Розділ 197 — Тут Дракон? (2)

Бі-і-і-і-іп– Бі-і-і-і-іп–

Усі пристрої відеозв'язку безперервно світилися червоним світлом.

Басен Хенітус, другий син родини Хенітус, дивився у вікно кімнати моніторингу інформації.

Ця кімната розташовувалася у найвищій вежі замку.

Хоча зараз це мала б бути найжвавіша кімната в маєтку Хенітусів, усі просто стояли там із порожніми поглядами.

Особливо це стосувалося Басена, який тримав у руці пристрій відеокомунікації й стояв із роззявленим ротом. Через пристрій відеокомунікації було чутно чийсь голос.

[Ха-ха-ха, боже мій]

Альберу Кросман. Це був голос кронпринца.

У цей момент він спостерігав за Рейном через пристрій для відеозв'язку.

Він побачив щит Кейла, а також більшу, ніж очікувалося, кількість Віверн.

Він також побачив сотні скелетів монстрів, а також скелет Дракона.

"Який же божевільний виродок"

Він думав, що Кейл – божевільний виродок.

Однак Альберу відчув, як кінчики пальців заніміли, коли він дивився на того божевільного виродка крізь екран.

"Ми зможемо. Це можливо"

« Усе Королівство Роан стане героями »

Цей божевільний виродок ніколи не говорив нічого, чого не міг би виконати. Саме тому Альберу вирішив повірити йому, і те, що він бачив перед очима, перевершило всі його очікування.

« Ваша Високосте, територія Хенітус відтепер ігноруватиме будь-які повідомлення від храмів »

Саме це сказав Кейл, коли викликав некроманта. Альберу негайно відповів.

« Я візьму на себе відповідальність за це »

Альберу пробурмотів собі під ніс, спостерігаючи, як велика група літаючих скелетів прямує до Віверн.

[Схоже, мені не залишається нічого іншого, як взяти на себе відповідальність]

Потім він почав посміхатися.

Однак був ще хтось, хто в цю мить не міг посміхатися.

Це був Клопех Секка, Лицар-Охоронець, який мріяв створити легенду про Підкорювача Неба. На його обличчі був застиглий вираз.

"…Скелети?"

Він ніколи в житті не бачив такого видовища.

«Капітане-нім!»

Один з лицарів на Віверні швидко підлетів до Клопеха. Лицар дивився на нього крізь шолом, проте Клопех бачив лише Віверну, на якій той їхав.

Крі-і-і-і-іх–

Віверна пронизливо закричала, хитаючи головою то вліво, то вправо. Складалося враження, ніби вона злякалася.

Страх.

Це слово змусило Клопеха поглянути повз скелетів, що наближалися. Він дивився на великого чорного Кістяного Дракона. Цей мертвий Дракон наганяв страх на Віверн.

Клопех опустив голову.

«Гррррр»

Він поглянув на мутовану Віверну, на якій їхав. Та оголювала ікла, дивлячись на Кістяного Дракона. Вона поводилася так, ніби дивилася на здобич.

Клопех міцно стиснув поводи, що обхоплювали шию Віверни.

«Капітане!»

Клопех почав говорити, коли лицар знову звернувся до нього.

«Це некромант»

Лише давно зниклі некроманти могли зробити таке.

«…Некромант? Таке прокляте створіння……!»

Підлеглий був шокований, але Клопех швидко обернувся. Підлеглий подивився на Клопеха, а потім повернувся назад.

Клопех бачив усміхненого рудоволосого чоловіка. Ця усмішка розлютила Клопеха.

"Ця мерзота – не герой"

Герой ніколи не привернув би до себе некроманта, який використовує мертву ману.

Дзень.

Клопех витягнув меч із піхов. З його меча почала вириватися аура.

Майстер меча Клопех.

Він використав свою ауру й почав кричати.

«Отямтеся!»

Уо-о-о-о-он–

Його аура вібрувала в повітрі.

Хлоп, хлоп.

Його голос було чути крізь тріпотіння крил скелетів. У відповідь лицарі міцно стиснули поводи своїх Віверн.

Тоді Клопех ще раз дмухнув у флейту.

Ві-і-і-і-і-і–

Вирази морд Віверн миттєво змінився. Страх у їхніх очах зник.

Клопех опустив погляд і тихо пробурмотів собі під ніс.

«…Ведмеді знайдуть для нас некроманта»

Потім він почав говорити голосно. Його голос, підсилений аурою, було чутно навіть усередині замку Хенітус.

«Це лише трупи, якими керують»

Це, безперечно, здавалося групою слабких кісток. Хоча там був і Кістяний Дракон, він був схожий лише на маріонетку. Клопех подумав, що, можливо, Кейл підготував некроманта як секретну зброю, однак Загін Вівернових Лицарів виявилася силою, що перевершила їхні очікування.

"У такому разі!" – подумав Клопех, почавши говорити ще голосніше.

"Яка чудова нагода.

Це шанс для мене стати святим героєм!

Я можу стати легендарним героєм, богом серед людей"

Некромант – істота, що використовує мертву ману – був ідеальною здобиччю.

«У них немає власної волі! Територія Хенітус наважилася викликати брудного й злого некроманта!»

«Ахк»

Солдати на замковій стіні, особливо лицарі, здивовано затамували подих, почувши слова Клопеха. Як освічені люди, вони знали про страх і відразу, які люди відчували до некромантів.

Вони не могли не поглянути в бік Кейла.

Однак незабаром їм довелося відвернути погляд.

Оо-о-о-о-о-о-

Біла аура Лицаря-Охоронця безперервно здіймалася в небо. Лицарі території Хенітус не могли не звернути увагу на цього майстра меча ще раз, і їхні обличчя похмурнішали.

Клопех потягнув за поводи.

«Наш Непохитний Союз покаже вам, що таке справедливість!»

Груа-а-а-а-а!

Біла Віверна кинулася на літаючих скелетів. Клопех змахнув мечем, і біла аура розсікла небо.

Різь-

Скелети, які не встигли ухилитися, зникли без сліду. Вони зникли майже миттєво, ніби будь-який опір був марним.

Навіть якби цих скелетів було сотні, десятки з них зникли б від одного удару Клопеха.

Інші лицарі також смикнули за поводи. Віверни знову почали ревіти. Вони, безперечно, виглядали так, ніби заслуговували на звання завойовників неба.

Клопех, який думав, що вони захопили ініціативу, на мить озирнувся на рудоволосого.

Він побачив байдужий вираз обличчя Кейла. Клопех уже збирався посміхнутися, але в цю мить–

Бум! Бум! Бум!

Ведмеді почали тупотіти по землі. Ведмідь із рудувато-коричневою шерстю почав кричати.

«Половина з вас – йдіть шукати некроманта! Знайдіть його й розірвіть на шматки!»

Бум! Бум!

Великий Ведмідь тупнув ногою й почав реготати.

«Інша половина – руйнуйте стіни замку!»

Лицарі чули крики Ведмедя. Клопех нарешті почав посміхатися.

Клопех посміхався, тоді як мешканці території Хенітус мали похмурі вирази облич. Різниця була разючою.

Однак у цей момент люди на стінах замку почули якісь дивні звуки.

«…Гм?»

Це був рев.

Територія Хенітус була оточена пагорбами та кам'яними насипами. Навіть Рейн, головне місто цієї території, було оточене горами.

Реви долинали з гір.

Це було ревіння тварин.

Хш-ш-ш-ш-ш–

Дерева почали хитатися, а вітер — ревіти. Один із солдатів, який міцно тримався за свій спис, почув, як хтось прокоментував це ревіння.

«Вони запізнилися»

"Запізнилися?"

Солдат спробував поглянути в бік молодого пана Кейла, але вчасно зупинився. На них насувалися великі тварини.

Ні, це були люди, але водночас і тварини.

Плем'я Тигрів.

Тигри спускалися зі своїх гір і не давали Ведмедям наблизитися.

Солдати чули, як за їхніми спинами заговорили лицарі.

Багато лицарів за стінами замку вигукували одне й те саме.

«Це плем'я Тигрів, яке цієї зими оселилося в селі Гарріс! Вони – наші співмешканці!»

Тоді лицарі витягли мечі.

«Ворог не пройде через ці стіни замку! Ми не дозволимо їм пройти повз нас!»

Саме в цей момент лицарі, тримаючи мечі, поглянули на графа Дерута. Граф Дерут подивився на графиню Віолан, яка також вийшла в обладунках. Він поглянув на людину, яку графиня тримала на місці, і запитав.

«Ми можемо починати, так?»

«З- звичайно, графе-нім. Я… я все підготув! Хе-хе»

Дворф-Щур Мюллер, нащадок змішаного походження. Єдиний спадкоємець роду, що створив Магічну Вежу, кивнув.

Лицарі опустили мечі, коли граф дав їм сигнал.

«Прийняти оборонну формацію!»

Лицарі почали кричати, і ті кілька солдатів, які тренувалися з минулого року, швидко перейшли до дій. Солдати зі списами та луками також пішли за ними у формацію.

Бу-у-у-у-у-у-ум.

На вершині товстих замкових стін щось з'явилося. Невдовзі стало видно, що на стінах замку з'явилися катапульти. Великі катапульти почали наводитися на Ведмедів.

Ці катапульти, оснащені всілякими магічними пристроями, були шедевром Мюллера.

Лицарі почали кричати.

«Ми сильніші на землі!»

Атмосфера на замковій стіні швидко змінилася.

Ця сцена змусила Клопеха нахмуритися.

"Що, в біса, відбувається?"

Що, в біса, тут коїться?

Його меч, ні, аура навколо його меча, змахнула вперед, щоб знищити ще більше скелетів. Кістяний Дракон позаду натовпу летючих скелетів просто висів у повітрі, нічого не роблячи.

"Ці дурні кістки – не проблема!

Тут є тигри, яких немає на Західному Континенті, і що, в біса, це за катапульти?

Чому в сільській місцевості, у цій дурній глушині, де немає нічого, крім скель, є все це?!"

Хоча це й не була якась столиця якогось королівства, вона здавалася краще оснащеною, ніж більшість столиць.

Клац, клац.

Один із менших скелетів, який втратив одне крило, махав іншим, блукаючи навколо Клопеха.

Клопех почав сердитися.

Він не міг дозволити, щоб це тривало далі.

Клопех поглянув на скелетів, яких все ще було чимало, і розвернув свою Віверну.

Він побачив, що Кейл знову посміхається.

"Спочатку треба позбутися того виродка"

Все залежало від моменту.

Біп, бі-і-і-і-і-іп—

Чорні зіниці білої Віверни почали змінювати колір. Вони стали червоними, як вогонь.

Потім Віверна почала набирати швидкість, кидаючись на Кейла. Клопех опустив голову, щоб триматися ближче до Віверни.

Вони рухалися з надзвичайно великою швидкістю.

Однак він все ще посміхався.

Кейл і далі посміхався їм.

Він поглянув на білу Віверну, що наближалася, і почав говорити.

«Вперед»

Кістяний Дракон, який весь цей час не рухався, нарешті почав рухатися.

Людина за спиною Кейла також почала рухатися.

Невидима Мері рухала руками. Її обличчя було блідим, коли вона керувала Кістяним Драконом. Однак у її рухах не було ані краплі вагання.

Усі ці кістки були лише приманками.

Натовп літаючих скелетів раптом пронизливо закричав й почав тікати.

Однак "воно" почало рухатися, не видаючи жодного звуку.

Порожні очниці Кістяного Дракона раптом спалахнули чорним сяйвом. Потім він швидко почав летіти в бік щита.

Кістяний Дракон роззявив пащу, націлившись на шию білої віверни.

«Срака!»

Ре-е-е-е-ев!

Біла віверна оголила ікла, намагаючись дати відсіч.

Однак чорноокий Кістяний Дракон не відступив, хоч і був лише купою кісток.

«Угх!»

Клопех терміново смикнув за поводи.

Хлоп, хлоп.

Кістяний дракон розправив крила перед стіною замку Хенітус. Будь-хто міг би подумати, що саме ця купа кісток охороняє замок Хенітус.

Бах, бах!

Біла аура зіткнулася з чорним світлом.

Кігті та зуби білої віверни одночасно кинулися на Кістяного Дракона.

Однак мертва мана лише здригнулася, а не зникла. На Кістяному Драконі не залишилося навіть подряпини.

Кі-і-і-і-і–

Щит знову почав тремтіти, коли віверни знову кинулися на нього. Здавалося, вони зосередилися на тому, щоб знищити щит. Віверни, у яких тепер у всіх були червоні очі, навіть намагалися розірвати щит своїми кігтями.

Однак Кейл все ще залишався спокійним.

«Чхве Хане»

Кейл розпочав останній етап свого плану.

«Так, Кейле-нім»

Чхве Хан нічого більше не сказав, стоячи поруч із Кейлом. Кейл позбувся сріблястого світла, пов'язаного зі щитом, з однієї руки, продовжуючи говорити.

«Тепер твоя черга»

«…Мені треба було щось зробити?»

Кейл не сказав Чхве Хану, що той мав робити. Саме тому Чхве Хан стояв поруч із Кейлом, наче тінь, аби захистити його.

Однак Кейл уже давно визначив, що робитиме Чхве Хан.

«Використовуй усю свою силу»

«…Це та нова історія, про яку ви говорили?»

Чхве Хан бачив, як Кейл посміхається, зберігаючи бліде обличчя, у відповідь на його запитання. Проте спокійний голос Кейла відповів на запитання Чхве Хана.

«Так. Це твоя історія, яку ти напишеш у цьому місці»

"Моя історія, яку я напишу в цьому місці, моєму другому рідному місті"

Ці слова лунали у свідомості Чхве Хана.

Солдати навколо них здивовано дивилися на цю пару. Вони гадали, що ж ці двоє роблять у такій надзвичайній ситуації.

У цей момент Кейл дістав з магічного мішка меч і направив руків'я на Чхве Хана. Це був меч, викуваний Мюллером.

«Він твій»

Кейл мав намір віддати Чхве Хану його первісну роль у романі.

Саме тоді Чхве Хан стане героєм.

Народження Героя.

П'ятий том, можливо, й закінчився, але йому залишалося лише створити нову нагоду для народження героя.

«Я впевнений, ти сам найкраще знаєш, що тобі треба робити»

Кейл подивився на Чхве Хана й віддав йому наказ.

«Повертайся швидше»

Чхве Хан прийняв меч від Кейла. Він не довго вагався, перш ніж витягнути його з піхв. Лезо блищало, на відміну від піхв.

Чхве Хан широко посміхнувся Кейлу.

«Мені подобається цей меч»

У цю мить меч загудів. Чорне волосся й чорні очі. Аура того самого кольору, що й очі та волосся чоловіка, який виглядав як підліток, почала огортати меч.

«М-майстре меча…!»

Солдат ахнув, а потім прикрив рот долонею.

Чорна аура злетіла в небо.

Майстер меча.

Молодий чоловік, якого вважали охоронцем Кейла, насправді був майстром меча.

Некромант, майстер меча та плем'я Тигрів.

А ще був Кейл, який віддавав їм накази.

Інше почуття, відмінне від страху, викликало у солдата мурашки по шкірі. Саме в той момент…

«Я вб'ю його й повернуся»

Чхве Хан спокійно виклав, що йому потрібно зробити. Його завданням було вбити Лицаря-Охоронця Клопеха. Вбити Клопеха або принаймні білу віверну, на якій той їхав.

Однак раптом Чхве Хан побачив, як Кейл жестикулює в його бік. Кейл навіть трохи заїкався.

«Д- давай обіймемося, перш ніж ти підеш битися!»

"Обійми? Посеред бою?"

Чхве Хан замислився, чи є у Кейла взагалі така ніжність.

Він легенько обійняв Кейла, який однією рукою все ще тримав щит.

Кейл голосно вигукнув, щоб інші почули.

«Я тобі довіряю!»

Чхве Хан стримав свої емоції й відповів.

«…Дуже дякую. Я обов'язково повернуся з його головою»

"Чому цей негідник таке каже?!"

Кейл прошепотів тихо, щоб інші не почули.

«Не вбивай його»

Навіщо марнувати такого корисного пішака й одразу його вбивати?

Кейл поглянув на Чхве Хана, який, попри те, що вже так довго перебував у його компанії, все ще виглядав таким невинним, і продовжив говорити. Його голос звучав злісно.

«Підніми обидві ці білі штуки»

«Ах»

Чхве Хан вигукнув здивовано.

Вираз обличчя Кейла ніби говорив, що це й так очевидно.

Вбивати його прямо зараз було б марнотратством. Хіба він не мав би хоча б з'ясувати, як керувати Вівернами, перш ніж вбивати Клопеха?

До того ж, якщо він зловить того виродка, то зможе заробити купу грошей.

«Я успішно виконаю це завдання»

Чхве Хан зістрибнув зі стіни крізь пролом, який Кейл пробив для нього у щиті. Його ноги приземлилися на чорні кістки Кістяного Дракона.

Туп.

Чхве Хан легенько стрибнув на спину Кістяного Дракона.

Він випростався й подивився на дві білі речі.

Чхве Хан, чиї чуття виходили за межі звичайного людського слуху, почув тихий, але твердий голос Кейла.

Кейл віддав наказ: «Починай»

Все ще невідомий майстер меча та Дракон – істота, про яку світ вже встиг забути.

Дві істоти, імена яких незабаром увійдуть до історії континенту, почали рухатися, виконуючи наказ Кейла.