Розділ 181 — Я справді взяв це… Але (3)

Ось чому Кейл так хвилювався.

Раон поклав свою коротку лапку на плече Кейла.

«Людино, це коштує тисячі, ні, це коштує більше десяти тисяч яблучних пирогів! Поглянь на цей дорогоцінний камінь!»

Іншою короткою лапкою він вказав на коштовний камінь на короні, але Кейл продовжував хмуритися. Раон здивовано хитав головою з боку в бік, продовжуючи говорити.

«Твоя аура витікає з цієї корони! Я впевнений, що це піде тобі на користь! Ти слабкий, тобі треба стати сильнішим!»

"З якого переляку мені ставати сильнішим?"

Кейл буркнув, продовжуючи хмуритися після слів Раона.

«Мені це не потрібно. Ти ж все одно будеш поруч зі мною?»

"А ще Чхве Хан, Он і Хон. У мене стільки людей, чиєю силою я можу скористатися, то навіщо мені ставати сильнішим і проливати власну кров?"

Не почувши відповіді, Кейл поглянув на Раона.

Тремть.

Чорний Дракон здригнувся під поглядом Кейла, а потім почав кричати.

«Звісно, я буду! Я тобі не пробачу, якщо ти кудись підеш без мене!»

"Він не виправний, хай йому чотири, чи шість років"

Кейл відштовхнув Раона, який стояв надто близько, закрив скриньку й поклав її в сумку. Він навіть не торкнувся корони.

"Це просто багаж"

Кейл вирішив показати цю корону Ерухабену після того, як розбереться зі справами Королівства Каро й повернеться додому.

Але в нього все ж виникло питання.

"Чому в Руки була ця корона?"

Тепер, коли він про це задумався, то згадав, що люди, які забирали мертву ману з Чорного болота, теж були членами Руки.

Кейл чомусь почав дратуватися.

Це сталося тому, що він раптом про щось згадав.

"Невже Рука справді подарувала б маркізу такого особливого звіра, як дракон, просто в рамках угоди?"

Чому ці виродки, які були на боці Імперії та Північного Альянсу, мали б цінувати зв'язки з аристократом з такого маленького королівства, як Королівство Роан?

«Людино, чому ти так хмуришся? Ти схожий на розчавлений яблучний пиріг!»

Кейл ще більше нахмурився, почувши коментар Раона, і продовжив міркувати.

"А що, якби таємна організація планувала забрати дракона, щойно він виросте?"

Рука, безперечно, була б здатна на таке.

Коли він подивився на це з такого боку, то ця корона, і навіть Раон, ймовірно, були частиною підступного задуму. Кейл почав бурмотіти з роздратуванням.

«…Ці виродки, я думав, що я жахлива людина, але хіба вони не ще гірші?»

Раон широко розплющив очі, почувши тихе бурмотіння Кейла.

«Людино! Можливо, ти й шахрай, але твоя основа міцна й добра! Не думай, що ти погана людина!»

"Хаааа"

Кейл стримав зітхання, почувши нісенітниці Раона. Він проігнорував Раона, який продовжував поглядати на нього, і відчинив двері.

Клац.

Раон миттєво став невидимим і здивувався наступним словам Кейла.

«Знищ цю кімнату»

"Знищити?"

Чорний Дракон змахнув крилами.

«Ні. Не роби цього»

Кейл подумав про те, щоб знищити це місце, але потім передумав.

Слуги, що працювали в маєтку герцога, не вчинили нічого поганого. Кейл з гучним гуркотом відчинив двері.

За дверима він побачив хаос.

«Угх!»

Плече Лева Едріха вивихнулося після удару піхвою меча.

Гроніка скористалася цією миттю, щоб хльоснути батогом у бік Чхве Хана, але зношений батіг легко розрубали навпіл.

Плюх.

За звуком падіння батога пролунав крик.

«Ух!»

«Я… я нічого не бачу!»

Один з лицарів впав на підлогу, втративши орієнтацію. Він спробував доторкнутися до підлоги рукою.

«Ух!»

«Ахк!»

Лицар швидко відсмикнув руку від свого товариша, який тремтів на підлозі від паралічу. У цю мить він почув нявкання, схоже на сміх.

«Мя-я-я-я-яу»

«Оо, ооо-»

Лицар швидко прикрив рот. Він не хотів вдихнути отруту.

Коридор на п'ятому поверсі був оповитий туманом, через що вони нічого не бачили.

Однак туман проклав шлях для Кейла. Чхве Хан м'яко приземлився поруч із Кейлом, коли той йшов.

«Ти повернувся?»

За цим пролунав крик Лева, Едріха.

«Поверніть те, що вкрали! Це не для таких безкласових виродків, як ви!»

Туман не становив великої проблеми для істот рівня Едріха чи Гроніки. Вони пробиралися крізь туман і кинулися до Кейла та Чхве Хана.

Едріх був укритий ранами, а з лівого плеча Гроніки текла кров. Кейл поглянув на Чхве Хана.

«Це була легка розминка»

Чхве Хан посміхався, не маючи на собі жодної подряпини.

"Який божевільний виродок. У нього точно риси головного героя"

Кейл зітхнув, дивлячись на Едріха, який біг до них.

Вони обмінялися поглядами, і Едріх мимоволі почав кричати.

«Ви, божевільні виродки! Ви що, не знаєте, хто ми такі? Поверніть якщо ще жити хочете!»

Ці виродки продовжували руйнувати плани його організації.

Едріх думав, що вони ніколи не наважилися б на таке, якби знали про організацію.

Проте в цю мить–

Едріх побачив, як очі чоловіка в масці прийняли форму півмісяців.

«Схоже, це ти сам хочеш померти»

Голос був спокійним. Однак саме цей спокійний голос змусив Едріх завмерти. Гроніка теж здригнулася й зупинилася.

Їхні тваринні інстинкти підказували їм щось.

"Небезпека. Ти можеш загинути"

Вона зупинилася й подивилася на єдину людину, яка спокійно стояла, не маючи на собі ані краплі крові.

Чхве Хан також звернув погляд на цю людину.

Кейл Хенітус.

Він час від часу відчував від цього чоловіка сильну харизму.

Однак до цього моменту він ніколи не відчував такої потужної аури, що виходила від Кейла.

"Як слабка людина могла це зробити?"

Як така аура могла виходити від того, хто ніколи не боровся за своє життя і навіть ніколи не брав до рук зброю, щоб битися?

Чхве Хан залишив своє запитання при собі, дивлячись на Кейла.

У голові Кейла зараз панував справжній галас.

[«Людино! Чому… чому ти виглядаєш таким сильним? Ти здаєшся таким же сильним, як моя передня лапа, ні, як одне з моїх крил!»]

Кейл проігнорував голос Раона й без жодних обмежень застосував Ауру Панування. Він поглянув на двох Левів, які дивилися на нього, і почав говорити.

«Ви не знаєте, хто ми такі, чи не так?»

Леви здригнулися.

Едріх згадав, що щойно сказав.

« Ви, божевільні виродки! Ви що, не знаєте, хто ми такі? Поверніть якщо ще жити хочете! »

Він ковтнув слину.

До чоловіка в масці, що стояв перед ним, було важко наблизитися, так само як і до тієї шанованої особи. На відміну від спокійного чоловіка, Едріх відчув, як кінчики його пальців почали тремтіти.

Невимушений голос і погляд чоловіка, який, здавалося, дивився на нього зверху вниз, хоча вони стояли на одному рівні, справили на Едріха глибоке враження.

«Як ти думаєш, хто дозволив тобі досі залишатися живим?»

Кейл поглянув на Левів, які не могли відповісти, і продовжив:

«Ти не усвідомлюєш небезпеку того, про що не знаєш»

Того, чого ти не знаєш.

Це була правда. Едріх нічого не знав про людей, що стояли перед ним. Він нарешті зрозумів, що відбувається.

Вони були сильніші за нього. Серед них були Коти, не менш сильні за Плем'я Туманних Котів, яке, як він знав, було найсильнішим серед Котів.

А найголовніше – перед ним стояв цей таємничий чоловік, який дивився на нього зверху вниз.

"Чому я досі живий?"

Едріх повільно збагнув відповідь на це запитання. Вираз обличчя другого принца Левів, який раніше не знав, що таке страх, повільно, але стрімко змінився.

Чоловік у масці почав говорити, коли їхні погляди знову зустрілися.

«Ти виглядаєш наляканим»

Чоловік у масці сміявся.

Потім він розслаблено обернувся, але Едріх не зміг змусити себе кинутися на чоловіка в масці.

Його спина здавалася великою, наче та Говерла.

Чхве Хан тихо спостерігав за Кейлом, який прямував до кінця коридору. Проходячи повз, Кейл прошепотів йому наказ.

«Щодо мітлоголового – відріж йому те солом'яне волосся. Гадаю, коротке волосся йому пасуватиме»

«… Перепрошую?» – здивовано запитав Чхве Хан, перш ніж зустрітися поглядом з очима Кейла, які, здавалося, були сповнені гніву та роздратування.

«…Розумію. Я підійду, щойно закінчу»

Чхве Хан попрощався з Кейлом, який віддалявся, використовуючи магію польоту Раона, після чого кинувся до Левів. Кейл поглянув у очі переляканого Едріха, а потім злетів у повітря над резиденцією.

«Ааааа! Ах, моє дорогоцінне волосся! Моє золоте волосся!»

Едріх, чиє волосся виглядало жахливо після того, як його підстриг Чхве Хан, який не мав ані краплі почуття стилю, кричав від страху й паніки. Кейл чув крики Едріха, що долинали з-за спини.

«Людино, ти нарешті посміхаєшся!»

Кейл проігнорував коментар Раона й почав плескати в долоні.

Плеск. Плеск. Плеск.

Звук його оплесків заглушив інший шум.

Ба-а-а-ам!

Висока стіна була зруйнована ударом Арчі, мечем Пасетона та магією Розалін.

«Які чудові союзники»

Кейл аплодував, спостерігаючи, як висока стіна маєтку Секка, що стояла майже 1 000 років, повільно руйнується.

Потім він заговорив, скориставшись магією Раона.

«Відступаємо»

Усі здригнулися від голосу, який було чутно як у маєтку герцога, так і в сусідньому аристократичному районі. Арчі помітив, що в цю мить повертається герцог Рок Секка, і в останній раз презирливо хмикнув.

«Цій стіні тисяча років? Не дивно, що вона так легко руйнується! Аха-ха-ха-ха-ха-ха!»

Потім він відступив.

Решта групи в той самий момент також відступила.

Група швидко зникла з маєтку Секка, скориставшись заздалегідь визначеними шляхами відходу.

За мить після цього лицар-охоронець Клопех, який не поспішав повертатися через свою віру в Руку та лицарів маєтку, не міг не нахмуритися.

* * *

«Стільки всього сталося за один день»

«Правда? Хто б міг подумати, що злодії нападуть на маєток герцога?»

Жителі Королівства Паерун могли лише поглядати на стовп вогню, обговорюючи події в маєтку герцога. Той, з ким він розмовляв, швидко додав те, що знав.

«Я чув, що це були не просто звичайні злодії»

«Справді?»

«Мій кузен працює в одній з дворянських резиденцій неподалік. Він розповів, що стіни маєтку герцога та сама вілла були повністю зруйновані. Як ти думаєш, звичайні злодії змогли б таке зробити?»

«Лихо яке, схоже, це серйозна справа»

«Справді! Вони ще й знищили скульптури віверн маєтку Секка!»

«Вони знищили скульптури? Як? Йой, родина Лицарів-охоронців цього разу влипла в халепу»

Інший мешканець, який тихо слухав їхню розмову, буркнув і додав:

«Це справді найголовніша проблема зараз?»

Почувши це запитання, двоє замовкли.

Погляди всіх трьох спрямувалися на Озеро Сліз Бога.

Вони бачили високий стовп вогню.

Вогонь, який, за словами герцога, мав швидко згаснути, все ще яскраво палав. Стовп був настільки великим, що навіть на відстані від нього відчувалося тепло.

Насправді було так тепло, що вони відчули, як їхні долоні почали пітніти.

Один із них заговорив.

«… Все буде добре?»

Він питав, чи столиця в безпеці.

Вогонь не поширювався далі озера.

Однак він все одно хвилювався.

На цій холодній землі вогонь не згасав.

Вони ніколи раніше не бачили такого стовпа вогню. Цей невідомий вогонь викликав у них неприємне відчуття.

Те саме відчував і Лицар-охоронець Клопех.

«Капітане-нім!»

Один із його підлеглих підбіг до Клопеха, який стояв тут, спостерігаючи за стовпом вогню, навіть не приділяючи уваги відновленню маєтку. Це був той підлеглий, якому він наказав обшукати східний ліс.

«Що ві… що в тебе в руці?»

Клопех, який спочатку збирався запитати: "Що відбувається?", застиг і подивився на предмет у руці підлеглого. Підлеглий почав говорити з ніяковим виразом обличчя.

«Ми знайшли це в центрі східного лісу. Схоже, це належить людині, яку ви шукали»

Клопех взяв одяг від підлеглого.

Це була біла священницька сутана.

На ній не було герба, але вона все одно виглядала розкішно й водночас просто. Таку можна було придбати де завгодно.

Однак для Клопеха вона мала інше значення.

І він, і його підлеглий бачили цю мантію кілька днів тому.

Біловолосий священник.

Це, безсумнівно, був той одяг, який носив священник, з яким Клопех зустрівся кілька днів тому. Лицар-охоронець Клопех поглянув на свого підлеглого.

«Цього не було, коли ти обшукував ліс кілька днів тому, правда?»

Вони не бачили цієї сутани в лісі, коли кілька днів тому вперше обшукували східну частину лісу.

Клопех поглянув на вогняний стовп і розгорнув сутану.

Плюх.

З сутани випав маленький папірець.

Клопех подивився на папірець, що впав.

< Бог не забув. >

Він почув голос свого підлеглого.

«А, тільки я прочитав записку. Це було дивно, тому я відразу ж приніс її сюди»

Клопех повільно підняв папірець.

На ньому було написано ще щось.

< Озеро зрештою перетвориться на річку. >

Клопех заговорив.

«Як дивно. Ти єдиний, хто це прочитав?»

«Так, пане. Я згадав, що ви казали нам бути обережними, тому лише я прочитав записку. Хіба це не дуже дивно?»

«Так. Хай там як, добре попрацював. Повідом мене, якщо з'явиться щось ще»

«Так, пане!»

Підлеглий вклонився, а потім поспішив назад до лісу. Клопех дивився, як той відходить, а потім кинув папірець у вогонь.

Тріск–

Папірець зник у вогні.

Клопех почав тихо шепотіти, достатньо голосно, щоб почув лише його довірений підлеглий, що стояв поруч.

«Вбий його»

«…Так, пане»

Довірений підлеглий зрозумів, що це останній день життя того підлеглого, коли він вклонився Клопеху.

Він не знав, чому Клопех наказав йому вбити того чоловіка, але його обов'язок полягав у тому, щоб виконувати накази.

Клопех не звернув уваги на вираз обличчя свого довіреного підлеглого, дивлячись на стовп вогню.

Ту-дух. Ту-дух. Ту-дух.

Його серце билося швидко.

« Озеро зрештою перетвориться на річку »

"…Звідки він знав таємницю моєї родини?"

Чи справді цей чоловік був посланцем бога?

Клопех вірив, що саме він – той, хто отримує волю бога. Лише спадкоємець роду Секка дізнавався правду про Королівство Паерун.

Він згадав інший папірець, який знайшов, переслідуючи сивочолого священника.

< Лише нова легенда може бути створена, щоб продовжити славу. >

Клопех вірив, що саме він є головним героєм цієї легенди.

Він поглянув на стовп вогню, що, здавалося, сягав неба. Громадяни шепотілися між собою, що це гнів бога, проте керівники підозрювали в цьому алхімію Імперії й розслідували цю справу.

« Бог не забув »

Клопех згадав інформацію з записки, яку щойно спалив, і спробував заспокоїтися.

Ось так він зрозумів це речення.

"Бог не забув про свій гнів"

Клопех подивився на вогняний стовп, а потім заплющив очі.

Він не міг заспокоїтися.

* * *

Кейл розплющив очі.

Зараз він знову перебував у Королівстві Роан. Щоб дістатися до місця зустрічі, йому довелося скористатися кількома магічними колами телепортації, а потім сісти в карету.

Клац.

Хтось відчинив двері карети ззовні.

«Молодий пане, ви так схудли»

Рон привітав Кейла.

«Молодий пане, скільки ж часу минуло!»

І вбивця Фрезія, яка виліпила скульптуру диявольських сторожових псів, також привітала Кейла.

Кейл поставив Рону запитання.

«Усе готово?»

Розалін і Чхве Хан уже повернулися до резиденції.

Раон, як і очікувалося, все ще був із ним.

«Мяааау»

«Няв»

Он і Хон також були тут.

Ці троє, а також Рон, гільдія розвідників на чолі з Фрезією, а також віце-капітан Гілсман, який на цей час уже мав прибути на територію Антоніо Ґ'єрре – ось і була група для наступної операції.

Кейл прибув, щоб задушити Антоніо, майбутнього герцога роду Ґ'єрре та провідну силу Південно-Західного регіону.

Відповідь Рона виявилася іншою, ніж очікував Кейл.

«Мм, виникла невеличка проблема»

«Проблема?»

Кейл намагався використати той факт, що один із васалів роду Ґ'єрре замовив викрадення, щоб розправитися з Антоніо.

Але виникла проблема?

Побачивши, як обличчя Кейла застигло, Рон лагідно відповів:

«Схоже, той васал зараз займається торгівлею людьми. Мені було нудно, тож я вирішив прогулятися»

"Ах"

Кейл зрозумів, у чому полягала проблема.

Вони хотіли використати минулий інцидент на свою користь, але той васал зараз робив щось божевільне.

Кейл нахмурився й поставив запитання Фрезії, скульпторці, яка створила скульптуру диявольського сторожового пса.

«Але всі приготування завершені, так?»

Замість Фрезії відповів Рон.

«Так, пане. Все готово до того, щоб їх випатрати»

Цього разу Кейл не вважав відповідь жорстокого вбивці жорстокою.

«Я впевнений, ти підготував те, на що вони заслуговують»

Досвід, здавалося, справді не зник, оскільки Рон, зважаючи на ситуацію, підготувався належним чином.

[MeO: В оригіналі була гора Тай… але Говерла краще =P]