Розділ 215 — Перелом (1)

Солдат з важким серцем стиснув свого списа, ступаючи на сходи.

Туп. Туп. Туп.

Він сходив цими міцними кам'яними сходами вже багато років. Однак вираз його обличчя, коли він піднімався цими сходами, був таким, ніби він щойно з'їв щось огидне.

"Ну чому?!"

За плечима солдата, що йшов попереду, він міг бачити, що відбувається зовні.

Потім він вийшов назовні.

Вшу-у-у-ух–

Прохолодний вітерець обвівав його щоки.

Перед собою він також бачив відкриту місцевість.

Замок Леона.

Цей великий замок оточували три вежі. Солдат, що стояв на замковій стіні біля південної вежі, щільніше загорнувся.

"Чому я опинився саме на боці Королівства Роан, а не на боці Імперії чи центрального регіону?!"

Він був одним із небагатьох солдатів, що стояли на варті біля південної вежі. Королівство Роан заявило, що їм вистачає особового складу, проте їм сказали, що все ж потрібні кілька солдатів для передачі наказів від центральних військ.

Завдання солдата полягали переважно в доставці повідомлень та виконанні інших дрібних доручень. Звісно, про всяк випадок у нього в руці був спис.

«…Як тут порожньо»

Почувши коментар іншого солдата, він ще більше нахмурився.

Порожньо.

Тут справді було порожньо.

У Королівстві Роан було менше ніж 100 солдатів.

Цього було вкрай недостатньо, щоб заповнити південну фортечну стіну та вежу, яка за розмірами нагадувала невеликий замок. Солдат озирнувся, а потім зітхнув.

«Сторона Імперії вражає»

Північна вежа. Солдати, лицарі та маги Імперії заповнили всю північну фортечну стіну. Вони також бачили майстра меча, герцога Хутена, який очолював їх.

Вони також бачили численних солдатів Королівства Каро в центральній вежі, яка трохи відставала від інших двох веж у трикутній формації.

Однак нагальнішою була інша проблема.

«…Чому їх так багато?»

Він бачив центральні береги під південною вежею.

Біля берегів стояло багато великих кораблів.

Непохитний Альянс та союз Королівства Каро перебували в патовій ситуації вже з самого ранку. Солдат відчував, як тремтять його руки й ноги, готуючись до своєї першої в житті війни.

Навіть якщо він не міг перебувати в центральній вежі разом з рештою військ Королівства Каро, перебування на боці Імперії, можливо, збільшило б його шанси на виживання.

Ні, навіть якщо йому доведеться битися, він хотів би битися десь, де все виглядало б належним чином підготовленим!

Вираз обличчя солдата був розгубленим.

Ворожий флот заповнював усе узбережжя настільки, що навіть води не було видно.

Уся територія була б заповнена ворогами, якби солдати й лицарі з кораблів кинулися на них. Сама думка про таку величезну кількість ворогів, що насуваються на цей замок, викликала у солдата мурашки по шкірі.

Звісно, для боротьби з ворогами тут були встановлені катапульти та дерев'яні стовпи. Однак це стосувалося лише центральної та північної веж.

У цій порожній південній вежі такого не було.

"…Навіть якщо сюди прийшла група сильних людей…"

Звістка про перемогу Королівства Роан уже широко поширилася.

Люди чимало говорили про цю неймовірну перемогу.

Чесно кажучи, солдат особисто зголосився добровольцем, щоб приєднатися до військ Королівства Роан. Це сталося тому, що розповіді про їхню перемогу розпалювали в ньому вогонь.

"Я хочу битися в такій битві й перемогти сильних супротивників! Я хочу здобути перемогу!"

Саме тому він і попросив приєднатися до військ Королівства Роан, однак реальність ситуації наводила на нього страх.

«Чому ти виглядаєш таким наляканим?»

Солдат підвів голову. До нього звернувся його старший по службі. Цей чоловік служив у війську приблизно на 10 років довше за нього, і вони зблизилися настільки, що він став для нього ніби дядьком. Він на мить завагався, перш ніж відповісти.

«Просто… Просто я думаю, чи вдасться мені вижити»

Бойовий дух і виживання – це зовсім різні речі.

«Не можна вже зараз думати так негативно»

«…Але це правда»

Погляд солдата ковзнув до інших веж, а потім повернувся до своєї. Після цього він опустив голову.

«Я знаю, що люди з Королівства Роан сильні, однак чи встигнуть вони захищати нас, поки самі воюють? Через нестачу людей тут буде багато прогалин, що значно збільшить ймовірність того, що ми постраждаємо»

Сильні люди з Королівства Роан, можливо, виживуть. Можливо, вони навіть здобудуть перемогу.

Ні, союз Королівства Каро, з огляду на свої поточні сили, розраховував або на нічию, або на перемогу над Непохитним Альянсом Імперія привела значне підкріплення, а сторона, що захищає замок, завжди має перевагу.

Однак він не мав жодної можливості дізнатися, чи зможе він дожити до цієї перемоги.

Саме це й лякало його.

«Навіть учора в інших вежах кипіла робота, а у нас лише лицарі та маги копали землю. Ми навіть не знаємо, навіщо ми копаємо»

Війська Королівства Роан учора цілий день копали землю.

Він замислювався, чи не копають вони пастки, однак, схоже, це було не так.

Коли він запитав, вони просто відповіли, що копають, що ще більше роздратувало його.

«Вони навіть не хочуть нас залучити! Ми ж усі на одному боці!»

Він, як завжди, невимушено розмовляв зі своїм старшим товаришем, який був для нього наче дядько. Саме в цей момент.

«Гмм, командире-нім. Схоже, саме так вони й думають. Не думаю, що це добре для бойового духу»

"Га?"

Солдат здригнувся. Його старший товариш зробив крок уперед, щоб заступити його. Молодий солдат повільно обернувся.

За його спиною по кам'яних сходах піднімалася група людей.

Це були головні герої нищівної перемоги в Королівстві Роан.

Молодий солдат побачив стриманий вираз обличчя рудоволосого командира Кейла Хенітус. Він не виглядав страшним, але здавався надзвичайно недоступним.

За ним йшли Чхве Хан, наймолодший майстер меча, некромантка Мері, а також лицарі та маги.

Це була вся група з Королівства Роан.

«…Ах, оо»

Солдат не міг закрити рота й не знав, що робити.

"Він мене почув?"

Солдат побачив, що хтось посміхається йому. Він знав цю людину.

Вчора той представився перед солдатами південної вежі.

Заступник капітана Гілсман із території Хенітус Королівства Роан.

Саме Гілсман щойно промовив.

"Що мені робити?"

Зіниці солдата почали тремтіти. Саме в цю мить молодий солдат зустрівся поглядом із Кейлом.

«Не хвилюйся»

«…Вибачте?» – здивовано перепитав молодий солдат.

Він бачив, як командир пройшов повз нього нагору вежі. Командир почав розмовляти з кількома солдатами, приписаними до південної вежі.

«Я вже вважаю вас нашими союзниками»

Хоча Кейл говорив без жодних емоцій, ці слова відлунювали в голові солдата.

«Давайте всі разом виживемо, а потім підемо вип'ємо»

«Ах»

Солдат дивився на спину Кейла, який прямував на верхівку вежі. Він бачив, як за ним йшли майстер меча та некромант.

Крім того, він помітив, що вздовж південної стіни замку почали шикуватися люди.

Це були маги з та лицарі з Королівства Роан. Вони пройшли повз солдатів і стали якомога ближче до краю.

Хтось підійшов до молодого солдата, який спостерігав за цим з порожнім виразом обличчя.

«Ехем, дозволь мені дещо сказати, бо буде погано, якщо бойовий дух впаде»

Це був заступник капітана Гілсман.

Він випнув груди й почав говорити.

«На наших землях Хенітус є відоме прислів'я. Ні, насправді воно починає ставати відомим у всьому Королівстві Роан. Якщо згадати цю фразу, ти перестанеш боятися»

"Про що він?"

Солдат не міг чітко зрозуміти Гілсмана, бо слова командира все ще лунали у його голові. Однак, почувши те, що той сказав далі, солдат не міг не поглянути на Гілсмана.

Гілсман відчув, як на нього спрямовуються погляди кількох солдатів, коли він почав говорити.

«Щит не зламається. Ах»

Гілсман видав "ах", ніби щойно зробив ковток.

Однак солдати не могли приховати свого здивування. Щит Кейла був відомий своєю міцністю, проте ця фраза ще не поширилася на інші королівства.

Заступник капітана Гілсман посміхнувся збентеженим солдатам, перш ніж додати:

«Просто запам'ятайте це. Кожен, хто на нашому боці, зберігає ці слова у своєму серці»

Нашому боці.

Ці слова змусили солдата поглянути перед собою. Він побачив магів і лицарів. Голос Гілсмана лунав у його вухах.

«Ви природно згадаєте про це, коли ми будемо битися разом. Тож давайте докладемо всіх зусиль»

Сказавши це, Гілсман залишив групу й швидко попрямував за Кейлом, який зник у вежі.

Щит не зламається.

Солдат повторив це речення про себе. У той момент він почув, як його старший – чоловік, який був для нього наче дядько й навчав його мистецтву володіння списом змалку – промовив:

«Схоже, нам не варто хвилюватися»

«…Так, пане»

Його тривоги зникли.

«Нам просто треба як слід виконати свою частину роботи»

Почувши слова найстаршого солдата, воїни перевірили свої роги, списи та сигнали тривоги. Їхнє завдання полягало в тому, щоб доповідати про хід бою.

Командир Кейл, можливо, мав пристрій для відеозв'язку, проте ці солдати були наче капіляри в тілі, необхідні для циркуляції крові по всьому організму.

Їхній настрій трохи змінився.

Кейл, який про це не знав, поглянув на Гілсмана, який повільно наздоганяв їх і мав гіркий вираз обличчя.

«Що це за вираз на обличчі?»

«Ха-ха-ха»

Гілсман голосно розсміявся, а Кейл просто не звернув на це уваги. Він не знав, що саме Гілсман сказав солдатам, проте те, як той посміхався, викликало у нього сумніви. Однак у Кейла не було часу на це зважати.

«Пане, ви були тут!»

Один із лицарів Королівства Каро підійшов до верхівки вежі, стоячи за спиною Гілсмана. Це був лицар, якому доручили допомагати Кейлу.

Він також походив із родини цілителів.

Принц Валентіно неодноразово вибачався перед Кейлом, хоча й мав вищий статус. Вибачення були щирими.

Він також сказав, що йому некомфортно відправляти Кейла в бій без цілителів, хоча Кейл і запевняв, що з його групою все буде гаразд, і тому відправив до їхньої вежі цього лицаря, а також мага, здатного здійснювати просте зцілення.

Лише двоє людей. Хоча їх було лише двоє, Кейл відчував, що Валентіно справді доклав усіх зусиль. Він сказав, що надішле ще й солдатів.

Звісно, Кейл відповів, що вони не потрібні.

У нього було безліч грошей і зілля. Кейл був тим, хто носив із собою зілля найвищого ґатунку у просторовому вимірі. Він міг подбати про своїх людей.

«Сьогодні вітер досить сильний»

Кейл кивнув.

Його погляд був зосереджений на краєвидах перед ним.

Вшу-у-у-ух–

Він бачив береги та сильні пориви вітру.

Він бачив також великі кораблі.

Ліворуч від південної вежі височіла велика гора.

Кейл почав говорити.

«Я теж бачу Землі Смерті»

Вони були далеко на півдні. Землі Смерті розташовувалася між горою та берегами. Ця пустеля займала більшу частину південного регіону Королівства Каро.

Оскільки сонце вже ось-ось мало зайти, піски пустелі все ще були червоні, як кров.

Лицар Королівства Каро швидко заговорив.

«Землі Смерті, можливо, видно, але турбуватися не варто, бо вони нам не зашкодить. У ворога також немає причин тікати в тому напрямку»

Лицар помітив, як командир почав посміхатися.

«Так. Вони не зможуть втекти»

Лицар відчув незрозуміле відчуття холоду від тихого голосу Кейла, проте швидко опанував себе й пояснив причину свого приходу.

«Схоже, ми збережемо цей статус-кво, і битва розпочнеться завтра вранці»

«Чому?»

«Це регіон, де вночі важко застосовувати партизанські тактики, та й двом великим арміям нелегко битися вночі»

Лицар подивився в бік берега з дещо розслабленим виразом обличчя.

«Крім того, ворог ще не показався зі своїх кораблів»

Це справді було так.

Хоча вони бачили кількох людей, що ходили по палубах ворожих кораблів, більше нікого не помітили. Це означало, що всі вони перебували всередині своїх кораблів.

«Щоб просунутися вперед, їм доведеться або йти пішки, або скористатися чимось на зразок коней, але той факт, що вони досі перебувають на кораблях, дає нам підстави вважати, що сьогодні вони не атакуватимуть. Їм теж потрібно підготуватися, перш ніж атакувати»

Це була одна з причин, чому Королівство Каро було таким упевненим.

Битва на суші вимагала від обох сторін розкрити свої карти.

Саме тому той факт, що вони не показалися навіть тоді, коли сонце вже сідало, змусив лідера повірити, що битва розпочнеться завтра.

Кейл нічого не сказав, лише кивнув.

Лицар схилив голову.

«Тоді я піду готуватися»

«Добре»

Лицар дивно подивився на Кейла, який не дав жодних інших наказів, а потім спустився сходами.

«Він мовчазний»

Історія про те, як Кейл вилаяв єпископа, вже розійшлася по всьому королівстві. Можливо, саме через це, побачивши цю мовчазну сторону Кейла та почувши про його іншу, грубу сторону, лицар дивився на командира з подивом.

«Мені просто треба почекати біля замкової стіни, оскільки я вже відзвітува…»

Він не встиг закінчити речення.

Скри-и-ип–

До вух лицаря долинув різкий звук.

«Гх!»

Почувши шум, він затулив вуха долонями, однак незабаром мусив швидко прибрати руки від вух.

Бу-у-ум.

Земля почала тремтіти.

«Що?»

Він поспіхом вхопився за стіну.

Скрег. Скре-е-ег–

Бумх. Бумх.

Чулися численні звуки.

«Що відбувається?»

Опираючись на стіну, лицар поспіхом кинувся вниз по сходах. Внизу він побачив солдата-посланця.

Дзень.

Спис у руці молодого солдата впав на землю.

Його обличчя було сповнене страху.

"Чи мо…?"

Лицар обернувся. У той самий момент гучний шум почав заповнювати замок Леона.

Бі-і-і-іп- Бі-і-і-іп-

Війна.

Це був сигнал тривоги, що сповіщав про початок битви.

«…Це»

Очі лицаря широко розширилися.

Скрип, скрип.

Це був звук коліс.

Скрип-

Однак незабаром шум стих, ніби колеса звикли до руху.

Бум. Бум.

Земля продовжувала тремтіти.

Ні, тремтіло узбережжя.

«Що, бляха……!»

Лицар не міг закрити рота.

Кораблі мчали до них.

Великі кораблі виїхали з води й наближалися до замку.

Під кораблями були колеса.

Ці колеса наполегливо працювали, щоб просунути корабель по суші.

Хоча великі кораблі не рухалися, малі та середні кораблі ворога проїжджали по землі.

"Це взагалі можливо?"

Саме така думка спала на думку лицареві, але чи це можливо, зараз не мало значення. Він бачив це на власні очі.

У ту мить йому спало на думку…

"Північні береги – це суцільні піщані дюни…!"

Північні береги Королівства Каро славилися своїми піщаними дюнами.

Однак центральні береги були єдиними в усьому Королівстві Каро, де піску було не так багато.

"… То причиною, чому вони обрали центральні береги, було не те, що вони розташовані близько до столиці!"

Лицар не міг вимовити ні слова.

Малі та середні кораблі, які мали б плисти океаном, мчали на них, наче великі карети.

Їхня швидкість була вражаючою.

Сотні кораблів, що мчали на них на тлі заходу сонця, створювали значний тиск.

Тоді вони помітили, що на палубах кораблів з'явилися люди.

«Гмммм!»

Він не зміг стримати стогону.

Бум. Бум.

Ведмеді стояли на палубах кораблів, які гуркотіли, змушуючи тремтіти землю. Їхні великі тіні почали з'являтися одна за одною на палубах.

«…Плем'я Ведмедів»

Ведмеді перебували у стані берсерків.

Ведмеді на палубах кораблів – це бурі ведмеді та полярні ведмеді, які вважалися найсильнішими серед ведмедів. Вони очікували на Плем'я Ведмедів, проте їхня кількість все одно була значною.

Зіниці лицаря почали тремтіти, коли він побачив середнього розміру корабель на чолі флоту.

«Кхахахаха!»

На палубі корабля хтось реготав у стані берсерка.

Це був Ведмідь заввишки майже 3 метри.

Біле хутро.

Оскаженілий Полярний Ведмідь з червоними очима мчав у бік замку.

Інші Ведмеді теж почали реготати, ніби у відповідь на його сміх. Ця сцена змусила солдатів і лицарів, які ніколи раніше не бачили війни, злякатися.

Скре-е-е-е– бум!

Відчинилися двері великих кораблів.

З них, наче мурахи, висипалися солдати.

Нескінченний потік ворожих солдатів змусив лицаря ковтнути слину.

«Розійдіться!»

Крик полярного ведмедя пролунав ехом по всьому узбережжю.

У ту мить кораблі розділилися на три групи.

Бі-і-іп– Бі-і-іп–

У замку Леона все ще лунала тривога.

Однак лицар уже не чув цієї тривоги. Він бачив лише Ведмедів, кораблі та ворожих солдатів, за якими стояли ворожі лицарі.

"Якого……!"

Ворог мав перевагу.

Лицар це відчував. Рівень тиску був іншим.

Саме в цю мить.

Пат.

Лицар здригнувся від подиву й обернувся. Він побачив людину, яка поклала руку йому на плече.

«…Командире-нім»

Він побачив командира Кейла.

Той зняв руку з плеча лицаря, а потім нахилився, щоб підняти спис.

«Бережи його»

Потім він передав його молодому солдату, який його впустив.

Солдат прийняв спис тремтячими руками. Кейл поплескав солдата по плечах, а потім пройшов повз нього.

«Не можна втрачати зброю, коли вороги перед тобою»

Його впевнений голос був також спокійним.

Командир пройшов повз солдатів і зупинився біля краю скелі.

У певному сенсі це було найнебезпечніше місце.

Однак солдат побачив, як командир посміхається з розслабленим виразом обличчя. Його тремтячі руки нарешті перестали тремтіти.

У ту мить він почув голос командира.

«Чхве Хане»

«Так, Кейле-нім»

Солдат побачив майстра меча, який, здавалося, був лише на рік-два старший за нього, що стояв поруч із Кейлом.

Чхве Хан чекав, поки Кейл заговорить.

Кейл подивився вниз на стіну замку.

Він згадав частину того, що йому розповів Лицар-Охоронець Клопех.

« Плем'я Ведмедів, найімовірніше, очолює флот, що прямує до Королівства Каро. Вони прагнуть землі.

Вони, ймовірно, також приховують секретну зброю. Плем'я Ведмедів і Плем'я Вогняних Дворфів хитрі й мають багато таємниць »

Кейл відкрив рота, щоб щось сказати.

«Ось воно що»

Ці кораблі й були тією таємною зброєю.

Хоча вони й не вміли виготовляти магічні пристрої, Плем'я Вогняних Дворфів мало талант до створення механічних пристроїв.

[«Людино, я відчуваю силу магічних каменів, що виходить від кораблів»]

"Плем'я Вогняних Дворфів – найпідступніше й найрозумніше"

Голос Раона та інформація від Клопеха змішалися в голові Кейла.

"Вони не вміють виготовляти магічні пристрої?

Хіба цей корабель не рухається за допомогою мани?"

Кейл почав посміхатися.

«Кхахаха! Нападайте на мене!»

Кейл чув голоси несамовитих бурих ведмедів, які прямували до південної вежі. Великий полярний ведмідь, якого він бачив раніше, попрямував до центральної вежі.

Оскільки вони були хитрими, ті гучні крики та сміх, ймовірно, були лише грою.

«Вибачте, командире-нім. Нам надходить дзвінок із центральної вежі»

Магиня, яка була прикріплена до вежі, обережно простягнула Кейлу пристрій для відеозв'язку. Однак вона побачила, що Кейл почав говорити, навіть не дивлячись на неї.

«Ми не можемо втратити перевагу в бою»

«Перепрошую?»

Саме в цю мить вона здивовано запитала.

«Чхве Хане»

«Так, Кейле-нім»

Кейл вказав на нижню частину замкової стіни. Він бачив Бурих Ведмедів на палубі корабля, що йшов попереду групи, яка прямувала до південної вежі. Кейл вказав на корабель.

«Знищ його»

Саме в цей момент він це сказав.

Туп.

Пролунав тихий звук кроків.

«…Ох!»

Молодий солдат не зміг стримати вигуку здивування.

Чхве Хан летів.

Чорноволосий мечник летів, відштовхнувшись від стіни замку.

Його меч був вкритий чорною аурою, що злітала в небо.