Розділ 175 — Обманули? (3)

Приховані лицарі підійшли до Лицаря-охоронця Клопеха, який спостерігав, як Кейл відходить.

«Капітане, чи варто нам перевірити цього чоловіка?»

Клопех не відповів на запитання свого довіреного підлеглого, а просто продовжив спостерігати за священником, який прямував у місце, де було небагато людей.

«Капітане-нім»

Клопех кивнув, коли його знову покликали.

«Поки що просто проведіть базове розслідування»

"Базове?"

Двоє лицарів, що стояли поруч із довіреним підлеглим Клопеха, були шоковані такою відповіддю. Священник був загадковим і підозрілим. Зазвичай Клопех наказав би їм провести ретельне розслідування, тож наказ провести лише базове був несподіваним.

Лише довірений підлеглий одразу схилив голову.

«Зрозумів»

Довірений підлеглий зрозумів, що Клопех мав на увазі під словом "базове".

Йшлося про те, щоб буквально з'ясувати, хто він такий.

Ось що Клопех мав на увазі під "базовим". Провести ретельне розслідування означало з'ясувати все: їхні слабкі місця, травми та все, що могло б стати в нагоді.

Саме тому цей довірений підлеглий вирішив з'ясувати лише особу священника. Однак Клопех, віддавши наказ, занепокоївся.

"…Сподіваюся, я не чиню єресі"

Він хвилювався, що, розслідуючи цю загадкову особу, може образити бога. З іншого боку, сам Клопех не знав, як саме він може образити бога.

Він віддав наказ двом лицарям, що стояли поруч із його довіреним підлеглим.

«Слідуйте за ним»

Біловолосий священник зник у східному лісі. Лицарі швидко рушили, виконуючи наказ Клопеха, щоб наздогнати священника.

Однак за кілька хвилин Клопех не міг не отримати дивне повідомлення від лицарів.

«Капітане, його там немає»

«Що?»

«Його сліди поступово ставали все легшими, починаючи від входу в ліс, аж поки не зникли без сліду»

Вираз обличчя Клопеха став дивним.

Один із лицарів із серйозним виразом обличчя заговорив.

«Можливо, він маг?»

«Може, маг, який переодягнувся у священника, скористався магією польоту?»

Клопех суворо похитав головою.

«Ні, я не відчув жодної мани. Він також не був на тому рівні, щоб використовувати магію польоту. Він був слабаком»

Лицарі не мали підстав сумніватися в спостереженнях майстра меча Клопеха, але не могли не бути збентеженими. Та людина випромінювала ауру, яка не відповідала слабкій людині. Те саме стосувалося й самого Клопеха.

"Я теж не бачив навколо жодних сильних людей"

Клопех не мав достатнього рівня, щоб визначити рівень сили Чхве Хана чи відчути присутність Раона. Саме тому він почав по-іншому думати про особистість священника.

У його голові була лише одна думка.

"Посланець бога"

"Чи, можливо, він прийшов, щоб передати послання від бога?"

«Що нам робити?»

Клопех не поділився своїми думками з підлеглим. Те, що він був фанатиком легенд, було таємницею для інших. Насправді люди вважали його атеїстом, який ні в що не вірив.

Клопех холодним голосом віддав наказ.

«Подумаємо про це після того, як отримаємо список учасників для озера»

Хоча його обличчя було холодним, серце билося шалено. Потім він одразу ж попрямував до храму.

Храм був закритий для підготовки до свята. У центрі храму він побачив надгробний камінь.

< Бог завжди був поруч. Він з'явився у вигляді, що найбільше нагадував цю північну землю, і подарував нам тепло. >

Північна земля завжди була вкрита снігом.

"Обличчя, яке найбільше нагадувало цю білу землю"

Клопех неодноразово перечитував напис на надгробку й думав про одну людину.

Тоді до нього прийшов підлеглий, щоб доповісти.

«Капітане, кажуть, що сюди зайшов сивочолий священник. З ним було кілька людей у мантіях, але, судячи з усього, вони всі зникли зі своєї кімнати в готелі, залишивши лише один аркуш паперу з повідомленням!»

«…Що там було написано?»

Довірений підлеглий вручив аркуш паперу.

Як тільки Клопех прочитав його, його очі наповнилися подивом.

< Той, хто прагне перетворити легенду минулого на легенду сьогодення. Неможливо створити ту саму легенду. Лише нова легенда може продовжити славу. >

Серце Лицаря-Охоронця билося прискорено.

"Той, хто прагне перетворити легенду минулого на легенду сьогодення" – це стосувалося саме його. Про це знав лише він. Інші вважали, що це просто війна за доступ до незамерзлих земель.

Але він прагнув більшого.

Він хотів продовжити легенду.

"Нова легенда?"

Клопех почав посміхатися.

Він був упевнений, що священник – особлива істота.

Інакше він би не написав такого повідомлення. Священник написав його, знаючи, що воно дійде до нього. Клопех почав хвилюватися.

"Головний герой нової легенди. Звучить непогано"

Клопех не мав жодних сумнівів, що саме він стане головним героєм цієї славної події.

Тим часом Розалін, відкидаючи назад своє руде волосся, звернулася до Кейла із запитанням.

«Молодий пане Кейле, що означає це повідомлення?»

Кейл неквапливо пережував шматочок курки в роті, а потім проковтнув його, витер рот серветкою і лише після цього почав говорити.

«Просто нісенітниця»

«…Нісенітниця?»

Розалін спостерігала, як чоловік із волоссям, ще рудішим за її власне, недбало відповідав.

«Так, я просто написав те, що звучало вишукано»

Кейл повернувся до свого звичного вигляду, відкинувшись на спинку дивана. Розалін зітхнула.

Вона озирнулася.

Зараз вони перебували в магазині № 1 Торгівельної Гільдії Флінна в Королівстві Паерун, у таємній віллі за головним магазином. Було б нелогічно, якби Торгівельна Гільдія Флінна, одна з трьох найбільших Торгівельних Гільдій Королівства Роан, не мала жодного магазину в Королівстві Паерун.

Хоча щоб дістатися до Королівства Паерун, потрібно було сісти на корабель і проплисти через інші північні королівства, купці – це люди, які заради грошей готові витримати й гірше.

Розалін подивилася на цього рудоволосого чоловіка, який був таким же скрупульозним, як і ці купці, і запитала.

«Молодий пане Кейле, ви змусили нас зняти кімнату в готелі, хоча було таке місце, бо передбачили, що ми натрапимо на Лицаря-охоронця?»

«Я зовсім цього не очікував. Я забронював кімнати, щоб ми могли легко зникнути без сліду після того, як влаштуємо переполох»

Розалін похитала головою, почувши спокійну відповідь Кейла.

У неї була підроблена посвідка, яку їм дав кронпринц Альберу, а також інша посвідка, де було зазначено, що вони – купці з Торгівельної Гільдії Флінна.

Посвідку купця Кейл щойно недбало вручив їй.

"Здається, ніби він завжди робить все абияк, але насправді він досить скрупульозний"

Розалін перестала намагатися розібратися в ході думок Кейла. Краще було зосередитися на тому, що їй потрібно було зробити, ніж намагатися з'ясувати, як працює розум незвичайної людини.

«Що ми будемо робити далі?»

Замість Кейла з захопленням відповів Раон.

«Пограбуємо маєток герцога!»

Розалін, а також Пасетон, який повідомив їм про місцезнаходження маєтку герцога, здригнулися від подиву.

Лише Чхве Хан спокійно відповів.

«Гадаю, цього разу це саме те місце»

Кейл кивнув і підвівся.

«Давайте спершу підемо подивимося»

Чхве Хан і Раон підійшли до нього. Кейл махнув пальцем у бік кошенят, що гралися в кутку.

«Час розплатитися за їжу»

«Мяаааау»

«Давно не вже не було такого!»

Он і Хон підійшли до нього, махаючи хвостами. Зараз їхня скритність була лише трохи нижчою за рівень Рона. Цього має вистачити, щоб уникнути уваги Клопеха.

Кейл із групою попрямували до маєтку Секка, що знаходився неподалік від замку Паерун.

Другий поверх чайного будинку в аристократичному кварталі. Кейл попивав чай, дивлячись на резиденцію на вершині пагорба.

«…Зловісні»

На вершині пагорба стояв білий будинок.

Це і був маєток Секка.

Крім того, його увагу привернули моторошні скульптури біля залізних воріт.

[«Людино, ці скульптури виглядають зловісно?»]

Він кивнув у відповідь на запитання Раона.

Ці скульптури зображували страхітливих віверн.

Вони були настільки великими, що їх було видно навіть з підніжжя пагорба.

У його голові пролунав здивований голос Раона.

[«Людино, вони миліші за того кролика, якого ти мені подарував – той схожий на сторожового пса диявола»]

Це справді було так.

Кейл згадав про скульптуру, про яку вже встиг забути, а також про вбивцю Фрезію.

"Наступного разу я повинен попросити Фрезію створити кілька скульптур, щоб поставити їх перед моїм будинком"

Хіба тоді більшість людей не оминатиме їх, налякані?

Кейл думав про те, чого Дерут ніколи б не дозволив, коли підвівся.

«Підемо?»

«Так, Кейле-нім»

Кейл і Чхве Хан підвелися.

Кошенята вже стрибали по дахах, прямуючи до маєтку Секка. Он і Хон запам'ятовували всі бічні вулиці та провулки в цій місцевості.

Вшу-у-у-ух–

Кейлу було байдуже, що його волосся, яке тепер сягало нижче плечей, розвівалося вітром.

Вітер продовжував обвівати Кейла, а його зачароване коричневе волосся й далі розвівалося.

"Який безлад"

Звук Вітру вирував на повну силу.

Кейл зупинився трохи далі від маєтку Секка. У ту мить він почув голос невидимого Раона.

[«Тут багато лицарів, але дуже мало магів!»]

"Звісно. Королівство Паерун – це країна лицарів"

"Вони також є родом "Лицарів-охоронців". Вони віддавали перевагу мечу, а не магії"

Вш-ш-ш-ш-ш-ш–

Кейл розтулив долоню.

Вітер, здавалося, ось-ось мав увірватися до маєтку Секка.

«…Це дивно»

«Що дивного?»

Кейл похитав головою у відповідь на запитання Чхве Хана. Потім він замислився.

"Чи знає Лицар-Охоронець, що в його домі є божественний предмет?"

Було б дивно, якби він знав.

Чому людина, яка прагне створити легенду, просто залишила б божественний предмет лежати тут?

"І чи це справді Сльози Бога?"

Чи справді той предмет, який хотіла дістати злодійка, що сиділа у ньому, був саме Сльозами Бога?

Чому цей предмет опинився саме тут?

Це було дивно.

Однак ще дивнішою була реакція Чхве Хана.

«Кейле-нім»

«Що таке?»

«Чи можна нам підійти ближче до маєтку?»

«Не бачу причин, чому ні»

Кейл і Чхве Хан непомітно наблизилися до маєтку. Чхве Хан продовжував схиляти голову, здивований.

«Я відчуваю щось знайоме»

"Знайоме?"

Кейл почав міркувати, що саме Чхве Хан міг би вважати знайомим.

"Запах крові?"

Ця думка змусила Кейла здригнутися, і він відступив на крок від Чхве Хана. У цей момент Чхве Хан поставив йому запитання.

«Кейле-нім, якщо ви не проти, чи можу я сьогодні ввечері заздалегідь зайти в маєток сам?»

«Заздалегідь?»

Це був перший раз, коли Чхве Хан виступив з ініціативою зробити щось заздалегідь.

«Там є дещо, що мені знайоме. Я подбаю, щоб рухатися непомітно»

Чхве Хан чекав на відповідь Кейла, яка пролунала швидко.

«Тобі не потрібно просити в мене дозволу на такі речі. Просто подбай, щоб не постраждати»

«Так, Кейле-нім»

[«Людино, мені теж піти?»]

Кейл проігнорував Раона й сказав Чхве Хану, щоб той взяв із собою Он та Хона, перш ніж повертатися до їхнього помешкання. Потім він не поспішаючи випив трохи вина та з'їв стейк, після чого заснув на зручному ліжку.

Це була спокійна ніч.

Однак Кейл прокинувся від поштовху.

Дзень-дзень.

Звучало так, ніби вікно ось-ось розіб'ється.

Кейл розплющив очі.

Ахк.

Тільки-но він це зробив, як не міг стримати здивованого вигуку.

Чхве Хан стояв прямо перед його обличчям. Це було настільки шокуюче, що Кейл відштовхнув обличчя Чхве Хана рукою.

«Кейле-нім!»

Але Чхве Хан, здавалося, дуже поспішав.

«У чому справа?»

Кейл почав хмуритися.

«Чому ти не скористався дверима, а вдерся через вікно?»

«Людино, ти здивувався?»

Коротка передня лапа Раона погладила Кейла по плечу. Кейл проігнорував Раона, який не розбудив його заздалегідь, і подивився на Чхве Хана, Он та Хона.

«Ми побачили щось дивовижне!»

«Це справді було дивовижно!»

Он і Хон стрибали вгору-вниз.

Кейл раптом відчув холодок і доторкнувся до потилиці.

«…Що це було?»

Його голос все ще звучав трохи сонним.

Чхве Хан почав говорити.

«Кейле-нім, це Рука»

Кейл одразу ж відповів.

«Ті виродки тут?»

Наступним втрутився Хон.

«Рука давала комусь у маєтку герцога якийсь предмет! Схоже, це був важливий предмет!»

"Можливо?"

Кейл поставив Чхве Хану запитання.

«Це знайоме відчуття йшло від Руки? Ти теж їх відчуваєш?»

Чхве Хан похитав головою у відповідь на запитання Кейла.

«Ні. Те, що було знайомим, це, умм… Можете просто вважати це запахом крові»

"…Я не думав, що це справді буде запах крові"

Кейл був здивований, що сильні люди можуть відчувати і запах таких дивних речей, але зосередився на тому, що мав сказати Чхве Хан.

«Ось чому я пішов перевірити це заздалегідь. Було б погано, якби щось небезпечне сталося, коли ми підемо грабувати»

Це було правдою.

«Однак нам пощастило застати Руку, коли вони таємно передавали маленьку скриньку. Схоже, у скриньці лежить цінний предмет»

Чхве Хан, який досі серйозно пояснював, замовк, почувши дивний звук.

Це був сміх Кейла. Виглядало так, ніби він вважав це досить кумедним.

«Чхве Хане»

«Так, Кейле-нім»

«Ти знав про це? Мій початковий план полягав у тому, щоб влаштувати хаос, створивши стовп вогню, одягнувши одяг священника»

Наскільки жорстоко виглядало б, якби біловолосий священник сміявся перед стовпом вогню?

«Але я більше не можу цього зробити»

Він не міг здійснити цей план, бо використав свою особистість біловолосого священника, щоб заманити Клопеха.

Чхве Хан ковтнув слину, побачивши, як посмішка Кейла стає ще ширшою.

"Можливо…?"

У Чхве Хана раптом з'явилася думка.

Кейл розкинув руки й захоплено відповів.

«Я приніс із собою підроблені костюми Руки»

Це був одяг, який дещо нагадував костюми Руки.

Він розтиснув долоню.

«Я приніс рівно п'ять таких. Хіба це не ідеально?»

Кейл, Чхве Хан, Розалін і двоє Китів.

Їх було рівно п'ятеро.

Діти вигукнули, а Чхве Хан, здавалося, втратив дар мови.

«Людино, це чудово!»

«Дуже добре!»

«Я теж хочу приміряти!»

Кейл відповів дітям із задоволеним виразом обличчя.

«Я куплю вам щось смачне під час фестивалю»

Чхве Хан до самого кінця не зміг нічого сказати. Минула ніч, і настав перший день свята.