Розділ 194 — Знищімо це! (3)

Повідомлення надійшло разом зі сходом зимового сонця.

< Наш Непохитний Альянс офіційно оголошує, що ми захопимо незамерзлі землі відкрито та справедливо. >

Північний Альянс, Плем'я Ведмедів та Плем'я Вогняних Дворфів. Цей союз трьох королівств і двох племен отримав назву "Непохитний Альянс".

Ця новина зробила кінець зими на Західному Континенті гарячішим, ніж будь-коли.

Бі-і-і-і-іп–

Дзвінки не припинялися, а інформація надходила до намету, в якому перебували Кейл і принц Пен.

[Імперія Могору висловлює своє розчарування та заявляє, що докладатиме зусиль для досягнення миру на Західному Континенті!]

Вирази облич у наметі були не дуже втішними.

"Імперія хоче миру?"

«Яка хрінь»

Багато хто здригнувся від коментаря Кейла, проте ніхто не міг нічого сказати про його дії чи висловлювання.

"…Мені здається, ніби я дивлюся на свого вчителя"

Граф Екросс відчув невідоме відчуття тиску, що йшло від Кейла. Це було так, ніби він дивився на володаря цілої області.

Бі-і-і-і-і-і-іп– Бі-і-і-і-іп–

Дзвінки продовжували надходити.

[Королівство Каро заявляє, що закриє всі аукціонні доми та казино!]

Королівство Каро вирішило сховатися.

[Два князівства на Півночі та агломерація висловили свою підтримку відкритій прокламації Непохитного Альянсу!]

[Князівство біля меж Імперії та вільне місто вирішили зайняти нейтральну позицію! Вони погоджуються з прокламацією Імперії про мир!]

"Який безлад"

Кейл подумав про це, перш ніж встати.

Грюк.

Інші присутні досить чутливо зреагували на цей тихий звук. Граф Екросс також підвівся й поставив Кейлу запитання.

«Молодий пане Кейле, чи знало Королівство Роан про плем'я Ведмедів та Полум'яних Дворфів?»

Граф Екросс уже збирався запитати ще щось, але здригнувся й зупинився. Причиною цього був погляд, яким Кейл дивився на нього.

[«Людино, чому ти це пропускаєш? Ти справді хороша людина. Я знаю правду, навіть якщо ти вдаєш, що не є хорошою людиною. Ех, мабуть, мені треба постаратися ще більше»]

Кейл не відповів, почувши серйозний голос Раона. Це було тому, що він знав: він – досить погана людина. Ось чому він пропустив слова графа повз вуха.

Пізніше йому доведеться довести графа до виснаження.

Кейл стримав зітхання, побачивши, як граф Екросс здригнувся під його поглядом, а потім відповів, як належить справжньому аристократу.

«Ми цього не знали»

Коротка відповідь зависла в повітрі всередині намету.

Разом з цим–

Плюх.

Вхід намету відчинився, і хтось увійшов.

«Молодий пане, що тут відбувається?»

Це був Білий Тигр Ґашан, який все ще перебував у стані несамовитості.

Плем'я Тигрів. Плем'я Ведмедів.

Люди в наметі почали думати про ці два племені. Сонячне світло почало заливати намет крізь відчинений вхід.

Однак у темряві залишився лише Кейл, оскільки Ґашан стояв перед ним.

Ось у чому була причина. Це виділяло Кейла та його яскраво-руде волосся серед темряви.

«Молодий пане, що відбувається?»

Кейл повільно почав відповідати Ґашану, який запитав ще раз.

«Нічого особливого»

Бі-і-і-і-іп–

Кейл спокійно продовжував говорити, незважаючи на шум все нових екстрених викликів.

«Нам просто треба дотримуватися нашого початкового плану»

Його погляд звернувся до принца Пена.

«Ми теж сильні»

Принц Пен зрозумів, що йому потрібно робити, щойно почув Кейла.

Спочатку їхній союз складався з чотирьох королівств і одного племені, але тепер до них приєдналося ще й Плем'я Тигрів.

Хоча відбулися деякі зміни, вони не були слабкими.

Це означало, що його завдання було чітким.

Наразі він був особою, яка представляла Королівство Брек у цьому місці. Принц Пен почав говорити.

«Маги, відповідальні за пристрої відеозв'язку, мають записувати всі повідомлення, що надходять. Також, графе Екросс, повідомте іншим про наш поточний стан»

«Так- так, Ваша Високосте!»

«Я чув, що ще залишилося кілька магічних бомб. Відновіть операцію»

Він повторив зауваження, яке раніше зробив Кейл.

«Кожен зосередиться на своїх індивідуальних завданнях»

Потім принц Пен поглянув на Кейла. Він згадав, що сказала йому його сестра Розалін.

« Це людина, якій можна довіряти, ні, це людина, якій не можна не довіряти »

Пен згадав ці слова, коли Кейл почав говорити.

«Ваша Високосте, я теж вирушаю»

Пен кивнув, і Кейл вийшов із намету. Принц Пен, який дивився, як спокійний і впевнений у собі Кейл зникає у світлі, провів руками по шиї після того, як той пішов.

"Мені здається, я нарешті можу дихати"

Тепер, коли тиск, що виходив від Кейла, зник, Пен міг вдихати холодне ранкове повітря. Однак, на відміну від холодного повітря, його серце билося палко і швидко.

Те саме палке й швидке серцебиття відчувалося й усередині намету, де перебувала група Кейла.

Проте розмови там не велося.

Тук. Тук. Тук.

Вказівний палець Кейла постукував по підлокітнику.

Він згадував роман [Народження героя].

< Плем'я ведмедів – хитре. >

"Як це дратує"

Кейл нарешті почав це відчувати.

П'ятий том [Народження героя] дочитано.

Усе, що буде далі – це майбутнє, про яке Кейл нічого не знав.

Цей факт викликав у Кейла головний біль. Кейл притиснув пальцями скроні.

«Людино, у тебе болить голова? Ти захворів?»

Чорний Дракон кружляв навколо Кейла з занепокоєним виразом обличчя. Він уже не був невидимим, оскільки в наметі перебувала лише їхня група. Ґашан тихо спостерігав за ситуацією, а потім повільно почав говорити.

«Плем'я Вогняних Дворфів. Я ніколи про них не чув»

Кейл теж ніколи про них не чув.

Взагалі-то, Кейл ніколи навіть не зустрічав Дворфа, крім напівкровного Дворфа-Щура Мюллера.

Ось чому його думки зараз були в такому заплутаному безладі.

Дворфи – це раса, відома тим, що виготовляє різні речі.

Причина цього заплутаного безладу почала вириватися з вуст Кейла.

«Є ще щось»

«Вибачте?» – перепитав Ґашан, але Кейл нарешті відчув, ніби його думки прояснюються.

Бригада Вівернових Лицарів. Десятки кораблів.

Якщо до цього додати ще й Дворфів, характер вторгнення Півночі з повітря та моря кардинально зміниться.

Було ще щось.

Кейл був упевнений, що є ще одна річ.

У нього не було іншого вибору, як думати саме так.

Адже він знав правду про рід лицарів-охоронців Королівства Паерун.

Він знав правду про Озеро Сліз Бога. Королівству Паерун не подобалася течія річки, тож воно перетворило її на озеро, щоб монополізувати її.

"Королівство Паерун – це не справедливе й відкрите королівство"

Кейл відкрив рота, щоб щось сказати.

«Ми негайно повертаємося»

«Так, Кейле-нім. Я розумію»

Чхве Хан відповів невимушено. Чхве Хан був найспокійнішою людиною в кімнаті. Однак при наступних словах Кейла у Чхве Хана здригнулася брова.

«Лок, ти над цим замислювався?»

"Лок? Замислювався?"

Чхве Хан поглянув на Лока, почувши щось, про що не знав. З самого початку цей юнак здавався найбільш невпевненою людиною в кімнаті. Лок здригнувся під поглядами, спрямованими на нього, а потім опустив голову.

Лок одразу зрозумів, про що запитував Кейл.

Він висловився з цього приводу вчора, коли інші стрибнули зі скелі.

« Мені потрібен хтось, хто захищатиме Ущелину Смерті, доки я не повернуся »

Він не боявся цієї дурної Ущелини Смерті.

Він став сильнішим, щоб захищати інших, і продовжував ставати ще сильнішим.

Однак він не хотів бути самотнім.

Локу, який ніколи не був самотнім, потрібна була людина, яка б давала йому мужність. Хтось на кшталт його родини чи братів і сестер.

Лок опустив голову й замислився.

"Я хочу повернутися разом із тобою"

Він не хотів залишатися наодинці, але ці слова не так легко злітали з язика.

Що ж це було?

Саме в цю мить.

«Викладай»

«Перепрошую?»

Лок підвів голову.

Він уже чув цю фразу раніше.

Це було тоді, коли він пішов подякувати Кейлу й попросити його подбати про своїх молодших братів і сестер після свого першого перетворення на берсерка. Кейл сказав йому це, коли він нервово совався й не міг вимовити ні слова.

« Викладай »

А потім він сказав ще дещо.

Саме те, що він казав зараз.

«Так. Ти маєш дивитися в очі, коли розмовляєш з кимось. Ти забув?»

"Ти забув?"

Ці слова пролунали для Лока дуже гучно.

Тоді він заїкався, відповідаючи Кейлу.

« Я… я ж старший брат »

« Я мушу піклуватися про своїх молодших братів і сестер »

« Я також був племінником і молодшим братом »

« Ось чому я мушу помститися »

Кейл відповів на ці слова.

« Ти – Вовк »

Вовк.

Це слово закарбувалося в пам'яті Лока.

«Кейле-нім»

Чхве Хан спробував втрутитися в розмову. Лок був для нього як молодший брат.

«Що?»

«Чи не могли б ви сказати мені, про що ви попросили Лока?»

«Я попросив його спостерігати за Ущелиною Смерті й охороняти її, доки я не повернуся»

«…Самотужки?»

«Деякі маги Королівства Брек залишаться на випадок надзвичайної ситуації. Але так, він буде єдиним із нашої групи, хто залишиться тут»

Чхве Хан поглядав то на Кейла, який навіть не обернувся, щоб подивитися на нього, відповідаючи, то на мовчазного Лока. Трохи повагавшись, Чхве Хан почав говорити.

«Він – дитина, яка дуже страждає від самотності»

Лок пережив травму в ранньому віці.

Його сім'я, сусіди та все село були винищені на його очах.

Така дитина нарешті починала розслаблятися. Йому потрібно було стати сильнішим, але Чхве Хан не хотів, щоб серце Лока спорожніло.

Він не хотів, щоб Лок пішов тим самим шляхом, що й він.

Чхве Хан знав, що його серце відчувало цю порожнечу. Саме тому кожна крапля води, що зволожувала його серце, була важливою. Чхве Хан не хотів, щоб Лок був таким само самотнім, як він.

У той момент Кейл поглянув на Чхве Хана.

«Лок самотній?»

«…Вибачте?»

Кейл повернувся до Лока і почав розмову з п'ятнадцятирічним підлітком з Племені Вовків.

«У тебе є рідні. У тебе також є дім, до якого ти можеш повернутися, і нове рідне село. Тобі самотньо?»

Плем'я Вовків дуже цінувало сім'ю.

Однак Вовк мав усвідомити дещо.

Він мав усвідомити, ким він є.

Король Вовків – це той, хто усвідомлює власне існування.

«Лок, тобі самотньо?»

Лок сприйняв ці слова по-іншому.

"Ти все ще боїшся?

Хочеш розслабитися в спокійних обставинах?

Ти казав, що хочеш стати сильнішим, то чому ж ти досі такий боязкий і нерішучий?"

Лок подивився Кейлу прямо в очі.

«Я залишуся тут»

Тоді Лок вперше за сьогодні побачив, як Кейл лагідно посміхається.

«Ти виріс»

Лок не зміг нічого відповісти.

Однак.

«Я тобі довіряю»

Він лише вклонився Кейлу, який казав йому, що довіряє йому. Піднявши голову, він помітив старий, заплямований кров'ю шкіряний зошит.

«Це щоденник останнього Короля Вовків»

"…Короля Вовків?"

Лок відчув, як його серце шалено забилося.

Його дядько, вождь Племені Блакитних Вовків, помер, не встигнувши досягти рівня Короля Вовків. Це змусило його згадати про дядька.

Водночас він був збентежений.

"Чому він віддає це мені?"

Однак голос Кейла був немов магія: він відповів на його запитання ще до того, як той встиг його поставити.

«Я довіряю тобі»

Проста репліка. Однак ця проста репліка залишила Лока в заціпенінні, коли він взяв щоденник. Він відчував стару шкіру у своїх руках.

Тоді Лок міцно притиснув щоденник до грудей.

Кейл спостерігав, як Лок це робить, а потім віддав наказ решті групи.

«Повертаємося»

Їм потрібно було повернутися до Королівства Роан.

На територію, що була найближчою до Королівства Роан і вважалася початком Північно-Східного регіону.

На територію Вілсменів.

Ерік Вілсмен, син графа Вілсмена, йшов через банкетний зал з ніяковою посмішкою.

Він чув, як за його спиною розмовляли дворяни Північно-Східного регіону.

«Навіть якщо це дім Хенітус, чи справді вони можуть наказувати нам, куди йти і куди не йти, у такій надзвичайній ситуації?»

«Погоджуюся. До того ж, нас викликає не граф, а молодий пан Кейл. Дитина без титулу викликає нас. Боже мій!»

У Північно-Східному регіоні Королівства Роан не було ні герцога, ні маркіза, які б керували ним. Саме тому там існувало кілька угруповань, що боролися за владу.

Були такі дворяни, як родина Еріка Вілсмена, чия фракція зосереджувалася саме в північно-східному регіоні. До його фракції входили північно-східні узбережжя, а також панна Аміру та молодий пан Гілберт.

Інші фракції вирішили приєднатися до герцога чи маркіза в південно-східному, північно-західному, південно-західному або центральному регіонах.

«Я теж не розумію, чому корона досі нічого про це не сказала»

«Погоджуюся. Якщо вони прибудуть на кораблях, то пропливуть саме через північно-східний регіон. Адже вони не можуть прилетіти з неба»

Найгучніше давали про себе знати угруповання, пов'язані з південно-східним та центральним регіонами.

У мирний час жоден барон чи віконт не наважився б сказати такого про графа. Однак у цьому надзвичайному стані вони розгулялися, покладаючись на підтримку своїх герцогів чи маркізів.

Вони намагалися взяти під контроль північно-східний регіон для своєї фракції.

Ерік не звернув на це уваги, оскільки очікував такої реакції. Насправді дивно було те, що фракції південно-західного та північно-західного регіонів мовчали.

"Це дивно"

Родом Стен із північно-західного регіону тепер керував старший син, Тейлор Стен.

Родом Ґ'єрре з південно-західного регіону тепер керував молодий пан Антоніо.

Шляхтичі, що належали до цих двох родів, мовчали, а на їхніх обличчях відбивалися серйозні вирази. Насправді вони здавалися дещо наляканими.

"Що відбувається?"

Це було дивно, але Ерік швидко покинув банкетний зал, адже він все ще був лише молодим паном. Закриваючи двері, він почув скаргу одного зі шляхтичів.

«Він думає, що може безкарно розгулюватися в такий час, бо ми постійно хвалимо його як молодого пана Срібного Щита»

Це була скарга на Кейла.

Ерік дозачинив двері й почав хмуритися.

"Що ж станеться?"

Граф Дерут Хенітус зібрав дворян Північно-Східного регіону.

« Давайте визначимо центр »

Дворяни відреагували на ці слова.

Війна. Це слово також означало, що настав час для появи нової сили.

Однак граф, який зібрав усіх дворян, відправив туди Кейла. Ерік не міг заснути, щойно дізнався про це. Хоча Кейл уже не здавався йому покидьком, він все ще викликав у нього занепокоєння.

Саме тому Ерік щодня надсилав повідомлення, але не отримував відповіді.

Ерік нарешті вирішив запитати у представника роду Хенітус, що стояв біля входу.

«Заступнику капітана Гілсмане, коли приїде молодий пан Кейл?»

«Я не знаю, молодий пане»

Спокійна відповідь заступника капітана викликала в Еріка головний біль. Він подумав про панну Аміру, яка відповідала за військово-морську базу.

« Молодий пане Еріку, вам не варто турбуватися про молодого пана Кейла. Чесно кажучи, я з нетерпінням чекаю, що він зробить »

Її погляд був гострим, ніби вона з нетерпінням чекала на війну.

«Хаааа, серйозно»

Ерік поправив волосся і не зміг приховати свого занепокоєння.

«Кейл, ти, негіднику, що це взага…?»

«А що зі мною?»

Ерік здригнувся.

Туп. Туп.

Він почув звук кроків по мармуру. Ерік обернувся.

Він побачив Кейла, який неквапливо йшов від входу.

Він був таким самим спокійним і розслабленим, як завжди.

Цей повільний темп ходи пасував Кейлу більше, ніж будь-кому іншому.

Кейл пройшов повз молодого пана Еріка, який щодня надсилав йому листа, турбуючись про війну.

«Побачимося пізніше»

Почувши ці слова, Ерік обернувся, щоб подивитися на спину Кейла.

Він змінився.

Хоча Ерік і не міг сказати, як саме, він відчував, що щось змінилося.

Саме тому він не міг одразу відповісти.

Звісно, Кейл був радий, що йому не довелося чути стурбований голос молодого пана Еріка. Кейл власноруч взявся за ручку вхідних дверей банкетного залу. Це були великі двері.

Лицар, що стояв перед дверима, поспішно підійшов до нього й почав говорити.

«Молодий пане, я це зроблю»

«Не треба. Я сам це зроблю»

Кейл штовхнув двері.

Скри-и-и-ип– бум!

Шум пролунав по всьому банкетному залі.

Кейл пройшов крізь цей шум і увійшов до зали.

Туп. Туп.

Зараз він був єдиним, хто крокував по мармуровій підлозі. Усі погляди знаті північно-східного регіону були прикуті до Кейла.

Кейл поглянув униз на цих знатних осіб, які сиділи за столами.

[Примітка: Мир в нас остаточно настане, коли росіяни повиздихають, і ви можете цьому допомогти, задонативши на потреби Силам Оборони]