Розділ 210 — Тепер ви розумієте? (1)

Наступного дня після розмови з кронпринцом Кейл зібрав людей у кабінеті Командувача. Він відчинив зачинені двері кабінету.

Клац.

Двері відчинилися з тихим звуком, і Кейл зміг зазирнути всередину кабінету.

«Командувачу-нім, ви тут»

Він побачив у кабінеті довгий овальний стіл. Усі, хто сидів за столом, підвелися, щоб привітати Кейла.

У кабінеті були сеньйора Убарр, капітан Першої Бригади Лицарів, капітан магів Таша, молода пані, відповідальна за засоби відеозв'язку та ведення документації, а також багато інших, хто становив ядро військово-морської бази північно-східного регіону.

Вирази їхніх облич не були радісними. Вони злегка схилили голови, коли Кейл поглядом покликав їх, прямуючи до голови столу.

«Командире, ви вже поїли?»

«Ви встигли поїсти, командире?»

"… Що за…?"

Кейл відчув дискомфорт, почувши, як люди з серйозними обличчями вітають його саме так.

"Чому вони так переймаються моїм харчуванням?

Це що, нова мода останнім часом?"

Кейл недбало кивнув і сів на чолі столу. Сеньйора Убарр почала говорити, щойно той сів.

«Командире, ви поїдете до столиці?»

Це запитання зробило атмосферу в кімнаті похмурою.

Сьогодні вранці на військово-морській базі вони отримали повідомлення. У ньому йшлося про те, що командира Кейла Хенітуса запрошують на Збори Великих Дворян.

Саме тому на військово-морській базі з самого ранку панував хаос.

«Так, я поїду»

Впевнена відповідь Кейла змусила їх не ставити жодних запитань.

Командир Кейл Хенітус. Він був надзвичайно розумною людиною. Вони не знали, як заперечити рішення, прийняте такою людиною.

Капітан магів, темна ельфійка Таша, сховала голову в мантії, щоб приховати своє роздратоване обличчя.

"Ці дворяни…"

Однак, не встигнувши навіть додумати цю думку, хтось почав говорити.

«Усі ці дворянські виродки завжди роблять одне й те саме»

"Аххк"

Таша внутрішньо ахнула. Потім вона повернула голову вбік.

Капітан Першої Бригади Лицарів.

Та стоїчна людина сиділа там із незворушним виразом обличчя, ніби нічого й не сказав. Побачивши, що погляди впали на нього, він суворо відповів:

«А, звичайно, порядні аристократи – це винятки. Я говорю про тих аристократичних виродків, які так піклуються про свої фракції»

"Ого"

Таша була вражена, почувши ці слова, які сама хотіла сказати. Те, що капітан лицарів без вагань висловив ці думки, означало, що він вважав усіх присутніх, особливо Кейла, своїми союзниками.

Капітан лицарів замовк, ніби й не казав нічого. Інші почали говорити, щойно він відкрив шлюзи.

«Війна ще не закінчилася, а на військово-морській базі північно-східного регіону досі тривають прибиральні роботи. Як вони можуть наказувати нашому командиру-німу приходити й йти, як їм заманеться?!»

«Ці дурні, які не знають, якою жорстокою й страшною є війна, просто сидять там і намагаються ним командувати!»

«Вони, мабуть, намагаються придушити вас, командире-нім!»

Один із них гнівно вигукнув.

«І вони викликають не лише вас, командире-нім! Вони викликають ще й Чхве Хана-німа та некроманта-німа! Що це взагалі…»

Тук.

Долоня Кейла легенько стукнула по столу. Той, хто говорив, поглянув на Кейла, а потім замовк.

Пролунав спокійний голос.

«Саме тому я йду»

Люди за столом замовкли. Кейл не виявляв ні гніву, ні роздратування, ні будь-яких інших емоцій. Однак саме те, що він не виявляв емоцій, дало людям на військово-морській базі зрозуміти, про що він думає.

Кейл продовжив звертатися до тих, хто дивився на нього.

«У майбутньому вони більше не будуть викликати людей з нашої військово-морської бази»

Аміру, яка відповідала за протоколи, на мить завагалася, але потім її рука знову швидко взялася за нотатки.

Людей з нашої військово-морської бази.

Вона знала, чому Кейл цього разу тихо вирушав до столиці. Це було не тому, що він гнівався на дворян або боявся їхнього придушення.

Аміру та інші думали, що дворяни можуть і надалі викликати людей з військово-морської бази. Насправді це могло стати початком того, що в майбутньому вони вимагатимуть від них з'являтися ще частіше.

Для дворян північно-східного регіону це не було б так вже й погано, але тих, хто мав нижчі титули, неминуче тягатимуть туди-сюди. Існувала велика ймовірність, що вони стануть приманкою в хаотичній боротьбі за владу.

Ось чому вони й хвилювалися.

Однак їхній командир промовив впевненим голосом, миттєво позбавивши їх цього занепокоєння.

«Звісно, я подбаю про те, щоб отримати інформацію та нашу винагороду»

Аміру міцно стиснула перо в руці.

Ця людина справді завжди була на крок попереду інших і вражала людей.

Вона глибоко зітхнула, а потім знову взялася за перо.

У той момент вона знову почула голос Кейла, і підняла голову, щоб поглянути на нього.

«Я зібрав вас усіх тут, щоб повідомити, що вирушаю до столиці, однак є ще одна причина»

Кейл не зібрав би їх тут без причини. Йому було легко пересуватися, оскільки він міг телепортуватися, проте в майбутньому йому буде важко постійно перебувати на військово-морській базі.

«Поки мене не буде…»

Він подивився кожному в очі, перш ніж продовжити.

«Я вірю, що береги Королівства Роан будуть у безпеці»

У кімнаті запала тиша. Єдиний, хто досі говорив, звернувся до решти.

«Тож?»

Аміру почала відповідати на його запитання. Однак хтось випередив її.

Капітан лицарів взяв слово.

«Ви можете нам довіряти»

«Добре»

Кейл лагідно посміхнувся у відповідь.

"У них тут достатньо сил, щоб упоратися з усім. Я зможу спокійно подорожувати"

Кейл посміхнувся, подумавши, що у нього стало на один тягар менше. Однак інші не могли посміхнутися йому у відповідь – кожен із них був занурений у власні думки, намагаючись знайти для себе відповіді.

"Давайте захищатимемо це місце, доки наш Командир-нім не повернеться"

Ця думка була в головах усіх.

Звісно, Кейл не знав, що все зайде так далеко.

«Тоді давайте закінчимо цю нараду. Мені здається, я скликав вас усіх сюди даремно, оскільки обговорювати було майже нічого»

Кейл завершив нараду, оскільки обговорювати було нічого. Однак цю нараду люди, що були з ним в офісі, не забудуть.

Кейл спостерігав, як усі вклонилися й пішли, а потім сів на диван у кабінеті.

Потім він чекав на прихід нових людей.

Скри-и-ип.

Трохи згодом двері повільно відчинилися, і до кімнати увійшли двоє людей.

Це були Чхве Хан і Мері.

«Сідайте»

Кейл вказав на диван навпроти себе.

Оскільки цього разу вони мали піти з ним, було важливо тримати їх в курсі подій.

«Кейле-нім, ви вже поїли?»

"Мабуть, це справді нова мода в наші дні"

Кейл недбало відповів на привітання Чхве Хана.

«Ні, ще ні»

У цей момент пролунав механічний голос.

«Молодий пане-нім, ви мусите їсти, щоб бути здоровим. Єдиний випадок, коли не треба їсти – це коли ви мертві»

"Чому вона каже такі зловісні речі?"

Кейл безвиразно кивнув у бік чорної мантії. Лише тоді Мері замовкла.

Зараз по всій військово-морській базі ширилася одна історія.

Звісно, цю історію розповіла іншим балакуча магиня-комунікаторка, сповнена захоплення – про коментар Кейла щодо харчування солдатів.

Але Кейл ніяк не міг про це знати. Ось чому він відкинув цей новий модний спосіб вітання, перш ніж перейти до справи.

Однак Чхве Хан виявився трохи швидшим.

«Я чув, що ви їдете до столиці, Кейле-нім. Ми теж»

Чхве Хан ковтнув слину, побачивши, як Кейл кивнув. Аміру та капітан лицарів пояснили мету поїздки до столиці.

Капітан лицарів, який трохи наблизився до Чхве Хана через те, що вони обидва обирали однакову зброю, сказав йому з серйозним виразом обличчя.

« Ці шляхетні виродки, мабуть, збираються в залі засідань і планують поставити Командира-німа в центр, намагаючись звалити його на землю »

« У цих виродків немає нічого, крім їхніх титулів, і вони отримують задоволення, роблячи такі речі з людьми. Вони намагалися зробити те саме зі мною, коли я прийшов звітувати про бригаду лицарів наприкінці року »

Чхве Хан і Мері, які це почули, уявили собі, як Кейла оточують люди й допитують. Капітан лицарів додав ще щось.

« Я чув, що Чхве Хан-нім і Мері-нім теж їдуть. Ви зіткнетеся з цим разом. Буде важко, але просто не звертайте на це уваги »

Чхве Хан обміркував пропозицію капітана лицарів і почав говорити.

«Ми теж будемо стояти перед дворянами? Як мені поводитися в такій ситуації?»

Мері стиснула кулаки під мантією й поглянула на Кейла. Вони обоє чекали, поки Кейл заговорить.

«Навіщо?»

«…Вибачте?»

Кейл дивився на Чхве Хана так, ніби запитував, про що той говорить, а Чхве Хан безтямно відповів.

Побачивши цей розгублений вираз, Кейл почав хмуритися.

"Мені буде ще незручніше, якщо вони двоє будуть зі мною"

Він щось замишляв разом із кронпринцом.

Яку користь для цього принесуть жахливий актор Чхве Хан і наївна Мері?

Можливо, Бікрос чи Рон могли б стати в нагоді, але ці двоє, швидше за все, будуть лише на заваді.

«Вам двом не потрібно йти в таке місце. Мене одного цілком вистачить»

"Так, так, справді"

Цього точно вистачить, адже там буде і наслідний принц. Крім того, на тому зібранні буде чимало людей, яких можна буде використати.

Кейл продовжував говорити до двох людей, які мовчали.

«А, звичайно, у майбутньому можуть трапитися випадки, коли вам доведеться з'являтися перед громадянами на парадах чи подібних заходах. Ось там вам і треба бути»

"Адже вони стануть героями"

Він планував показати їх громадянам, щоб ті змогли замінити його і стати справжніми героями. Кейл посміхнувся, уявивши, як люди забудуть про нього.

У цей момент він почув голос Чхве Хана.

«…Ви хочете сказати, що нам слід бути присутніми на заходах, де буде багато овацій?»

«Ну, щось на кшталт того. Просто майте на увазі, що овації можуть бути досить гучними»

Чхве Хан почав хмуритися. Мері міцно стиснула рукав своєї мантії. Чхве Хан кілька разів завагався, перш ніж нарешті заговорив.

«…Ми хочемо піти з вами на Збори Великих Дворян»

«Ми хочемо піти» – додала Мері.

Однак, навіть питаючи, вони не сподівалися на багато чого.

Кейл Хенітус, якого вони знали, був упертою людиною.

«Ні»

Він був людиною, яка дотримувалася свого слова, і яка не змінювала рішення, коли вже вирішила пожертвувати собою заради інших.

Чхве Хан почав говорити.

«Тоді я чекатиму біля дверей зали засідань»

«Я теж хочу це зробити»

Кейл недбало кивнув.

Біля входу все має бути гаразд, оскільки вони не впливатимуть на те, що відбуватиметься всередині.

[«Слабка людино, я піду за тобою всередину»]

"Невидимий Дракон – це має бути нормально" – подумав він.

Кейл відкрив рота, щоб відповісти всім одразу.

«Як хочете»

Очі всіх трьох засяяли.

Однак Кейл не звернув на це уваги, завершивши підготовку, і вирушив до столиці разом із Чхве Ханом, Мері та Раоном.

* * *

Єдина дерев'яна будівля в Королівстві Роан.

Це був зал для Зібрання Великих Дворян.

У залі сидіння були розташовані по колу, і вже багато років не збиралася така велика кількість дворян.

Кругові сидіння були розділені на п'ять секцій.

Чотири з них були зосереджені навколо голів кожної фракції.

Герцог Орсена з центрального регіону.

Маркіз Стен із північно-західного регіону.

Маркіз Айлан із південно-східного регіону.

Герцогиня Ґ'єрре з південно-західного регіону.

Один із них – маркіз Айлан, голова роду, відомого як найвидатніший у Королівстві Роан у сфері бойових мистецтв – уже був присутній. Він мовчки оглядав круглий зал.

«Маркізе-нім»

До нього підійшов один із дворян і заговорив. Його голос був сповнений презирства.

«Схоже, рід Ґ'єрре теж приєднався»

Шляхтич поглянув у бік герцогині Сонати, яка перебувала в центрі членів фракції південно-західного регіону. Стара герцогиня сиділа там, тримаючи рот закритим. Хоча вона й заявляла, що передає посаду своєму онукові, схоже, цього ще не сталося.

«Вона стверджувала, що зачинила ворота після того, як було виявлено торгівлю рабами, але все одно з'явилася тут заради вигоди»

Саме це було причиною презирства в очах аристократа.

Хоча про це мовчали, багато аристократів знали про причетність васалів роду Ґ'єрре до работоргівлі. Саме тому вони всі глузували з герцогині, коли вона, затиснувши хвіст між ніг, заявила, що збирається зачинити ворота.

Однак герцогиня Ґ'єрре з'явилася тут, щоб знову втрутитися в центральну політику.

Інший аристократ втрутився в розмову, яку цей аристократ вів із маркізом Айланом.

«Чи захоче вона відмовитися від цього шансу здобути ще одне джерело сили? Вони, мабуть, не зможуть сидіти склавши руки, знаючи, що ця війна стане дверима до появи нової сили»

Аристократ продовжував говорити.

«Погляньте, навіть новий глава роду Стен, який досі тримався осторонь, присутній на цьому зібранні аристократів»

Чоловік, на якого він вказував, виглядав лагідним і слабким.

Хоча колись він і втратив свою посаду, Тейлор Стен повернувся, щоб знову очолити рід. Він сидів у секторі разом із дворянами північно-західного регіону.

«Усі дворяни центральної фракції також тут. Давно вже ми всі так не збиралися разом»

Дворянин, обличчя якого було сповнене жадібності, майже пошепки промовив до маркіза Айлана.

«Цього разу ми мусимо за будь-яку ціну взяти під контроль північно-східний регіон. Ми обов'язково маємо придушити того командира. Треба зробити це зараз, доки він не набрав ще більшої сили»

Шляхтич говорив це, спостерігаючи за виразом обличчя маркіза Айлана.

Воно було, як завжди, незворушним. Це заспокоїло шляхтича.

У той момент маркіз почав говорити.

«Схоже, ніхто з північно-східного регіону не приїде»

Усі фракції зібралися разом.

У цій круглій залі було помітно порожнє місце.

Це були місця аристократів північно-східного регіону, яких тут не було.

Жоден з аристократів північно-східного регіону не з'явився на Зібранні Великих Аристократів.

Однак аристократ не збентежився цим.

«Не турбуйтеся про це, маркізе Айлане. Сьогодні вранці мені вдалося поговорити з дворянами північно-східного регіону, пов'язаними з нашою фракцією. Вони сказали, що все ще бажають бути частиною нашої фракції»

Куточки рота дворянина здригнулися.

«Вони всі незабаром з'являться. І стануть на наш бік. Я впевнений, що вони теж хочуть взяти владу у свої руки»

Зрештою, дворяни жили заради влади.

«Вони стануть на наш бік, якщо хочуть прожити довге й мирне життя навіть після війни. Я в цьому впевнений»

«Звісно. Навіть якщо рід Хенітус зараз виглядає сильним, він – не більше ніж замок, збудований на піску. Оскільки це новостворена сила, у неї немає стабільного фундаменту. Хто ж захоче приєднатися до такої сторони?»

Шляхтичі обговорювали найрізноманітніші питання.

У той момент погляд маркіза Айлана вперше звернувся до дворян своєї фракції. Він запитав із незворушним виразом обличчя.

«Ви в цьому впевнені?»

«…Вибачте?»

Саме в цей момент.

Скри-и-и-и-и-ип!

Двері зали відчинилися.

«Гм?»

Аристократ, який дивився на маркіза, обернувся до дверей, і його очі широко розширилися.

Туп, туп, туп.

Почулися звуки кроків багатьох людей.

Ці люди входили з серйозними виразами облич.

Усі вони йшли, слідуючи за однією людиною.

Цією людиною був Дерут Хенітус.

Вони йшли слідом за нинішнім главою роду Хенітус.

За ним йшли всі дворяни північно-східного регіону, які мали право бути присутніми на цьому заході.

«Гей, це ж!»

«Що за чортівня!»

Деякі дворяни південно-східного регіону та центральної фракції поглянули на них зі здивованими виразами обличчя. Хіба ці люди не кланялися їм ще сьогодні вранці?

Чому ж ці люди не дивляться ні на них, ні на будь-які інші фракції? Вони просто йшли, дивлячись прямо перед собою.

І куди вони прямували?

Звісно ж, вони прямували до відкритої ділянки поруч із чотирма фракціями.

«…Хо»

Один із дворян вигукнув з подивом.

Тоді він щось усвідомив.

Тепер у північно-східному регіоні теж з'явилася фракція.

У центрі цієї фракції стояв рід Хенітус.

Однак у них було одне помилкове припущення.

Граф Хенітус не створював фракції. Дерут Хенітус не мав жодного бажання бути лідером фракції.

Вони всі зібралися разом через прохання однієї людини, ні, через наказ однієї людини. Усі вони просто дивилися прямо перед собою, не промовляючи ні слова.

Шляхтичі з інших фракцій почали шепотітися.

Однак пролунав голос, що поклав край цим шепотінням.

Лицар біля входу, який не промовив ні слова, коли входили шляхтичі, нарешті заговорив.

«Його Високість, наслідний принц Альберу Кросман, зараз входить!»

Аристократи здригнулися від цих слів.

Один із дворян, що стояв поруч із маркізом Айланом, не втримався й вигукнув:

«Але ж Кейл Хенітус ще навіть не прибув»

Не мало сенсу, щоб дворянин увійшов пізніше за наслідного принца. Це суперечило правилам етикету.

«Ха! Вони створили фракцію в північно-східному регіоні й думають, що можуть робити що завгодно…!»

«Ні»

«Маркізе-нім?»

Аристократ, який щойно підвищив голос, поглянув на свого ватажка, маркіза Сенда Айлана. Маркіз із суворим виразом обличчя почав говорити.

«Справа не в цьому»

Що він мав на увазі?

У ту мить, коли у шляхтича виникло це запитання, маркіз повернув голову.

Його погляд спрямувався на зачинені двері.

Скри-и-и-и-и-ип.

Двері повільно відчинилися.

Усі дворяни перестали шепотітися між собою й підвелися.

Однак вони не змогли втриматися й знову почали шепотітися.

Кронпринц Альберу Кросман. Він був одягнений у розкішний костюм, ще розкішніший, ніж будь-коли раніше. Увійшовши у двері, він поставив лицареві запитання.

«Чому ти не представляєш мого близького друга?»

Лицар став струнко й знову вигукнув.

«Його Високість, наслідний принц Альберу Кросман та військовий командувач Північно-Східного регіону, Кейл Хенітус, зараз входять!»

Туп, туп.

Їхні кроки лунали у залі.

Усміхнений Альберу Кросман увійшов, а поруч із ним – Кейл Хенітус.

Кейл, одягнений у чорне – колір, що символізував військово-морські сили Північно-Східного регіону Королівства Роан – увійшов до зали зі стоїчним виразом обличчя.

Кейл і кронпринц Альберу. Вони обоє прямували до одного й того самого місця.

Це свідчило про статус Кейла в очах знаті.

Він був тим, хто міг стояти нарівні з майбутнім королем Королівства Роан.

Кейл Хенітус стояв поруч із кронпринцом.