Розділ 180 — Я справді взяв це… Але (2)

Але це була проблема інших.

Тієї ночі, коли ніхто не міг заснути, бо це був останній день фестивалю, яскравий вогняний стовп, який, здавалося, хотів спалити всю ніч, не давав заснути мешканцям маєтку герцога.

Оскільки і господар, і молодий пан не могли заснути, решта теж не спала.

«Щ– що за бо- божевільний!»

Старий дворецький маєтку герцога не міг у це повірити.

Лицарі та солдати затуляли йому огляд, але він все одно бачив зруйновані скульптури віверн. Ці скульптури віверн були гербом роду Секка протягом багатьох поколінь.

Тріск, тріск.

Такі історичні скульптури перетворювалися на пил.

І все через одну-єдину людину.

«Айгу, вона просто розсипається, коли я до неї доторкаюся!»

Божевільний у чорному вбранні сміявся, розчавлюючи уламки скульптури на пил.

Цією людиною, звісно ж, був Арчі.

«Ого, як цікаво. Так приємно топтати це ногами»

Туп. Туп.

Уламки скульптур продовжували розсипатися щоразу, коли Арчі на них наступав. Арчі відчував себе чудово, роблячи це.

Він бачив у їхніх очах, що дратує їх. Для Арчі, який останні кілька років поводився пристойно через накази Короля Китів Шиклера, це було ніби звільнення.

[«Людино, ця Косатка виглядає як справжній покидьок! Неймовірно!»]

Кейл погодився з коментарем Раона. Арчі справді виглядав як справжній негідник. Один із лицарів герцога почав кричати.

Схоже, це був не капітан, але, можливо, його заступник.

«Хто ви такі!? Ви що, хочете викликати гнів небес і землі!?»

«Хмф»

Арчі презирливо хмикнув у їхній бік.

Потім він упевнено почав кричати.

«Ми – таємна організація!»

Потім він почав хихикати. Лицар не міг вжити жодних заходів, хоч і був розлючений. Герцог уже повертався, а Лицар-охоронець Клопех і капітан перебували біля озера. Він уже відправив гінця, щоб повідомити їх обох.

Як заступник капітана, він зараз мав владні повноваження. Однак він не міг зробити жодного кроку.

Ця людина була настільки сильною, що могла одним ударом зруйнувати велику скульптуру віверни.

До того ж у його ударах не було жодних слідів мани чи аури. Це означало, що це була лише його фізична сила. Він також відчув потужну ауру мани від іншої людини в масці, що стояла позаду цієї.

Звісно, тією людиною була Розалін, але заступник капітана, який не мав змоги цього знати, міг лише залишатися на місці. Тоді він поглянув убік.

Там стояв чоловік із золотистим волоссям, схожим на левову гриву. Інші знали його лише як гостя герцога, проте заступник капітана знав справжню особистість цього чоловіка.

Це був другий син Короля Левів.

Заступник капітана поглянув на сильного чоловіка, намагаючись з'ясувати, що відбувається.

Він почув, як другий син Короля Левів почав говорити з презирством.

«…Це, мабуть, ті самі знамениті божевільні»

"Ці зловмисники – знамениті?"

Вираз обличчя заступника капітана став серйозним.

Другий син Короля Левів не знав про думки заступника капітана, коли почав кричати.

«Ви, виродки, знаєте, кому ви це лайно говорите?!»

Едріх, Лев-самець, гнівно крикнув на Арчі, Розалін і Пасетона. Однак подумки він був розвеселений.

"Не очікував побачити тут тих знаменитих покручів"

Та пошарпана уніформа таємної організації.

Магічний списоносець і приборкувач зазнали поразки від їхніх рук.

Битва між Китами та Русалками. Напад на ельфійське селище в Горах Десяти Пальців. Ці виродки зіпсували обидва ці інциденти. Організація вже повідомила про цих виродків "вищим чинам".

Ці виродки, які додали їм ще більше роботи, коли Рука і так був зайнятий розслідуванням того, що замишляє Імперія, були справжнім болем в голові.

"Вони сильні"

Лев Едріх помітив, що вороги були принаймні такими ж сильними, як і він, а то й сильнішими, саме так, як описав магічний списоносець.

Однак він не міг злякатися й скорчитися.

Він був величним і могутнім спадкоємцем трону Короля Левів.

«Хто ви, бляха, такі?! Розкрийте свої бісові особи!»

Лев, який зіткнувся з цими ворогами, що володіли грізною силою, запитав про їхні справжні особи.

У цю мить Кейл підняв руку. Арчі помітив жест Кейла й відреагував так, як той наказав.

«А ти б сказав, якби опинився на нашому місці? Який же ти дурний коричневий мітлоголовий»

Едріх почав хмуритися. Кейл радісно заговорив.

«Давайте й ми рушимо»

Тіло Кейла повільно почало ставати невидимим. Він обернувся, коли Едріх почав говорити.

«Як ти смієш дивитися на мою прекрасну золоту гриву й називати її таким сміттям!»

«Що за? Чому ти влаштовуєш такий галас, коли це навіть не твій дім?»

«Ти, ти-!»

Едріх не зміг нічого відповісти на репліку Арчі, а заступник капітана здригнувся і спробував заспокоїтися.

Кейл похвалив Арчі за вміння сперечатися, коли той почав розмовляти з Чхве Ханом.

«Бачиш, як це робить Арчі? Ось так і треба грати»

«…Я не дуже хочу цьому вчитися»

«Це правда. Нам потрібен лише один такий»

"Невже це справді тільки Арчі?"

Чхве Хан подивився на Кейла таким поглядом, але той уже швидко рухався.

Група переконалася, що він став невидимим, перш ніж перейти до наступного етапу плану.

«Досить балачок. Нападайте на мене»

Хоча він і сказав "нападати на нього", Арчі, замість чекати, почав кидатися вперед. Він націлився прямо на Едріха.

Розалін і Пасетон пішли за ним і кинулися до лицарів.

Поки вони це робили, Кейл серйозно звернувся до Чхве Хана та Раона.

«Йдіть за мною впритул. Не відходьте від мене»

Це було тому, що він не бачив ані Левиці, ані решти членів Руки. Йому потрібно було, щоб Чхве Хан і Раон були поруч, щоб кошенята й він сам були в безпеці.

[«Зрозуміло, людино! Я завжди буду поруч з тобою!»]

Було чутно радісний голос Раона, але Кейл проігнорував його, прокрадаючись до маєтку герцога.

Шу-у-у-у-у-ух–

Було чутно шум вітру.

Остання кімната на п'ятому поверсі маєтку герцога.

Гроніка, Левиця, яка перебувала у кімнаті поруч із кабінетом Клопеха, заговорила.

«…Тут відкрите вікно?»

«Перепрошую?»

Лицар запитав здивовано, але потім його вираз став серйозним.

Дзень.

Члени Руки дістали зброю.

Відкритих вікон не було.

Як тільки вони почули про вторгнення, вони заблокували всі входи на п'ятий поверх або поставили перед ними лицаря.

Не мало бути жодної причини, щоб у кімнаті дув якийсь вітер.

Вшу-у-у-у-ух–

Але вітер знову пронісся повз них. Вони міцно стиснули зброю.

І тоді вони побачили це. Це був туман.

Туман повільно наближався до них з кінця коридору разом із вітром.

Це було ніби біла хвиля розливалася по коридору.

«Відійдіть назад»

Гроніка кинулася до туману. У її руці був батіг.

Хлясь.

Золотий батіг, колір якого нагадував її золоте волосся, хлинув у бік туману. Зсередини туману пролунав тихий голос.

«Ня-я-яв»

Це була Кішка.

Вона згадала старого, схожого на дитину, який, скрегочучи зубами, щось бурмотів.

Вона згадала слова приборкувача.

« Я обов'язково вб'ю тих Котів »

Про це повідомив магічний списоносець на нараді Бойових Груп, на якій була присутня Гроніка.

« Там два Коти. Вони вправні у використанні отрути »

«Мяа-а-а-ав»

Вона знову почула нявкання. Вона миттю розсікла туман своїм батогом.

Дзень!

Однак хтось заблокував її удар. Батіг відбив меч, і той збився з курсу.

З туману з'явився чоловік.

Вона бачила чорні зіниці чоловіка в чорному вбранні. Вона також бачила чорну ауру в повітрі.

Гроніка почала говорити до своїх підлеглих.

«Це отрута»

"Рука" також мала деяку інформацію про цих людей.

Вона згадала частину цієї інформації, щойно її батіг було відбито.

«Ти, мабуть, майстер меча»

Чорні зіниці під маскою почали посміхатися. Вона не пропустила цей момент і знову змахнула батогом.

Дзень–!

Вікна в коридорі раптово розлетілися на друзки. Уламки скла вилетіли за вікно.

«Ч-чому скло…?»

«Що за…!»

Люди за дверима занепокоїлися, побачивши, як розлетілися вікна. Вони швидко зрозуміли, що на п'ятому поверсі, мабуть, щось сталося.

Гроніка спостерігала, як отруйний туман поширюється за вікнами, і злегка повернула голову.

«Що ви робите? Боїтеся? Гей, ви, вівернові виродки! Агов, мітлоголовий, ти тікаєш? Ахахахаха! Удачі тобі в втечі!»

Вона чула голос зловмисника зовні.

Коричневий мітлоголовий. Це змусило її розсміятися, перш ніж вона знову кинулася на Чхве Хана.

«Охороняйте двері»

Вона віддала короткий наказ своїм підлеглим, знову хльоснувши батогом у бік Чхве Хана.

Хльост.

Бах!

Це був не звук удару меча об батіг. Почали тремтіти підвіконня. Гроніка, тримаючи в руці короткий кинджал, кинулася на Чхве Хана, який відбив удар батогом.

Її кинджал проник у сферу впливу Чхве Хана. Вони обмінялися поглядами.

У ту мить Гроніка вперше почула голос зловмисника.

«Занадто слабко»

"Що?"

Зіниці Гроніки почали тремтіти.

У ту мить вона почула знайомий голос.

«Гроніка!»

Її двоюрідний брат Едріх з'явився у вході до коридору. Вона побачила й інших лицарів.

Едріх, який, судячи з усього, отримав удар в обличчя і мав жахливий вигляд, терміново вступив у бій.

"Вони всі тут"

Кейл спостерігав за всім цим із входу в коридор, залишаючись невидимим.

[«Людино, коли ми це зробимо?»]

Він чув збуджений голос Раона. Як і слід було очікувати, цей Дракон не забув про своє бажання помститися Руці. Кейл повільно почав збирати Звук Вітру під ногами.

«Вилупки! Хто ви, в біса, такі!? Що це, курва, таке?!»

Едріх, звучачи водночас розлюченим і засмученим, вдарив у бік Чхве Хана. Це змусило Гроніку атакувати в унісон. Зверху й знизу. Вони діяли так злагоджено, ніби заздалегідь спланували цю атаку.

Однак їхнім супротивником був Чхве Хан.

Дух. Дух.

І кулак, і батіг були легко відбиті. Проте ці двоє не зупинилися. Кинджал Гроніки націлився на плече Чхве Хана, а нога Едріха – на його коліно.

Спритні й непомітні атаки було важко розгледіти неозброєним оком. У цей момент пролунав чужий голос.

«Зламай це»

Гроніка здригнулася.

"…Хто–?"

Це сталося ще до того, як вона встигла додумати свою думку.

Шаа-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а–

Це звучало, наче раптова злива. Вона озирнулася навколо.

У коридорі знову ревів туман. Цього разу це був червоний туман, який повільно починав розширюватися.

«Куди ти дивишся?»

Раптовий голос змусив Гроніку змінити напрямок свого кинджала.

Дзень.

Її кинджал зіткнувся з рукою Чхве Хана, вкритою аурою.

«Угх!»

«Едріху!»

Чоловік у масці схопив Едріха за шию.

«Т-ти наважився так вчинити з майбутнім королем……! Відпусти, угх, відпусти!»

Едріх почав вириватися. Гроніка вже збиралася врятувати Едріха, який був інструментом влади в її родині, але раптом зупинилася.

Шаа-а-а-а-а-а-а–

Звук не вщухав.

Він наближався.

Щось наближалося.

Саме в той момент вона це відчула й обернулася.

Так і було. Там була ще одна людина.

Власник незнайомого голосу.

Людина, оточена туманом, кинулася вперед по прямій.

Разом із нею насувався сильний порив вітру.

Туман і отрута просочувалися у вітер. Білий, червоний, синій і чорний. Багато різних видів отруйного туману ревіли разом.

"Зараз вибухне"

Саме про це думала Гроніка.

Тоді вона почула, як чоловік, що тримав Едріха за шию, знову заговорив.

«Я відпущу його»

Едріха кинуло вперед.

«Ухиляйтеся!»

У той самий момент вибухнув вітер.

Ба-а-а-ам–

Великий вихор отруйного туману охопив членів Руки.

Пориви вітру розбили підвіконня й винесли їх із коридору.

На стінах навіть утворилися тріщини.

«Угх!»

Едріх врізався прямо у вихор. Хоча він мав непогану стійкість до отрути, вихор теж був потужним.

Його тіло впало на підлогу.

Бум!

Однак, здавалося, з ним усе гаразд, бо він швидко підвівся.

«Угх!»

«Укх, не- не бачу!»

Лицарі та інші члени Руки кричали, отруївшись, але Леви не звертали на це уваги. Вони одразу ж попрямували до кімнати в кінці коридору.

Клац.

У той момент вони почули звук відчинення дверей.

«Ооо… ооо»

Лицар, який стояв на варті перед дверима, був паралізований отрутою.

«Ах»

Гроніка зітхнула.

Чхве Хан заважав їй та Едріху просуватися вперед.

Вона бачила чоловіка, який відчинив двері, стоячи за спиною Чхве Хана.

Туман розвіявся, і невидимість зникла, коли чоловік повільно з'явився, починаючи з ніг.

Очі чоловіка за маскою посміхалися Левам.

Скри-и-и-ип–

Як тільки двері відчинилися, Кейл невимушено увійшов до кімнати.

Клац.

Двері зачинилися, і меч Чхве Хана заблокував Левів, не даючи їм наздогнати Кейла.

«Спочатку вам доведеться пройти через мене» - весело промовив Чхве Хан, наповнивши свій меч аурою.

Це означало, що відтепер він буде битися по-справжньому.

«Ня-я-я-яв»

«Мяу»

Потім вони знову почули нявкання Котів, коли в коридорі знову з'явився туман.

Занепокоєння Кейла не мало нічого спільного з тим, що відбувалося зовні.

[«…Людино»]

"Це дивно"

Раон теж був стурбований.

У руках Кейла зараз лежала маленька скринька.

Це була та сама скринька, яку Леви намагалися захистити, той самий предмет, який вони намагалися таємно передати до дому Лицарів-Охоронців. Кейл не знав, що робити, побачивши, що було всередині скриньки.

Це була корона.

Але проблема була не в цьому.

[«…Людино, я відчуваю в ній твою силу. Знаєш, ту, завдяки якій ти час від часу здаєшся таким же сильним, як моя передня лапа! Я відчуваю ту саму силу! Людино, вони раніше щось у тебе крали? Це жахливі люди!»]

Це була біла корона.

Кейл почав говорити.

«Раоне, чи не здається тобі ця корона знайомою?»

[«…Гм?»]

Раон на мить замовк, а потім з подивом вигукнув. Він несвідомо зняв маскування й голосно викрикнув.

«Чорне болото!»

Так. Труп дракона в Чорному болоті.

Ця біла корона лежала на черепі того трупа.

У ту мить, коли Кейл доторкнувся до тієї корони, він здобув Ауру Панування – Стародавню Силу, яка чудово підходила для обману.

У той момент у свідомості Кейла заговорив інший голос, який не належав Суперкаменю.

Це був знайомий голос, але такий, якого він давно не чув.

Кейл пригадав собі, що казав той голос.

« Ти знаєш, як найлегше забрати подих у ворога? »

« Відповідь – страх »

« Використовуй це з розумом! »

« Іноді навіть блеф може врятувати тобі життя. Мухахахахаха »

Це був голос колишнього володаря Аури Панування.

Цей голос пролунав уперше за довгий час.

[«Ця корона полюбляє драконячу кров»]

Потім настала тиша.

Суперкамінь теж мовчав.

Кейл поглянув на Раона.

«Що таке, людино?»

У цю мить Кейл заговорив.

«Давай це викинемо»

«Що?»

«Ні. Я не можу дозволити їм і далі тримати це в руках»

Чорний Дракон ніколи не бачив, щоб Кейл хмурився, дивлячись на щось таке дороге, як ця корона з великим самоцвітом.

Кейл продовжував говорити суворим тоном до Раона, який здивовано нахилив голову.

«Може, мені її розбити?»

Це був перший раз, коли він взяв у руки щось, що йому не сподобалося.