Розділ 214 — Тепер ви розумієте? (5)

Перед тим, як прийти на цю зустріч, він запитав Мері.

« Мері, там буде священник Бога Сонця. Ти все ще хочеш піти? Гадаю, буде добре, якщо ти відпочинеш тут разом із Раоном »

« Мені не треба ховатися. Я сильна. Заступник капітана Гілсман-нім сказав мені, що слова жерців – це дурниці. Я також хочу бути схожою на Чхве Хана-німа й стояти за вами, що б не сталося »

« Якщо це твоя воля, то ходімо разом »

Раон теж щось сказав.

[« Слабка людино, не хвилюйся. Я захищу добру Мері! »]

Раон дуже симпатизував Мері. Кейл подумав, що, можливо, це тому, що їхні життя мали багато спільного.

Кейл перестав думати про Раона та Мері й подивився на людину, яка пояснювала план. Йому потрібно було зосередитися на нараді.

«Битва відбудеться в замку Леона Королівства Каро»

Палець командувача вказав на карту Королівства Каро.

«На південь від Королівства Каро розташовані Землі Смерті – одна з П'яти Заборонених Територій. Саме тому немає жодних шансів, що Непохитний Альянс пройде через неї»

Він намалював пальцем хрестик над Країною Смерті. Потім перевів палець до центру Королівства Каро.

«Судячи з їхнього поточного маршруту, є велика ймовірність, що вони висадяться на центральних берегах. Центральне узбережжя – це найближча точка до столиці Королівства Каро»

Королівство Каро відмовилося від морської битви.

Їхній флот був слабким, і надіслати підкріплення у відкриті води було складно.

Тому вони вирішили зосередитися на битві на центральному узбережжі.

Це місце було менш розвиненим і малонаселеним. Крім того, прямо біля берега височіли дві великі гори.

Вони не знали, що саме надавало Непохитному Альянсу такої впевненості, щоб рухатися до центральної частини, а не до північної частини Королівства Каро, але для Королівства Каро це була чудова нагода.

«Ось чому ми перевезли продовольчі запаси зі складів та мешканців, що проживали в регіоні центрального узбережжя, а також зосередили всі наші сили поблизу замку Леона»

Його палець вказав на великий замок біля центрального узбережжя.

Замок Леона.

Судячи з карти, він здавався більшим за інші замки Королівства Каро.

«Замок Леона розташований між двома горами біля центрального узбережжя. Можна просто уявити, що до столиці немає шляху, який не пролягав би через замок Леона»

Хоча ворог міг би пройти пішки через ці дві гори, шанси на це були мізерні.

Піднятися пішки на ці гори було не так просто.

«Скільки кораблів у флоті Непохитного Альянсу?»

Це запитання поставив герцог Хутен з Імперії Могору.

Герцог надзвичайно природно вдавав, що не знає, хоча насправді вже був у курсі.

«Приблизно 500–600 кораблів, герцог-нім. У складі флоту багато великих суден. Очікується, що на цих кораблях перебуває значна кількість солдатів»

Проблема полягала в якості цих солдатів.

«Гухум»

Командувач удавано кашлянув, а потім поглянув на Кейла й почав говорити.

«Їхні здібності на території Хенітусе Королівства Роан були значними. Ось чому ми вважаємо, що потрібно приділити велику увагу обороні замку»

Кейл лише мовчки слухав.

Ймовірно, він би придумав спосіб зупинити їх ще до того, як флот прибув би до берега, однак він також розумів, чому Королівство Каро вирішило відмовитися від морської війни й замість цього планує битися на березі.

Королівству Каро потрібно було захиститися від Непохитного Альянсу.

Однак це ще не все.

Йому потрібно було захиститися від Імперії та Королівства Роан.

Мабуть, саме тому вони хотіли рухатися туди, де могли б максимально використати свої сили. Кейл сидів нерухомо, бо не бажав глибоко втручатися у справи іншого королівства.

Командувач продовжував говорити.

«Оскільки замок Леона захищає центральні береги, він досить великий. Можна уявити його у формі трикутника з трьома вежами у центрі. Кожна вежа за розміром приблизно дорівнює невеликому замку»

Слово взяв принц Валентіно.

«Гадаю, кожен із нас зможе захищати по одній вежі»

Він посміхнувся й поглянув на Кейла та герцога Хутена, які обоє зрозуміли його наміри. Командувач продовжив:

«Так, Ваша Високосте. Оскільки замок Леона збудований на півночі від узбережжя, центральну вежу утримуватиме наше Королівство Каро, а північну – Імперія Могору. Щодо південної вежі, мм…»

Командувач на мить завагався, а потім поглянув на Кейла.

Спочатку вони планували залишити південну вежу Королівству Роан. Це було пов'язано з тим, що вони обіцяли велику кількість підкріплення.

Однак фактична кількість тих, хто з'явився, була… жалюгідною.

Хоча їхня якість, можливо, краща за будь-кого іншого, їх було менше ніж 100 осіб.

Чи можна було залишити південну вежу на піклування такої невеликої групи?

«Це ми неправильно прорахували під час планування, коли думали залишити південну вежу під опікою Королівства Роан»

Командувач висловлювався вигадливими фразами, оскільки не наважувався сказати тим, хто прийшов їм на допомогу, що сталася помилка через те, що вони привели занадто мало людей.

Герцог Хутен, який усвідомив незручність ситуації, заговорив.

«Командире Кейле, чи не замало у вас людей, щоб захистити всю південну вежу? Як щодо того, щоб я поділився з вами кількома лицарями та лучниками? Що ви на це скажете?»

Він ставився до Кейла, який був командиром, з належною повагою.

Наслідний принц Валентіно та командир Королівства Каро додали:

«Ні, можливо, для нас буде розумніше надіслати більше військ із наших центральних сил. Що ви про це думаєте, командире?»

«Я також вважаю, що так буде краще. Оскільки війська Королівства Роан надзвичайно вправні, ми зможемо впоратися з рештою, якщо Королівство Роан зможе розправитися з основними силами ворога»

Розмова точилася досить спокійно.

Ніхто не підвищував голосу, а кожна сторона намагалася допомогти іншим. Поведінка обох сторін викликала у командувача приємні відчуття.

Командувач посміхнувся й почав говорити.

«Так, і до кожної вежі будуть прикріплені цілителі з Церкви Бога Сонця та інших церков, пов'язаних зі світлом, тож вам не потрібно турбуватися про лікування. Хіба не так, єпископе-нім?»

Командувач поглянув на єпископа, який прибув як представник церков, і лагідно запитав. Королівство Каро пообіцяло значні пожертви, щоб привести їх сюди. Церкви, природно, погодилися, почувши про таку велику суму.

«Звісно, вам не треба турбуватися»

Єпископ посміхнувся й продовжив.

«Принаймні Королівству Каро та Імперії Могору не доведеться турбуватися»

Посмішка командувача зникла.

Церковний союз, а також Церква Бога Сонця, яка була в центрі цього союзу, були готові лікувати солдатів Імперії Могору, незважаючи на певні суперечності між цими двома групами.

Однак щодо одного місця вони не були готові.

«Проте для Королівства Роан це неможливо»

«Що ви…!»

Кронпринц Валентіно нахмурився й поглянув на єпископа. Це суперечило їхній початковій домовленості.

«Я нічого не можу вдіяти, Ваша Високосте»

Єпископ посміхнувся й вказав на Королівство Роан.

«Ця людина загине, якщо на неї застосувати божественну силу»

Єпископ вказував на чорну мантію.

«Вона – некромантка, яка живиться мертвою маною, щоб вижити»

Церкві потрібно було підтримувати добрі стосунки з Імперією заради майбутніх вигод. Однак дії Королівства Роан, спрямовані на підтримку некромантки, були тим, що змушувало їх втрачати репутацію.

Церква – це місце, де репутація та гордість важливіші за все інше.

Герцог Імперії Хутен буркнув і відкинувся на спинку крісла. Це був його спосіб сказати, що він не збирається втручатися.

«…Єпископе, чи знаєте ви, що означає поводитися так перед людьми, які прийшли нам на допомогу?»

Суворий погляд принца Валентіно звернувся до єпископа, проте той мовчав. Вони ще не отримали обіцяних грошей, і відмова від угоди стала б втратою для Королівства Каро.

Їм залишалося лише повідомити своїх вірян, що вони не можуть допомогти Королівству Каро, оскільки воно вирішило стати на бік проклятої істоти.

«Наше рішення остаточне»

Валентіно не міг у це повірити. Це суперечило тому, про що вони домовлялися. Насправді єпископ прийняв вираз обличчя, нібито саме він зазнав кривди.

«Я нічого не можу з цим вдіяти. Спочатку ми намагалися допомогти й народу Королівства Роан, однак командир Кейл та королівська родина Роану відмовилися видати некроманта»

«…Невже? Ви плануєте так бавитися з життями людей?»

Вираз обличчя принца Валентіно змінився. Єпископ здригнувся під холодним поглядом, але не змінив своєї думки.

«Бавитися? Я лише кажу, що є ті, кого неможливо вилікувати, а також ті, хто не має права на лікування»

Саме в цю мить…

«Хо, нічого собі»

Кронпринц Валентіно обернувся. Він побачив, як посміхається Кейл.

Однак від нього виходила злісна аура.

«Я не знав, що ти будеш висловлювати таку нісенітницю в такому місці»

Кейл справді не знав, що вони скажуть це так відверто.

Його впевнені слова знову змінили атмосферу за столом. Валентіно подивився на Кейла з дивним виразом обличчя. Його очі були сповнені цікавості після того, як він почув такі грубі слова з вуст Кейла.

Однак єпископ не зміг цього витримати.

Нісенітниця?

Він підхопився й почав кричати.

«Що ти щойно…»

«Мені це не потрібно»

«…Що?»

Кейл був надзвичайно роздратований.

Він вирішив відмовитися від будь-якої поваги й вперше за довгий час повернутися до свого "покидькового" "я".

«Мені не потрібне жодне зцілення від таких виродків, як ви»

«Що, що це за груба мова! Як ти смієш так поводитися з нами…!»

Цей покидьок Кейл проігнорував його і почав говорити.

«Мері»

Кейл поглянув на Мері. Він змусив її слухати цю безглузду нісенітницю. Зараз він був надзвичайно роздратований на самого себе.

Він побоювався, що Мері подумає: ніби через неї в Королівстві Роан не можуть лікуватися у священників, і що вона сама – та, кого неможливо вилікувати.

Ось чому Кейл почав говорити.

Він збирався сказати їй, щоб вона не мала таких безглуздих думок.

Принаймні, такий був його план.

Однак Мері заговорила першою.

«Мені немає причин ховатися»

Кейл стримався від відповіді.

«Я крута»

Механічний, але невинний голос, у якому не було ані краплі вагання.

Кейл почав посміхатися.

[«Я вб'ю того виродка»]

Кейл не погодився зі словами Раона, коли той почав говорити.

Цього було замало.

Бажаних дій Раона було замало, щоб задовольнити його нікчемну суть.

«Ваша Високосте»

«Т-ти насмілюєшся ігнорувати мене, насмілюєшся ігнорувати церкву!»

Кейл бачив, як єпископ нахмурився.

«Справжнє прокляття впаде на вас і на церкву»

«Щ- що?»

Кейл змінив свої плани.

Хіба як покидьок він не міг змінювати свої плани залежно від того, як йому заманеться?

Хіба не це й робить людину покидьком?

Спочатку його план полягав у тому, щоб залучити Церкву Бога Сонця Королівства Каро, аби атакувати Імперію Могору.

Однак тепер плани змінилися.

Імперія та Церква Бога Сонця.

Відтепер ці виродки – одне ціле.

Хто вони такі, щоб вирішувати, хто гідний зцілення?

Вирок Сонця має впасти на голови цих виродків.

«Ваша високосте»

Кейл чітко висловив свої наміри.

«Нас вистачить для південної вежі»

«Командире Кейле, я розумію, що ви відчуваєте, але ми маємо переконатися, що ніхто не постраждає. Я належним чином подбаю про сьогоднішні проблеми…»

«Вони не постраждають»

Валентіно миттєво замовк.

Він бачив, що Кейл був упевнений у собі й не мав ані краплі вагань.

Ніхто не постраждає.

Чому?

«Королівство Роан привело з собою героїв»

Погляд Кейла спрямувався на єпископа, який все ще стояв.

«Ви коли-небудь відчували такий біль, що хотіли померти?»

«Що за…!»

«Людей, які подолали такий біль, ми називаємо "героями"»

Такий біль, що хотілося померти.

Мері згадала своє минуле. Вона згадала ті дні, коли їй доводилося виживати, отруївшись мертвою маною. Чхве Хан також згадав свої дні виживання в Лісі Темряви.

«Люди, що стоять за мною – це ті, хто подолав такий біль»

Кейл заговорив з більшою впевненістю, ніж будь-коли.

«Це люди, яким я можу довірити захищати мою спину»

Двоє людей за спиною Кейла, особливо Мері в чорній мантії, розправили плечі.

У неї не було жодних причин боятися чи ховатися.

«Критерії для зцілення? Мені не потрібні такі дурниці»

Як зазначив Кейл, їм нічого такого не було потрібно.

Вони й так були досконалі.

Кейл підвівся зі свого місця.

«Ви закінчили з брифінгом?»

«Перепрошую? А, так»

Командувач чесно відповів на несподіване запитання.

«Дрібні деталі, мабуть, будуть доведені до відома кожної фракції»

«Так, пане. Ви маєте рацію»

Кейл злегка вклонився до наслідного принца Валентіно.

«Тоді я піду першим»

«…Я прийду до вас пізніше»

Кейл не гнівався на Королівство Каро. Вони зробили все, що могли. Просто церковний союз був сліпим.

«Командире, що ви, на вашу думку, робите? Вибачтеся за свої безглузді висловлювання про церкву!»

Єпископ обурено пихнув, дивлячись на Кейла.

Кейл попрямував до дверей кімнати. Він оглянув погляди, спрямовані на нього, а потім нарешті подивився на єпископа.

Він пройшов повз нього й тихо прошепотів.

«Ви втратили свій шанс»

"Шанс?"

Єпископ озирнувся на Кейла, гадаючи, яку нісенітницю той тепер виголошує, проте Кейл ногою відчинив двері й без жодних вагань вийшов. Єпископ, який спостерігав за грубими діями Кейла, раптом відчув, як стало холодно, відвернув погляд і завмер.

Чхве Хан і Гілсман.

Вони обоє мовчки спостерігали за ним, доки Мері не пішла, а потім пішли слідом за Кейлом і Мері, ніби охороняючи їх обох.

Коли група Кейла дійшла до його спальні, вони почули, як він пробурмотів:

«Церква Бога Сонця втратила свій шанс на виживання»