Розділ 174 — Обманули? (2)

У групі запала тиша.

Косатка Арчі та напівкровний Кит Пасетон, здавалося, не знали, що сказати, а Розалін і Чхве Хан, судячи з усього, замислилися над чимось.

Сріблясте кошеня Он уникало погляду Кейла з виразом, ніби кажучи, що вона й очікувала такого від нього.

Однак у Кейла не було часу звертати увагу на цю тишу, бо в його голові лунав гучний голос.

[«Людино! Ти справді наша людина! Ми не можемо дозволити, щоб під час нашого феєрверку хтось постраждав!»]

Раон звучав дуже схвильовано. Як може існувати такий злісний шестирічний малюк? Кейл похитав головою й поглянув на Чхве Хана та Розалін.

Чхве Хан тихо подивився на Кейла, перш ніж почати говорити.

«Що мені потрібно зробити?»

Чхве Хан почув те, що сказав Кейл.

« Ми не хочемо нікому заподіяти шкоди »

Чхве Хан не вагався, бо Кейл завжди так думав, навіть коли поводився як лиходій.

«Ми розберемося з цим разом»

Потім він посміхнувся у відповідь на слова Кейла. Разом. Для такого, як Чхве Хан, який десятки років жив у самоті, щоб вижити, слово "разом" завжди було приємно чути.

Потім Кейл подивився в очі Розалін, яка теж посміхалася.

«Звучить як дуже ефективний план і ідеальний час для його реалізації»

«Я знав, що ви так скажете, пані Розалін»

Двоє Китів здавалися ще більш збентеженими, але Кейлу було байдуже, і він віддав наказ Пасетону.

«Пасетоне, давай спочатку знайдемо місце, де можна переночувати»

«А, так, пане!»

«Потім ми поїдемо оглянути околиці озера»

Озеро.

Це слово змусило Пасетона ковтнути слину, коли він вів групу Кейла до столиці Королівства Паерун.

Люди не могли не поглядати на них.

Їхня група була одягнена в типові мандрівні мантії, які заважали розгледіти обличчя. У цьому не було нічого дивного.

Однак був хтось, кого ці мандрівники в мантіях оточували, ніби охороняючи його.

Саме на сивочолого священника і поглядали люди.

Кейл відчув їхні погляди й почав посміхатися.

[«Ти знову так посміхаєшся, хоча й не розмовляєш із наслідним принцом!»]

Щодо коментаря Раона – він, як завжди, просто проігнорував його.

Хруп, хруп.

Його кроки були спокійними, коли він йшов по снігу. Кейл озирнувся навколо.

Він не бачив багато людей. Ті, хто час від часу проходив повз них, тихо розмовляли між собою, але всі здавалися щасливими.

Було тихо, але не урочисто.

Кейл неквапливо йшов, ніби прогулювався парком. Раон почав говорити в його думках.

[«Людино, крім охоронців біля входу, тут ще багато солдатів, що патрулюють!»]

Останнім часом він дуже добре справляється з завданнями, навіть якщо йому не кажуть, що робити.

Кейл був задоволений Раоном, який, ставши на рік старшим, тепер проявляв ініціативу. Чхве Хан підійшов до нього й прошепотів на вухо.

«Кажуть, що ми не можемо йти до північної частини озера, бо там готуються до жертвопринесення, але якщо захочемо, то зможемо прорватися куди завгодно»

Чхве Хан тепер теж добре справлявся з повідомленням про події.

Кейл відчував велике задоволення від того, як виросли Раон і Чхве Хан.

Чорний Дракон, який колись залишав для нього диких кабанів, і хлопчик, що слідував за ним заради їжі – обоє дуже виросли. Кейл дивився вперед із гордістю в серці.

Гладь, гладь

Хон погладив його по руці. Коли Кейл опустив погляд, Хон вказав лапами вперед. Хон, здавалося, був шокований.

«Няяяяв!»

Хон нявкнув і запитав поглядом, оскільки зараз не міг нічого сказати.

"Хіба ти не казав, що це те місце, яке ми збираємося підпалити?"

Кейл швидко зрозумів, що Хон намагався сказати.

«Так, це саме те місце»

Кошеня та Розалін, які обидва дивилися на Кейла, не могли нічого сказати. Розалін повернула голову. Вона побачила двох Китів, які вже деякий час стояли, застиглі в мовчанні.

Розалін зрозуміла, про що вони думали.

"…Воно таке велике"

Перед нею розкинулося озеро Сліз Бога.

Дно повністю висохлого озера було вкрите тріщинами. Вона повільно підійшла до Кейла.

Північний кут столиці Королівства Паерун.

Велике озеро відкривалося, щойно ти йшов широкою стежкою від площі.

Розмір цього висохлого озера змушував усіх на мить застигнути, щойно вони туди добиралися.

Розалін обережно запитала Кейла.

«Молодий пане Кейле, хіба це не становить приблизно третину міста Баго?»

«Схоже на те. Воно менше, ніж я очікував»

"Менше?"

Розалін здригнулася, але Кейл не звернув на це уваги: він поставив Он та Хона на землю й рушив уздовж берега озера.

«Давайте розійдемося й помилуємося краєвидом, а потім знову зберемося разом»

Кейл вимовив ці слова й відійшов від решти. З ним був лише невидимий Раон.

Сльози Бога.

Кейл докладно вивчив це озеро.

У північній частині озера були храм і вівтар. Це місце буде закрите на час фестивалю, але решта озера залишиться відкритою.

Кейл попрямував до місця, де було не надто багато людей, і зупинився перед інформаційним знаком.

< Сльози Бога >

< Існує легенда про це озеро. Бог зглянувся над Королівством Паерун, яке завжди було вкрите льодом, і створив це озеро, яке ніколи не замерзає. >

< Спочатку люди раділи цьому озеру, яке не замерзало. Однак незабаром вони стали жадібними до більшого і зрештою зажадали того, до чого не слід було торкатися. Це змусило бога пролити сльози, і він забрав воду з озера. >

Кейл стояв там і продовжував читати.

< Зрештою люди усвідомили свою жадібність і почали захищати це озеро. Вони й досі моляться, щоб той бог знову благословив це озеро водою. >

Прочитавши цю інформацію, про яку він уже знав, Кейл зацікавився.

"Хто це?"

"Який це бог?"

Кейл відчував цікавість щоразу, коли читав це.

< Коли вода повернеться до озера – це буде момент, коли Бог повернеться з півдня. >

«Південь»

Кейл зосередився на слові "південь" і повернув голову. Потім він занепокоївся.

[«Людино, чому ти виглядаєш таким здивованим?»]

Раон здивовано звернувся до Кейла, але той швидко відвів погляд і почав міркувати.

"Чому він тут?"

Кейл швидко пригадав інформацію з [Народження Героя].

< Клопех подивився на сиве волосся, яке було символом його роду, і зміцнив свою рішучість втілити легенду в реальність. >

Там стояв сивочолий чоловік, який дивився на дно висохлого озера. Кейл поглянув у його бік і підтвердив свої припущення. Водночас він пригадав ще трохи інформації з [Народження Героя].

< Загін Вівернових Лицарів. Він втілить цю легенду в реальність. Клопех, спадкоємець роду лицарів-охоронців Секка, прийняв рішення. >

Клопех Секка.

Лицар-охоронець Королівства Паерун.

Лідер Вівернових Лицарів.

Центральна фігура Північного Альянсу.

«…Ого»

Кейл не міг не бути враженим.

"Я ніколи не очікував побачити тут лицаря-охоронця Клопеха"

Він цього не очікував.

Однак насправді це було навіть добре, що він його побачив.

[«Людино, ти здивований через того чоловіка? Мм, він справді трохи сильний»]

"Трохи сильний?"

Кейл здригнувся від оцінки Раона.

Клопех. Він з'являвся у перших п'яти томах [Народження Героя], навіть рідше, ніж імперський принц Адін. Саме тому Кейл не мав про нього багато інформації.

У нього була одна корисна інформація, але крім неї – нічого більше.

[«Він такий самий сильний, як Мері»]

"Він такий самий сильний, як некромантка Мері?"

За силою Мері займала місце між Чхве Ханом і Розалін. Це означало, що Лицар-охоронець Клопех був досить сильним.

[«Людино, Чхве Хан наближається!»]

Кейл обернувся.

Чхве Хан йшов до них із суворим виразом обличчя. Ймовірно, він помітив силу Клопеха і підходив про всяк випадок.

Кейл махнув рукою, і Чхве Хан зупинився. Кейл сказав Чхве Хану залишатися на місці, а сам повільно рушив уперед.

Він, звісно, прямував до Клопеха.

[«Людино! Біля того сивочолого лицаря стоять ще двоє чи троє лицарів»]

Кейл згадав інформацію з [Народження Героя], слухаючи Раона, чудового детектора небезпеки.

< Клопех вірив у легенду. Він був з тих, хто вірить у легенди, казки та забобони. >

Куточки губ Кейла сіпалися.

Чому він прийшов сюди з сивим волоссям і в одязі священника?

Чому він планував створити вогняний стовп в озері Сліз Бога і називати це Гнівом Бога?

[«…Людино, ти посміхаєшся аж занадто як хороша людина. Ні, ти й справді хороша людина!»]

Кейл слухав хаотичний голос Раона, ніби це була фонова музика, і з посмішкою дивився вниз, на озеро.

Шаа-а-а-а-а–

Клопех Секка. Відчувши лагідний, але холодний зимовий вітерець, він відкинув волосся назад, а потім повернувся в бік вітру.

Це було тому, що він відчув, ніби там хтось стоїть.

"Це один із наших громадян?"

Він вважав, що людина, яка там стояла, була одним із громадян, які приїхали сюди на свято.

Клопех вже деякий час не показувався на людях.

Його час знову з'явитися настане тоді, коли Бригада Вівернових Лицарів заявить про себе у світі. У той момент Королівство Паерун рушить до незамерзлих портів і земель.

Однак він не приховував свого сивого волосся. Адже це був символ роду Лицарів-охоронців Секка, яким він надзвичайно пишався.

Саме тому час від часу до нього підходили громадяни.

Рід Лицарів-Охоронців був міцним щитом і списом для громадян.

Бог упустив краплю води, збираючи воду з озера.

Ця крапля впала на людину, і волосся цієї людини побіліло. Казали, що він став лицарем і захищав північні землі від темряви.

Його знали як того, хто отримав волю бога.

Клопех вірив, що він – нащадок тієї людини.

Ось чому очі Клопеха широко розширилися, коли він повернув голову.

Він побачив ще одну людину з білим волоссям.

Крім того, він побачив священницьку сутану, білу як сніг. Хоча на сутані не було символу, що вказував би, якому богу служив цей священник, він відчув ауру, яка не давала змоги легко наблизитися до нього.

Вшу-у-у-ух–

Вітер промайнув повз того сивочолого священника.

Священник пробурмотів собі під ніс, ніби не помітивши погляду Клопеха.

«Чи зможу я його побачити, якщо вирушу на південь?»

Клопех здригнувся.

Ці слова пронизали його серце.

< Коли вода повернеться до озера – це буде момент, коли Бог повернеться з півдня. >

Він згадав написи, викарбувані в храмі, а також на інформаційній дошці.

Чи думав цей священник про бога, який вирушив на південь?

Лицар-охоронець Клопех. Він незабаром вирушить на південь.

Він прагнув заволодіти незамерзлими землями, морем і озерами, щоб перетворити нинішнє Королівство Паерун на легенду.

"…Хто це? Хто ця грізна особистість?"

Клопех повільно рушив у бік сивочолого священника.

Кейл почув шурхіт, а також чийсь голос.

«Ви зможете зустріти його на півдні»

"Зрозумів"

Кейл зняв усмішку з обличчя й повільно повернув голову.

Клопех почав відчувати дискомфорт, побачивши, що Кейл виглядає надзвичайно спокійним, навіть побачивши його сиве волосся.

Клопех подумав, що, хоча ця людина й не була сильною, від неї виходило якесь незрозуміле відчуття тиску.

Священник почав говорити.

«Шановний бог зібрав свій дар для людей і пішов через людську жадібність. Він ніколи не гнівався на них, а лише плакав сльозами скорботи. Цікаво, яким він був…»

Священник на мить замовк.

Потім він з сумним виразом обличчя подивився в бік озера.

«Цікаво, що він відчував. Цікаво, наскільки він був сумний у той момент»

«…Ви – той, хто служить богу?»

Щирий погляд Клопеха був спрямований на Кейла.

Клопех був схожий на традиційного лицаря з фентезійного роману: з білим волоссям і привабливою зовнішністю.

"Це мене доводить до божевілля"

Однак Кейлу було байдуже.

Вшу-у-у-у-ух–

Вітер знову почав дути, створивши між Кейлом і Клопехом таємничу атмосферу.

Однак Кейл занепокоївся, відчувши Звук Вітру, який змусив його замовкнути.

"…Чому ти так божеволієш, дивлячись на цього виродка?"

Звук вітру. Злодійка, яка викрала божественний предмет, не могла опанувати себе, дивлячись на Лицаря-охоронця Клопеха.

"Чи є у нього Сльози Бога? А може, вони в його будинку? …Чи варто мені їх забрати?"

Клопех знову запитав, поки Кейл міркував, що робити.

«Ви не можете сказати мені, якому богу ви служите?»

Однак Кейла турбував Звук Вітру, що божеволів, а також Суперкамінь.

[«Ти хочеш пожертвувати собою?»]

Йому довелося заспокоїти цю взаємодію двох Стародавніх Сил, тож він просто вимовив перше, що спало йому на думку.

Клопех не міг не здригнутися, побачивши, як погляд священника раптово застиг. У ту мить священник заговорив.

«Усе стане зрозумілим у належний час»

Кейл завжди знав, що саме слід сказати.

Хвуп пвух.

Вітер ставав настільки сильним, що розвівав рукави священника. Клопех поглянув на шелестливі дерева, а потім відчув дивовижну силу цього вітру, що набирав сили.

«Я молюся, щоб озеро незабаром знову наповнилося»

Клопех бачив очі священника.

Здавалося, він не просто молився про це, а був у цьому впевнений.

Ту-дух! Ту-дух!

Серце Клопеха почало битися гучніше.

Озеро знову наповниться.

Це був знак.

Це був знак того, що легенда почнеться знову.

Звісно, Кейл планував наповнити озеро стовпом вогню, а не води.

Клопех відчув, що мусить поставити це запитання саме зараз.

«Хто ви?»

Йому здавалося, що він мусить дізнатися, хто ця людина.

У ту мить Клопех побачив, як священник вказав на дно висохлого озера.

"Напевно?"

Клопех охопило незрозуміле відчуття.

Ця людина мала харизму, якої не мав навіть король. Священник загадково посміхнувся, проходячи повз Клопеха, і відповів.

«Просто мандрівник, що проходить повз»

Хоча він аж ніяк не виглядав як мандрівник, Кейл відповів саме так, перш ніж піти.

Клопех лише бездумно дивився, як Кейл відходить.

[«Людино, він дивиться на тебе»]

Кейл вислухав доповідь Раона й замислився.

Я закинув приманку.

Потім він тихо прошепотів, щоб його чув лише Раон.

«Раоне, скажи іншим, щоб не підходили до мене»

[«Гаразд. Але я все одно буду поруч із тобою»]

«І запитай Пасетона, де розташована резиденція герцога Секки»

У його голові відлунював невинний голос Раона.

[«Людино, там ми будемо наступного разу грабувати?»]

"Він точно став розумнішим"

Кейл задоволено кивнув, відповідаючи:

«Спочатку ми подивимося»