Розділ 179 — Я справді взяв це… Але (1)

Однак голос Суперкаменя зник, щойно він приземлився на полі.

«Хіба це не поле?»

«Це саме те місце»

Кейл відповів на запитання невидимого Хона, наближаючись до найтихішого куточка маєтку.

[«Тут немає магічних пристроїв!»]

Це було можливо, оскільки Раон уже заздалегідь поінформував його.

Рід Лицарів-охоронці Секка.

Кейл, звісно, зібрав усю інформацію про цей рід, яку тільки міг. Саме тому він знав про це місце.

Він одразу зрозумів, що це й є те "поле", про яке він дізнався.

Людина, яка була першим герцогом роду Секка, а також першим Лицарем-Охоронцем. Ця людина створила передній сад, задній сад і невелике поле в кутку.

Ставши старим, він особисто доглядав за цим полем. Він вирощував усілякі овочі, підживлюючи їх, поливаючи та відлякуючи комах, щоб вони залишалися здоровими.

Те, як він доглядав за цим невеликим полем, виглядало настільки просто і скромно, що стало ще одним способом описати поведінку того чоловіка.

Саме тому родина продовжувала користуватися цим полем навіть після його смерті.

Однак із плином років кількість людей, які особисто користувалися цим полем, зменшувалася, і зрештою воно залишилося лише частиною історії – його підтримували в охайному стані, але ні для чого іншого не використовували.

Але той факт, що вони зберігали це непотрібне поле заради історії й доглядали за ним так довго, все одно був гідним похвали вчинком.

«Це гарно»

Саме тому Кейл просто пройшовся по полю й відзначив його пристойний стан.

[«Людино, ми копатимемо?»]

Він проігнорував запитання Раона.

Вшу-у-у-ух–

Натомість він зосередився на шумі вітру.

Кейл озирнувся. Він бачив задній сад, а також будівлі маєтку, які були яскраво освітлені, але спокійні, на відміну від хаотичної площі. Звісно, люди всередині, ймовірно, не могли заснути.

Він також бачив поле.

Нарешті, він побачив невеликий сарай поруч із полем.

Це був маленький і старий сарай.

«…Мабуть, це воно»

Кейл почав посміхатися.

Він швидко попрямував до сараю. Сарай був настільки малий, що Кейлу довелося присісти, щоб увійти.

Чхве Хан спостерігав, як Кейл дивиться на сарай, а потім став на полі, щоб стояти на варті.

Тиць. Тиць.

Чхве Хан подивився вниз, відчувши, як щось стукає по його черевику. Там нічого не було.

« Ня-яа-ав »

Тоді він почув нявкання Он. Туман почав повільно огортати територію навколо поля.

Чхве Хан простягнув руку до цього невидимого й надійного союзника, і Он піднялася по його руці, щоб сісти на плече.

Кейл не звертав жодної уваги на темне й затуманене оточення, стоячи перед сараєм і присідаючи. Він побачив іржаві двері.

Він спробував потягнути двері з усією силою.

Скрип, скрип!

«Мм»

Вони анітрохи не зрушили з місця.

Схоже, вони занадто заіржавіли, щоб їх можна було відкрити.

«Хууу»

«Мяа-а-а-ау»

Він почув зітхання Раона та недовірливе нявкання Хона. Кейл проігнорував це й відпустив двері.

«Раоне»

[«Я сам розберуся, наша слабка людино. Мені навіть не треба застосовувати магію. Моєї передньої лапи цілком вистачить»]

Кейл не міг не задуматися над коментарем Раона.

"Ти можеш відкривати двері своїми коротенькими лапками?"

Судячи з усього, міг.

Тріск!

На дверях залишилися два відбитки у формі лап Раона, коли вони легко відчинилися. Ні, вони зламалися. Кейл подивився на двері, що ледь трималися на завісах, і почав говорити.

«Давай знищимо ці відбитки»

[«Гаразд»]

Тріск, тріск, бах!

Раон схопив двері й ще кілька разів ударив по них лапою. Зрештою, відбитки зникли, а на їхньому місці з'явилася велика дірка. Тепер ніхто б і не подумав, що це була лапа дракона. Схоже, що двері розбили за допомогою магічної кулі.

«Я міг би розплавити їх отрутою»

Кейл проігнорував сумний голос Хона.

Потім він залишив двох дітей позаду й увійшов у сарай. Тут він навіть не міг стояти прямо.

«Раоне, світло»

З'явилася маленька світлова куля, щоб освітити сарай. Вираз обличчя Кейла став дивним.

«…Сільськогосподарські знаряддя?»

Він бачив лише сільськогосподарські знаряддя.

Там була лопата, що виглядала досить новою, мотика, якій, судячи з усього, було кілька років, і старе кайло. Було також багато інших різноманітних знарядь.

Кейл підняв мотику. У його магічній сумці теж була мотика.

Хоча він сподівався, що саме ця стара мотика і є божественним предметом, на жаль, вітер вказав на куток.

Кейл поглянув у бік кутка, заповненого різними речами.

«Хаааа»

Він зітхнув, а потім присів, щоб розібрати речі. Хоча він виглядав трохи незграбно, відсуваючи речі вбік, Кейл був зосереджений на роботі.

Однак він нахмурився й почав говорити.

«Час розплачуватися»

«Мяаау»

Хон підійшов, щоб допомогти.

«Людино, давай просто здуємо це вітром! Ухх, а сарай теж відлетить, якщо ми це зробимо?»

Раон говорив уголос, оскільки вони в той момент перебували всередині сараю.

«Так, відлетить»

«Розумію! Але тут щось дивне!»

"Дивне?"

Кейл відкинув мідну тарілку вбік, поглянувши на Раона.

Раон помітив божественні предмети минулого разу завдяки своїм відчуттям.

«Що тут дивного?»

Раон радісно відповів на запитання Кейла.

«Гнів! Руйнування!»

"…Що?"

«Злість!»

"…Злість?"

«Ось що я відчуваю!»

Дзень.

Маленькі щипці в руці Кейла впали на підлогу. Він знайшов предмет, до якого в ту мить торкався Звук Вітру. Голос Раона також продовжував лунати.

«Так! Це той предмет! Я відчуваю, як від нього виходить злість, холодна, як зима! Це ніби сніг мститься! О, це чудова назва! Помста Снігу!»

"Це змушує скаженіти"

Кейл поглянув на предмет, який Раон назвав "Помстою Снігу".

Це була лійка.

Вона виглядала як звичайна синя лійка.

Просто через свій вік мала застарілий дизайн.

Кейл прикрив обличчя обома руками.

Це, здавалося, не були "Сльози Бога".

"Гнів і ненависть? Звучить скоріше як "Гнів Бога", ніж "Сльози Бога"."

«…Га?»

Кейл опустив руки з обличчя.

Не було жодних підстав вважати, що вся легенда є правдою.

«Чи може…?»

Кейл поглянув на Раона, який кілька разів блимнув своїми круглими очима, а потім вигукнув "а!", ніби зрозумівши, про що думає Кейл.

«Людино, я не думаю, що це небезпечно для нас! Воно не гнівається на нас!»

Почувши коментар Раона, Кейл одразу ж підняв лійку.

Потім він ретельно її оглянув. Ні зовні, ні знизу, ні зверху нічого не було. Зовсім нічого. Він не побачив жодного напису.

«…Чи я помилився?»

Кейл згадав книгу Бога Смерті. Він очікував, що й на цій лійці теж буде щось написано. Звісно, існували божественні предмети, такі як божественний предмет Бога Сонця, на яких Кейл нічого не міг розгледіти.

Клац.

Кейл з розчаруванням відкрив кришку лійки. Всередині теж нічого не було.

"Тут нічого немає?"

Він зітхнув, перш ніж закрити кришку.

«Ах»

Потім він знову відкрив її й перевернув кришку.

«Ха, ха-ха-»

Кейл почав сміятися.

Під кришкою був непомітний рядок тексту. Він майже виглядав як візерунок у вигляді мережива.

Кейл вказав на слова й поставив Раону запитання.

«Ти можеш збільшити їх за допомогою магії?»

«Звісно, можу! Я ж великий і могутній!»

Раон подивився на слова на кришці й почав говорити.

«Це слова!»

«Прочитай»

Кейл одразу ж наказав Раону, який повільно почав читати.

«Те саме повторюється знову й знову! Здається, тут це написано щонайменше сто разів!»

Кейл зацікавився змістом крихітного тексту, прихованого у візерунку.

Голос Раона лунав у маленькій хатинці.

«Життя закінчується нічим. Вода зрештою виллється, навіть якщо ти збудуєш греблю. Я створив річку для замерзлої землі, але ви всі заблокували її течію»

Кейл усвідомив, що з самого початку щось було не так.

Озеро з легенди про "Сльози Бога" насправді не було озером.

Це була річка.

Раон продовжував читати.

«Є лише один висновок для всіх вас, хто прогнав моє любе дитя, аби вгамувати свою жадібність»

"Любе дитя? У легенді ж сказано, що бог залишив після себе Лицаря-Охоронця?"

Останнє речення пролунало з вуст Раона.

«Усе повернеться до норми, так само як річка зрештою знову потече»

Раон закінчив читати й підвів погляд на Кейла.

«Раоне, які літери ти бачиш?»

«Це рунічна мова!»

«Справді?»

Раон прочитав рунічну мову, схожу на ту, що вони бачили в книзі Бога Смерті. Той факт, що це не був магічний предмет, хоча на ньому й була написана рунічна мова, давав підстави вважати, що на цій лійці записана правда.

Звісно, це була правда з точки зору бога.

Кейл поступово обдумував отриману інформацію.

Спочатку бог створив річку для замерзлої півночі. Однак люди, які колись жили на цій землі, перетворили річку на озеро, щоб привласнити воду собі.

Це розлютило бога, і він залишив після себе цей божественний предмет.

Мало того, ще до того, як створити озеро, люди прогнали дорогоцінну дитину бога.

Якщо ці твердження були правдивими, це означало, що сучасна легенда значно спотворила інформацію.

"Лицар-охоронець – це не той, кого обрав бог"

Лицар-охоронець, якого мешканці Королівства Паерун і навіть сам Клопех вважали обраним богом, мав зовсім іншу історію.

"Чи є те дорогоцінне дитя суперником Вогню Руйнування?"

Він згадав слова Суперкаменю.

« Ти хочеш знищити сліди одвічного суперника Вогню? »

Йому здавалося, ніби багато складних речей зійшлися разом.

Але Кейл незабаром перестав про це думати.

Не було жодної причини розбиратися в усьому саме зараз. Це був ані час, ані місце для цього.

Кейл поглянув на лійку.

«Раоне, давай поки що це приберемо»

«Гаразд! Це нам ніяк не зашкодить!»

Раон одразу ж сховав лійку у свій просторовий вимір. Потім Кейл виповз із сараю і побачив, що всю територію огортав густий туман.

Кейл підвів голову й побачив, що до нього підійшов Чхве Хан. Кейл запитав.

«Вже майже час?»

«Так, Кейле-нім. Гадаю, вони незабаром будуть тут»

Кейл віддав наказ Он та Хону.

«Починаймо»

Ня-я-яв.

Туман навколо поля почав розходитися. Він був повністю білим. У ньому було повно отрути, яка змушувала людей втрачати орієнтацію. Цей отруйний туман оточив Кейла та поле, на якому вони перебували. Однак туман анітрохи не торкався Кейла. Він просто оточував його, щоб захистити.

[«Людино, ми зараз йдемо до Руки? Ми заберемо їхні речі?»]

«Ще ні»

Кейл похитав головою у відповідь на запитання Раона. Потім він уточнив свою відповідь, почувши голос Чхве Хана.

«Схоже, вони прибули»

Чхве Хан подивився в бік головних воріт. Він відчув сильну присутність, яка давала про себе знати, наближаючись до воріт.

[«Вони тут! Вже час?»]

«Так. Ходімо привітаємося з "Рукою"»

Чхве Хан здригнувся, почувши формулювання Кейла.

Проте Кейл спокійно попросив Раона застосувати магію польоту.

Його тіло, оточене отруйним туманом, повільно почало підійматися вгору.

Разом з цим–

Ба-а-а-а-а-а-ам!

Ба-а-а-а-ам!

Гучні удари лунали по всій садибі Секка, наповнюючи всю територію галасом. Кейл зміг побачити, що відбувається, щойно приземлився на даху.

«Ха-ха-ха! Які ж вони слабкі!»

Чоловік у чорній масці та пошарпаному одязі таємної організації сміявся, наступаючи на уламки скульптури віверни, яку щойно зруйнував.

Арчі знищив ці потворні скульптури голими руками. Раніше того ж дня Кейл віддав Арчі саме таке розпорядження.

"Роби, як хочеш"

Арчі замахнувся кулаками на лицарів, що бігли до нього.

Ба-а-а-ах!

Остання віверна, символ Лицарів-охоронців, була знищена. Вперше за довгий час Арчі зміг робити все, що заманеться.

«Ого, це що, віверна чи муха? Яка мила! Вони так легко ламаються, якщо їх лише легенько стукнути! Ахахаха!»

Кейл задоволено посміхався, спостерігаючи, як Арчі поводиться, наче божевільний. Розалін і Пасетон, які були одягнені в однаковий пошарпаний одяг, стояли за Арчі.

«Чудово»

Кейл подивився на лицарів і Лева, що наближалися до них, насолоджуючись прохолодним вітерцем.

Чоловік-Лев був одягнений у шкіряні обладунки замість уніформи Руки. Він почав кричати, нахмуривши брови.

«Я- як вони сміють носити такі жахливі підроблені вбрання! Це, мабуть, ті виродки!»

Кейлу стало ще краще.

«Нічне повітря таке освіжаюче»

Була ще глибока ніч.