Розділ 207 — Твоя спина (2)

Кейл повільно наблизився до Клопеха.

Клопех, якого в той момент тримала в полоні магія Раона, був охоплений страхом. Щойно їхні погляди зустрілися, Клопех застиг, наче його прокляли.

Кейл упевнено почав говорити.

«Клопеху, давай разом поїдемо до твого рідного міста. Хіба це не чудово?»

Клопех кілька разів кивнув. Він виглядав так, ніби дивився на бога. Для Клопех волосся Кейла здавалося білим, хоча насправді воно було рудим.

Кейл без жодних емоцій подивився на Клопеха, який мав загинути у своєму рідному місті, а потім покинув підземну в'язницю. Він не мав жодного милосердя до тих, хто зачіпав людей на його території.

Він почав підніматися сходами на поверхню.

Мері та діти, середній вік яких становив дев'ять років, йшли за ним.

Кейл заговорив.

«Давайте поїмо»

«Так, молодий пане»

«Ня-я-яв»

«Мяу»

[«Звучить чудово! Мені стейк!»]

Мері та діти всі відповіли.

Кейл думав про шматок стейка та келих вина, які він збирався з'їсти, і швидко рушив уперед. Це була прогулянка до смачної трапези.

Він пройшов повз в'язницю і тепер бачив двері, що вели на поверхню.

Кейл швидко повернув ручку дверей.

Скри-и-и-и-ип–

Двері скрипнули, відкриваючись.

Бі-і-і-і-іп- Бі-і-іп- Бі-і-іп-

Потім він почув, як спрацювали пристрої відеокомунікації.

Звуки було чутно навіть крізь злегка прочинені двері.

Кейл зупинився, не до кінця відкривши двері.

Здавалося, ніби молода пані Аміру та маги зв'язку стояли прямо за дверима в'язниці й чекали на нього.

"Може, мені не варто виходити?"

Кейл серйозно обміркував цей варіант, перш ніж вирішив відчинити двері. На його обличчі знову з'явився роздратований вираз.

«Молодий пане!»

Це була панна Аміру.

Вона, здавалося, так поспішала, що навіть забула звернутися до нього "командире". Її вираз обличчя свідчив про цю терміновість.

Усі вони чекали на Кейла з пристроями відеокомунікації в руках. Вираз їхніх облич не був втішним.

Бі-і-і-іп–

Бі-і-і-і-і-іп–

Сигнал продовжував лунати.

Однак королівський пристрій для відеозв'язку в руках панни Аміру мовчав, тоді як інші сигналізували.

Повідомлення надійшло не з палацу Королівства Роан. Мало того, воно надійшло й не від альянсу.

Вони надходили з додаткових пристроїв, які вони тримали при собі на випадок "що якщо".

«Що сталося?»

Пані Аміру поглянула на Мері, яка стояла за Кейлом, перш ніж заговорити. Її вираз обличчя був тривожним і сповненим гніву.

«Ми отримуємо повідомлення від багатьох різних церков на Західному Континенті, а також від усіх церков у королівстві»

Церкви.

Храми.

«Найбільше повідомлень надходить від храмів, пов'язаних зі світлом, а найчастіше з нами зв'язується Церква Бога Сонця»

Чорна мантія некромантки Мері злегка здригнулася. Капюшон мантії повернувся в бік Кейла.

Бі-і-і-і-іп–

Бі-і-і-іп–

Повернення некроманта.

Повернення істоти, яка використовувала злі сили, такі як мертва мана. Те, що вони позбавили світ некромантів, було предметом гордості для Церкви Бога Сонця та інших церков, пов'язаних зі світлом.

Однак це прокляте створіння знову з'явилося на полі бою Королівства Роан.

«Схоже, різні церкви використовували свою мережу парафій у Королівстві Роан, щоб безпосередньо зв'язатися з нами, оскільки корона не бажає приймати їхні дзвінки. Ми отримуємо повідомлення з усіх куточків Західного Континенту»

Церкви використовували своїх священників, щоб надсилати різноманітні повідомлення та запити на відеозв'язок до військово-морської бази північно-східного регіону.

Кейл простягнув руку до молодої пані Аміру. Вона трохи завагалася, а потім дістала з кишені повідомлення й передала його йому.

Кейл прочитав перше речення в повідомленні.

< Королівство Роан та Кейл Хенітус, який воскресив злісну істоту Західного континенту, повинні покаятися. Вони також повинні видати ту прокляту істоту. >

Аміру, маги зв'язку та інші важливі особи на військово-морській базі – всі бачили це повідомлення. Саме тому вони й поспішили сюди.

Вони чекали, поки Кейл заговорить.

Жінка в чорній мантії повільно підійшла до Кейла, щоб прочитати повідомлення. Це сталося в той момент, коли вона зупинилася поруч із ним.

Рва-а-ак– Рва-а-а-ак–

Він розірвав його, не давши їй навіть шансу прочитати.

Розірвані шматки паперу розлетілися на землю.

«Не звертайте уваги на цю нісенітницю»

Це був простий і спокійний наказ.

Він знову почав говорити.

«Люди, які ігнорують того, хто врятував їм життя, не є людьми. Запам'ятайте це»

Ці слова змусили Мері здригнутися.

Потім Кейл поклав руку їй на плече. Кейл продовжував звертатися до тих, хто дивився на нього.

«Мені ж не треба вам казати, хто наш рятівник, герой тієї битви, правда?»

Мері стиснула кулаки під чорною мантією.

У той момент пролунав ще один різкий звук.

Бі-і-і-і-іп–

Молода пані Аміру в шоці поспішно прочитала коротке повідомлення, залишене в пристрої прямого зв'язку з короною. Це була термінова новина, тому вони залишили коротке повідомлення, оскільки не могли чекати, поки з'явиться можливість поспілкуватися в чаті.

Вона одразу ж почала говорити.

«Командире-нім! Кажуть, що Непохитний Альянс прямує до берегів Королівства Каро»

Вираз обличчя Кейла змінився.

Королівство Каро.

Воно розташовувалося нижче Королівства Брек і на захід від Імперії, що робило його найближчим до Імперії королівством.

Непохитний Альянс оминув Королівство Брек та його Ущелину Смерті й почав вторгнення в Королівство Каро. Судячи з їхнього місцезнаходження, здавалося, що вони відправили флот до Королівства Каро ще до того, як відправили флот до Королівства Роан.

«Здається, вони знаходяться приблизно на відстані тижневого плавання від Королівства Каро, і, за словами мага-розвідника з Королівства Брек, кількість кораблів майже неможливо порахувати……! Командире-нім?»

Молода пані замовкла й поглянула на Кейла.

Кейл посміхався.

Кейл подивився на повідомлення, яке він розірвав на шматки.

Він згадав, хто надіслав це повідомлення.

< Церква Бога Сонця Королівства Каро. >

Королівство Каро було місцем, де Церква Бога Сонця мала найбільший вплив. Пані Аміру, яка не могла їх ігнорувати, передала це повідомлення Кейлу як представнику.

Кейл згадав про людину, яку він зустрів у аукціонному домі Королівства Каро, коли той був у білій масці.

Єпископ Церкви Бога Сонця Королівства Каро.

Це була та людина, яка погодилася заплатити 23 мільярди кундів, чекаючи, поки Кейл повернеться з божественним предметом Бога Сонця. Ймовірно, єпископ не знав про флот Непохитного Альянсу, коли надсилав повідомлення.

Мало того.

"Ця людина не знає про мою особистість"

Кейл повернув голову вбік.

Він бачив чорну мантію.

Королівство Каро.

Там була не лише Церква Бога Сонця.

Кейл думав про тих, кого він планував перетворити на героїв. Його існування зникне, щойно вони стануть героями.

Темні ельфи були одними з тих майбутніх героїв.

Вони жили в Підземному Місті, бо люди їх ненавиділи.

Їхнє Підземне Місто розташовувалося в Королівстві Каро.

Більше того, завдяки темним ельфам Мері стала сильною некроманткою.

Крім того, фальшива Свята Діва та напівсвятий наразі перебували у віллі Суперкаменю Кейла.

Посмішка Кейла стала ще ширшою.

Його нога наступила на розірвані шматки повідомлення.

«Схоже, їм більше не доведеться жити в укритті»

«Вибачте?»

Аміру та інші не зрозуміли, про що він говорить, і здивовано поглянули на нього. Однак Мері та діти, яким у середньому було дев'ять років, чітко все зрозуміли.

Туць, туць.

Кошенята постукали лапками по чорній мантії Мері, а та розтиснула кулаки.

Кейл віддав наказ Аміру.

«З'єднай мене з Його Високістю кронпринцом»

Кабінет командира.

Цю кімнату вони облаштували під офіс та для засідань зі стратегічного планування.

Кейл сидів на чолі довгого овального столу. Він сидів там, чекаючи, поки двоє магів зв'язку та молода пані Аміру з'єднають його з принцом.

Маги зв'язку кілька разів поглядали на Кейла.

Вони помітили його напружене обличчя.

Його суворий вираз обличчя, коли він сидів там без своїх звичних підлеглих, змушував їх продовжувати поглядати на нього.

У цій кімнаті наразі не було ані солдатів, ані дворян.

"Це справжній вираз обличчя командира Кейла Хенітуса-німа?"

Маги не могли не поглядати на нього, думаючи, що побачили прихований вигляд героя.

Однак в голові кейл промайнула інша думка в той момент.

"…Мені доводиться працювати, не маючи навіть часу поїсти.

Я ж командир. У мене тут найвищий ранг.

То чому ж я так страждаю?"

Кейл був дуже засмучений цим фактом.

[«Слабка людино, ти не голодний? Може, тобі дати яблучний пиріг? Він уже не такий соковитий!»]

Він проігнорував коментарі шестирічного Дракона.

«Командире-нім, ми з'єдналися!»

Почувши слова панни Аміру, Кейл неквапливо підвів голову й поглянув на екран. Повільно почало з'являтися обличчя Альберу.

Аміру та маги зв'язку вклонилися Кейлу.

«Ми вирушаємо. Ми подбаємо про решту, якщо ви дасте знати, що розмова завершена»

Кейл і Альберу, командир і кронпринц, мали провести приватну розмову. Аміру та маги зв'язку тихо й швидко почали виходити з кабінету, щойно Кейл кивнув.

Пані Аміру відчинила двері, щоб вийти.

Клац.

У цю мить пристрій для відеозв'язку завершив з'єднання.

Ву-у-у-ум–

На екрані з'явилося вродливе обличчя кронпринца. Його голос пролунав по всьому кабінету.

[Зірка нашого королівства, Кейл Хенітус]

Аміру кивнула, зачиняючи двері.

"Він має рацію. Молодий пан Кейл – зірка нашого королівства"

Їй потрібно було вийти, перш ніж вони почнуть обговорювати офіційні справи. Аміру швидко вийшла через відчинені двері. Однак, перш ніж вона встигла вийти, до її вух долинула фраза.

[Великі вельможі на засіданні обговорювали питання про нагородження тебе почесною медаллю першого ступеня. Що ти про це думаєш?]

Засідання великих вельмож.

Це було найбільше зібрання маркізів та вищої знаті Королівства Роан. Зазвичай на таких засіданнях присутні король або його представник, тож зараз Альберу очолював засідання як представник короля.

Почесна медаль першого ступеня Королівства Роан.

Це була найвища почесна медаль у Королівстві Роан.

Війна ще навіть не закінчилася.

Вони ще й не перемогли Непохитний Альянс.

Той факт, що вони все ж хотіли нагородити його цією медаллю, свідчив про те, що великі вельможі надзвичайно схвально ставилися до перемоги північно-східного регіону. Саме тому вони й думали про те, щоб надати своєму командувачу, Кейлу, значну нагороду.

Це була почесна медаль, яку ніхто не отримував протягом останніх 200 років. Він також стане наймолодшою людиною, яка її коли-небудь отримала.

Починаючи з цієї почесної медалі, Кейл поступово стане впливовим членом дворянства Королівства Роан.

Аміру та маги зв'язку навіть не помітили, що посміхаються.

Вони вважали цілком очевидним, що саме Кейл має отримати цю медаль.

Кейл проявив найбільшу заслугу під час битви і, ймовірно, матиме найбільшу заслугу за всю війну. Той факт, що він отримає цю медаль, змусив Аміру та магів зв'язку радіти в душі.

Коли люди, яких ти схвалюєш, отримують визнання від інших, радість, яку це приносить, також є значною.

Аміру та маги зв'язку переглянулися, посміхнулися й вийшли за двері. Потім вони обережно й тихо зачинили двері, щоб не заважати розмові.

Однак перед тим, як зачинити двері, вони ще раз почули голос Кейла.

«Мені це не потрібно, Ваша Високосте»

"Не потрібно?"

Рука Аміру, яка зачиняла двері, завмерла.

«Війна ще не закінчилася. Мені не потрібні такі порожні компліменти»

Кейлу це справді не було потрібно.

Почесна медаль?

Було б погано, якби він її отримав. Він не зміг би спокійно відпочивати. Можливо, йому довелося б працювати до кінця життя.

Це було б жахливою катастрофою.

Йому це не було потрібно.

Йому не потрібні були такі порожні компліменти.

Йому також не потрібні були ні землі, ні гроші. Він, мабуть, і так уже найбагатша людина в Королівстві Роан. Йому потрібен був час, щоб розважатися й витрачати ці гроші, замість того, щоб отримувати таку нагороду й бути заручником, змушеним допомагати вирішувати проблеми королівства.

Кейл міг говорити з похмурим виразом обличчя, оскільки зараз його не бачив ніхто, крім кронпринца.

«Будь ласка, просто зробіть так, щоб я міг переконатися, що у солдатів є час поїсти»

"Зробіть так, щоб у мене був час поїсти"

Ось таке було прохання Кейла.

Клац.

Молода пані Аміру тремтячими руками зачинила двері. Потім вона подивилася на зачинені двері, перш ніж повільно відірвати руку від дверної ручки. У той момент вона хмурилася.

Вона протерла куточки очей долонями. Слова Кейла лунали в її голові.

«…Як хтось може бути…»

Вона бачила, що маги зв'язку мали такі самі вирази на обличчях. Троє хвилину спостерігали за емоційними виразами один одного, а потім, з рішучими обличчями, рушили вперед.

"Наш командир завжди турбується про наше здоров'я. Наш командир не прагне ані слави, ані влади.

Йому важливіші наші щоденні страви, ніж такі речі"

Ця думка наповнила їх незрозумілим почуттям. Аміру та маги зв'язку швидко рушили виконувати свої обов'язки.

У той момент кронпринц Альберу дивився на Кейла, коли той почав говорити.

[Забудь про їжу солдатів, чому б тобі не подбати про свою власну-!]

Альберу прокоментував бліде обличчя Кейла, яке виглядало так, ніби той голодував цілий тиждень, але вчасно зупинився. Йому здалося, ніби він ось-ось зітхне.

«Ваша Високосте, я теж один із ваших солдатів»

Кейл говорив щиро, але Альберу не міг у це повірити.

"Одне діло, якби він не був таким красномовним!

Як він може бути таким дурним щодо власного здоров'я?"

Цей хуліган, який здавався настільки кмітливим і дотепним, щоб не опинитися в невигідному становищі, дивно не дбав про своє здоров'я.

"Ні. Не може бути, щоб цей розумний виродок був таким дурним щодо власного тіла. Мабуть, він лише прикидається таким дурнуватим"

Альберу вимучив гірку посмішку.

Війна.

Як кронпринц, як нинішній верховний головнокомандувач Королівства Роан, Альберу міг зрозуміти, чому цей виродок змушений ігнорувати власне здоров'я.

Саме тому Альберу вдавав, що не помічає стану Кейла, і продовжував говорити.

[У тебе, мабуть, болить голова від того, що з тобою зв'язуються з храму]

Він уже збирався сказати ще щось. Він збирався сказати: "Я незабаром перерву зв'язок зі священниками, тож не хвилюйся з цього приводу".

Однак Кейл відповів, не давши йому цього зробити.

«Ні. Все не так вже й погано»

Він побачив, що Кейл тепер так відкинувся на спинку крісла, що майже лежав. Він посміхався так, ніби ніколи в житті не мав суворого виразу обличчя.

Альберу охопило дивне відчуття. Для нього це було щось на зразок інтуїції, і Кейл почав говорити так, ніби реагував на цю інтуїцію.

«Королівство Каро багате, чи не так?»

[…Звісно?]

Кронпринц згадав, як Непохитний Альянс прямував до берегів Королівства Каро.

«Королівство Каро також не має сил, щоб захиститися від Непохитного Альянсу»

[Звісно?]

Королівство Роан змогло це зробити, бо було готове і в нього був Кейл Хенітус. Кронпринц цілком усвідомлював цей факт.

У цей момент до вух Альберу долинув голос Кейла.

«Я також припускаю, що звістка про нашу перемогу пошириться по всьому континенту вже найближчим часом?»

Кронпринц не зміг нічого відповісти, проте Кейл не чекав на відповідь. Він продовжив.

«У Королівстві Каро є багато церков, пов'язаних зі світлом»

[…Продовжуй]

Кейл замислився, чи варто йому додати ще щось. Він поглянув на кронпринца й ненав'язливо зауважив.

«Ваша Високосте, ви зараз посміхаєтеся»

Кронпринц посміхався.

Королівство Каро, яке розбагатіло завдяки аукціонному дому та відомим туристичним пам'яткам, не мало сил, щоб відбитися від Непохитного Альянсу. Це стосувалося й храмів, пов'язаних зі Світлом, що знаходилися на території Королівства Каро.

Вони теж хотіли б жити.

То до кого ж вони звернуться?

Вони згадають про те, як Королівство Роан нещодавно здобуло перемогу.

Королівство Каро, безсумнівно, звернеться за допомогою до Королівства Роан.

Кейл почув у голові голос Раона.

[«Слабка людино! Ти посміхаєшся навіть більше, ніж він!»]

Кейл не зважав на порівняння шестирічного хлопчика. Він поглянув на принца, продовжуючи говорити.

«Ваша Високосте, Королівство Каро слабке»

[Я припускаю, що вони звернуться до нас по допомогу?]

Кейл кивнув і відкрив рота, щоб відповісти.

Якщо Королівство Каро попросить їх про допомогу.

«У такому разі…»

Кейл згадав свою обіцянку Мері та темним ельфам про становлення героями. Він подивився на кронпринца, який, ймовірно, мав такі самі думки, як і він.

«Королівство Роан здобуде ще більшу силу. Відкинуті істоти повертаються у світ, щоб надати Королівству Роан визнання як у самому королівстві, так і на континентальному рівні»

Відкинуті істоти.

Землі Смерті.

Темні ельфи жили під цими Землями Смерті.

Альберу Кросман був на чверть темним ельфом.

Він, який мусив усе життя приховувати свою справжню зовнішність, не міг не посміхнутися з приводу слів Кейла.

«Відкинуті істоти будуть прийняті»

Ці слова зворушили саме людину Альберу, а не кронпринца Альберу.

Однак він мав спочатку подумати як кронпринц і прийняти рішення.

У підсумку це виявиться виграшем.

Непохитний Альянс може й програв Королівству Роан, але він неодмінно спробує перемогти Королівство Каро та Королівство Брек.

"Після Королівства Каро вони націляться на Ущелину Смерті"

Це означало, що майбутні події неодмінно принесуть вигоду Королівству Роан.

Альберу заговорив.

[Ти. Ти справді чудовий божевільний виродок]

Кейл нічого не сказав, щоб спростувати це твердження.

«Нумо спробуємо»

Ці слова змусили наслідного принца кивнути.

Кейл заплющив очі, а потім знову розплющив їх.

* * *

«Слабка людино, тобі холодно?»

Кейла обвіяв зимовий океанський вітерець, коли він відкинувся назад і ліг.

Він відчував слизьку спину кита.

«Косатка Арчі, ми вже майже на місці?»

«Так, Раоне-нім»

Почувши запитання Раона та відповідь косатки Арчі, Кейл визирнув. Він побачив береги Королівства Паерун, найпівнічнішої частини Західного Континенту.

Косатки незабаром знищать пост берегової охорони Королівства Паерун.