Розділ 217 — Перелом (3)

Замок Леона був щонайменше у 2,5 рази більшим за замок Хенітус.

Крізь гучні вибухи люди бачили, як на них насувається чорна хвиля.

Кронпринц Королівства Каро Валентіно, дивлячись на цю чорну рідину, відчув страх.

Земля, вкрита мертвою маною.

На такій землі нічого не зможе рости.

Будь-який солдат, який хоча б доторкнеться до мертвої мани, загине.

Однак слово, що вирвалося з його вуст, було іншим.

«…Щит»

Бум, буууум!

Десятки невеликих кораблів врізалися в щит.

Бу-у-ум–

Земля загуділа.

Від цього затремтіли й стіни замку.

Однак була особа, яка не тремтіла.

Валентіно заговорив.

«…Схоже, ми можемо вимкнути наш щит»

Складалося враження, ніби перед замком Леона з'явилася ще одна гора. Однак це був щит, а не гора.

Це був срібний щит із гербом у вигляді серця. Цей великий щит захищав фасад замку Леона від усього. Срібне світло було настільки густим, що здавалося, ніби кілька шарів щитів накладалися один на одного.

Звісно, у цей момент у голові Кейла лунав голос Раона.

[«Людино, я думаю, я справді трохи величний і могутній! Це чотиришаровий срібний щит! Мертва мана взагалі не зможе до нас доторкнутися! Ми врятуємо всіх!»]

Кейл слухав захоплений голос шестирічного дракона, створюючи лише слабкий щит під міцним срібним щитом Раона.

Його щит був не надто міцним, оскільки цього разу йому довелося створити надзвичайно великий щит. Щит став міцнішим, ніж раніше, проте його не вистачало, щоб захистити весь замок.

"Дракони справді найкращі"

Чотиришаровий срібний щит Раона дозволив щиту Кейла засяяти яскравіше, ніж будь-коли.

Непохитний Альянс та виродки Імперії створили щит, сила якого втричі перевищувала той, що вони бачили в битві на території Хенітус. На відміну від "Меча Катастроф" Вбивці Драконів, який вразив щит Кейла в одній точці, цей план полягав у тому, щоб одночасно підірвати кілька бомб у різних місцях.

Вони розраховували, що це буде занадто потужним ударом, щоб Кейл зміг його витримати. Вони думали, що це дозволить створити пролом або принаймні виграти трохи часу.

"Смішні виродки"

Однак у Кейла був молодий Дракон, силі якого міг протистояти лише сам Вбивця Драконів. На його обличчі грала задоволена посмішка.

Кронпринц Валентіно, який про це не мав ні найменшого уявлення, відчував і полегшення, і страх.

"Герої – це люди, які змінюють історію"

Це були б люди, які своїми перемогами змінюють хід історії континенту. Лише такі люди отримували титул "героїв".

Командир Кейл сказав Валентіно, що привів із собою героїв. У такому разі, хто ж був тією людиною, яка очолювала цих героїв?

«Ваша Високосте!»

Він прийшов до тями, почувши, як хтось його кличе. Потім він віддав генералу наказ.

«Негайно знайдіть священників! Переконайтеся, що ви знайдете кожного священника, наділеного спорідненістю зі світлом!»

Ворог втікав, заливши землю мертвою маною.

Їм потрібно було прокласти невеликий шлях крізь мертву ману, щоб переслідувати їх. Для цього їм була потрібна сила церков, пов'язаних зі Світлом, особливо Церкви Бога Сонця. Вони вже показували цей "Шлях Сонця" в минулому, коли позбувалися некромантів. Їм був потрібен цей шлях, створений з божественної сили.

Кронпринц теж це помітив. Він розумів, що ворог не просто тікає, а прямує до північних берегів. Це було неважко розгадати.

Саме тому вони не могли дозволити ворогу втекти. Їм потрібно було не дати їм дістатися північних берегів.

Якщо вони не могли їх зупинити, то хоча б мали затримати їх якомога довше.

Бум. Бум.

Вибухи почали стихати, а гуркіт затихав. Срібний щит також став тьмяніти.

«Мм»

Він несвідомо застогнав.

«Ааааа!»

«Аааааа!»

Земля забарвилася в чорний колір.

Липка чорна рідина вкрила територію, створюючи враження, ніби утворилося чорне болото. Над цим болотом плавали уламки зруйнованих кораблів, а також ворожі солдати, які гинули від вибуху та мертвої мани.

«…Кошмар…»

Валентіно знову звернув погляд на виступ замкової стіни. Він бачив молодого солдата, який тремтів, повторюючи, що це кошмар. Оскільки Королівство Каро терміново мобілізувало солдатів, деяким із них було лише п'ятнадцять років.

Таке видовище показувало їм справжню безнадію війни.

"Жорстокі виродки"

Валентіно почав тремтіти, думаючи про те, як Непохитний Альянс міг залишити своїх солдатів, щоб піти вбивати інших людей.

Він відчув страх.

"Мені теж доведеться відправляти своїх солдатів на смерть, щоб перемогти?"

Це була й перша війна для принца Валентіно.

Однак йому потрібно було зосередитися, адже він був кронпринцом. Те саме стосувалося й решти керівників Королівства Каро, що стояли поруч із ним.

Їм потрібно було битися, щоб не стати такими, як вони.

Він почув, як поруч із ним промовив командир.

«Ваша Високосте, ми не можемо дозволити ворогу втекти»

Ворожі кораблі швидко підбирали на борт Ведмедів, солдатів і лицарів, щоб відплисти. Десятки кораблів уже відпливли від берега.

Командувач Королівства Каро також взяв слово.

«Нам треба поспішати. Навіть якщо священникам вдасться позбутися мертвої мани, прорватися крізь уламки та ворожих солдатів буде важко»

Командувач мав рацію. Мертва мана була перешкодою, проте на заваді стояли й уламки зруйнованих кораблів, і ворожі солдати.

«Священник! Ні, негайно покличте єпископа!»

Наслідний принц шукав священника, віддаючи наказ магу зв'язку.

«З'єднай мене з північною та південною вежами!»

«Так, Ваша Високосте!»

У той момент кронпринц почув, як багато людей піднімаються кам'яними сходами.

Тук, тук.

Він переконався, хто це, і його обличчя проясніло.

Це були священники. Священники зі спорідненістю до світла, приписані до замку Леона, піднімалися нагору на чолі з єпископом Церкви Бога Сонця.

Кронпринц зрадів навіть побачивши єпископа, який розлютив його під час стратегічної наради. Він швидко підійшов до єпископа.

«Єпископе!»

«Ваша Високосте»

Єпископ спокійно вклонився Валентіно. Однак у Валентіно не було часу на такі формальності: він схопив єпископа за плечі й швидко почав говорити.

«Будь ласка, прокладіть шлях крізь мертву ману. Я чув, що для священників зі схильністю до світла це можливо. Будь ласка, прислухайтеся до мого прохання»

«Звісно, ми маємо її позбутися. Адже це брудна мертва мана»

Кронпринц відчув, що єпископ, який так спокійно відповідав, принаймні в цю мить, заслуговує на довіру.

Шлях Сонця.

Це був шлях, який, за переказами, Церква Бога Сонця проклала через землі, вкриті мертвою маною, коли вирушила позбавити світ некромантів. Святі Лицарі пройшли цим шляхом до вирішальної битви з некромантами.

У цю мить підключився один із пристроїв відеозв'язку.

[Ваша Високосте]

«А, герцог Хутен!»

Герцог Хутен з Імперії Могору. Першим з'єднався той, хто відповідав за північну вежу.

[Я радий, що всі в безпеці]

Валентіно відчув вдячність, почувши це одне речення, після чого швидко почав говорити.

«Скоро священники прокладуть шлях крізь мертву ману. Ми не можемо дозволити Непохитному Альянсу втекти, тож мені знадобиться ваша допомога»

[Я розу-]

«Але, Ваша Високосте»

Саме в той момент, коли герцог збирався відповісти, заговорив єпископ.

«У чому справа, єпископе?»

«На це знадобиться щонайменше місяць»

«…Що?»

Валентіно нарешті помітив незручність у лагідній посмішці єпископа.

«Нам знадобиться більше підкріплення з батьківщини, щоб очистити всю цю мертву ману. Також потрібно виконати чимало підготовчих робіт, саме тому нам знадобиться щонайменше місяць»

«…Ви кажете, що зараз немає можливості прокласти шлях, щоб переслідувати ворогів?»

«Ехем, так, саме так»

Валентіно нахмурився, відповідаючи:

«А як щодо Шляху Сонця?»

«Для цього нам потрібен Святий»

Святий.

Ця відповідь залишила Валентіно без слів. Він дивився на єпископа, який уникав його погляду, а також на інших священників, що схилили голови, перш ніж нарешті зміг знову заговорити.

«…Хіба не можна створити хоча б невеликий шлях за допомогою божественної сили, пов'язаної зі світлом? Хіба не можна спалити мертву ману божественною силою?»

У голосі Валентіно чулася відчайдушність.

«Нам потрібна лише невеличка стежка. Зовсім крихітна. Такої, щоб наші лицарі могли пройти по-одному. За допомогою магії польоту ми можемо перемістити лише невелику кількість лицарів. Хіба це неможливо?»

«Кхм, бачите…»

Єпископ на мить завагався. Це змусило Валентіно замислитися, що ж відбувається.

Саме в цю мить він почув голос герцога Хутена через пристрій відеозв'язку.

[Кажуть, що священники зі схильністю до світла відчувають, ніби все їхнє тіло палає, коли вони використовують божественні сили для очищення мертвої мани]

Очищення.

Боги не дозволяли людям користуватися своїми силами безкоштовно. Завжди доводилося платити ціну.

«Ах»

Нарешті Валентіно зрозумів, чому священники поводилися саме так.

Герцог Хутен продовжував говорити.

[Кажуть, що в минулому священники терпіли біль, аби знищити некромантів. Вони робили це заради справедливості. Хоча жоден із них не постраждав і не загинув через це, проте наслідки змушували багатьох священників страждати від болю аж до самої смерті]

Священники, що сиділи позаду, починали хмуритися щоразу, коли герцог Хутен говорив. Валентіно та інші поглянули в бік священників. Саме тому ніхто з них не помітив глузливої посмішки на обличчі герцога Хутена.

"Ніхто не постраждав, бо щит Кейла Хенітуc виявився міцнішим, ніж ми очікували.

Але операція вдалася, оскільки нам вдалося заблокувати їхні пересування.

Навіть некромант Королівства Роан не зможе впоратися з цим самотужки"

Ворогів було занадто багато, щоб з ними впоралася магічна атака Королівства Роан або кілька лицарів, переміщених за допомогою магії польоту.

Герцог Хутен швидко виправив вираз обличчя, а потім знову став виглядати так, ніби серйозно турбується про Королівство Каро.

Єпископ поглянув на принца Валентіно й почав говорити.

«Ухум, важко впоратися з цим одразу, адже є спосіб повільно й безпечно очистити територію. Прошу вашого розуміння, Ваша Високосте»

«…Але ворог вб'є мешканців і купців на півночі, якщо ми їх відпустимо. А якщо на тих кораблях також є бомби з мертвою маною…»

Бу-у-у-у-у-у– Буу-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у–

Кронпринц Валентіно чув вдалині звуки ворожих сурм.

«Можливо, північні землі теж будуть вкриті мертвою маною»

Це було б надзвичайно катастрофічно.

Чесно кажучи, Валентіно сподівався, що священники хоча б трохи пожертвують собою. Герцог Хутен сказав, що вони не загинуть. Його егоїстичне бажання полягало в тому, щоб вони хоча б трохи пожертвували собою.

«Невже навіть крихітна стежка – це так важко? Адже вас так багато, хіба не можете розділити біль?»

Однак єпископ вдавав, що не чує його.

Він не хотів відчувати жодного болю. Навіщо йому жертвувати собою, якщо похід ворога на північ ніяк не вплине на нього?

«Ми також можемо повільно очищати землю, якщо північні береги теж будуть заражені. Чи не слід нам спочатку якнайшвидше підготуватися до битви на півночі?»

Єпископ продовжував говорити.

«Ах, і навіть якщо ви вирішите відмовитися від замку Леона й вирушити в дорогу, нам знадобляться солдати, щоб завершити проект очищення. Нам також потрібні лицарі для захисту священників під час очищення»

Єпископ говорив так, ніби замок Леона вже не можна було використовувати для бою.

Вираз обличчя Валентіно помітно застиг.

«…І ви кажете це зараз?»

«У мене немає вибору. Тільки священники зі схильністю до світла можуть завершити очищення. Хіба ви не повинні захищати нас, адже ми – такі цінні істоти?»

Лагідна посмішка єпископа закарбувалася в очах Валентіно.

Єпископ помилявся.

У словах єпископа було занадто багато помилок.

Хоча технічно все, що він сказав, було правильним, у спадкоємця престолу склалося враження, ніби він неправий.

Однак зараз він не міг накинутися на них чи покарати їх. Без них не було жодного способу позбутися мертвої мани.

Буууууу– Буууууууууу–

Він також продовжував чути звуки ворожих сурм. Сміх Ведмедя, який пролунав раніше, знову відлунював у його голові, наче галюцинація.

Втекти? Ні, ворог рухався, щоб знищити щось інше. Невже він міг лише дивитися, як вони відходять?

Принц Валентино та керівники Королівства Каро почали хмуритися. Вони теж починали злитися.

Саме в цю мить.

«Що?!»

Деякі солдати біля центральної вежі почали задихатися.

Туп.

Вони побачили, як хтось ступив на виступ, щоб приземлитися на стіні замку. Вираз обличчя наслідного принца Валентіно змінився. У цю мить до його вух долинули кілька різких слів.

«Знову цілковита маячня»

Командир Кейл Хенітус. Саме він щойно приземлився на мурі.

«…Командире»

Валентіно здивовано звернувся до Кейла. Кейл підійшов до Валентіно й почав говорити. На його обличчі був звичний спокійний і впевнений вираз.

«Я одразу прилетів сюди за допомогою магії польоту. Мені здалося, що я повинен сказати це особисто»

"Сказати що?"

Що він прийшов сюди сказати?

Валентіно раптом охопило дивне передчуття. Він не міг цього пояснити, але відчував, ніби ця людина, яку він знав лише кілька днів, зможе вирішити його проблеми.

У цю мить він почув голос єпископа.

«Ви хочете сказати, що те, що лише ми можемо очистити мертву ману – це дурниця? Командире Кейле, як ви смієте так з нами розмовляти прямо…»

Той розлючений голос не встиг договорити речення.

«Ми їх наздоженемо»

У голосі Кейла чулася впевненість. Валентіно пішов за Кейлом і виглянув з центральної вежі. Понад тридцять кораблів уже почали рухатися. Вони прямували на північ, як і очікували всі. Ведмеді також повернулися на берег і повільно сідали на кораблі.

Це здавалося неможливим.

У той момент він знову почув голос Кейла.

«Якщо ми їх відпустимо, усіх мешканців півночі та купців буде вбито. Я впевнений, що в них є ще більше бомб із мертвою маною»

Про це думали й усі інші. Однак це, здавалося, не проливало жодного світла на темряву, що зараз їх оточувала.

Проте наступні слова Кейла були чимось, чого ніхто раніше не чув.

«Ваша Високосте, чи знаєте Ви історію про людей, які втікають до Земель Смерті?»

"Земель Смерті?

Пустеля?

Чому він раптом зараз про це заговорив?"

Валентіно мовчки спостерігав за Кейлом, який, здавалося, говорив про щось зовсім не пов'язане з темою. Він слухав, бо не вважав Кейла людиною, яка говорить щось без причини.

«Вони вирішують вирушати в пустелю, бо на цій території важко вижити через високі податки. Вони тікають у цю пустелю, з якої, як кажуть, ніхто не повертається»

«Що? У Землі Смерті? І ви сказали, що громадяни тікають через високі податки?»

Ніхто про це не знав. Кронпринц несвідомо підвищив голос.

У той момент він побачив, як на обличчі Кейла з'явилася посмішка.

«Але є люди, яким дійсно вдається вижити в пустелі»

"Мері теж одна з таких людей"

Цей фрагмент Кейл не вимовив уголос. Мері вже не була громадянкою Королівства Каро.

«Ваша Високосте, люди, які не знають, що таке здаватися, здатні ступити на темряву, щоб знову підвестися на ноги»

«…Командире»

«Ми їх наздоженемо»

Не знають, що таке здаватися.

Ці слова глибоко закарбувалися в серці принца. Водночас він відчув, як саме Кейлу вдалося здобути перемогу в битвах на північному сході.

Командир, який не знає, що таке здаватися.

Його голос відлунював на вершині центральної вежі.

«Ми обов'язково їх наздоженемо»

Гу-у-у-у-у-у-у.

У ту мить земля почала тремтіти.

"Це відгомін від вибуху?" – в цю мить Валентіно подумав, що це саме так.

«Га?»

Срібний щит зник.

Кронпринц і керівники Королівства Каро тепер чітко бачили береги з сонцем, що сідало.

«…Це!»

Очі Валентіно широко розширилися.

Біля берега все ще стояли кораблі, а Ведмеді прямували до них.

Буу-у-у– Бу-у-у-у-у–

Також лунали звуки труб.

Однак було чутно й інший шум.

Вшю-ю-юх– Вшю-ю-юх–

Стріли.

Десятки стріл, створених із вітру, летіли в бік Ведмедів і кораблів. Вони влучили у свої цілі.

Бум, буууум!

Пісок біля берегів злетів у небо.

«Аааааа!»

«Щ-що це за атака?!»

Берег наповнився тривожними голосами та криками. Однак погляд Валентіно був спрямований кудись інде.

Командир Кейл Хенітус. Саме на це місце дивився Кейл.

Кейл дивився на Землі Смерті.

«…В-вони…»

У променях призахідного сонця він побачив щось у пустелі. Він бачив орди чорних істот, що рухалися червоною пустелею. Навіть здалеку він міг розрізнити, що їхня шкіра була темною, як чорні перлини.

Валентіно не міг не згадати про одну расу.

Він раніше їх не бачив, але на Західному Континенті існувала лише одна така раса.

«…Темні ельфи?»

Кейл і далі дивився на Землі Смерті та пустелю, червону, як кров.

«Мертва мана не перешкода»

Темні ельфи перетинали пустелю.

Попереду них йшла темна ельфійка Таша, яку оточував вітер. Над головами багатьох темних ельфів висіли стріли, створені елементалями вітру.

Кейл повернув голову, щоб поглянути на людей Королівства Каро, а також на герцога Хутена, якого все ще було видно через пристрій відеозв'язку.

«Війська Королівства Роан нарешті всі тут»

Кейл відчув, як затремтіла земля, і переконався в цьому.

«Ворогу не вдасться втекти»