Розділ 212 — Тепер ви розумієте? (3)

Страх, що поповз від щиколоток, повільно заповнював усі тіла дворян. Фракції південно-східного та центрального регіонів усвідомили, що щось не так.

У цей момент заговорив принц Альберу.

«Якщо поглянути на історію, то громадяни, які пережили війну, плачуть, розмірковуючи над тим, як їм вдалося вижити, тоді як ті, хто при владі, розпочинають нову битву за владу»

Погляд кронпринца спрямувався на дворян південно-східного та центрального регіонів.

«Люди легко впадають у марення»

Він сидів, підперши підборіддя рукою, і дивився прямо на маркіза та герцога.

«Вони думають, що виживуть, хоча війна ще не закінчилася. Це досить кумедно, але й жалюгідно»

Маркіз Сенд Айлан ухилився від погляду наслідного принца й заплющив очі.

На його обличчі з'явилися глибокі зморшки.

Його обдурили.

Він думав, що влаштував пастку, аби придушити Кейла Хенітуса, але все виявилося навпаки.

Це була пастка, щоб задушити його самого.

Маркіз Сенд Айлан знову розплющив очі й оглянув зал.

Чому південно-західний і північно-західний регіони стали на бік корони?

"Гадаю, з Тейлором Стеном все досить зрозуміло"

Старший син колишнього маркіза Стена. Казали, що його ноги вилікував саме кронпринц. Це було достатньою причиною, щоб налагодити зв'язки з ним.

Однак рід Ґ'єрре завжди виступав проти кронпринца.

Маркіз Айлан перевів погляд на герцогиню Сонату Ґ'єрре.

Усмішка.

Стара аристократка посміхнулася маркізу. Потім вона повернула голову, щоб поглянути на Кейла Хенітуса.

"…Та стара відьма!"

Маркіз Сенд Айлан прикусив губи.

Та стара жінка підтримувала Кейла Хенітуса, а не корону.

Маркіз глибоко зітхнув. Він чув, як кронпринц продовжував говорити.

«Якщо хочете вижити, вам доведеться щось зробити»

Наслідний принц звернувся до Кейла за підтримкою.

«Хіба не так, командувачу?»

Кейл повільно кивнув.

«Так, Ваша Високосте»

Хоча здавалося, ніби розмовляють лише вони двоє, насправді мало хто інший міг зараз взяти слово.

«З огляду на це, я не бачу більше причин залишатися тут, оскільки я завершив свій звіт»

Маркіз Сенд Айлан здригнувся, а потім поглянув на Кейла.

"Він йде? Вже? Він не залишиться, щоб дізнатися про результати?"

Маркіз не міг зрозуміти, чому Кейл збирається піти, не дочекавшись результатів справи щодо Королівства Каро. Він пильно дивився на обличчя Кейла, намагаючись щось помітити, аж поки наступні слова Кейла не прояснили ситуацію.

«Решта – справа дворян, і я не маю права голосу, бо не є дворянином»

Кейл був командувачем, але все ще залишався лише молодим паном, який не отримав титулу свого батька.

Проте, кажучи, що не має на це права, він і далі дивився на них зверхньо.

«Мммм»

Маркіз тихо застогнав.

Це було і попередженням, і погрозою.

Це було попередженням, що він чекатиме, щоб побачити, яке рішення врешті-решт ухвалять дворяни. Маркіз відчував, як голова починає боліти.

«Тоді, до побачення»

Кейл недбало попрощався.

«Я йду зараз, щоб вижити»

Шляхтичі мовчали, а кронпринц дав йому дозвіл піти.

Кейл неквапливо відвернувся від дворян і попрямував до входу.

"Аура Домінування справді найкраще підходить для того, щоб обдурювати чи лякати людей"

Його кроки були легкими, адже йому вдалося розібратися з цією надокучливою справою раніше, ніж він очікував. Звісно, лише він сам знав, наскільки легкими були його кроки.

[«Я запам'ятаю обличчя того маркіза та герцога»]

Кейл ледь не здригнувся від бурмотіння Раона, але просто не звернув на це уваги, стоячи перед дверима.

Потім він радісно штовхнув двері.

Скрип–

Бах!

Двері відчинилися з гучним шумом.

"Іік!"

Кейл ахнув, але зробив це так, щоб ніхто не помітив.

Чхве Хан і Мері стояли прямо за дверима.

Він сказав їм залишитися за дверима, але не очікував, що вони опиняться прямо біля них. Кейлу довелося заспокоїти серце.

Потім він почав швидко рухатися.

Тук. Тук.

Руки Кейла лягли на плечі Мері та Чхве Хана.

Було б погано, якби Чхве Хан почав говорити й поводитися жахливо або якби Мері використала свій голос, схожий на голос навігатора, і сказала щось приємне.

Тоді Кейл зняв руки з їхніх плечей і почав говорити.

«Ходімо»

Вони обидвоє почали слідувати за Кейлом, який йшов уперед, не озираючись.

Саме тому він не міг бачити всіх рухів Чхве Хана та Мері.

«Мм»

Маркіз несвідомо стиснув підлокітник.

Кейл Хенітус. Двоє людей у чорному, що стояли за дверима.

Один із них був чоловіком із чорним волоссям і чорними очима, а інший мав на собі чорну мантію, яка не давала змоги розгледіти жодної частини його обличчя чи тіла.

Ці двоє, ймовірно, були майстром меча та некромантом.

Побачивши, що вони також були вбрані в чорне, маркіз відчув, як по спині пробіг холодок.

Вони обоє повільно рушили з місця після наказу командира.

Маркіз бачив, як Кейл Хенітус йшов, не виявляючи жодного жалю.

Крім того, він помітив майстра меча та некроманта, які оглядали зал.

Чхве Хан і Мері оглядали зал, повільно обертаючись, щоб йти слідом за Кейлом.

Чорна мантія Мері не давала аристократам побачити її погляд, сповнений цікавості та обережності. Вона швидко оглянула приміщення, перш ніж піти за Кейлом.

Однак погляд Чхве Хана був цілком помітний для аристократів.

Експерт найвищого рівня, маркіз Сенд Айлан. Він відчув, ніби не може дихати, побачивши погляд майстра меча, спрямований на нього.

Чхве Хан дивився лише на тих, хто виступав проти Кейла.

«Ти не йдеш?»

Чхве Хан перестав грізно дивитися, почувши голос Кейла. Кейл зупинився й обернувся, щоб подивитися, що відбувається. Потім він відвернувся від дворян і швидко пішов за Кейлом.

«Що ти робиш?»

«Нічого, Кейле-нім»

Кейл знову рушив уперед, коли Чхве Хан наблизився до нього.

Двері повільно зачинилися, і спина Кейла поступово зникла з поля зору.

Скрип-

Бум!

Коли двері повністю зачинилися, командира вже не було видно. Кімната наповнилася голосом кронпринца Альберу.

«Давайте розпочнемо голосування з цього питання»

Процес проходив тихіше, ніж будь-коли раніше.

Через годину Кейл дізнався про результати від принца.

Вони схвалили це рішення.

За винятком кількох голосів, решта підтримала рішення надіслати підкріплення до Королівства Каро.

«Тату, як ти думаєш, я зможу зустрітися з командиром-німом?»

Батько посміхнувся, коли дитина запитала, стукаючи по його срібному щиту.

«Звісно. Хіба не тому ми так рано прокинулися, щоб стояти ось так попереду?»

Дитина засміялася, почувши слова батька, а на її обличчі відбивалися радість і передчуття. Батько дивився на дитину з ностальгічним поглядом.

Кілька місяців тому.

Він вболівав за кронпринца та молодого пана Кейла, коли ті вирушали до Імперії Могору. Батько досі чітко пам'ятав, що сказав молодий пан Кейл його синові, який вболівав за нього.

« Я хочу бути таким крутим, як ви, молодий пане-нім! »

Шляхтич, якого проголосили героєм, відповів щось несподіване, коли його син сказав це.

« Ти зовсім не будеш крутим, якщо будеш таким, як я »

« Краще бери приклад зі свого батька. Тільки твої батьки настільки круті, що можуть так обіймати тебе й піднімати вгору »

Він ніколи не бачив аристократа, який би говорив такі речі.

Згадуючи той момент, він і досі відчував гордість. Він пам'ятав, як блищали очі його сина, коли той дивився на нього, почувши слова молодого пана Кейла.

А сьогодні.

Він знову повернувся на вулиці разом із сином.

Він прийшов сюди, щоб зустріти командира Кейла Хенітуса, який прямував до Королівства Каро.

Пам. Пам.

Він чув, як його син стукає по щиту. У той момент він почув, як розмовляють люди навколо нього.

«Як ви гадаєте, чи правильно нам відправляти командира-нім до Королівства Каро, коли війна ще не закінчилася?»

«Мм»

«Він навіть бере з собою майстра меча-німа і некроманта-нім. Деякі лицарі та Перша Магічна Бригада теж вирушають»

«Але флот і Бригада лицарів не їдуть. Інші Бригади магів теж не їдуть»

«Це правда, але…»

Громадянин продовжував говорити, ніби заспокоюючи свого переляканого друга.

«Командир-нім особисто сказав Його Високості, що миттєво телепортується назад, якщо Королівство Роан опиниться в небезпеці. Він вважає наше Королівство Роан найважливішим»

Він почав хвилюватися й підвищив голос.

«Ти хіба не чув про розмову, яку Командувач-нім мав із Його Високістю?»

«Я чув чутки»

Вчора по столиці, як пожежа, поширилася чутка.

Нібито це була розмова між Кейлом і кронпринцом. Вони не мали змоги дізнатися, чи це правда, чи ні, але це звучало так, ніби саме так би сказали ці двоє.

«Ви пам'ятаєте, що сказав Командир-нім під час тієї розмови?»

«…Що Королівство Роан сильне?»

«Так. Він сказав, що, хоча всі вважають нас нікчемними, Королівство Роан здобуло нищівну перемогу й продемонструвало свою силу. Він сказав, що ми маємо більше вірити в себе, оскільки ми сильні, і допомагати тим, хто цього потребує. Він сказав, що ми маємо дати світові ще раз відчути силу Королівства Роан»

Батько, який гладив сина по голові, кивнув на слова громадянина.

Словам людини, яка захистила Королівство Роан, можна було довіряти.

«До того ж у нас є герої – майстер меча-нім і некромант-нім. Тож давайте довірятимемо їм»

Це дійсно було так.

Було двоє дуже сильних героїв.

«…Але називати некроманта героєм…»

Чоловік, який тримав сина на руках, почувши цей коментар, почав хмуритися. Він відкрив рота, щоб щось сказати. Однак той, хто розмовляв із громадянином, виявився швидшим.

«А що не так з некромантом-нім? Некромант-нім у сто, ні, у тисячу разів кращий за тих інших дворян з північно-східного регіону, які нічого не зробили! Ти що, не бачив відео? Це був Дракон, Дракон! Як велично й могутньо виглядали ті кістки Дракона? Ти думаєш, що це було зло?»

«Ні, але все одно. Ти ж знаєш ті історії, про які ми чули…»

«Кому потрібні ті історії? Головне – щоб ми вижили»

"Добре, він каже те, що я хочу сказати"

Чоловік задоволено посміхнувся, а потім підняв сина на руки, і…

Бу-у-у-у-у-у-у-у–

Пролунав звук труби.

«Татусю!»

Він притиснув до себе схвильованого сина й подивився у той бік, куди дивився син.

Дзень-дзень.

Мечі піднімалися вгору, до неба.

У повітря також злітали всілякі барвисті кулі мани.

«Вау!»

Дитина, сидячи на руках у батька, спостерігала, як до них наближаються лицарі та маги. Потім вона вигукнула до батька.

«Той пан, мабуть, і є майстер меча-нім!»

У центрі групи лицарів дитина побачила чоловіка з чорним волоссям і чорними очима. Єдиного майстра меча в Королівстві Роан.

Це був чоловік із чистим, але рішучим обличчям. Він також виглядав настільки вродливим, що привертав до себе погляди людей.

Хлопчик зі щитом спостерігав, як усі проходять повз.

Бригада магів, лицарі та майстер меча. Він бачив їх усіх.

Однак людини, яку шукав хлопчик, не було видно.

Кейл Хенітус.

Його не було видно.

Вони бачили лише карету за майстром меча.

"Командир-нім у кареті?"

Очі хлопчика засяяли.

Вікно карети повільно опустилося, ніби розуміючи думки дитини.

«Вау!»

Некромант.

Він побачив некроманта в чорній мантії. Дитина радісно вигукнула на честь цього героя, якого ніколи раніше не бачила.

«…Гм?»

Однак на його обличчі відбивалася повна розгубленість.

Він не міг його побачити.

Йому здавалося, ніби в кареті має бути ще одна людина, і що це має бути командир Кейл-нім. Однак командир-нім не показався.

Звісно, це було тому, що Кейл не хотів показуватися.

«Молодий пане-нім, усі вас кличуть»

«Мері, тебе теж кличуть»

У натовпі також лунали вигуки на честь некроманта. Звісно, їх було не так багато, як вигуків на честь Чхве Хана, проте ніхто її не проклинав.

«Його Високість сказав, що подбає про це»

Кейлу здавалося, ніби кронпринц щось зробив.

Він сказав Кейлу не хвилюватися, бо під час цієї процесії їх зустрічатимуть лише оплесками. Кейл не розпитував про це, бо це його дратувало.

«Та все ж»

Кейл вдавав, що не бачить вагання Мері, відкинувшись на спинку крісла.

«Молодий пане Щита-нім!»

«Командире Срібного Світла-нім!»

«Хаааа»

Він не міг не зітхнути.

"Невже вони не можуть закінчити з цими банальними прізвиськами?"

Саме в цей момент.

«Вибачте, молодий пане-нім»

«Я не дивитимусь у вікно»

Він різко відповів, але Мері на мить завагалася, перш ніж продовжити. Навіть Раон, який був невидимий, почав говорити.

«Молодий пане-нім, одна дитина відчайдушно кличе вас»

[«Слабка людино! Це та сама дитина, яка минулого разу трясла тобі щитом! Я думав, що він добре підросте, і він справді чимало виріс лише за кілька місяців!»]

"Чорт забирай"

Кейл неабияк нахмурився, а потім підійшов до Мері. Потім він зазирнув у вікно.

"Йо-ой"

Він побачив хлопчика, у якого був ще вишуканіший щит, ніж минулого разу.

Кейл пригадав цього хлопчика.

« Ти зовсім не будеш крутим, якщо будеш таким, як я »

« Краще бери приклад зі свого батька. Тільки твої батьки настільки круті, що можуть так обіймати тебе й піднімати вгору »

Ця дитина змусила його говорити нісенітниці, бо він нервував.

Кейл подивився на дует батька та сина, які, щойно їхні погляди зустрілися, запально помахали щитами, а потім повернулися в куток карети.

Потім він приклав руку до обличчя.

Кількість щитів збільшилася.

Він бачив людей зі срібними щитами, мечами, пофарбованими в чорний колір, і навіть деяких у чорних мантіях, які підбадьорювали його.

Однак щитів було більше, ніж у інших.

"…Щоб його.

А що, як щит стане ще моднішим?"

Вираз обличчя Кейла став серйозним. Він повернувся вбік, щоб поглянути на Мері. Він знав, що Чхве Хан також виглядатиме круто, йдучи попереду.

"Цього разу я мушу обов'язково продемонструвати їх обох.

Якщо я це зроблю і зроблю темних ельфів героями як групу…

Якщо нам вдасться здобути нищівну перемогу…

Вони точно забудуть про мене"

Кейл, який від Лицаря-охоронця Клопеха ретельно, ні, відчайдушно дізнався про чисельність військ, що прямували до Королівства Каро, раз по раз обмірковував це.

"Цього разу залишатимусь в тіні. Цього разу використовуватиму менше сили. Не використовуватиму щит, якщо це не обов'язково"

Саме такі думки кружляли в його голові, коли він телепортувався до Королівства Каро і мусив привітатися з кимось.

«О, я знав, що ви зараз тут будете. Давно не бачилися»

Кейл був шокований.

Королівство Каро звернулося з проханням про підкріплення як до Королівства Роан, так і до Імперії Могору – держави, що розташована найближче до нього.

Обидві держави, звісно, погодилися надіслати підкріплення.

Кейл розмірковував над тим, яке підкріплення надішле Імперія.

Йому було дуже цікаво, як поведеться Імперія і яке саме підкріплення вона надішле, адже Імперія перебувала на одному боці з Непохитним Альянсом.

Однак ця людина не входила в його розрахунки.

«…Як ваші справи, Ваша Високосте, імператорський принц-нім?»

Імперський принц Імперії Могору Адін посміхався до Кейла, який стояв на магічному колі телепортації.

"Чому цей виродок тут?

А як же Імперія? Хіба тобі не треба захищати Імперію?"

Кейл був ошелешений.

Імперський принц посміхнувся, відповідаючи.

«Звісно. Вітаю з перемогою Королівства Роан»

Кейл стримав презирливий сміх.

"Вітає він.

Ти, мабуть, не міг спати від гніву, побачивши перемогу Королівства Роан"

Йому не треба було цього бачити, щоб знати, що цей дволикий виродок розлютився через це.

Однак Кейл у відповідь посміхнувся імперському принцу. Було несподівано зустріти цього принца саме тут, у Королівстві Каро.

«Ви нормально почуваєтеся, молодий пане Кейле?»

Кейл відповів імперському принцу, радіючи як ніколи.

«Так, ваша високість. Завдяки нашій перемозі я можу розім'яти ноги й добре спати вночі»

Кейл помітив, як куточки губ імперського принца трохи затремтіли.

Йому було приємно це робити.

Його посмішка стала ще ширшою, коли він подумав про те, що в майбутньому буде ще багато речей, які принесуть йому радість.

[«Слабка людино, давно ти так не посміхався! Ти що, збираєшся когось обдурити?»]

"Обдурити? Ні. Я просто посміхаюся"

Кейл просто пропустив коментарі Раона повз вуха.