Розділ 203 — Океан такий… (3)

Це нагадувало міграцію перелітних птахів.

Близько трьохсот кораблів, що розсікали воду, рухалися у трикутній формації.

Цей флот вирушив із військово-морської бази Норланду з Непохитного Альянсу.

У центрі формації перебував найбільший з криголамів, що пробивав замерзлі північні береги. Лицар вже без шолома наразі проходив лікування у найвищій каюті цього корабля.

«Як жалюгідно»

Вбивця Драконів почав хмуритися, почувши коментар цілителя, однак зараз він не міг нормально говорити. Цілитель зітхнув, а потім наклав лікувальне заклинання на серце Ловця Драконів.

Частина серця була зруйнована.

На відновлення цього пошкодження знадобиться щонайменше тиждень. Навіть після цього знадобиться ще щонайменше місяць, щоб воно повністю загоїлося.

Він також повернувся без руки.

Однак руку має бути легко відновити, щойно вони повідомлять про це організацію. Цілитель презирливо поглянув на Вбивцю Драконів і почав говорити глузливим тоном.

«Схоже, тебе доведеться на деякий час зачинити, як того старого приборкувача»

«Заткни- угх!»

Ловець Драконів не зміг договорити. Магічні пазурі, що стиснули його серце наприкінці бою, досі завдавали йому сильного болю.

Третя особа, яка спостерігала за лицарем у шоломі та цілителем, почала говорити.

Голос літнього мага був холодним.

«Майстер меча, рівень якого трохи нижчий за твій, некромант і хтось зі Стародавньою Силою, здатний відбити твій меч – всі вони існують на тій невеличкій території?»

«Так»

Поведінка лицаря була дещо грубою, проте маг не звернув на це уваги й продовжив.

«І там також є маг, сильніший за тебе?»

Лицар у шоломі внутрішньо здригнувся, але не дав цього побачити на обличчі.

«Так, це маг, який зміг імітувати мій Меч Катастроф і ледь не знищив моє серце»

Лицар у шоломі бачив очі Дракона.

Однак про це він не згадав.

"Я мушу забрати його собі"

Ці виродки забрали б Дракона собі, якби він про це згадав. Вони віддали б йому лише Драконячу шкуру, а решту Дракона забрали б собі. Такою була початкова угода, яка зірвалася, коли Дракон, про якого вони думали, раптово зник.

Лицар у шоломі згадав пару Драконячих очей, що дивилися на нього.

"Судячи з розміру очей, це був не стародавній Дракон"

Він був упевнений, що це був молодий Дракон, який ще навіть не пройшов свою першу фазу росту.

Лицар придушив своє серце, що шалено билося.

Справа не в тому, що Дракон не використовував Драконячий Подих, а в тому, що він не міг його використовувати.

Цей факт приніс лицареві в шоломі певне блаженство. Якщо він правильно розіграє цю ситуацію, то, можливо, отримає нагоду стати сильнішим, не даючи про це дізнатися голові цієї організації – тому божевільному виродку.

"Я з'їм другого Дракона"

Лицар у шоломі мріяв про це прекрасне майбутнє. І саме в цей момент він знову почув голос мага.

«Майстер меча, який не дотягує до твого рівня. Яка його Плита?»

Під "Плитою" малося на увазі тіло, здатне утримувати Стародавні Сили.

Стародавні Сили вважалися слабкими, однак це було лише висновком дурнів, які нічого не розуміли.

Стародавні Сили, створені природою, мають природну спорідненість, яка походить безпосередньо від природи, а не від людей. Як ці сили можуть бути слабкими?

Вони просто вважали їх слабкими, бо не знали, як ними користуватися. Звісно, Стародавні Сили, створені людьми, були слабкішими за ті, що мали природні схильності.

Лицар здригнувся від запитання мага, але відповів зі спокійним виразом обличчя.

«Не дуже. У нього не було великої Плити»

Лицар у шоломі без жодних проблем збрехав.

Майстер меча з чорною аурою насправді мав пластину, яка була приблизно такою самою, як і його власна.

Саме тому він не міг сказати їм правду.

Якби він це зробив, у них не було б приводу його лікувати. Вони просто пішли б шукати іншу людину з подібною пластиною.

«Хмм»

Старий маг почав хмуритися, ніби замислившись.

«Нам доведеться вирушити на територію Хенітус, щойно ми завоюємо узбережжя Королівства Роан. Ми мусимо позбутися їх»

Лицар у шоломі стиснув болюче тіло й поспішно додав:

«Той клятий аристократ! Я вб'ю того рудого виродка!»

"Саме він перебуває під захистом Дракона. Якщо я позбудуся його, зможу заволодіти Драконом"

Цього аристократа можна було знешкодити навіть однією рукою. У нього були лише щит і людські здібності до регенерації.

Маг відповів Ловцеві Драконів, який, здавалося, злився на того, хто, як і він сам, володів кількома Стародавніми Силами.

«Як скажеш. Це не має бути складно, якщо ти, цілитель і я підемо разом»

Ловець Драконів не заперечив. І старий маг, і цілитель були корисними, хоча й слабші за нього.

Маг на мить поглянув на цілителя та Ловця Драконів, а потім відчинив двері каюти. Зовні його зустрічав хтось, хто вклонився на знак привітання.

«Пане, ми майже досягли північно-східного узбережжя Королівства Роан»

Це був Магічний Списоносець – той самий ворог, з яким група Кейла найчастіше стикалася в минулому. Це також була та людина, яка поєднала магію та мистецтво володіння списом, щоб зрадити майстра меча та фальшиву Святу Діву, Ханну.

Він вклонився, дивлячись на трьох людей у каюті. Усі вони мали звання вищі за його. Ця трійця, по суті, входила до ядра організації.

Це було легко помітно за червоною зіркою на мантії мага.

На відміну від білої зірки та п'яти червоних зірок на одязі магічного списоносця, у них усіх на одязі була лише одна червона зірка.

Лише п'ятеро людей мали такий одяг із однією червоною зіркою.

Це були ті п'ятеро, хто служив Білій Зірці.

«Незабаром вирушаємо. Я піду на передній корабель»

«Так, пане, я супроводжу вас туди»

Списоносець вклонився старому магу, а цілитель почав бурчати.

«Хіба ви не казали, що військово-морська база Королівства Роан у жалюгідному стані? Навіщо нам стільки кораблів, якщо в них їх майже немає?»

«Ми намагаємося одночасно завоювати узбережжя Королівства Віппер. До того ж, добре, що ми це зробили, оскільки Королівство Роан виявилося сильнішим, ніж ми очікували»

Старий недбало відмахнувся від зауваження, прямуючи до дверей.

«Що важливіше, чи не слід нам відплатити їм за те, що вони завдали першого удару?»

Цілитель хитро посміхнувся, кивнувши.

«Мабуть, так. Королівство Роан, ймовірно, очікує лише на Непохитний Альянс. Вони, напевно, й гадки не мають, що ми на кораблі. Це має бути весело»

Усі вже звикли до того, що цілитель облизує губи, ніби це надзвичайно захоплювало. Ніхто з них не заперечував слів маленького хлопчика.

Однак насправді був ще хтось, хто зараз отримував найбільше задоволення.

Глибоко під водою, під трьома сотнями кораблів.

Горбатий Кит плавав у глибинах океану.

Цей Горбатий Кит із шрамом у формі літери "X" на спині, Вітіра, майбутня Королева Китів, дивилася на південь.

"Вони вже майже на четвертій межі"

Горбатий Кит почав посміхатися.

Вона згадала, що сказав Кейл минулої ночі.

« Вітіро, будь ласка, візьми китів і знищ узбережжя Королівства Паерун »

Потім він продовжив:

« Натомість ми знищимо ворожий флот »

« Це буде весело »

Вітіра переконалася в цьому, побачивши впевнений вираз обличчя Кейла.

Він був тим, хто дотримувався свого слова. Саме тому їй не потрібно було бачити це на власні очі, щоб знати, що станеться.

Її великий хвіст рушив, щоб змінити напрямок.

На північ.

Горбатий Кит відвернувся від флоту кораблів і почав плисти в протилежному напрямку.

Багато Китів та великих китів почали рухатися на північ разом із нею.

Ці забуті істоти тихо рухалися на північ.

Водночас до вух Кейла долинув ледь чутний звук.

Клац.

Це був сигнал, надісланий магом.

Це був сигнал про те, що ворог прибув.

Кейл почав посміхатися.

Туман затуляв поле зору ворога, але він робив те саме і для їхніх союзників.

У Кейла більше не було причин приховувати свої козирі.

Решта жителів Королівства Роан, окрім групи Кейла, вважали, що у Кейла є лише щит.

Кейл не надто старався виправити цю помилку. Так було простіше. Щоб жити спокійним життям, не потрібно було демонструвати свою силу.

Однак у тумані приховувати її не було потреби.

Над океаном, що знову затих, почав дути вітер.

Шш-ш-у-ух–

Туман почав розходитися далі, коли Кейл рушив уперед.

Туман поширювався непомітно, наче кроки кота.

«Гм? Туман?»

Старий маг, який покинув каюту й вийшов на палубу корабля, що йшов попереду флоту, почав хмуритися.

Білий туман майже повністю вкривав океан.

"Хіба на узбережжі Королівства Роан зазвичай буває туман?"

Магічний списоносець, що стояв поруч зі старим, відчув тривогу.

У цей момент маг заговорив.

«Це не магія»

«А, справді, пане?»

«Так, цей туман не створено за допомогою магії»

Оскільки туман не був магічним, то це, мабуть, природне явище.

Що ще, крім магії, могло створити такий туман?

Магічний списоносець полегшено зітхнув і віддав наказ, коли кораблі почали входити в туман.

«Води спокійні, але ми входимо в туманну зону, тож підніміть рівень тривоги до першого, щоб бути обережними»

«Так, пане!»

Норландський солдат вклонився й виконав наказ магічного списоносця.

На цьому кораблі переважно перебували люди Руки, тоді як на двох кораблях, що йшли позаду – люди з Непохитного Альянсу.

Норландський солдат взяв рогову флейту й вдихнув, щоб оголосити наказ списоносця решті флоту.

Так, він вдихнув.

Під час цього вдиху він побачив туман перед своїм обличчям.

"Я думав, що воно було далі, але… ми вже в туманній зоні?"

Саме така думка промайнула в його голові, коли він приклав рот до рогової флейти. Тепер йому залишалося лише дмухнути.

Але в цю мить–

Хшу-у-у-ух–

Вітер змусив туман почати розходитися. Маг почав голосно говорити, щоб його було чутно попри шум вітру.

«Це вітер від магії!»

Водночас час на палубі пролунав інший звук.

Тунь!

Флейта впала.

Магічний Списоносець швидко обернувся.

«Аргх, угх!»

З рота солдата, який вдихнув повітря, текла кров. Магічний Списоносець, який, спостерігаючи за цим, все ще вдихав туман, раптом здригнувся, і його тіло почало тремтіти.

"Отрута. Вороги"

Він швидко прикрив рот долонею. Однак вітер уже ревів навколо них.

Шу-у-у-у-ух–

Вітер гнав туман у їхній бік. У мить їх оточення вкрив білий туман. Магічний списоносець підсвідомо широко розплющив очі й почав кричати.

«…Що за…!»

Червоний туман. Туман починав червоніти.

Від нього віяло зловісним передчуттям.

Цей туман кольору крові повільно вкривав океан.

Раон, Он і Хон.

Червоний туман, що виник завдяки спільним зусиллям цієї трійці, почав просочуватися всюди, де було повітря.

«…Кхек!»

«Що це за тум… угх!»

На жаль, туман першим вразив найслабших.

Солдати Норланду та Королівства Паерун усі притиснули руки до шиї. Все, що вони бачили – це червоний колір.

Магічний списоносець швидко створив магічний щит і підняв рогову флейту.

Бу-у-у-у-у-у-у-у-у-у–! Бу-у-у-у-у-у-у-у-у-у–!

Війна.

Над океаном пролунав шум, який став сигналом до війни, а не попередженням.

Цей звук долинув до середини флоту.

«Якого біса?»

Цілитель, маленька дитина, яка перебувала на центральному кораблі, підхопилася й виглянула у вікно.

Вона бачила червоний туман, а також піхотинців Руки, які падали, кашляючи кров'ю.

«…Отрута?»

Очі дитини змінилися. Це була сильна сторона цілителя.

«Я вийду на хвилину»

Цілитель потягнувся до дверей каюти, але Ловець Драконів схопив дитину за зап'ястя.

«Залишайся тут»

«Що?»

«Тут, екх, залишайся тут, бо я ще не одужав!»

Цілитель не міг у це повірити.

Екстрене лікування було завершено, і тепер йому залишалося лише відпочити. Як можна бути таким егоїстичним? Люди, які кашляли кров'ю й помирали зовні – усі були членами тієї самої організації.

Однак стан Ловця Драконів був дещо іншим.

«… У мене погане передчуття щодо цього»

У Вбивці Драконів виникло тривожне передчуття.

Він трохи відпочив, але його тіло все ще не повернулося до нормального стану. Воно все ще було пораненим, і він досі не відновив свою руку.

Саме тому він почувався спокійніше, маючи поруч цілителя, навіть якщо цей цілитель був найслабшим бійцем.

«Хааа, я повернуся, коли огляну ситуацію зовні»

Цілитель зітхнув і відсунув руку Ловця Драконів.

«Повертайся за хвилину!»

Цілитель кивнув у бік людини, що кричала, і повернув ручку дверей.

Клац.

Двері відчинилися, і цілитель одразу ж вийшов з кімнати.

Як тільки двері зачинилися, Ловець Драконів визирнув у вікно.

Це була його інтуїція.

Його інтуїція, що сформувалася після того, як він уже одного разу зазнав поразки на території Хенітус в Королівстві Роан, підказувала йому щось.

Королівство, яке приховувало майстра меча, некроманта та Дракона, мабуть, мало ще щось у запасі.

Він намагався зосередитися, щоб бути готовим до бою, хоч його тіло ще не одужало.

Саме в цю мить.

Клац.

Він почув звук дверей, а також шурхіт волосся цілителя.

Ловець Драконів почав посміхатися.

Цей цілитель середнього віку, що виглядав як дитина, був хитрим, але добре слухав.

«Гей, швидше повертайся всередину!»

Йому було байдуже, чи загинуть рядові солдати.

Він закликав цілителя, який міг би стати в нагоді під час боїв, швидше повертатися всередину.

Скри-и-и-ип–

Двері відчинилися.

Бух.

Цілитель, схожий на дитину, впав на підлогу.

Ловець Драконів побачив щось червоне.

"Туман?"

Цілитель був оповитий червоним туманом. І тоді до нього дійшло.

«Срака!»

Ловець Драконів миттю підвівся з ліжка.

Бах!

Однак його тіло незабаром було притиснуте до стіни чорною аурою.

«Уугх!»

Ловець Драконів застогнав.

У той момент він почув дуже тихий звук. Потім він побачив білу рукавичку. Ловець Драконів не мав іншого вибору, як знову дістати Меч Катастроф.

"Це останній раз, коли я можу ним скористатися зараз!"

З його поточними пораненнями було важко тримати Меч Катастроф у руці протягом тривалого часу. Перед лицарем знову пролунав гучний звук.

Бум!

Чорна аура. Майстер меча, який кинув йому виклик на території Хенітус.

Він з'явився знову.

Чхве Хан тихо спрямував свою чорну ауру на Ловця Драконів.

Ловець Драконів ледь встиг ухилитися. Однак, ледь ухилившись від першого удару, йому довелося ще раз відступити.

У той самий момент за його спиною раптово щось з'явилося.

Біла рукавичка.

Біла рукавичка, яку наділа людина поруч із майстром меча, з'явилася за його спиною.

Ця людина мала скритність вбивці та майстерність на рівні майстра меча.

Чхве Хан був попереду, а вбивця – позаду.

У ту мить, коли Ловець Драконів почав хмуритися, біла рукавичка миттєво схопила його за шию.

«Уугггх!»

Кинджал встромився й закрутився в культі, що залишився біля його плеча. Це був надзвичайно болісний удар. Чхве Хан пронизав Ловця Драконів у живіт своєю чорною аурою, а потім підскочив у повітря.

Ба-а-ах!

Стеля каюти була зруйнована, і стало видно небо, вкрите червоним туманом.

«Уххгх!»

Ловець Драконів був підтягнутий над стелею, все ще тримаючись за шию. Його розум зараз був у повній плутанині.

"Як вони так раптово з'явилися?! Як вони ще й дізналися, що я тут, якщо з'явилися лише щойно?"

Хоча Кейл знав про це завдяки інформації Племені Китів та магії Раона, Ловець Драконів і старий маг, які не досягали рівня магії Раона, не мали жодного способу дізнатися про це.

«Ух, ух!»

Він гнівно поглянув на чоловіка, який повільно затискав його все сильніше й сильніше.

Це був літній чоловік років шістдесяти.

Рон посміхнувся у відповідь Ловцю Драконів.

Він, який позичив білі рукавички свого сина, стояв перед своїм молодим паном.

Зараз вони перебували на верхній палубі корабля в центрі ворожої флотилії.

Кейл поглянув на Чхве Хана та Рона, які притягли сюди Ловця Драконів, і почав говорити. Це був перший раз, коли Ловець Драконів почув, як хтось із них щось сказав.

«Почнемо»

Оо-о-о-о-о-о-о–

Тишу порушило щось, що нагадувало крики привида.

З океану почало доноситися щось, що нагадувало плач сотень душ.

Ловець Драконів не мав іншого вибору, як бачити все, адже він перебував на найвищій точці. Ні, він це відчував.

Хлоп.

Ловець Драконів повернув голову, відчувши, як хтось постукав йому по щоці.

Кейл Хенітус широко посміхався йому. Лицар почав говорити.

«…Т-ти мав ще одну Стародавню Силу?»

Хлоп , хлоп.

Кейл постукав по щоці Ловця Драконів і почав говорити.

«Подивись уважно»

Оо-о-о-о-о-о-о-о-о–

З дна океану долинали звуки, схожі на плач привидів.

Кейл прошепотів до Ловця Драконів.

«Плач привидів лякає»

Дно океану почало ревіти.

Оо-о-о-о-о-о-о-о-о–

Шум стих, і з'явився торнадо.

Ба-а-а-а-ах!

Ба-а-а-а-ах!

Стародавня Сила Кейла та магія Раона об'єдналися, щоб створити це торнадо посеред червоного туману.

Очі Кейла, в яких вже не було посмішки, були прикуті до Вбивці Драконів.

Він згадав свою обіцянку, дану всім.

Знищити ворогів.

Кейл Хенітус, ні, Кім Рок Су, був людиною, яка дотримувалася свого слова.

Тепер йому залишалося лише виконати цю обіцянку.