Розділ 198 — Тут Дракон? (3)

Лицар-Охоронець Клопех Секка не міг у це повірити.

Перед ним були чорні кістки Дракона і чорноволосий майстер меча, ніби вони охороняли замок Хенітус.

"Тепер тут ще й майстер меча?!

Як може існувати така божевільна територія?!"

Те, що на них не було королівського герба Королівства Роан, створювало враження, ніби всі ці війська належали до роду Хенітус. Вираз обличчя Клопеха застиг.

В цю мить–

«Капітане-нім»

До нього підійшов один із його підлеглих лицарів.

Це був той самий, що підійшов, коли вперше з'явилися літаючі скелети. Він був єдиним, кому дозволялося підходити до Клопеха, щоб поговорити.

«Що таке?»

Клопех не відривав погляду від Чхве Хана, відповідаючи. Підлеглий почав говорити. У його голосі відчувалася повна довіра.

«Схоже, що такому, як ви, хто стане легендою, завжди доведеться долати високі стіни»

Вираз обличчя Клопеха став дивним. Його обличчя сповнили і страх, і жадібність. Потім він віддав наказ своєму підлеглому.

«Вклади усі наші сили у знищення щита»

«Так, зрозумів»

Лицар відступив, коли Клопех підняв меч у повітря. Біла аура злетіла в небо ще вище і яскравіше, ніж чорна.

Аура була візитною карткою майстра меча.

Вона відповідала особистості господаря. Саме тому Лицар-Охоронець довіряв його силі більше, ніж тому чорноволосому хлопу.

Саме в цю мить.

Гррррр.

Біла віверна також заревіла. Чхве Хан крикнув, щоб його було чутно крізь цей рев.

«Давай!»

«Ха. Який зарозумілий хлопчисько!»

Біле світло перетворилося на кулю й кинулося на Чхве Хана. Чорний Кістяний Дракон також почав рухатися.

Здавалося, ніби тремтіли і небо, і земля.

Чорне світло зіткнулося з білим і видало пронизливий звук.

Ре-е-е-е-е-ев!

Біла віверна подряпала кістки Кістяного Дракона. Потім вона спробувала ще й вчепитися в одне з крил Дракона.

Однак це було марно.

Скре-е-е-е-ег!

Кіготь не зміг подряпати кістки Кістяного Дракона.

Кістки крила теж не зламалися.

Це була істота, що стояла вище всіх інших істот у світі.

І Плем'я Китів, володарів океану, і Плем'я Ведмедів та Плем'я Левів, які прагнули стати володарями суші, називалися племенами. Тільки Драконів називали "Драконами", а не "Плем'ям Драконів".

І це не тому, що вони були великими чи сильними.

Вони належали до іншого класу істот.

Біла віверна пронизливо закричала.

В неї почала йти кров, коли один з її пазурів відламався. Ця біла віверна була мутантом, сильнішим за інших віверн.

Саме тому вона вірила, що зможе знищити цього Кістяного Дракона. Хоча з живим Драконом це було б складно, це був мертвий Дракон, від якого залишилися лише кістки.

На жаль, не існувало монстрів, здатних зламати кістки Дракона.

Істота нижчого класу. Це стосувалося не лише віверни.

Меч Чхве Хана з легкістю відбив білу ауру. Потім він поглянув на обличчя Клопеха Секки.

Ба-а-а-а-ах!

Біла віверна не здавалася і врізалася в Кістяного Дракона всім тілом. Віверна робила усе можливе, щоб перетворити кістки на уламки. Двоє мечівників знову зіткнулися, коли віверна врізалася в Кістяного Дракона.

Ш-ш-ш-ш-ш-

Клопех був хитрим.

Біла аура повзла, наче змія, і кинулася на Чхве Хана.

Натомість чорна аура Чхве Хана рушила прямо вперед.

Вона миттєво відрубала шию звиваючій білій аурі.

«Ти непоганий!»

Клопех, як і раніше, вірив у свою довшу і яскравішу ауру, глузуючи з Чхве Хана. Однак вираз обличчя Чхве Хана не змінився.

Ця відсутність реакції змусила Клопеха нахмуритися.

«Мабуть, такому, як я, потрібні перешкоди на кшталт тебе, щоб створити свою легенду!»

Смик.

Від цього коментаря у Чхве Хана здригнулися брови.

Кістяний Дракон і біла віверна відлетіли вбік після зіткнення.

Саме в цей момент Клопех почав посміхатися, побачивши зміну виразу обличчя Чхве Хана.

«Я збирався тихо розібратися з тобою, оскільки ти настільки набридливий, але ти верзеш таку нісенітницю»

«…Що?»

Лицар-Охоронець втратив дар мови, побачивши погляд Чхве Хана, ніби той дивився на нього зверхньо. Чхве Хан і справді дивився на нього зверхньо за те, що той був зарозумілим виродком.

Чорна аура Чхве Хана почала тьмяніти. Вона продовжувала тьмяніти, аж поки не перетворилася на темряву без світла.

Аура відповідала особистості її носія.

Темрява без світла.

Це була справжня природа темряви, а також справжня природа Чхве Хана, яку він розвинув у Лісі Темряви. Тепер Чхве Хан вирішив прийняти цю природу завдяки певній особі.

Його аура продовжувала тьмяніти.

Чхве Хан не міг сидіти спокійно, почувши те, що говорив цей безглуздий чоловік.

"–Він думає, що створить легенду?"

Чхве Хан спрямував погляд у темряву, дивлячись на Клопеха, і почав говорити.

«Не ти станеш тим, хто створить легенду. Ця роль уже відведена комусь іншому»

Легенда.

Нова історія.

"Історія, яку я створю у своєму другому рідному місті разом зі своєю другою родиною"

У цієї нової історії вже був господар. Тільки ця людина мала всі необхідні якості для такого подвигу.

«Що?» – з недовірою запитав Клопех.

Однак раптом він відчув, як у нього потилиця стала холодною. На лезі Чхве Хана залишилося лише трохи світла.

Це була його поточна межа. Він знав, що того дня, коли зможе зробити своє лезо повністю темним, він ступить на новий шлях меча.

Чхве Хан поділився з Клопехом майбутнім, яке він збирався створити.

«Я прокладу шлях, яким він дістанеться туди»

Шлях, яким ця людина стане легендою.

Саме він прокладе цей шлях.

Такою була рішучість Чхве Хана.

Мері була єдиною, хто міг чути цю розмову.

Некромантка, яка керувала цим Кістяним Драконом – істотою вищого класу – зблідла.

Кістки Дракона змінюють колір залежно від їхніх атрибутів. Саме тому їй було важко контролювати ці особливі кістки. Однак мертва мана Мері забарвила ту ділянку, де колись спочивала "Біла Корона" – та, що наділила Кейла Стародавньою Силою "Аури Домінування".

Їй це вдалося.

Зараз вона була єдиною, хто мав зв'язок із тим Кістяним Драконом. Саме тому вона стала "вухами" Дракона й підслуховувала розмову.

Вона чітко чула голос Чхве Хана.

"Легенда… Я прокладу йому шлях до неї"

Погляд Мері спрямувався вперед.

Він був зосереджений на Кейлі, який продовжував тримати щит активованим. Вона навіть чула його тихе бурмотіння.

«Про що, в біса, вони там базікають замість того, щоб битися?»

Це було сказано тихо, щоб інші не почули. Однак Мері змогла це почути. Хоча його коментар робив його ненадійним, Мері чітко бачила, через що зараз проходив Кейл.

Його спина була мокрою.

Його плечі злегка тремтіли.

Вона знала, що саме молодий пан Кейл зараз боровся найважче. Він завжди був таким.

Кейлу було важко утримувати цю позу – тримати руки витягнутими, ніби він змушував себе підтримувати щит активним.

Йому здавалося, ніби його карають, і його руки, які стали слабкішими, ніж раніше, тремтіли від болю.

Проте Мері дивилася на тремтячі руки Кейла, згадуючи те, що він сказав їй три дні тому, коли активував щит.

« Не відходь від нас.

Кількість тих, хто захоче тобі нашкодити, зросте в ту мить, коли ти використаєш свої сили заради нашої території »

Але Мері вже прийняла рішення.

Вона була більш ніж готова зробити це заради людей, які показали їй прекрасний світ за межами підземелля. Маскувати свою присутність і ховатися – це була її спеціальність.

Однак її думки змінилися після того, як вона почула слова Кейла.

« Але тобі не треба хвилюватися.

Ти не та, хто має жити в укритті.

Я допоможу тобі жити так, як ти хочеш »

Слова Кейла зворушили її серце. Руки Мері, вкриті чорними кровоносними жилами, знову почали рухатися.

Фшу-у-у-у-ух–

Повз них пронісся сильний зимовий вітер.

Чорна мантія Мері розвівалася. Складалося враження, ніби її каптур ось-ось злетить від вітру, проте Мері не притискала його руками.

Було щось важливіше.

Ніхто інший не міг її побачити, бо вона наразі була невидимою.

Однак одна людина могла це відчути.

Чхве Хан подивився на свої ноги.

У кістках Кістяного Дракона почали збиратися чорні кулі світла. Це була мертва мана.

Це була сила Мері.

Чорні світлові кульки, які раніше були лише в зіницях Кістяного Дракона, почали розширюватися, охоплюючи все його тіло. Потім вони зійшлися в серці Кістяного Дракона.

Це миттєво дало Чхве Хану зрозуміти.

Він зміг збагнути, що Мері намагалася сказати.

"Ти відчуваєш те саме.

Ти і я намагаємося йти одним шляхом"

Саме в такі моменти Чхве Хан по-справжньому відчував, що він не самотній. Як він міг чогось боятися в такій ситуації?

Чхве Хан простягнув руку. Кістяний Дракон почав рухатися в такт з ним, ніби став його ногами.

Мечник і Дракон.

Вони рухалися як одне ціле.

Бум.

Ця пара не була надто гучною.

Ре-е-е-е-ев!

Ікла Дракона впилися в шию білої віверни.

Рі-ізь.

Біла аура миттєво розсіклася. Очі Клопеха широко розширилися. Непроникна темрява незабаром затуманила його зір.

Кі-і-і-і-і-і-!

З шиї білої віверни почала бризкати кров. Кігті Кістяного Дракона прорізались крізь кров. Його пазурі вчепилися в шию білої віверни.

Чхве Хан вхопився за шийну кістку Кістяного Дракона.

«Мері, давай піднімемося»

Мері відреагувала на його слова.

Мах, мах.

Її мертва мана розтягнулася, наче павутина, щоб створити крила для Кістяного Дракона.

Очі Мері почали покриватися чорними ниткоподібними кровоносними судинами. Однак вона не зупинилася.

Вона зараз зростала.

Вона ось-ось мала подолати перешкоду.

Її руки стиснули шию, якої вона не бачила.

Гр-р-р-р-р-!

Шия білої віверни почала чорніти.

«Угх!»

Клопех смикнув за поводи, щоб відновити рівновагу. Його біла аура вистрілила в бік передньої лапи Кістяного Дракона. Однак Кістяний Дракон почав махати крилами.

Він злітав вище.

Кістяний Дракон продовжував тримати білу віверну в лапі, злітаючи все вище й вище в небо.

Чхве Хан стояв біля голови Кістяного Дракона, поки той злітав.

Один із лицарів, що стояв на вершині стіни, не зміг втриматися від коментаря.

«…Драконів Лицар»

Серце лицаря шалено билося, коли він це промовив. Це був титул, що мав значну вагу, незрівнянну з титулом Вівернового Лицаря.

Погляд лицаря був прикутий до неба. Хід цієї битви залежатиме від результату сутички між Кістяним Драконом та білою віверною.

Саме в цю мить.

Ба-а-а-а-ах!

Гучний звук змусив лицаря широко розплющити очі.

Кейл, який спостерігав за цим, не міг нічого вдіяти, лише роззявити рота.

Одна з кам'яних гір втратила вершину.

Кістяний Дракон врізав білою віверною в гору.

[«Дракони справді сильні! Віверни ж слабкі, як крихітна гілка дерева! Але я, великий і могутній Дракон, Раон Міру, ще дивовижніший за того Кістяного Дракона!»]

Кейл слухав збуджений голос Раона, ніби це була фонова музика, і нервово посміхався.

"…Сподіваюся, вони його не вбили"

Кейл нервово поглянув у бік кам'яної гори, сподіваючись, що не втратив купу золота.

Гррррр, грр !

З пащі віверни текла кров, проте вона могла лише безладно борсатися. Вона не могла підвестися. Той, хто штовхнув її на гору, той дурний Кістяний Дракон, стояв, наступаючи їй на голову, і дивився на неї зверху вниз.

«Угх……!»

Однак Клопех був у порядку. Він відскочив від віверни в ту мить, коли її кинули, і встиг безпечно приземлитися.

Проте він продовжував посилювати свою ауру.

Різь.

Це сталося знову.

Його білу ауру знову розсікли.

Як би він не намагався обплести Чхве Хана, наче змія, його меч не міг його порізати.

Ця людина пішла за ним одразу після того, як він приземлився на землю.

«Схоже, твій меч – це біла змія. Вона пасує тобі краще, ніж віверна»

Клопех почав тремтіти, почувши спокійний голос Чхве Хана.

Біла змія.

Це був справжній символ роду Секки. Право стати Лицарем-Охоронцем належало саме таким змієподібним персонажам.

«Т-ти, безіменний виродку, наважуєшся протистояти такому Лицарю-Охоронцю, як я…!»

Меч Клопеха знову кинувся на Чхве Хана, проте Чхве Хан мав сказати лише два слова.

«Такий надокучливий»

Ось і все.

Клопех побачив, як темрява знову насувається на нього. Тіло білої змії поглинула темрява.

Дзень-!

Меч Клопеха впав на землю.

«М-моя рука……! Ухг!»

На правому плечі Клопеха більше не було руки. Потім чорноволосий чоловік затиснув йому шию, так само, як Кістяний Дракон зробив це з білою віверною.

Він не міг дихати. Біль від неможливості дихати був настільки сильним, що він не відчував болю від втрати руки. У той момент він почув холодний голос.

«Скажи вівернам, щоб зупинилися»

Чхве Хан віддавав йому наказ.

Він дістав флейту з кишені Клопеха й поглядом дав йому знак.

Все, що йому залишалося зробити – це повернутися, успішно виконавши наказ Кейла.

Він захопив у полон і білу віверну, і Лицаря-Охоронця. Він не вбив жодного з них.

«Угх, ух!»

Він чув, як Лицар-Охоронець важко дихав.

Вираз обличчя Чхве Хана змінився.

Лицар-охоронець хитав головою.

Можливо, це було через те, що він не міг дихати, але він плакав, як дитина, хитаючи головою.

Це раптом змусило Чхве Хана замислитися над подробицями.

"Як, як біла змія могла керувати віверною?"

Аура – це ідентичність користувача.

Біла змія не могла керувати віверною.

Чхве Хан обернувся. Він одразу ж стрибнув назад на Кістяного Дракона й крикнув Мері.

«Нам треба повертатися!»

Було ще щось.

Це ще не все.

Кістяний Дракон знову злетів. Тоді Чхве Хан почув шум.

Він почув свист.

Хтось тихо свистів.

Це був лицар у шоломі, єдиний, кому було дозволено розмовляти з Клопехом Секкою. Саме він і свистів.

Хра-а-а-а!

Віверна під ногами Кістяного Дракона почала несамовито борсатися. Вона так сильно борсалася, що у неї аж виступили вени. Вона рухалася так, ніби забула про страх і смерть. Віверна, у якої не залишилося сил рухатися, намагалася повільно повзти по землі

«Чорт забирай……!»

Чхве Хан і Кістяний Дракон почали летіти в бік лицаря в шоломі.

Однак лицар зреагував першим.

Решта віверн кинулися на щит.

Бааах! Ба-а-а-а-ах!

Вони бачили, як у віверн ламаються крила, кігті та лапи.

Однак віверни не зупинялися. Вони намагалися прорватися крізь щит, наче збожеволіли.

Срібний щит почав вкриватися червоною кров'ю.

[«Людино, віверни, здається, збожеволіли! Як мило!»]

Але Кейл не чув голосу Раона.

"…Тож не Лицар-Охоронець керує вівернами?

У романі це був саме Лицар-Охоронець!"

Кейл усвідомив, що в перших п'яти томах були речі, які не розкривалися.

Лицар у шоломі.

Він нічого не знав про цю особу.

Той лицар сів на віверну й попрямував до Кейла.

Однак у руці лицаря нічого не було.

Саме в цю мить.

[«Людино, щось дивне. Я відчуваю на ньому силу природи»]

"Що?

Сила природи?

…Стародавня Сила?"

Кейл побачив, як у руці лицаря в шоломі почало щось з'являтися. Він легко зрозумів, що це було.

Це був меч.

Це була Стародавня Сила у вигляді меча.

Меч продовжував ставати все довшим і ширшим.

Тепер він майже нагадував спис.

Саме в цей момент.

Ту-дух.

Кейл відчув, як його серце почало шалено битися.

Тоді він почув голос ненажерливої жриці.

[« Ти заблокуєш його »]

Щит почав зменшуватися.

«Що за біс……!»

Кейл не міг нормально говорити. Усе його тіло розпалювалася. Він не відчував болю, проте дихати ставало дедалі важче.

Стародавні Сили ревіли всередині його тіла.

Татуювання на його тілі ніби горіли.

Поки це відбувалося, щит продовжував зменшуватися.

Срібні крила також зникли.

Вони продовжували зменшуватися, аж поки не перетворилися на крихітний щит. Проте щит Раона й далі не давав вівернам прорватися.

У ту мить Кейл побачив, як лицар у шоломі почав посміхатися.

«Спробуй заблокувати це»

Лицар у шоломі повільно кинув меч.

Великий меч, що перетворився на спис, понісся у бік Кейла.

[«…Людино, тут щось не так! Я створю ще більше щитів!»]

Раон створив ще кілька шарів щитів, аж поки їх не стало чотири.

Однак щось все одно здавалося не так.

Складалося враження, ніби магія не діє на цей меч.

Стихійне Лихо.

Цим терміном позначали найнебезпечніші явища в природі.

Урагани, виверження вулканів, град.

Усе це – стихійні катаклізми.

Дивлячись на той меч, Раон згадав про цей термін.

У ньому таїлася руйнівна сила природи.

Інстинкти шестирічного Дракона підказували йому щось.

Вони говорили, що відбити цей меч магією неможливо.

Єдине, що могло зупинити цей меч – це Дракон.

Подих Дракона або тіло Дракона.

Це мало бути міцне тіло істоти, яка не мала собі рівних.

Залишалося лише кілька секунд до того, як меч влучить у Кейла.

Протягом цих кількох секунд погляд Раона був прикутий до Кейла.

Його тіло підсвідомо почало рухатися вперед.

Саме в цю мить.

Він почув голос Кейла.

« Пиздець! »

Цей крик змусив Раона прийти до тями. Тоді він почав кричати.

[«Мері! Поклич Дракона!»]

Раон збільшив кількість щитів.

П'ять шарів, шість шарів.

Чорний Дракон, який ще не пройшов першу фазу зростання й не міг використовувати Подих Дракона, досягав межі своїх можливостей.

Тріск.

Однак стихійне лихо з легкістю знищувало щити, щойно торкалося їх. Такий щит був для цього руйнівного стихійного лиха не більше ніж дитячою іграшкою.

Один, два. Щити тихо почали зникати.

"Мені просто треба витримати.

Мені просто треба витримати, доки не прибуде Дракон Мері"

Раон створював нові щити щоразу, коли знищувався якийсь шар.

Тоді він почув голос Кейла.

«Досить»

Раон здригнувся.

Потім він поглянув у бік Кейла.

Саме в цю мить.

Ба-а-а-а-а-а-ах!

Люди на стіні не могли нічого вдіяти, почувши гучний звук і побачивши спалах світла.

Останнє, що вони побачили – це Чорний Кістяний Дракон, який врізався у великий меч.

Коли зір до них повернувся, вони побачили, що кістки Дракона ламалися, хоча він і спричинив тріщину в мечі.

Однак цих мертвих старих Драконячих Кісток було замало. Їх не вистачило, щоб знищити меч.

Раон бачив, що саме так і було.

Це шестирічне Драконеня, якому бракувало досвіду, вперше відчув небезпеку. Тіло Раона почало рухатися.

«Хе, хе-хе…»

У ту мить він почув, як Кале сміється.

Раон повернув голову. Він побачив, як Кейл кашляє великою кількістю крові. В Кейла йшла кров з рота, носа та вух, продовжуючи сміятися.

У свідомості Кейла пролунав голос.

[ «Хіба це не мій меч?» ]

Це був попередній власник Аури Домінування.

Саме він і говорив.

[ «Це Драконовбивчий Меч» ]

У ту мить Кейл усвідомив це.

"Вбивця Драконів. Меч того шоломоголового – це Драконовбивчий Меч"

Ось чому йому вдалося знищити Кістяного Дракона.

Потім він згадав про корону, яку вкрав на Півночі.

Це була та сама біла корона, схожа на ту, що зникла, коли він здобув Ауру Домінування.

Це була та сама корона в його магічній сумці, про яку говорили, що вона полюбляє Драконячу кров.

Меч і корона. Кейл усвідомив, що вони, мабуть, становлять пару.

Ось чому корона опинилася на Півночі.

Була ще одна річ.

Він усвідомив цей факт, ніби його інстинкти підказували йому це.

Це було ледь помітне бачення майбутнього, яке побачило Світове Дерево.

Це була одна з трьох речей, про які йому розповіло Світове Дерево. Це була третя річ, окрім батьків Раона та Води Суду.

« Той, хто збирає Стародавні Сили, зібрав усього три Стародавні Сили »

"Мабуть, мова йшла про цього виродка в шоломі"

«…Сучий син»

Кейл стиснув кулаки.

Усе його тіло тремтіло.

«Раоне, не йди!»

Кейл крикнув у бік невидимого Дракончика, зосередившись на словах у своїй голові.

[ «Ти хочеш пожертвувати собою?» ]

"Ні! Я ніколи не завдаватиму собі шкоди заради інших"

Кейл проігнорував запитання Суперкаменю.

Натомість він зосередив свої думки на словах ненажери.

Ненажерлива жриця.

Він чув її голос.

[ «Цього достатньо» ]

Татуювання на серці Кейла змінилося.

Срібний щит, витатуйований на його серці, отримав символ серця, коли він здобув Життєздатність Серця. Те червоне серце повільно ставало срібним.

Щит поглинув першу силу.

Кейл вилив із щита стільки, скільки міг.

Стихійне лихо.

І Життєздатність Серця. Це була сила відновлення людини, яка не хотіла жити.

Сила людини, здатної подолати стихійні лиха, походила від її життєвої сили та бажання жити.

Ба-а-а-а-а-а-х !

Хоча на все ще великому мечі з'явилися тріщини, його вістря все одно врізалося в крихітний щит.

Світло, яскравіше за те, що було раніше, осяяло всю територію Хенітус.

Кейл встиг побачити, як Чхве Хан, немов диявол, стрибнув за спину лицаря в шоломі, перш ніж втратив зір. Він також відчував, як Раон підтримує його спину лапами, коли почув голос жриці.

[ «Молодець» ]

Кейл швидко все зрозумів.

Він відбив удар.

Сила відновлення та воля до життя.

Це була сила людей, яким вдалося вижити, переживши всілякі атаки природи.

Щит не зламався.