Розділ 178 — Обманули? (6)

Чхве Хан виглядав так, ніби біг по рівній рівнині, навіть коли стрибав по дахах із Кейлом на спині.

"Це зручніше, ніж у кареті"

Кейл захоплювався надзвичайною врівноваженістю Чхве Хана, насолоджуючись яблучним пирогом, який йому підносили до рота щоразу, коли він його відкривав.

Запах і текстура яблук у поєднанні з солодкістю. Кейл облизав губи, з'ївши один шматочок яблучного пирога, і відчув себе більш розслабленим.

"Набагато краще"

Єдина проблема з Вогнем Руйнування – це той шалений голод, що наставав після нього.

"Але цього разу було набагато краще, ніж тоді в Горах Десяти Пальців, бо я не кашляв кров'ю…"

Він не встиг додумати свою думку.

Кхаа.

Кейл закашлявся, і кров просочилася на одяг Чхве Хана.

"Бляха"

Побачивши, що він кашляє кров'ю, Кейл щось усвідомив.

"Кров завжди з'являється, коли Життєздатність Серця починає діяти в екстреному режимі"

Так було і під час Терористичного Інциденту на Площі, і під час інциденту в Горах Десяти Пальців, і під час нещодавнього інциденту в Імперії, коли він знову використав щит. Щоразу, коли він витрачав значну кількість сили, Життєздатність Серця починала працювати в екстреному режимі, щоб відновити його здоров'я. Це завжди змушувало його один раз кашлянути з кров'ю.

"Але я почуваюся набагато краще"

Після цього він завжди почувався краще.

Кейл полегшено зітхнув, що не сталося нічого жахливого, на кшталт кашляння кров'ю під час їжі яблучного пирога, і поглянув на Раона.

«…Що ти робиш?»

«…Нічого, людино»

Кейл бачив, як шматочок яблучного пирога розлетівся на пил. Він також бачив, як отруйний туман почав виходити з тіл Он та Хона.

У нього виникло сумнівне відчуття щодо всього цього, коли він поплескав Чхве Хана по спині. Хіба він не мав би хоча б вибачитися за те, що забруднив його кров'ю?

«Вибач»

«…Це не проблема»

Чхве Хан відповів через деякий час. Це змусило Кейла подумати, що Чхве Хан спочатку роздратувався через кров на спині, але потім заспокоївся.

Навіть він би розлютився, якби це сталося з ним.

Кейл хотів відійти від розлюченого Чхве Хана. Він наївся яблучного пирога, тож тепер, мабуть, міг іти самостійно.

«Я вже можу зійти. Давай знову рушимо, як тільки ти мене поставиш на землю»

«…Це не проблема»

"Не проблема?"

Кейлу відповідь Чхве Хана здалася дивною. Чхве Хан швидко додав:

«Це як рухатися з мітлою на спині. Ви легші за копицю сіна. До того ж я можу рухатися ефективніше й непомітніше, ніж ви, Кейле-нім»

"…Він що, щойно порівняв мене з мітлою та копицею сіна?"

Кейл розумів, що Чхве Хан говорив щиро, але не міг не відчувати роздратування. У цей момент Раон сунув йому ще шматок яблучного пирога й почав говорити.

«Слухай Чхве Хана, слабка людино»

«Але–»

Раон засунув яблучний пиріг у рот Кейлу, щойно той відкрив рота, щоб щось сказати. Кейл з подивом поглянув на Раона, але Чорний Дракон мав рішучий вираз обличчя.

«Людино, мені байдуже, що ти маєш сказати. Цього разу послухайся нашої волі»

"Що він має на увазі під "нашою волею"?"

Кейл був ошелешений. Проте він не сказав того, що спочатку збирався сказати. Те, що він планував сказати, нічим не відрізнялося від цієї "волі", про яку говорив Раон.

"Мені все одно, так мені навіть легше"

Було приємно, коли його несли й годували яблучним пирогом, поки вони підіймалися на пагорб до маєтку герцога.

Однак на вулицях під ними панував повний хаос.

Кейл поглянув униз на вулиці.

На вулицях панував жвавий рух, хоча була ніч. Дерев'яний стовп і досі горів. Однак не було чутно ані сміху, ані музики.

Усі дивилися в одному напрямку.

Усі дивилися в бік легендарного озера. Самого озера вони не бачили, але бачили високий стовп вогню, що здіймався в небо.

«Т-там, біля о-озера, стовп вогню……!»

Один із вельмож, який насолоджувався трапезою у VIP-залі, у шоці вийшов на терасу.

Він уже не міг звертати уваги на дерев'яний стовп.

Гігантський вогняний стовп, який виглядав так, ніби міг легко знищити цю площу, налякав його до смерті.

Він згадав червону блискавку, що щойно впала на озеро.

Це було ніби…

«…Бог»

Схоже, це був гнів бога.

Рука аристократа почала тремтіти.

«Чому озеро, з якого пішов бог, почало горіти…»

Однак він не встиг додумати свою думку.

«Аааааа!»

«В-в, вогонь!»

Він поглянув вниз, під терасу. Люди, які були шоковані цією несподіваною подією, нарешті почали реагувати.

Дехто втікав, а дехто став на коліна й почав молитися. Він бачив, як люди реагували по-різному. Якщо на площі запанує хаос, хтось може постраждати.

Однак шляхтич не хвилювався.

Чш-ш-ш-ш–

Він побачив, як почав здійматися пар.

Вогонь на дерев'яному стовпі загасили.

Звук гасіння вогню змусив людей завмерти. Маги облили дерев'яний стовп водою, залишивши лише обвуглений стовп.

У цю мить по всій площі пролунав гучний голос, підсилений магією.

«Вогонь можна загасити»

Шляхтич повернув голову вбік.

Раніше того дня він почув певну інформацію. Герцог Секка мав намір відвідати дерев'яний стовп на площі.

Нинішній герцог герцогства Секка. Він стояв на терасі й звертався до натовпу, що зібрався внизу на площі. Громадяни нарешті змогли побачити герцога.

Нинішній герцог, Рок Секка, досі був відомий народу як "Лицар-охоронець". Рок почав говорити з рішучим виразом обличчя.

«Це Королівство Паерун. Вогонь не зможе перемогти наше Королівство Паерун»

Королівство Паерун розташовувалося в найхолоднішій частині континенту.

Цей факт, власне, не мав великого значення для гасіння пожежі. Насправді сухість робила місцевість більш вразливою до пожеж. Проте люди почали заспокоюватися, почувши слова Лицаря-охоронця.

«Вогонь не може перемогти воду»

Герцог Рок вказав на дерев'яний стовп.

«Усі, слухайте лицарів. Пожежу незабаром загасять»

Солдати та лицарі, які стояли на варті на площі, а також лицарі маєтку Секка, яких герцог Рок привів із собою, швидко увійшли на площу й приборкали хаос.

Кейл, спостерігаючи за цим, поки вони проходили повз площу, почав говорити.

«Мені стало легше»

Він справді так думав.

Він також був трохи шокований.

"Я не знав, що нинішній герцог прийде на площу"

Він знав, що на площі з'явиться якийсь аристократ, щоб заспокоїти натовп.

Однак він ніколи не очікував, що це буде сам герцог.

«Це робить ситуацію досить цікавою»

Раон, який майже одержимо дивився на Кейла, почав запитувати.

«Людино, чому ти знову так посміхаєшся?»

Зауваження Раона змусило Чхве Хана здригнутися. Адже він міг уявити, як посміхається Кейл, просто слухаючи запитання Раона.

Але Кейл просто проігнорував цю реакцію. У нього не було вибору через промову герцога.

Він сказав це перед натовпом так, ніби це була правда.

« Вогонь незабаром загасять »

"Незабаром?"

Герцог говорив нісенітниці.

Стовп вогню не згасне, що б вони не робили. Про алхімію Імперії вони згадають лише через кілька днів. Адже вони перебувають у союзі, тож повинні знати про стовп вогню, який Імперія застосувала проти замку Мейпл.

Зрештою, герцог не зможе дотриматися своєї обіцянки перед народом.

Кейл був задоволений цією несподіваною ситуацією, дивлячись не на маєток Секка, а кудись інде.

Замок Паерун.

Саме там зараз перебував Лицар-охоронець Клопех.

Він був не єдиним, хто дивився в бік замку. Герцог Рок також дивився в бік замку.

Його син, Клопех Секка.

Він вірив, що його син разом зі своїми людьми прямуватиме до озера. Він був упевнений, що син розбереться з цією проблемою.

Головні ворота замку відчинилися, ніби у відповідь на довіру герцога.

Скри-и-и-ип–

Великі ворота відчинилися, і з-за стін замку виїхали лицарі на конях. Попереду їхав лицар із білим прапором, а за ним – лицар-охоронець Клопех.

«Рушаймо»

Клопех віддав коротку команду, після чого швидко попрямував до озера Сліз Бога.

Він завершував справи в замку, а потім зробив невелику перерву, дивлячись на яскраво освітлену площу. Однак раптом червона блискавка влучила в землю, і озеро почало горіти.

Це було не на руку Клопеху, який планував рушити на південь, щойно настане весна.

Його серце билося швидко, хоча зовні він виглядав спокійним.

Що ж відбувається?

Він бачив, як його сиве волосся розвівалося на вітрі. Це ще більше змусило його згадати події того дня.

Біловолосий священник, якого він зустрів кілька днів тому.

Слова, сказані тим священником, не давали йому спокою.

Чарівний священник, який зник, не залишивши й сліду. Посвідчення, яке він показав, виявилося підробкою. Священник сказав таке:

« Я молюся, щоб озеро незабаром знову наповнилося »

Слухаючи священника, Клопех про щось задумався.

"Його погляд, здавалося, був сповнений впевненості"

Хоча священник і сказав, що молиться про це, його погляд був сповнений впевненості. Клопех пригадав усе, що сказав священник.

« Усе стане зрозумілим у належний час »

« Шановний бог забрав свій дар, даний людям, і пішов через людську жадібність. Він ніколи не виявляв гніву »

Руки Клопеха, що тримали поводи, здригнулися.

Тоді він підвів голову. Йому треба було зупинити коня.

«Воу, воу–»

Однак йому не довелося нічого робити. Кінь зупинився сам. Він просто стояв на місці, не маючи сил рухатися далі. Клопех тихо спостерігав за тим, що відбувалося перед ним.

Клопех не міг знайти слів, щоб описати те, що він бачив перед собою.

Точніше кажучи, все, що він бачив – це стовп вогню, який заповнював озеро.

«Як це могло…»

Стовп вогню не виходив за межі озера, а просто продовжував здійматися в небо. Дивлячись на це, йому на думку спало одне слово.

Гнів.

Серце Клопеха почало шалено битися. Маги, які були з ним, незабаром наздогнали його.

«Капітане-нім!»

Клопех з незворушним виразом обличчя віддав наказ.

«Усі підрозділи зосередьтеся на гасінні пожежі. Лицарі, зрубайте дерева поблизу й принесіть велику кількість землі. Маги, починайте використовувати свою магію»

«Так, пане!»

Люди, що прибули з замку, швидко взялися до роботи.

Вони не могли залишити пожежу без уваги, навіть якщо до неї було важко наблизитися. Клопех деякий час дивився на стовп вогню, а потім повернув голову в бік східного лісу.

Це був ліс, у якому зник біловолосий священник. Клопех довго дивився на ліс, наче статуя.

Однак Кейл, який прикидався священником, перестав поводитися як лінивець і зліз зі спини Чхве Хана. Потім він трохи розім'явся, зітхнув і відповів на гнівні погляди, спрямовані на нього.

«Я ж казав, що зі мною все гаразд»

«Я буду тебе охороняти»

«Я захищатиму тебе!»

«Я оточу ворогів отрутою»

«Я затуманю їм огляд»

Кейл похитав головою, слухаючи всі їхні коментарі, а потім подивився на білу будівлю маєтку Секка.

Біла будівля не була занурена в темряву.

У всій будівлі горіло світло.

Але це було навіть добре.

У темряві було б важче щось знайти.

«Раоне»

«Що таке, Людино?»

«Зроби Он та Хона невидимими»

«Гаразд!»

Раон, Он і Хон швидко зникли.

Кейл дістав маску. Чхве Хан також надів свою маску, а потім зітхнув і запропонував Кейлу:

«Кейле-нім»

«Що таке?»

«А як щодо того, щоб наступного разу зробити кращі костюми?»

«Ти маєш на увазі форму Руки?»

«Так, Кейле-нім»

«Але я не хочу»

Чхве Хан здригнувся, почувши відповідь Кейла. Кейл посміхався, наче лиходій.

«Чхве Хане»

«Так, Кейле-нім»

«Подумай про це з точки зору Руки. Хіба ти не розлютився б більше на тих, хто носить пошарпану версію уніформи, за якою всі одразу бачать, що це не оригінал, і при цьому поводиться несерйозно, ніж на тих, хто в ідеальній уніформі робить те саме?»

«…Розумію»

Кейл навмисно залишав костюми в пошарпаному вигляді.

Це неминуче ще більше роздратувало б Руку.

Чхве Хан промовчав кілька секунд, а потім додав:

«Я вражений вашою глибокою логікою»

«Це ще нічого»

Кейл недбало відповів на коментар Чхве Хана й подивився на свої руки.

Вшу-у-у-ух–

Вітер дув у одному напрямку. Кейл скористався Звуком Вітру, щоб спуститися вниз.

Кейл, який перебував на даху головної будівлі маєтку Секка, попрямував у дивному напрямку.

«…Кейле-нім, чому ви йдете у той бік?»

Чхве Хан пішов за ним зі здивованим виразом обличчя.

Вони віддалялися від освітленої ділянки.

Кейл прямував до кута маєтку, до тієї самої будівлі, завдяки якій перший герцог зажив слави як проста людина.

Невелике занедбане поле. Ось що бачив Кейл.

Він відчував вітер, що дув у бік того поля, і під маскою почав широко посміхатися.

[«Людино, ти зараз посміхаєшся, чи не так? Я знаю, про що ти думаєш! Це так захоплююче!»]

Раон, немов привид, влучно вгадав причину посмішки Кейла.

Кейл почав рухатися легкими кроками, щоб знайти божественний предмет.

Звісно, у нього виникло запитання.

Якщо головним героєм легенди про Сльози Бога була людина зі Стародавньою Силою, то яким би був цей божественний предмет?

У цей момент втрутився Суперкамінь.

[«Ти хочеш пожертвувати собою?»]

Кейл перестав посміхатися. Натомість він раптом відчув, як по тілу пробігли мурашки.