Розділ 192 — Знищімо це! (1)

Альберу Кросман.

Чоловік на тому кінці лінії, судячи з усього, почувався не дуже добре.

Чоловік, який колись виглядав велично й бездоганно, зараз відкинувся на спинку крісла з розпатланим волоссям.

«Мені болить серце, коли я бачу вас таким, Ваша Високосте»

[Брехня]

Кронпринц уже збирався сказати ще щось, але, побачивши, що Кейл теж виглядає не надто добре, вирішив промовчати.

Натомість Альберу перейшов до справи.

[Ми бачили, як лицарі Королівства Паерун в'їжджали до Норланду]

Паерун, Норланд і Аскосан.

Це були назви трьох королівств Північного Альянсу.

З цих трьох Норланд був королівством, розташованим на північ від Лісу Темряви. Якби Лісу Темряви не існувало, вони межували б із Королівством Роан.

[Інформатор знищив пристрій для відеозв'язку після передачі цієї інформації]

Інформатор, відправлений до Норланду, був одним із темних ельфів кронпринца.

[Той факт, що його Елементаль ще не повернувся, мабуть, означає, що він досі живий]

«Він повернеться живим»

Альберу посміхнувся у відповідь на слова Кейла, а потім повернувся до поточної теми.

[Зараз я співпрацюю з Королівством Брек, щоб з'ясувати, чи не перейшли деякі з лицарів Паеруна також до Аскосана]

Аскосан був найближчим до Королівства Брек королівством, між якими пролягала Ущелина Смерті.

«Схоже, що лицарі Паеруна, ймовірно, також вирушили до Аскосана»

[Справді]

З повідомлення інформатора випливало, що там було кілька десятків лицарів.

Королівство Паерун було північним королівством лицарів. Однак навіть королівство з великою кількістю лицарів зазвичай не відправляло б кілька десятків лицарів до іншого королівства.

[Щось тут не так]

Саме тому Альберу це здалося дивним.

[Ще зарано перетинати океан. Що вони собі думають?]

Була причина, через яку Королівство Роан і Королівство Брек готувалися до нападу навесні. Хоча Аскосан і Норланд розташовувалися на крайній півночі, вони все ж були далі на північ, ніж Королівство Роан на північному сході.

Їхні береги, ймовірно, ще були замерзлими.

Особливо це стосувалося того, що зараз був початок лютого – один із найхолодніших періодів року.

"Якщо рухаються лицарі, то незабаром рушать і солдати"

Королівство Роан могло б подумати, що вони просто проводять навчання, якби не знало про мету Північного Альянсу.

[Занадто рано переправлятися через океан. Лід на частині акваторії розтане до середини лютого, але це марна трата часу. Щоб розчистити шлях, доведеться задіяти чимало робочої сили]

Тож навіщо рухатися саме зараз?

Чи Північний Альянс хоче розпочати цю війну так швидко?

Альберу прикусив губи.

Рішення Північного Альянсу було несподіваним. Відправлення десятків лицарів до обох королівств було легко помітити іншим королівствам.

Те, що вони все ж вирішили зробити це так відкрито, означало, що вони були впевнені в чомусь.

Потім він згадав про північно-східне узбережжя Королівства Роан. Про будівництво військово-морської бази. Ця інформація вже поширилася по всьому континенту. Вони тримали це в таємниці якомога довше, однак таке важко приховувати нескінченно.

Проте більшість людей вважала, що будівництво військово-морської бази перебуває на початковій стадії.

Вони помилялися.

Вони вже побудували десятки кораблів і готувалися до війни, доручивши магам приховувати їх за допомогою магії.

"Усе це – теж завдяки цьому покидьку"

Альберу поглянув на Кейла.

Підлеглий Кейла, напівкровний Щур-Дворф. Хоча зараз він уже повернувся на територію Хенітус, він деякий час залишався на берегах Убарр, щоб ознайомитися з їхніми кресленнями.

Завдяки цьому вони змогли розпочати будівництво кораблів раніше, ніж очікували.

Але їхні плани, розраховані на весну, довелося змінити.

Їхнього інформатора також викрили.

"Що я пропустив?"

Одне.

Він усвідомив, що пропустив якийсь невідомий фактор.

Не знаючи цього вирішального фактора, він не міг розібратися у своїх думках.

Альберу послабив туго зав'язану краватку на шиї.

[Кейле, ти можеш це з'ясувати?] – запитав Альберу роздратованим голосом.

Кейл був єдиним, кому він міг показати це роздратування, і він зв'язався з Кейлом, сподіваючись, що його звична спокійна манера поведінки допоможе йому заспокоїтися.

Однак він лише гірко розсміявся.

[Ні, звідки тобі знати?]

«Віверни»

Альберу перестав сміятися.

Кейл бачив, як Альберу майже впивався в нього пронизливим поглядом крізь екран.

«Бригада Вівернових Лицарів відроджена»

Очі Альберу широко розширилися.

Легенда про Лицаря-Охоронця Королівства Паерун та Бригаду Вівернових Лицарів, якою він командував.

Альберу відчув, як його розум прояснився.

[Це небо]

Вони не використають кораблі.

Ні, кораблі будуть. Однак спочатку вони прибудуть з неба, а вже потім – на кораблях.

Але що ми можемо вдіяти з небом?

Стурбований погляд Альберу спрямувався на Кейла.

[…Коли ти про це дізнався?]

«Ви знаєте про пожежу на озері в Королівстві Паерун?»

[Це був ти?]

«Так, пане. Саме тоді я й дізнався. Я забув про це повідомити»

[Сучий си– хааааа]

Кейл недбало знизав плечима.

Цей жест змусив Альберу, який досі зітхав, щось усвідомити. Кейл здавався надто спокійним.

[…Наш розумний молодий пан Кейл. Якщо вони прийдуть з неба, то пролетять над Лісом Темряви. Чи все буде гаразд із територією Хенітус?]

Альберу помітив, як здригнулися куточки губ Кейла.

Кейл довго чекав на це.

Спочатку він був збентежений, бо все відбувалося інакше, ніж він читав у романі, однак це вже був зовсім інший світ порівняно з романом. Саме тому він готувався й готувався знову до майбутніх днів.

Не було жодних підстав чекати далі.

«Ваша Високосте»

[Так]

«Будь ласка, підготуйте наказ, щоб передати мені командування військом Північно-Східного регіону»

[Ха]

Альберу розсміявся.

Кейл просив про таку велику справу в такій невимушеній манері.

"Так, саме так і має бути. Це той Кейл Хенітус, якого я знаю"

Кейл продовжував висловлювати свої прохання Альберу.

«Будь ласка, підготуйте також бригаду лицарів і одну зі своїх бригад магів»

Кейл почав посміхатися.

«А потім просто чекайте»

Альберу провів рукою по очах.

"Цей божевільний хлоп. Просто чекати? То він збирається захищатися самотужки?"

Він посміхнувся, ставлячи Кейлу питання.

[Що, в біса, ти там витворяв?]

Кейл лише знизав плечима.

[Нахабний виродок]

Всупереч своїм словам, кронпринц Альберу широко посміхався. Він провів рукою по своєму розпатланому волоссю, ніби розчісуючи його.

Водночас він також усвідомив, що йому потрібно зробити.

[Отже, ти не дарма покликав некроманта до себе. Роби все, що потрібно. Про решту подбаю я]

«Просто набирайтеся сили, Ваша Високосте»

[Не хвилюйся. Як тільки почнеться війна, усе буде в моїх руках]

Альберу, який, здавалося, нарешті повернувся до свого звичного стану, почав з ясним розумом планувати, як просунути вперед свій задум. Альберу був занурений у роздуми й не помітив, як Кейл раптово здригнувся.

У його голові пролунав голос Раона.

[«Вони хочуть знищити наш дім, сидячи на якихось дурних вівернах? Серйозно?»]

Кейл відчув мурашки по шкірі, почувши цей надзвичайно серйозний голос. Він зробив усе можливе, щоб проігнорувати марення цього шестирічного Дракона.

[У будь-якому разі, я зроблю те, що мушу, тож ти подбай про свою частину справи]

Клац.

Він закінчив виклик без жодного попередження.

Кейл відкинувся на спинку дивана й подивився на пристрій для відеозв'язку.

У нього знову було багато справ.

* * *

Наступного дня Кейл одразу ж вирушив додому з рештками Короля Вовків.

«Батьку»

«Так»

Батько та син, які давно не бачилися, не виглядали задоволеними.

Граф Дерут випив трохи теплого чаю, щоб заспокоїтися. Він уже дізнався про все від Кейла під час розмови через магічний пристрій.

«Лицарі Паеруна вирушили до Норланду?»

«Так, пане»

«І ти вважаєш, що вони збираються вторгнутися на вівернах?»

«Так, пане»

«Вони також увійдуть до Королівства Брек і на нашу північно-західну територію через Аскосан?»

«Правильно»

Тух.

Він поставив чашку на стіл.

Потім граф Дерут поглянув на прапор території, що висів у кабінеті.

Він бачив Золоту Черепаху – герб роду Хенітус.

Потім він сказав синові лише одне слово.

«Гаразд»

Цього було достатньо.

«Рід Хенітус спочатку був родом воїнів і, зрештою, був захисним валом північно-східного регіону Королівства Роан»

Дерут не був воїном, але вмів поводитися з мечем і не забув шляху бойових мистецтв. Інакше навіщо б він так наполегливо працював над створенням Лицарської Бригади на такій віддаленій території, як ця?

Золота Черепаха.

Щоб прожити довге й мирне життя, потрібно було бути ретельно підготовленим.

Він поглянув на свого сина, який мав руде волосся своєї матері – єдиного рудоволосого в родині.

«Справи території – це моя справа, і допомагати синові – теж моя справа»

Він згадав про те, про що Кейл просив під час їхньої розмови.

Дерут простягнув руку до сина.

«Давай спробуємо»

Його син колись у минулому сказав йому саме це.

« Батьку, давай спробуємо »

Батько не забув про це.

З кінця минулої осені він зосередився на збільшенні чисельності солдатів території, а також наповнив склади продовольством.

Він також подбав про те, щоб стіни замку, а також усі землі території, були добре оснащені й готові до оборони.

Кейл схопив руку графа Дерута.

«Будь ласка, непомітно. Батьку»

Кейл почув відповідь Дерута в тому міцному стисканні, яким батько стиснув його руку. Цього було достатньо.

Більше нічого йому зараз не потрібно було говорити графу Деруту.

Саме тому Кейл одразу ж вирушив із замку в бік Лісу Темряви.

Він стояв на місці, де колись було Чорне Болото, і дивився на суху землю.

«Давно я тут не була. Це чудово. Я так за цим сумувала»

Некромантка Мері, одягнена в чорну мантію, заговорила, стоячи поруч із Кейлом. У її механічному голосі відчувалася ледь помітна нотка радості.

«Невже, Мері? Мені подобається дивитися на це місце разом із тобою та цією кволою людиною! Наш передній двір – справді найкращий»

Чорний Дракон, що стояв поруч із Мері, відповів їй. І Чорний Дракон, і жінка в чорній мантії продовжували поглядати на Кейла.

Рух лицарів Королівства Паерун.

Кейл не промовив ні слова, відколи почув цю інформацію. Раон замислився над цим, зморщивши ніс. Раон почав говорити.

«Людино, не хвилюйся. Ніхто не постраждає…»

«Кейле-нім!»

Однак хтось перервав Раона.

Чхве Хан, Тигр-шаман Ґашан і хлопчик-вовк Лок – усі прямували до Чорного болота.

Кейл покликав їх до себе.

Усі вони мали похмурі вирази облич, почувши, що має статися. Звісно, Ґашан також відчував певне передчуття.

Троє підійшли до Кейла, який навіть не обернувся, продовжуючи дивитися вниз на Чорне Болото. Схоже, Кейл не мав наміру обертатися.

«Молодий пане-нім–» – звернувся до Кейла Ґашан.

Кейл нарешті обернувся.

Упевнений у собі Чхве Хан, войовничий Тигр Ґашан і не впевнений Вовк Лок.

«Чхве Хане, Ґашане»

«Так, Кейле-нім»

«Будь ласка, кажіть, молодий пане-нім»

Погляд Кейла спрямувався на захід.

«Ми вирушаємо до Ущелини Смерті. Готуйтеся»

Потім Кейл повернувся до Лока.

Лок здригнувся в ту мить, коли їхні погляди зустрілися, проте його погляд був впевненішим, ніж раніше. Він виглядав знервованим, бо вперше за довгий час мав рушати разом із Кейлом.

Кейл бачив, що Лок став сильнішим після тренувань із Чхве Ханом.

Однак цього все ще було недостатньо.

Плем'я Вовків вважало зграю та свою родину найважливішим.

Проте Вовки зростали лише тоді, коли були на самоті.

Втрата та самотність. Їм були потрібні ці емоції, які вони могли відчути лише на самоті. Їм були потрібні ці емоції, щоб усвідомити ще одну емоцію.

Ця інша емоція була життєво важливою для Вовків.

Кейл згадав про предмет у своїй кишені.

Рештки Короля Вовків.

Це був щоденник.

Але цей щоденник був написаний кров'ю.

Кейл почав розмовляти з Локом, який нервово чекав на його накази.

«Локу, ти теж йдеш. Готуйся»

«Так- так, пане!»

Король Вовків мав знову поширити своє ім'я по всьому світу.

«Мері»

«Так, пане?»

Чорна мантія затріпотіла, і вона попрямувала до Кейла.

Однак, почувши шум, її погляд спрямувався в бік Чорного болота.

Бум–

З просторової кишені в руці Кейла з'явилося щось.

Раон спеціально виготовив цю просторову кишеню для Кейла.

«Мм»

Лок здригнувся й зробив крок назад. Його погляд був прикутий до центру Чорного болота.

Шаман Ґашан вигукнув і почав бурмотіти, не вірячи своїм очам.

«Це Дракон»

У центрі висохлого болота з'явився труп Дракона – набір білих кісток.

Великий стародавній Дракон випромінював потужний тиск, хоча це був лише набір кісток.

Це був той самий труп Дракона, який Кейл бачив, коли два роки тому знайшов Ауру Панування.

«…Ах»

Мері здивовано ахнула. Її погляд повернувся до Кейла. Кейл також дивився на неї.

Він почав говорити.

«Опануй його»

Він віддав наказ некромантці Мері. Після кількох секунд мовчання Чорна Мантія впевнено відповіла.

«Я можу це зробити, ні, я це зроблю»

«Добре»

Мері стиснула кулаки, побачивши, що Кейл відреагував так, ніби чекав саме такої відповіді.

Кейл підвів погляд до неба.

Дракон з'їсть віверн і запанує над східним небом.