма.

Проте елементаль вогню анітрохи не відходив від Саллі.

Кейл не мав змоги цього знати, оскільки не міг ні бачити, ні чути елементаля.

* * *

«Ми нарешті тут»

Чхве Хан оглядав місто з-за воріт замку.

Гострі дахи були вкриті білим снігом. Білі дахи надавали місту вигляду снігового королівства.

Чхве Хан, який у той момент був одягнений у білу священицьку сутану, повернув голову вбік.

Сивочолий чоловік.

Кейл поправляв свою священницьку сутану й лагідно посміхався.

«Наша мета недалеко. Ходімо всі разом»

Кейл увійшов до Баго, столиці Королівства Паерун.

У нього не виникло жодних проблем із входом завдяки посвідченню, яке для нього виготовив кронпринц Альберу, і він увійшов, одягнений у священницьку сутану.

Раон почав говорити в його думках.

[«Людино, тут відбувається якесь свято?»]

Білі дахи й білий сніг. Білий замок вдалині. На замку було багато прикрас.

Розалін підійшла до Кейла й заговорила.

«Священнику-нім, місто Баго таке прикрашене. Тут фестиваль?»

Вона озирнулася, ставлячи це питання. Здавалося, через ворота проходило багато людей. Вулиці столиці були переповнені, хоч на вулиці й було морозно.

Чхве Хан теж це побачив і також подивився на Кейла в пошуках відповіді. У цей момент заговорив напівкровний кит Пасетон.

«…Ви всі прийшли сюди, не знаючи про це?»

«Про що?»

Розалін у минулому була принцесою королівства, але в неї не було причин запам'ятовувати свята найпівнічнішого королівства.

Пасетон, почувши її запитання, поглянув на Кейла.

Кейл почав говорити зі спокійним виразом обличчя.

«У Королівстві Паерун у січні відбувається унікальне свято»

«Ня-я-а-а-ав»

Червоне кошеня Хон погладило Кейла по руці й підштовхнуло його розповісти їм. Кейл погладив Хона по шерсті, продовжуючи говорити.

«Вони приносять жертви до озера, в якому, як вважається, зберігаються сльози бога, щоб помолитися, аби воно заздалегідь забрало річний запас смутку. У всьому місті Баго також відбуваються святкування»

Чхве Хан здригнувся.

Здавалося, це була важлива подія.

Але зараз вони збиралися розпалити вогонь в озері зі сльозами бога.

У нього було передчуття, що це збіжиться з цим святом.

Чхве Хан поглянув на Кейла. Кейл тихо прошепотів, щоб інші не почули.

«Ми не хочемо нікому заподіяти шкоди, тому не будемо цього робити в день принесення жертви. Судячи з усього, останньої ночі всі збираються на площі, щоб танцювати»

Остання ніч. Люди зберуться на площі на фінал, щоб танцювати й співати всю ніч.

Біля озера нікого не буде, крім охоронців. Було легко пробратися, не завдавши шкоди кільком охоронцям.

Кейл посміхнувся, поставивши групі запитання.

«Хіба фестиваль не має закінчуватися феєрверками?»