Розділ 184 — Молодий пане-нім, ви справді… (3)

Антоніо Ґ'єрре озирнувся.

Він бачив, як з далеку швидко наближалися солдати території. На іншому боці мосту, у торгівельному районі, також стояли мешканці.

А найголовніше – мешканці нетрів, які ховалися у своїх будинках, але насторожено прислухалися.

«Молодий пане!»

До Антоніо підійшли Капітан Варти та адміністратор. Кейл вручив Антоніо аркуш паперу. На ньому було позначено загалом 10 будинків.

«Це будинки, де торговці людьми утримують людей у полоні»

«…Дуже дякую, молодий пане Кейле»

Антоніо переконався в цьому, побачивши, як Кейл чітко дивиться на нього.

Ця людина аж ніяк не була п'яною. Він явно реалізував цей план, маючи ясний розум.

Кейл вручив йому ще один документ.

«…Цей герб…»

Антоніо побачив герб у верхній частині документа.

Це був герб барона Кріші, одного з васалів роду Ґ'єрре. Вираз обличчя Антоніо став серйозним. Тоді він помітив людину, яку притягнув до нього заступник капітана Гілсман.

«Це дворецький роду Кріші»

«…Молодий пане Кейле–»

Антоніо звернувся до Кейла майже стогоном. У його голові промайнула жахлива думка. Існувала велика ймовірність, що ця думка стане реальністю.

«Молодий пане Антоніо»

Кейл підійшов до Антоніо. Він подивився на Антоніо, який дивився на нього з напруженим виразом обличчя, і почав говорити.

«Я не вмію марно тягнути розмови»

Антоніо відчув, ніби в роті пересохло. Той ніби невинний аристократ, той дурнуватий на вигляд аристократ, який казав, що піде випити – цієї людини вже не було перед ним.

Ця людина перед ним – це Кейл Хенітус, відомий як близька довірена особа кронпринца.

«Я навмисно не робив цього таємно»

Кейл дав чітко зрозуміти Антоніо та роду Ґ'єрре.

Він навмисно зробив це відкрито. У цьому також крився прихований сенс.

Якби Кейл заздалегідь повідомив про це Ґ'єрре, вони б таємно про все подбали.

Для роду Ґ'єрре це було б кращим варіантом.

Вони змогли б приховати той факт, що такі звірства сталися в самому центрі території Ґ'єрре, де розташований замок Ґ'єрре.

Однак тепер вирішити цю проблему тихо було неможливо.

"Чому?"

Антоніо поставив під сумнів дії Кейла. Якби Кейл використав як важіль той факт, що він збереже цей інцидент у таємниці, Антоніо не мав би іншого вибору, як погодитися на будь-які умови Кейла.

Антоніо побачив, як Кейл почав відкривати рота, ніби збираючись відповісти на це запитання.

Кейл навмисно зробив це привселюдно.

На це була своя причина.

«Мені потрібен південно-західний регіон»

Кронпринц.

Антоніо раптом згадав про цю людину. Однак Кейл більше нічого не пояснив.

«Я впевнений, що ви зараз зайняті, тож поговоримо пізніше»

Кейл пройшов повз Антоніо й неквапливо повернувся до замку.

Антоніо подивився вслід Кейлу, що віддалявся, а потім зітхнув і розвернувся.

«Деякі лицарі негайно вирушать зі мною до маєтку Кріші!»

Антоніо мусив спочатку розібратися з цією раптовою бурею.

Кейл запитав Рона, який непомітно з'явився поруч із ним.

«Вони ж не йдуть за мною, правда?»

«Так, молодий пане. Схоже, молодий пан Антоніо насамперед зосереджений на вирішенні цього інциденту»

Він авторитарний і приділяє велику увагу кваліфікації людини, але принаймні його основи міцні.

Кейл склав висновок про характер Антоніо, а потім повільно повернувся до замку, щоб люди його побачили.

"Я мушу це зробити, щоб про це говорило більше людей"

Кейл сподівався, що завдяки цьому інциденту вплив південно-західного регіону дещо зменшиться.

Навесні на півночі пануватиме хаос, тож чи не мав би принаймні південь залишатися спокійним?

На південному сході буде метушня, адже вони межують із Королівством Віппер, яким править Тунка. Вони, мабуть, нервують, бо хвилюються, чи не зробить Тунка знову щось божевільне і коли саме.

"…Те, що Тунка останнім часом мовчить, теж дивно"

Тунка замовк після війни з Імперією.

Кейл вирішив поки що не перейматися цим.

«Я голодний»

Не переймався він тому, що зголоднів.

Він зголоднів після того, як використав Життєздатність Серця. Кейл почав йти трохи швидше.

«Молодий пане, будь ласка, обов'язково добре повечеряйте сьогодні ввечері»

«Так, обов'язково. Шкода, що Бікроса тут немає»

Кейл, який відповів Рону першим-ліпшим, що спало йому на думку, поглянув на Рона, почувши його наступні слова.

«Молодий пане, я дуже пишаюся вами»

Вираз обличчя Кейла став дивним.

Це різко контрастувало з тим Роном, на обличчі якого завжди була доброзичлива посмішка.

Кейл не забув, як Рон раніше виглядав щасливим, стискаючи дворецького за шию. Він здавався найенергійнішим за весь час, що Кейл його бачив. Хтось міг би навіть подумати, що він знову помолодшав.

"Який страшний старигань"

Кейл повільно відступив від Рона на півкроку й побіг назад до замку. Рон дивився, як Кейл віддаляється від нього, а потім пробурмотів собі під ніс.

«Він ніколи не змінюється»

Молодий пан, який тепер був дорослим цуценям… ні, молодий пан, який перетворився на тигра, все ще не вмів контролювати свої мімічні вирази.

«Ня-я-я-яв»

«Мя-яу»

Рон підібрав двох кошенят, які крадькома підкралися до нього, і пішов слідом за Кейлом.

* * *

Антоніо Ґ'єрре дивився у вікно, йдучи коридором посеред ночі.

Замок Ґ'єрре. Усередині замку багато людей ходили зі смолоскипами. Він спостерігав за цими людьми, які рухалися поспішно, і думав про свою бабусю, герцогиню Сонату.

« Кейл Хенітус. З'ясуй, чого хоче він і кронпринц, що стоїть за ним »

Він уперше за довгий час побачив гнів на обличчі своєї бабусі.

Цей гнів був спрямований на неї саму.

Рід Кріші.

Документи, які приніс лицар Кейла, а також інформація, отримана під час штурму маєтку барона, доставили герцогині неабиякий головний біль.

"Божевільний виродок"

Шляхтич був причетний до работоргівлі.

Хоча вона ще не мала детальної інформації, одного цього було достатньо, щоб зганьбити рід Ґ'єрре. До того ж, громадяни стали свідками всього, що відбувалося.

Неминуче слідувало покарання з боку корони, втрата довіри громадян та осуд з боку інших дворян.

Усе це також завдавало головного болю Антоніо.

Однак йому все одно потрібно було зустрітися з Кейлом Хенітусом сьогодні ввечері. Це була та гора, на яку йому зараз треба було піднятися.

Звісно, справжньою горою, на яку йому треба було піднятися, був наслідний принц, оскільки Кейл Хенітус працював на нього.

Принц Альберу – це той принц, який мав стати наступним королем. Він нізащо не залишив би цю справу без уваги.

"А Кейл Хенітус теж дворянин. Він спробує використати це, щоб шантажувати нас заради власної вигоди"

Антоніо бачив багато жадібних людей, які ховалися за титулом дворянина. Усі, з ким він стикався, були як один.

Саме тому він завжди намагався з усіх сил бути справжнім дворянином. Він не хотів давати нікому приводу знайти щось, що можна було б використати проти нього. Це також було причиною, чому він оцінював людей за власними критеріями. Так було легше мати з ними справу.

«Мм»

Антоніо промурмотів біля входу до приймальні для гостей. Це змусило лицаря Кейла Хенітуса вклонитися, вітаючи його.

Антоніо вказав на двері, і Гілсман обережно постукав у них.

«Молодий пане, прибув молодий пан Антоніо»

«Будь ласка, скажіть йому, щоб заходив»

Антоніо зупинив лицаря й, почувши голос Кейла, сам повернув ручку.

«Я сам зайду»

Антоніо відчинив двері.

Вперше він відчув нервозність, заходячи до власної приймальні для гостей.

"То таке відчуття, коли хтось інший знає твою слабкість?"

"Цікаво, чого він від мене вимагатиме"

Чого ж саме вимагатиме від нього Кейл Хенітус?

Саме це й цікавило Антоніо.

Але він вважав, що найбільше, чого може хотіти Кейл – це влада для підтримки кронпринца. Саме тому він не виглядав знервованим, коли входив у кімнату.

Скри-и-ип–

Як тільки він відчинив двері, він помітив, що Кейл Хенітус дивиться у вікно.

Антоніо, спадкоємець роду Ґ'єрре, відчув, ніби вже давно не бачив чиєїсь спини. Його розум заполонили розчарування й роздратування.

«Молодий пане Антоніо»

Кейл покликав його й у ту мить повільно обернувся.

Потім він запитав невимушеним тоном.

«З людьми все гаразд?»

Антоніо, який саме заходив, раптом зупинився. Він подивився на Кейла, який, побачивши, що Антоніо, здається, не зрозумів його запитання, повторив його ще раз.

«З тими, кого викрали, усе гаразд?»

«…Не думав, що ви таке запитаєте»

«Перепрошую?»

Кейл подивився на Антоніо, який збентежено бурмотів собі під ніс. Це змусило Антоніо зітхнути, перш ніж зачинити двері.

«Нам вдалося врятувати їх усіх»

«Це велике полегшення»

Антоніо побачив, як Кейл посміхнувся, а потім, почувши його слова, знову набув стоїчного виразу обличчя. Це змусило Антоніо відчути дивне почуття.

Чи було запитання про громадян ще одним стратегічним ходом, щоб змусити рід Ґ'єрре схилити коліна?

Або Кейл справді турбувався?

"Мабуть, я дізнаюся це під час нашої розмови"

Усе проясниться залежно від того, про що його запитає Кейл Хенітус.

Антоніо зараз мав багато справ, але він не втратив спокою. Він сів на диван і вказав Кейлу на місце навпроти.

Однак Кейл не сів.

«Я впевнений, що ви зайняті справами на території, тож буду коротко»

Кейл не хотів безпідставно затягувати цю розмову.

«Я вже казав, що не вмію затягувати, тож перейду відразу до суті»

«Мені цікаво почути, що ви хочете сказати»

"Чого він вимагатиме?"

Антоніо, спершись на диван, виглядав розслабленим, але його спина була напруженою, коли він дивився на Кейла.

Кейл дістав документ із нагрудної кишені й поклав його на стіл.

Хуп!

Це була товста стоса паперу.

"Це його умови?"

Кейл почав говорити саме в той момент, коли в Антоніо промайнула ця думка в голові.

«Це документ, у якому детально описано, як родина Кріші в минулому найняла гільдію найманих вбивць для викрадення дитини»

Обличчя Антоніо застигло.

Справа була не в работоргівлі.

Було щось більше.

У Кейла Хенітуса в рукаві було дві карти, і Антоніо щойно дізнався про другу.

Він бачив, як Кейл посміхається йому.

«Я не розповідав про це раніше перед громадянами. Про це знаю лише я»

Антоніо протер очі долонями. Цей один день приніс йому чимало втоми.

«…Я теж не вмію ходити навколо. Та й часу на це в мене немає»

Він попросив Кейла перейти до суті.

«Чого ви хочете?»

Гуп!

Однак замість відповіді на стіл кинули ще одну стопку паперів. Антоніо подивився на стопку.

«Це інформація про торгівельну гільдію, якій дім Кріші продавав рабів»

"Мммм"

Антоніо стримав стогін.

Він думав, що Кейл славиться своїми справедливими вчинками, але той виявився ще більш скрупульозним, ніж він очікував. Кейл мав інформацію, якої не було у маєтку герцога, адже інцидент стався лише сьогодні. Антоніо не залишалося нічого іншого, як підкорятися Кейлу.

Антоніо ледь не знепритомнів, почувши наступні слова Кейла.

«Це торгівельна гільдія з Імперії»

Антоніо заплющив очі.

"…Цей клятий божевільний виродок!"

Він не міг стриматися й вилаяв барона Кріші.

Той не лише зводив своїх співгромадян у рабство, а й продавав їх торгівельній гільдії з Імперії. Навіть переїхати з одного регіону королівства в інший було важко, а він вивіз їх контрабандою до чужої країни.

Якщо про це стане відомо, це погано відіб'ється на родині Ґ'єрре.

Антоніо відчував вдячність за те, що Кейл першим повідомив їм цю інформацію. Однак водночас він відчував, ніби йому затискає груди.

Його слабкість була досконало розгадана.

« Антоніо, ці так звані дворяни готові вбивати одне одного заради власної жадібності. Ось чому тобі теж потрібно вміти володіти мечем »

Він згадав слова своєї бабусі.

Зараз до його шиї притискався меч.

Він опинився в скрутному становищі.

«Молодий пане Антоніо»

Антоніо розплющив очі.

Він озирнувся на Кейла Хенітуса.

«Будь ласка, охороняйте ворота південно-західного регіону»

"Що?"

З вуст Кейла лунали несподівані слова. Він не міг уникнути погляду Кейла.

«Будь ласка, подбайте про те, щоб торгівельна гільдія з Імперії не наважилася прийти до нашого Королівства Роан, аби знову вчинити такі жахливі вчинки»

Це було все, чого Кейл хотів від роду Ґ'єрре.

«Не впускайте жодного з тих клятих щурів»

Кейл хотів, щоб Антоніо подбав про те, щоб Імперія не змогла завдати удару по Королівству Роан, поки на півночі триває війна.

«Як вартовий, будь ласка, доможіться, щоб рід Ґ'єрре забезпечив безпеку південно-західних воріт»

Антоніо відчував, як його руки починають німіти, коли він дивився у твердий погляд Кейла.

«Ось чого я від вас хочу»

Прохання Кейла полягало в тому, щоб рід Ґ'єрре належним чином виконувала свої обов'язки.

Антоніо не міг стримати ковтка.

Усе, про що його просив Кейл – це належним чином виконувати свої обов'язки як дворянин.

Однак Антоніо відчував, ніби ці слова були надзвичайно важкими.

Він ніколи раніше не бачив, щоб дворянин щиро бажав чогось настільки очевидного.

Алкоголь. Покидьок. Жадібність.

У його голові одночасно промайнуло безліч слів. Він усвідомив, що мав хибне уявлення про Кейла.

Ця людина була іншою. Він не прагнув влади й не мав жодної жадібності.

Він не був фальшивим аристократом, що просто прикидався таким.

«…Молодий пане Кейле…»

«І ще…»

Однак Кейл ще не закінчив.

«Коли королівство про це попросить…»

Було ще щось, чого хотів наслідний принц.

«…Будь ласка, відчиніть ворота»

Імперія не потерпить союзу чотирьох королівств та одного племені звірів.

«Ось чого ми хочемо»

Після цього Кейл замовк.

Аристократ.

Антоніо поглянув на Кейла й подумав, що це – "справжній аристократ" Антоніо, який також прагнув стати справжнім аристократом, стиснув кулаки.