Розділ 211 — Тепер ви розумієте? (2)

Вони обоє зупинилися посередині залу.

Усі присутні на круглих сидіннях дивилися на них.

Кронпринц Альберу був одягнений у вишуканий золото-білий костюм, тоді як Кейл Хенітус мав на собі чорну форму, яка підкреслювала його руде волосся.

Вони настільки відрізнялися один від одного, що це було очевидно.

Шепотіння поступово стихло, і зал заповнила тиша.

Оглянувши зал, Альберу Кросман почав посміхатися.

"Божевільний виродок.

Каже, що йому не потрібна влада? Що після війни він відмовиться від усього? І навіть був готовий присягнутися в цьому"

Він злегка стиснув, а потім розтиснув руку, в якій відчувалося поколювання.

"Він завжди робить речі, що виходять за межі моїх очікувань"

Від Кейла виходила аура, яка викликала поколювання в його долонях. Він не міг її бачити, але відчував гнітючу ауру, що виходила від Кейла.

Вона впливала на всіх у залі.

"Ось справжній Кейл Хенітус"

Людина, яка ніколи не хотіла привертати до себе уваги й прагнула лише грошей, нарешті показала своє справжнє обличчя. Кронпринц не міг стримати посмішки.

"Якщо він серйозний, то я мушу бути серйозним, щоб відповідати йому"

Кронпринц відмовився від частини своєї ролі на цей день. Він вирішив підіграти всьому, що вирішить зробити Кейл.

Зробити це було неважко.

З іншого боку, був хтось, хто опинився у скрутному становищі.

«Мм»

Маркіз Сенд Айлан. Він видав стогін.

Чоловік, який славився своїм стоїчним виразом обличчя, здавався не в найкращому настрої.

Він не очікував, що його вираз обличчя зміниться не через усміхненого наслідного принца Альберу Кроссмана, а через Кейла Хенітуса.

"…Я думав, що він і далі залишатиметься дитиною, навіть отримавши цю посаду"

Він не був дитиною.

Тоді ким же він був?

Маркіз Сенд Айлан, як майстер бойових мистецтв, був особливо чутливий до аури людини. Він вірив, що аура людини випромінює її життєву історію.

Однак Кейл Хенітус випромінював ауру короля чи правителя, яка була сильнішою за ауру Альберу Кроссмана, що з дитинства готувався стати королем.

Він випромінював ауру, яка змушувала маркіза вірити, що Кейл не злякається навіть перед Залякуванням Дракона самого Дракона, який вважався найсильнішою аурою у світі.

"Мені здається, що його аура мене підкорює"

Як майстер найвищого рівня, його надзвичайно чутлива інтуїція давала про себе знати.

Звісно, Кейл би аплодував, якби знав, про що думає маркіз. Адже Кейл використовував Ауру Домінування на повну силу після того, як насолодився бенкетом у палаці.

Маркіз, який цього не знав, зосередив погляд на Кейлі.

У цей момент Альберу заговорив.

«Давно вже так багато людей не збиралося разом»

Він уже не звертався до них у офіційному тоні, оскільки було підтверджено, що саме він стане наступним королем. Маркіз Айлан поглянув на сяючого посмішкою кронпринца й притиснув палець до скроні.

У нього виникло тривожне передчуття.

Наслідний принц так посміхався лише тоді, коли мав перевагу.

Альберу рушив уперед.

«Мені теж слід зайняти своє місце. Однак…»

Він зупинився й обернувся.

«Схоже, для нашого Командувача місця немає?»

Тут не було місця для Кейла.

Це зробила центральна фракція герцога Орсени.

Це був дріб'язковий хід.

Аристократи сиділи, а того, кого допитували, змушували стояти. Це можна було навіть назвати початком боротьби за владу.

«Ахем»

Герцог Граніке Орсена не міг приховати свого незручного становища. Він поглянув на кронпринца, який знав, що це зробив він, але досі нічого не казав.

Потім їхні погляди зустрілися.

Кейл Хенітус. Прямо дивився на герцога.

«Я не маю звички розмовляти стоячи»

Погляд Кейла повільно обійшов залу. Шляхтичі зрозуміли його намір, побачивши цей погляд.

Він дивився на них зверхньо.

«Але це не так вже й погано»

Кейл вперше посміхнувся, ніби йому подобалося так зневажливо дивитися на них.

Один з аристократів південно-східного регіону зустрівся поглядом із Кейлом. Він почав кричати, щойно погляд Кейла відвернувся від нього.

«Я- я чув, що ти – покидьок! Бачу, твій характер не змінився»

«Заткнися»

«Вибачте?»

Аристократ поглянув у бік лідера своєї фракції.

Маркіз Сенд Айлан, з рідкісним для себе хмурим виразом обличчя, грізно дивився на аристократа.

«Я сказав тобі заткнутися»

«Маркізе-нім?»

Маркіз відвернув погляд.

«Хіба ти не бачиш, як дивляться аристократи північно-східного регіону?»

«Вибачте?»

Аристократ ніколи не бачив, щоб маркіз так багато говорив. Саме тому він також поглянув у бік фракції північно-східного регіону. Він чув голос маркіза.

«Усі їхні погляди прикуті до Кейла Хенітуса»

«…Як ти думаєш, вони бояться?»

"…Як я?"

Цю частину він не вимовив уголос.

Він побачив, як маркіз почав зітхати. Складалося враження, ніби маркіз натякав, що цьому дворянину ще далеко до досконалості. Маркіз заговорив, щойно дворянин знітився, знову зустрічаючи його погляд.

«Це не страх, а повага»

«Вибачте?»

Маркіз Сенд Айлан усвідомив, що північно-східний регіон об'єднався не навколо графа Дерута, а насправді навколо його сина, Кале Хенітуса. Здавалося, їх об'єднувало щось сильніше за владу чи жадібність.

«…Схоже, нам доведеться відмовитися від північно-східного регіону»

Він повільно заспокоївся й почав говорити.

«Я просто радий, що все закінчилося лише північно-східним регіоном»

Це було величезним щастям, що навколо Кейла Хенітуса об'єднався лише північно-східний регіон. Якби він не усвідомив цього завдяки цьому інциденту, він міг би поглинути все королівство.

Людина, яку оточує така аура, неминуче притягує до себе людей. Навіть якщо вона цього не прагне, вона притягуватиме дедалі більше людей.

"Він або поглине ще одну фракцію, або посилить свій вплив. Я в цьому впевнений"

Маркіз Сенд був вдячний, що тепер усвідомив це, що дало йому шанс зупинити ситуацію, перш ніж вона стала занадто серйозною.

Однак у його міркуваннях була одна проблема.

«Тож давайте розпочнемо засідання»

Принц Альберу розпочав засідання з радісним виразом обличчя. Потім він поглянув у бік одного з дворян.

Один із дворян, що сидів поруч із герцогом Граніке Орсеною, швидко підвівся, помітивши погляд Альберу. Це був граф, відповідальний за хід цього засідання Зборів Великих Дворян.

Він підвівся й відкрив порядок денний. Кілька разів прокашлявшись, він почав говорити.

«Гхм, ми не можемо розпочати засідання, оскільки присутні не всі»

Граф відвів погляд від усміхненого кронпринца й продовжив.

«Командире Кейле, чому ви прийшли самі? У повідомленні вимагалося, щоб були присутні ще двоє осіб»

Граф поглянув у бік герцога Орсени, лідера своєї фракції, який кивнув, даючи знак продовжувати. Побачивши, що впертий герцог дає йому зелене світло, граф розправив плечі й подивився на Кейла.

Потім він здригнувся.

"Як людина може…!"

Він відчував себе травоїдним перед хижаком. Граф почав пітніти, побачивши погляд Кейла, спрямований на нього.

Людина мало що могла вдіяти, потрапивши під вплив цієї аури, з якою навіть Косатка Арчі ледве справлялася.

Туп, туп.

Кейл почав йти від центру.

Він зупинився, щойно підійшов до графа.

Граф уникав погляду Кейла й злегка опустив голову. Це був підсвідомий жест. Йому здавалося, ніби він задихнеться, якщо не зробить цього.

Він чув голос Кейла.

«Я не знаю, кому мені відповідати, оскільки ви опустили голову»

Граф прикусив губи й підвів голову. Однак його погляд швидко знову опустився.

В цю мить–

Наслідний принц, що сидів обличчям до входу в зал, здригнув бровою.

Скри-и-ип.

Пролунав дуже тихий звук, коли вхід трохи прочинився.

Лицарі мали охороняти двері. Двері, що прочинилися лише на крихітну щілинку, не відкривалися й не зачинялися, а залишалися саме такими, як були.

Альберу знав, що це зробили люди Кейла – майстер меча та некромант. Мабуть, саме тому лицарі дозволили їм торкнутися дверей.

Альберу мав рацію.

Чхве Хан, стоячи прямо перед злегка прочиненими дверима, поклав руку на піхви меча. Потім він нахилився, щоб прислухатися.

Голос Кейла незабаром долинув і до Чхве Хана, і до Мері.

Кейл поглянув на єдину іншу людину, яка стояла – графа, відповідального за хід зустрічі, який не міг зустрітися з ним поглядом – і почав говорити.

«Я просив зробити форму військово-морського флоту чорною»

Це була історія, що не мала жодного стосунку до справи.

Його зауваження змусило деяких дворян замислитися, чого він намагається досягти. Однак, почувши його подальші слова, вони змогли лише ахнути.

Пролунав голос чоловіка, що стояв у центрі великого залу.

«Тоді навіть якщо на ній з'явиться кров, цього не буде помітно»

Його беземоційне обличчя дивилося на дворян.

«Кров на стінах замку північно-східного регіону досі не висохла. Північно-східне море також переповнене кров'ю»

Вони слухали слова, що лунали з вуст командувача північно-східного регіону. Це змусило їх згадати картину битви на території Хенітус, яку вони бачили через пристрій відеозв'язку.

Під час перегляду вони не змогли приховати свого здивування та шоку. Але тепер…

«Як ви думаєте, чия це була кров?»

Картина битви, що супроводжувала тихий голос чоловіка, який стояв попереду, була дещо іншою.

Чия кров.

Кейл поставив запитання, а потім сам на нього відповів.

«Ворога»

Ці дворяни ніколи не знали війни. Вони усвідомили, що людина, яка стояла перед ними, не була дворянином. Вага звання Командувача повільно почала проникати в їхні свідомості.

«Ворог Королівства Роан, ворог північно-східного регіону, мій ворог»

Погляд Кейла знову повернувся до графа.

«А також ворог мого народу»

Мій ворог. Але що важливіше – ворог мого народу.

Ці слова впилися в вуха графа, наче цвяхи. Граф, що тримав порядок денний, відчув, як його рука почала тремтіти.

Це було попередження.

Мій народ.

Це було попередження не чіпати майстра меча чи некроманта.

Маркіз Айлан, який спостерігав за цим, почав говорити, наче задихаючись.

«…Він – дерево»

Міцне дерево. Таке, що ніколи не хитається й не схиляється, залишаючись на своєму місці.

Він мав би усвідомити це ще під час терористичного інциденту на площі в столиці.

Маркіз зрозумів, що Кейл Хенітус справді був чесним героєм.

Саме тому він відчув полегшення.

Він відчув полегшення від того, що Кейл не був інтриганом.

"Яке полегшення"

Саме в той момент.

«Королівство Роан сильне»

Кейлу було байдуже до порядку денного.

Чи погодяться вони на прохання Королівства Каро, чи ні.

Він перейшов до справи й сказав те, що мав сказати людям, які сьогодні його сюди покликали.

«Погодьтеся на прохання Королівства Каро»

«Це не здається…»

Один із дворян, що сидів поруч із герцогом Орсеною, поспішно почав говорити. Однак Кейл не дивився на них, а дивився на людину, що сиділа на найвищому місці.

«Ваша Високосте»

Кронпринц Альберу.

«Що ви про це думаєте?»

Він без жодних вагань відповів на запитання Кейла.

«Згідно зі звітом з військово-морської бази північно-східного регіону, Королівство Роан здатне підтримувати поточну оборону північно-східного регіону й водночас надавати підтримку Королівству Каро»

Деякі дворяни з оточення маркіза Айлана та герцога Орсени підвелися зі своїх місць. Схоже, вони були готові висловитися, щойно кронпринц закінчить.

Це були люди, які не відмовляться від своїх вигод, навіть якщо їм страшно.

Однак принц не звернув на них уваги й продовжив свою промову.

«Ми також багато виграємо, якщо допоможемо Королівству Каро. Це того варте, якщо зважати на майбутнє»

«Але інші регіони, крім північно-східного, не мають зайвих людських ресурсів!»

Один із дворян поспішно почав висловлюватися. Однак він не встиг договорити.

Кронпринц недбало додав, ніби й очікував на таку реакцію.

«У столиці та центральному регіоні є Бригада Магів. У нас також є Королівські лицарі»

Потім погляд принца спрямувався на маркіза Айлана.

«У південно-східному регіоні є найсильніший у Королівстві Роан рід майстрів бойових мистецтв»

Маркіз на мить здригнувся.

Один із його вірних дворян, який побачив це, почав говорити.

Уникаючи погляду Кейла, він почав гарячково вигукувати:

«Але західна частина потребує підтримки! Нам треба відправити на захід надлишкові сили з північно-східного регіону!»

Це було б способом зменшити чисельність військ у північно-східному регіоні, водночас надавши іншим дворянам привід підтримати це рішення.

Звісно, це не було тим, чого хотів маркіз.

Це було б вигідним лише для південно-західного та північно-західного регіонів.

Спочатку планувалося, що південно-східний регіон поглине сили північно-східного регіону, однак цей дворянин хотів повернути хід дискусії на користь дворян.

Деякі дворяни кивнули на знак згоди, ніби він мав рацію.

Це переконало його.

Він подумав, що південно-західний та північно-західний регіони тепер кинуться з усіх сил, аби отримати підтримку для себе.

Якщо вони почнуть влаштовувати галас, можливо, їм вдасться домогтися того, щоб центральний і південно-східний регіони також отримали певні вигоди.

Принаймні, саме так він міркував.

Саме в цю мить.

У залі пролунав старий голос.

Ця людина сьогодні говорила вперше.

«Південно-західний регіон достатньо сильний, щоб захистити наші ворота»

Це була стара аристократка, герцогиня Соната. Вона відкрила рота, щоб висловитися.

«Ваша Високосте, південно-західний регіон не потребує жодних підкріплень»

Її голос був сповнений впевненості та очікування.

"Чорт забирай"

Вирази обличчя маркіза Айлана та герцога Орсени змінилися одночасно. Вони обоє знали герцогиню Сонату вже давно. Вони могли прочитати її погляд.

"Та стара жінка щось задумала"

Ця стара аристократка ніколи не говорила того, чого не мала на увазі. Насправді вона була людиною, яка дотримувалася свого слова.

Маркіз Сенд Айлан ще більше нахмурився.

"Я чув, що їй довелося зачинити ворота через Кейла Хенітуса. Хіба вони не вороги?"

Він думав, що ці двоє мали бути ворогами.

Але це ще не все.

Ще хтось також взяв слово.

«Північно-західний регіон теж у безпеці»

Це був чоловік з лагідною зовнішністю, якого серед дворян вважали жорстоким.

Тейлор Стен.

З моменту вступу на посаду він не втручався у центральну політику, через що дворяни вважали, що він і так достатньо зайнятий справами північно-західного регіону.

Однак справа була не в цьому.

Він тримався в тіні на прохання Кейла та за наказом наслідного принца.

Вони тримали його в таємниці, щоб сьогодні він став добре заточеним мечем.

Тейлор, який очолював рід Стен, що керує північно-західним регіоном, додав ще дещо.

«Я погоджуюся з пропозицією Командувача»

Північно-західний регіон і південно-західний регіон.

Ці двоє лідерів були єдиними, хто висловився серед членів західної фракції.

Решта дворян просто сиділи, тримаючи роти на замку.

«…Ось це»

«Маркізе-нім…»

Маркіз Айлан не міг звернути увагу на іншого аристократа, який кликав його ім'я.

Герцогиня Соната Ґ'єрре.

Маркіз Тейлор Стен.

Маркіз поглянув на їхнє вбрання.

Потім він подивився на вбрання аристократів північно-східного регіону.

Чорне.

Усі вони були вбрані в чорне.

Той самий чорний колір, який, як кажуть, обрав флот північно-східного регіону, щоб не було видно, коли на ньому з'являться плями крові.

Сьогодні вони прийшли, щоб забруднити їх кров'ю.

Вони були тут, щоб знищити свого ворога та ворога своєї сторони, перш ніж повернутися додому.

Маркіз Айлан повернув голову.

Він бачив, що кронпринц і досі посміхався. Під білим плащем він мав на собі чорну сорочку.

Його погляд промайнув повз наслідного принца й зупинився деінде.

Маркіз побачив, як Кейл Хенітус посміхається йому.

Його обдурили.

Кейл не був героєм.

Це був той, хто розумівся на владі та пануванні.

Герцог Орсена та маркіз Айлан почули голос Альберу.

«Ми сильні»

Ми.

Значення цього слова було зрозумілим.

Вони бачили, як Кейл у відповідь посміхається.

«Ви маєте рацію, Ваша Високосте. Ми сильні. Ми достатньо сильні, щоб знищити все, що стоїть на нашому шляху»

Ось якими сильними вони були.

Страх почав заповнювати тіла тих, хто не входив до цього "ми".