Розділ 196 — Тут Дракон? (1)

Хмари війни накрили територію Хенітус.

З моменту проголошення Королівства Роан на Західному Континенті зовні панувала тиша. Однак це була лише тиша перед бурею.

Рейн – місце, де розташований замок Хенітус.

Усі мешканці міста злякано згорбилися.

На обличчях мешканців, які йшли поодинці або групами по троє-четверо, відбивалися дивні вирази. На їхніх обличчях було видно страх, занепокоєння та навіть якісь інші емоції.

Один із мешканців, який йшов із другом, щільніше затягнув куртку через холодну погоду й повільно оглядав околиці.

Він бачив нещодавно укріплену фортечну стіну. Це була висока й товста стіна.

Він також бачив солдатів і лицарів, що ходили по верху стіни.

Потім погляд мешканця піднявся до неба.

«…Хтось із таким кволим тілом робить так багато»

Його друг зупинився й, почувши ці слова, також підняв погляд до неба.

Висока фортечна стіна оточувала все місто Рейн. Однак навіть ця стіна не сягала неба.

Мешканці бачили похмуре сіре зимове небо.

"Чи, може, віверни вторгнуться з неба?"

Вони не могли не відчувати страху.

Однак було сріблясте світло, яке привернуло їхню увагу навіть більше, ніж похмуре небо.

Місто Рейн. Це місто можна було вважати невеликим за розмірами. Наразі місто оточував ледь помітний сріблястий щит. Окрім страху та занепокоєння, на обличчях мешканців було видно ще й полегшення.

«…Хіба не казали, що він кашляє кров'ю щоразу, коли використовує цей щит?»

«Саме так»

Його друг відповів зі спокійним виразом обличчя. Житель міста втупився поглядом у небо й почав говорити.

«Минуло вже три дні»

Північні території Королівства Роан стали найнебезпечнішими місцями після того, як кронпринц Альберу показав відео з вівернами й заявив, що Королівство Роан не зазнає поразки.

Північно-східний регіон був регіоном із найвищим ризиком нападу.

Вороже королівство Норланд. Територія Хенітус на північному сході була найближчою до Норланду територією, що лежала за Лісом Темряви.

Саме тому мешканці не могли не нервувати.

Однак місто Рейн з тієї ночі, коли пролунала промова, було огорнуте сріблястим світлом.

Вони не мали уявлення, коли почнеться війна.

Сріблястий щит не втрачав свого світла ані на мить протягом цих трьох днів.

«Хіба він не знепритомніє, якщо використовуватиме такий великий щит? Чому б йому просто не активувати його, коли з'являться ті північні виродки?»

Його друг похитав головою й відповів:

«Хіба ти не бачиш? Він нізащо не хоче, щоб нам чи цій території заподіяли шкоду»

На відповідь друга він не зміг нічого сказати.

Погляд у небо підтвердив, що це правда. Навіть високі стіни замку не могли зупинити віверн. Крім того, у Королівстві Роан було лише кілька магів, здатних атакувати щось у небі.

Ось чому слабкий молодий пан Кейл надмірно використовував свою Стародавню Силу.

Серце громадянина билося як скажене. У той момент один із його інших друзів недбало додав:

«А я думав, що він покидьок»

Громадянин не зміг стриматися й вигукнув у бік свого друга.

«Тихо! Як ти міг!»

Третій друг додав:

«Я розпитав про нього, і мені сказали, що він кидав пляшки в бандитів! Як він може бути "покидьком"?»

«Хіба він не ламав речі? Я чув, він навіть виламав двері в якомусь магазині»

«Ехкм, ну…»

Він не зміг заперечити слова друга.

Чесно кажучи, молодий пан Кейл дійсно був покидьком. Минуле не можна стерти чи змінити. Однак цього було замало, щоб зневажати його нинішню самопожертву.

«Мабуть, він схаменувся. Тепер він наш молодий пан-нім»

«Ти правий. Наш шановний лорд – хороша людина, тож його син, молодий пан-нім, напевно, теж чогось навчився від нього»

Громадянин кивнув, погоджуючись із другом, і подивився на оголошення, розклеєні по всьому Рейні. Він був одним із небагатьох, хто вмів читати.

Ось що було написано в оголошеннях.

< Замок Хенітус забезпечуватиме громадян їжею, доки на території не запанує мир. >

Маєток Хенітус відкрив двері своїх складів.

Запасів їжі, що там зберігалися, вистачало настільки, що можна було оприлюднити таке оголошення без зазначення конкретної дати закінчення.

Громадянин поглянув у бік воріт замку.

Там зібралися натовпи мешканців, які прийшли, почувши про срібний щит. І це попри те, що Бригада Вівернових Лицарів, безсумнівно, зосередить свої атаки на Рейні, а не на селах.

Вони все одно вирішили зібратися під егідою володаря території.

Крім того, було багато тачок, наповнених продовольством зі складу Хенітус, що прямували до різних куточків території. У деяких тачках також були сільськогосподарські знаряддя.

« Навесні нам треба розпочати сільськогосподарські роботи »

Слова, які граф Дерут вимовив, роздаючи мешканцям сільськогосподарський інвентар, поширювалися, як пожежа.

Ці слова стали символом надії в серцях мешканців.

Після війни.

Тієї весни, що настане після цієї пізньої зими.

Саме тоді вони зможуть повернутися до свого звичного життя.

Мешканець знову підвів погляд на небо.

«Я чув, що він наполегливо працює, незважаючи на біль»

"Я молюся, щоб у нього все було добре"

Кейл Хенітус.

Казали, що цей чоловік, який наразі обіймав посаду військового командувача північно-східного регіону, переживав важкі часи, але продовжував тримати оборону.

І ця чутка поширилася за межі території Хенітус та північно-східного регіону на решту Королівства Роан.

Звичайно.

«Як це дратує»

Цю чутку поширив сам Кейл Хенітус.

Наразі Кейл використовував свою спальню в замку як кабінет.

Він відкинувся на спинку зручного дивана й почав говорити.

«Молодий пан Ерік Вілсмен, мабуть, почувається добре, правда?»

«Я впевнений, що так»

Кейл поглянув на усміхненого Рона й не міг не подумати, що той – страшний старий. А що стосується нього самого, то він був поганою людиною.

Він мав військове командування, але лише віддавав накази.

Як тільки він це робив, молодий пан Ерік та голова Убарр виконували його накази, розробляючи детальні інструкції для надсилання на території.

Крім того, Рон був першим, хто перевіряв ці інструкції, а кронпринц Альберу – другим.

Колись Рон очолював один із п'яти найпотужніших родів найманих вбивць на Східному Континенті. У військових питаннях він мав більше досвіду, ніж Кейл. До того ж, кронпринц Альберу зосереджував усі зусилля на північно-східному регіоні, який мав найбільші шанси зазнати вторгнення першим.

"Дійсно приємно, коли інші роблять все за тебе"

Наразі Кейл був спокійний.

Посмішка Рона стала холодною, щойно погляд Кейла відвернувся від нього. Його погляд був прикутий до Кейла, який, здавалося, тонув у документах, ретельно вивчаючи інструкції та видаючи накази, що відповідали загальній картині.

Він бачив бліде обличчя Кейла.

Тук. Тук. Тук.

Минуло три дні. Раон бив хвостом об підлогу з кутка кімнати. Он і Хон робили те саме. Чорний Дракон зараз був сповнений нарікань.

«... Ти, дурна, але чудова людина!»

«Він правий. Ти дурний»

«...Це дратує»

Он і Хон також втрутилися, поки Раон продовжував дивитися на спину Кейла.

Раон сказав, що виступить, аби знищити ворогів.

Однак ось яка була відповідь Кейла.

« Ні. Ти можеш опинитися в небезпеці, якщо покажешся »

Кейл прозвучав дуже суворо.

Раон відповів на це.

« Хто і що може поставити великого й могутнього Дракона під загрозу? »

Однак Кейл не мав наміру розкривати Раона, поки той ще мало що знав про корону, що пила кров Дракона. У нього ще не було часу зустрітися з древнім Драконом Ерухабеном.

Крім того, цього разу йому потрібно було створити героїв.

Це дало б людям можливість жити мирним життям.

Це також допомогло б Королівству Роан стати сильнішим.

Темні ельфи.

Некромант.

Плем'я Тигрів.

І територія Хенітус.

Це були імена героїв, яких Кейл планував створити.

Він хотів потрясти серця королівства та континенту. Щоб зробити таке, була потрібна емоційна історія.

Кейл швидко переглянув остаточний документ, а потім відкинувся на спинку дивана.

Незнищенний Щит безперечно став сильнішим, ніж раніше.

Можливо, це було тому, що зараз йому не потрібно було нічого блокувати, але просто підтримувати його в такому стані було не так вже й важко.

Звісно, все це завдяки Життєздатності Серця. Останніми днями він почувався добре, навіть не висипаючись. Достатньо було однієї-двох годин, щоб відчути себе бадьорим.

Кейл із задоволеним виразом обличчя подивився у вікно. Він бачив хмарне небо та ледь помітний щит.

Саме в цю мить.

«Кейле-нім, ви не втомилися?»

Це був Чхве Хан.

Кейл перевів погляд убік.

"Чому цей хлоп взагалі не старіє?"

Він замислився, чому Чхве Хан досі виглядав як старшокласник, але вирішив, що думати про це дратує, і відкинув цю думку, відповідаючи на запитання Чхве Хана.

«Це не так вже й важко. Зараз я пишу нову історію королівства»

"Так, справді"

Оригінальний роман було повністю змінено. Ось чому це й була нова історія.

Зазвичай займатися таким було б клопітно.

Хоча це й було клопітно, фізично це не давалося йому так важко.

Кейл знову подивився у вікно.

Чхве Хан почав хмуритися, дивлячись на Кейла, який, блідий, сперся на диван і дивився у вікно.

"Як людина може бути такою?"

Чхве Хан не міг цього зрозуміти. Він доторкнувся до піхви меча, замислившись. Нова історія. Чхве Хан зосередився на цих словах.

Кейл не звертав на це уваги й неквапливо підняв теплу чашку чаю, яку йому приніс Рон.

"Гм?"

Це був солодкий чай, який йому справді сподобався. Кейл поглянув на Рона, на обличчі якого, як завжди, грала доброзичлива посмішка. Кейл замислився.

"Мабуть, старий теж втомився. Він забув принести мені гіркий чай"

Кейл стурбовано подивився на Рона, а потім відвів погляд і випив чай. Оскільки чай був солодким, він зробив великий ковток.

«Пффф-!»

Потім він усе виплюнув.

Чорний Дракон тупнув однією зі своїх коротких лап і злетів.

Вдалині було видно чорну пляму.

І незабаром.

Ба-а-а-а-ах!

Небо заревіло.

Кейл підвівся, витираючи чай з обличчя.

Чорна пляма майже миттєво пролетіла повз них і врізалася в небо.

Це була віверна.

Одна, дві. До них почали налітати ще більше чорних крапок.

Бум, бум!

Небо наповнювалося цими звуками.

Бі-і-і-і-ім- Ві-і-і-ім-

По всьому Рейну пролунала сирена.

Ворог був тут.

Цей спокійний післяобідній час мав стати початком війни.

«Усі, заспокойтеся! Дійте згідно з вказівками керівного лицаря!» – голосно вигукнув лицар, направляючи переляканих мешканців у безпечне місце.

Солдати допомагали мешканцям дістатися до безпечного місця, саме так, як вони заздалегідь відпрацьовували на тренуваннях.

Тук. Тук. Тук.

Усі будинки по всьому місту зачинили двері. Вони очікували почути, як мешканці замикають двері. Однак звуку замикання дверей не було чути.

Тук. Тук. Тук.

Озброєні лицарі та солдати в повному спорядженні рухалися від міських стін і по всьому місту.

Однак цього теж не було чути.

Бум-бум!

Шум, який створювали віверни, врізаючись у щит, був надто гучним, щоб почути що-небудь інше.

Гра-а-а-а-а!

Ревіння віверн було єдиним іншим звуком, який можна було почути в Рейні. Усі мешканці міста зблідли.

Це був перший раз, коли вони на власні очі бачили віверну.

Навіть найменша з них мала щонайменше 5 метрів у довжину. Лицар, що сидів верхи й керував величезним монстром, виглядав як маленька крапка.

Однак лицарі, одягнені в білі, як сніг, обладунки, здавалися досвідченими у керуванні цими лютими вівернами, від чого солдати й лицарі ковтали слину.

Клац. Клац.

Мешканці почали визирати з вікон.

Чи зламається щит?

Чи це означає, що ми всі загинемо?

Вони зі острахом дивилися на стіни замку.

Саме в цю мить.

«…Це молодий пан-нім!»

Один із мешканців, що дивився у вікно, мимоволі вигукнув.

Кейл з'явився на стіні замку.

З обох його рук виривалося яскраве сріблясте світло. Кейл підійшов до центру стіни замку й простягнув руки до неба.

Лицарі та солдати спостерігали за ним з найближчої відстані.

Це була їхня перша війна.

Незабаром до їхніх вух долинув гучний і твердий голос.

«Щит не зламається!»

Це був граф Дерут в обладунках.

Обличчя графа, зазвичай м'яке й непримітне, сьогодні виглядало страхітливо.

«Усі, зосередьтеся!»

Удари по щиту та ревіння віверн не були такими гучними, як голос графа.

Кейл прислухався до голосу графа Дерута й почав посміхатися.

"Він напрочуд талановитий"

Це був момент, коли він оцінював здібності свого батька.

Ба-а-а-ах–!

Усередині щита пролунав шум, ще гучніший, ніж раніше.

Кейл почав хмуритися.

15 метрів.

Надзвичайно велика віверна дивилася вниз на Кейла, що перебував усередині щита, і роззявила пащу.

Звичайні віверни не могли досягати 15 метрів у довжину.

Ця біла віверна, здавалося, була мутантом.

Кейл заговорив.

«Ти тут»

Він знав, що ця людина прийде.

Він чекав на цю людину верхи на білій віверні. Лицар-охоронець Королівства Паерун.

Сивочолий Клопех Секка.

Він відвів віверну назад і подивився вниз на Кейла.

Вони обмінялися поглядами.

Клопех Секка подивився на Кейла і почав говорити.

«Усе зруйнується, щойно ми знищимо щит»

Він теж бачив відео Королівства Роан.

Переглянувши відео, Клопех вирішив спочатку знищити це найдавніше з існуючих королівств, яке не має жодної сили. Якби він почав з будь-якого іншого місця, це завдало б удару його гордості.

Здавалося б, ніби він злякався прокламації Королівства Роан, якби почав з іншого місця.

Саме тому Непохитний Альянс обрав Королівство Роан своєю ціллю.

Крім того, він знав про дещо відому особу в Королівстві Роан.

Це був син аристократа, який користувався срібним щитом.

«Як цікаво»

Клопех Секка подивився на щит, що випромінював ледь помітне срібне світло.

Позбутися цього щита та того рудоволосого покидька – це стане гарним початком. Саме тому Клопех прилетів особисто.

Саме він мав використати свою неперевершену силу, щоб створити нову легенду.

Він задув у флейту.

Бі-і-і-і-іп–

Десятки віверн стрімко полетіли до нього з далеку.

Солдати Хенітус від страху міцно стиснули свої списи.

Віверн було більше, ніж вони бачили на відео, і всі вони зараз заполонили небо над територією Хенітус. Лицар-охоронець поглянув униз на рудоволосого чоловіка.

"Казали, що його звати Кейл Хенітус?"

Він незабаром помре.

У Стародавніх Сил є свої межі.

Лицар-охоронець підняв руку.

«Спускайтеся»

Саме в цю мить.

Кремезні постаті зістрибнули з віверн, що летіли за ним. Невдовзі вони розгорнули парашути, яких ніхто раніше не бачив, і безперешкодно приземлилися на землю.

Бум! Бум! Бум!

Ці кремезні постаті почали шикуватися за межами стін замку Рейну.

Їхня кількість легко перевищувала 100.

Один із солдатів здивовано ахнув.

«…Плем'я Ведмедів»

Плем'я Ведмедів було одним із найсильніших племен Звіролюдей і мало найбільшу чисельність.

Ці великі Ведмеді увійшли в стан берсерків і почали оточувати стіни. Вони змогли дістатися сюди, скориставшись парашутами, які для них виготовили дворфи.

Клопе спостерігав, як вони приземляються, а потім опустив руку й віддав наказ.

«Атакуйте»

Віверни негайно попрямували до срібного щита.

Біла віверна також почала спускатися.

Лицар-охоронець Клопех бачив вирази облич людей, що стояли на стінах замку.

Солдати були бліді. Він знав, що мешканці міста, мабуть, мають такі самі вирази на обличчях.

Він був упевнений, що це буде легка перемога.

Ця атака була сильнішою за будь-яку магічну бомбу чи палац, що руйнується.

Навіть цієї слабкої атаки має вистачити, щоб знищити невелику територію.

Потім він знову зустрівся поглядом із Кейлом.

Це був кінець.

Ба-а-а-а-ах! Ба-а-а-а-ах!

Гучні удари були настільки сильними, що здавалося, ніби вони можуть розірвати барабанні перетинки.

«...Як ми могли..»

Один із більш боягузливих солдатів впав на землю.

"Щит зламається"

Саме про це він і думав.

Погляд солдата спрямувався на Кейла. Він бачив молодого пана, який був зовсім блідий і виглядав так, ніби міг звалитися в будь-яку мить.

Насправді, багато поглядів саме зараз були прикуті до Кейла.

У ту мить Кейл почав міркувати.

"Північ насправді теж мунчкін"

Вони були дуже сильними.

Однак.

[«Людино, віверни великі, але слабкі. Ці кволі створіння навіть трохи милі»]

"Тут Дракон?"

Щит не зламається.

Це тому, що його захищав щит Дракона.

Такі істоти, як віверни, не зможуть пробити щит дракона.

"Я не можу розкрити Раона, але все одно можу його використати"

Кейл продовжував тримати щит піднятим серед галасу.

Бум, бум!

Віверни десятки разів врізалися в щит. Звучало майже так, ніби вони били по ньому, наче по барабану.

«...Ах»

Повалений солдат здивовано видихнув.

Один раз, десять разів, майже сто разів. Щит не ламався, скільки б разів вони в нього не врізалися.

Насправді він лише почав сяяти ще яскравіше.

Солдат повторив те, що раніше сказав граф.

«...Щит не зламається»

Молодий пан, який виглядав так, ніби може впасти щомиті, не впав.

«Ха!»

Лицар-охоронець Клопех здивовано засміявся. Воно було сильніше, ніж він очікував. На відміну від його кволого вигляду, Стародавня Сила того молодого пана виявилася сильнішою, ніж він припускав.

Однак у його думках нічого не змінилося.

Щит рано чи пізно зламається. До того ж, крім щита, були й інші місця, у які можна було влучити.

Клопех Секка. Лицар-охоронець зберігав спокій, дивлячись на Кейла зверху вниз.

Проте–

Кейл Хенітус.

Він посміхався.

У цю мить Клопех відчув, як по його шиї пробіг холодок.

"За мною"

Біла віверна швидко обернулася.

Спочатку він подумав, що це біла хмара.

Він подумав, що з неба спускається біла хмара.

Однак він помилився.

«…Кістки?»

Це були скелети.

Сотні скелетів.

З неба спускалися скелети монстрів. Ці трупи починали заповнювати повітря.

Кейл почав посміхатися.

«Шкода, це лише початок»

Він підвів погляд до неба й не зміг приховати посмішку.

Ліс Темряви.

З Чорного Болота почала підніматися якась істота.

Це був єдиний скелет із чорними кістками.

Кістки без шкіри почали махати крилами.

У повітрі літали сотні скелетів.

Серед скелетів у повітрі виринула величезна істота.

«...Це!»

Очі Лицаря-охоронця широко розширилися.

Це був Дракон.

Хоча це була лише купа чорних кісток, його довжина сягала майже 20 метрів.

Від одного лише погляду на нього затамувало подих. Довгі чорні крила розправилися в небі.

Це був повелитель, навіть після смерті.

Кейл спостерігав, як скелет дракона розправляє крила.

Битва з такою перевагою не могла не бути цікавою.