Розділ 223 — Не хвилюйся (4)

Схоже, що кронпринц плакав, коли біг до Кейла. Побачивши обличчя принца, Кейл хотів відійти.

Валентіно без жодних побоювань кинувся вперед, оскільки Мері вже очистила мертву ману на землі.

«Командире!»

Він вхопився за обидві руки Кейла.

"Йой"

Кейл перевів погляд за плечі принца, у далечінь. Однак за Валентіно якраз стояв замок Леона.

Він бачив стіни замку, а також солдатів, лицарів і магів, що стояли на мурах. Багато очей було прикуто до Кейла.

"Що ж…"

Це була єдина думка, яка зараз займала Кейла.

У той момент він почув голос за спиною.

«Командире-нім, ми захопили Ведмедів, яким не вдалося втекти на кораблі»

Це була темна ельфійка Таша. Кейл з радістю почув її голос. Він швидко вирвав руки з хватки Валентіно й повернувся до неї.

Таша підняла обидві руки, щойно їхні погляди зустрілися. Вона все ще була вкрита мертвою маною.

«Ах, командире-нім. Вибачте. Я не можу наблизитися до вас через мертву ма-…»

«Все гаразд, якщо ми не торкаємося один одного»

Таша посміхнулася, побачивши, як Кейл підійшов прямо до неї.

«Ви праві. Ви будете в безпеці, доки ми не торкаємося один одного»

Кейл подивився повз плече Таші.

Вдалині він бачив берег.

«В- виродки!»

«Шахраї!»

Решта темних ельфів оточували тих Ведмедів, що залишилися. Мертва мана, здавалося, розносилася вітром, утворюючи навколо Ведмедів кільце, схоже на хвилю.

«Мабуть, було нелегко зібрати їх усіх в одному місці»

Кейл подивився на центр групи Ведмедів. Він бачив великого полярного ведмедя, зріст якого становив майже три метри. Той сидів на землі, і його стан берсерка минув.

Його тіло було вкрите пораненнями. Ці поранення спричинив вітер, що виривався з елементалів.

«Мабуть, було нелегко й того полярного ведмедя спіймати»

Таша посміхнулася Кейлу, який дивився повз її плече. На її плечі була червона кров. Рідка мертва мана та кров змішалися й стікали по її руці.

Це був доказ того, що вона була істотою, яка перебувала в гармонії з природою. Хоча вона мала мертву ману, вона все одно була схожа на інші форми життя. Червона кров була яскравим доказом цього факту.

Таша притиснула долонею до закривавленого місця й відкрила рота.

«Ти вперше бачиш кров темного ельфа?»

«Уся кров має майже однаковий колір»

Побачивши стоїчну реакцію Кейла, Таша посміхнулася ще ширше. Кейл, дістаючи з кишені носовичок, подумав, що Таша, яка була поранена, але при цьому широко посміхалася, виглядала дивно.

«Я знаю, що зілля на тебе не діє, тож скористайся цим, щоб зупинити кровотечу»

«Так, пане, дуже дякую»

Таша впіймала хустинку, яку Кейл кинув їй, і продовжила говорити.

«Тоді ми подбаємо й про решту»

«Це…»

Таша побачила людину, що наближалася до них з-за спини Кейла. Це був кронпринц Валентіно.

Усі темні ельфи мешкали в Підземному Місті під Землею Смерті.

Це був той, хто, можливо, колись правитиме Королівством Каро, до якого входили Землі Смерті.

Вона помітила, як Валентіно вагався, не наважуючись підійти до них.

Він вагався, бо боявся мертвої мани і тому, що не був знайомий із темними ельфами. Саме так до темних ельфів ставилися досі, і, цілком можливо, те саме доведеться переживати й їй до кінця життя.

Однак Таша помітила щось незвичайне.

«Це було дивовижно. Але поговоримо пізніше. Я трохи боюся мертвої мани»

Таша бачила, як Валентіно почувався ніяково, але був щирим.

"Страшно, але дивовижно. І що важливіше, він сказав "Поговоримо пізніше" "

Таша відповіла на щирі слова Валентіно легким уклоном, розвернувшись. Під її ногами здійнявся вітер, і вона швидко повернулася до берега, адже ще було чимало роботи.

Вона бачила, як лицарі розчищають їй шлях, щоб вона могла пролетіти повз них. Вони розчищали шлях, а не направляли на неї мечі. Цей факт не давав їй можливості перестати посміхатися.

З іншого боку, губи Кейла злегка сіпалися.

«Командире»

Хап.

Валентіно знову вхопився за руки Кейла. Кейл м'яко відштовхнув руки Валентіно, коли почав говорити.

«Ваша Високосте, там, внизу, ще є вороги, і попереду багато роботи з прибирання. Є також ділянки, які ще потрібно очистити, тож, схоже, нам треба швидко братися до справи»

"Перестань тримати мене за руку й відпусти"

Саме це мав на увазі Кейл.

Саме в той момент, коли він це сказав–

Скри-и-ип.

Двері центральної вежі широко розчинилися.

Маги обережно вийшли на очищену територію. Це були маги Королівства Каро. Дехто з них уже використовував магію польоту, щоб спуститися до берега.

«Не хвилюйтеся. Я не збираюся обтяжувати вас ще й усім цим! Кораблі, які ми відправили на північ, повернуться назад. Лицарі та маги захоплять решту ворогів, тож вам не варто хвилюватися»

Валентіно на мить замовк, а потім продовжив.

«Але, схоже, нам доведеться залишити мертву ману вам»

Він не хотів залишати її єпископу чи церквам, що сповідують світло. Він не міг їм довіряти. До того ж Валентіно зараз був надзвичайно розлючений на церкви.

Однак, дивлячись на Кейла, на його обличчі відбивалося інше почуття.

«Вам не треба надто перейматися всім цим. Схоже, тепер ви можете розслабитися. Нам усім вдалося вижити завдяки вашому Незнищенному Щиту»

"Він мене доводить до божевілля"

Кейл справді відчував, ніби сходить з глузду.

Він хотів якнайшвидше відійти подалі від сльозливого обличчя принца Валентіно.

Він віддавав перевагу Альберу з Королівства Роан. Погляд Валентіно, сповнений захоплення, викликав у нього мурашки по шкірі.

«Тож тепер решта з нас має допомогти полегшити тягар на ваших плечах»

"…Який жахливий ворог"

Кронпринц Валентіно був жахливим ворогом.

Кейл справді відчував, що це так.

Йому довелося докласти чималих зусиль, щоб не нахмуритися. Строгий вираз обличчя. Це було максимум, на що він зараз був здатний.

Валентіно замовк, побачивши цей вираз на обличчі Кейла. Вираз Кейла говорив йому, що поки що не можна втрачати пильність. Те, як він дивився на Замок Леона, давало Валентіно зрозуміти, що попереду ще багато роботи.

Так, Непохитний Альянс ще не здався.

Війна ще тривала.

Тись.

Валентіно несвідомо посилив хватку, якою тримав руки Кейла.

[«Слабка людино! Наслідний принц занадто міцно тримає тебе за руку? Чому в тебе такий вираз обличчя? Тобі тепер навіть від рукостискання боляче? … Ти занадто слабкий. Я за тебе хвилююся. Доведеться попросити Золотавого дідуся, щоб він знайшов тобі якісь чудодійні ліки»]

Ні.

Це не те й не інше.

Кейл просто хотів втекти й залишити позаду і молодого Дракона, і принца. Однак погляд Кейла незабаром затуманився.

Його очі відвернулися від воріт центральної вежі.

Потім погляд спрямувався на ворота північної вежі.

Звідти виходила людина, а за нею – лицарі та маги.

Це був інший майстер меча, герцог Хутен з Імперії Могору. Він виходив зі щасливим виразом обличчя.

Кейл зробив крок ближче до кронпринца Валентіно. Потім він пильно стежив, щоб герцог Хутен не зміг розгледіти його губи.

«Ваша Високосте, я мушу вам дещо сказати»

«Звісно, що саме? Я дуже уважно вас слухаю, якщо ви маєте щось сказати»

Валентіно широко посміхався, доки не почув, що Кейл збирався сказати далі.

«Бомби з мертвою маною. Ви знаєте, хто їх виготовив?»

Кейл встановив зоровий контакт із майстром меча, герцогом Хутеном. Побачивши, що герцог Хутен посміхається йому, Кейл поглядом вказав у його бік.

Однак його губи не вітали герцога Хутена. Вони говорили щось інше.

«Іноді ворог посміхається за вашою спиною»

"За моєю спиною?"

Кронпринц Валентіно раптом відчув, як по спині пробіг холодок. У ту мить він почув знайомий голос.

«Ваша Високосте! Командире Кейле!»

Принц повільно повернув голову в бік джерела голосу. Він побачив, як герцог Хутен наближається до нього з посмішкою на обличчі. Валентіно знову повернув голову, щоб поглянути на Кейла, який не посміхався.

«… Пізніше я пригощу вас смачним бенкетом»

«Коли вам буде зручно, Ваша Високосте. Я чекатиму»

Валентіно подивився на Кейла зі складним виразом обличчя. Він побачив кров на куточку губ Кейла. Він також побачив повністю промоклу форму Кейла.

«Тоді я зараз повернуся на свою територію»

Кронпринц мовчки спостерігав, як Кейл, опустивши голову, йшов у бік південної вежі. Чхве Хан і Гілсман йшли слідом за Кейлом, а дві віверни злетіли й також попрямували до південної вежі.

«Командире! Це було неймовірно! Я ще ніколи в житті такого не бачив!»

Однак Кейл випадково натрапив на герцога Хутена. Герцог Хутен відкинув серйозність майстра меча й, здавалося, не міг приховати своєї радості.

«Сила некроманта була просто захоплюючою. Так само як і сила майстра меча. Я був вражений і вашим щитом. Ми всі вижили завдяки вам. Дуже вам дякую»

Герцог не зважав на аристократичну ієрархію, вклонившись Кейлу й висловивши свою щиру вдячність. Бачити, як і наслідний принц, і герцог ставляться до нього з такою повагою, мало б бути приємно.

Однак Кейл так не вважав.

Чому?

«Але здалося, ніби фіолетова куля ворога була вражена якоюсь блискавкою, перш ніж вибухнула. Це теж був хтось із ваших?»

Це було тому, що герцог Хутен таким чином оцінював їхню силу.

"Мгм. Це просто достобіса інтриг"

Але Кейл вважав за краще мати справу з кимось таким, аніж з кимось на кшталт Валентіно. Вираз обличчя Кейла став серйозним.

«Не впевнений. Я думав, що це зробила Імперія. Це не ви?»

«Е? Наша Імперія? Ні це були не ми»

«Там був хтось ще?»

Вираз обличчя Кейла ставав дедалі серйознішим.

«…Не впевнений»

«Розумію. Мабуть, мені доведеться це з'ясувати. Я думав, що ви підготували ту велику блискавку за допомогою магії, оскільки не використовували меча, а просто стояли позаду, керуючи військами»

Вираз обличчя герцога Хутена став дивним.

"Він скаржиться, що я не бився в авангарді зі своїм мечем?"

Однак вираз обличчя Кейла здавався надто серйозним, щоб це могло бути саме так. Герцог Хутен уже збирався відповісти, коли Кейл продовжив:

«Чесно кажучи, я теж підозрюю щось щодо мертвої мани. Як, на вашу думку, Непохитний Альянс перетворив мертву ману на бомби? Це країни, що зосереджуються на лицарях, тож їм, мабуть, бракує магії та інших подібних навичок. Я мушу розібратися й у цьому»

Герцог Хутен, а також лицарі та маги Королівства Каро, що стояли навколо, кивнули. Це була правда. Це, безперечно, варто було розслідувати.

«Ми не можемо дозволити, щоб ще хтось постраждав»

Ці слова змусили лицарів стиснути кулаки.

Однак Кейл дивився на мовчазного герцога Хутена. Герцог Хутен знову посміхнувся й відповів:

«Так, звичайно. Наша Імперія також допоможе в розслідуванні. Ми маємо з'ясувати походження таких небезпечних предметів»

«Я знав, що герой Імперії погодиться зі мною»

"Хоча Імперія незабаром перетвориться з героя на ворога континенту"

Кейл попрощався з безсоромним герцогом Хутеном і завершив розмову.

«Тоді я вже піду»

«Добре. Наша Імперія докладе більше зусиль до зачистки»

«Дуже дякую»

"Мгм, перечистка"

Йому вже потрібно було стежити за ними, щоб перевірити, чи не знищують вони щось, що могло б стати доказом проти них.

Звісно, це завдання було доручено темній ельфійці Таші. Кейл був упевнений, що вона впорається з цим, і попрямував назад до південної вежі. Коли він підійшов до воріт, вони повільно відчинилися.

Ворота відчиняли солдати Королівства Каро. Це були ті кілька воїнів, які несли службу в південній вежі. Молодий солдат, якого Кейл бачив раніше, тримаючи спис за поясом, обома руками відчинив ворота.

Важкі ворота повільно розсувалися.

Скри-ии-ип–

Коли вони відчинилися, молодий солдат побачив крізь щілину якусь постать.

Це був командир, весь у крові та воді.

За ним стояли майстер меча та Гілсман, які теж мали жахливий вигляд.

Молодий воїн, дивлячись на них, щосили штовхнув ворота. Він штовхнув так сильно, що його руки почали тремтіти.

Однак у цих тремтячих руках змішалися найрізноманітніші емоції – від того, що йому вдалося вижити, до радості від того, що він зміг відчинити ці ворота.

Скри-и-ип- буум!

Південні ворота нарешті повністю відчинилися.

Солдат спостерігав, як Кейл увійшов до вежі.

Він тут нічого не зробив. Однак навіть від самого спостереження за такою битвою йому стало важко дихати.

Але люди перед ним – саме ті, хто брав участь у тій битві.

Молодий солдат здригнувся, коли його погляд зустрівся з поглядом Кейла. Він помітив, що Кейл дивиться на його тремтячі руки, і швидко сховав їх за спиною.

Він не знав, чому так вчинив.

У той момент у південній вежі пролунав голос командира.

«Давайте вип'ємо, раз нам усім вдалося вижити»

Молодий солдат згадав, що сказав Кейл перед битвою.

« Давайте всі разом виживемо, а потім підемо вип'ємо »

Солдат знову зустрівся поглядом із Кейлом.

«Звісно, тим, хто ще занадто молодий, доведеться пити сік»

«Ах»

Солдат почав посміхатися. Потім на його обличчі з'явився вираз, який навіть йому самому здався б дивним. Це був вираз, який не був ані посмішкою, ані хмурим поглядом.

Однак руки молодого солдата вже не тремтіли. Він стиснув кулаки, дивлячись услід командиру, що віддалявся.

Вуа-а-а-а-а-а-а-а–

Їха-а-а-

Він почув вигуки радості солдатів з інших веж. Це сталося тому, що кронпринц оголосив про закінчення битви.

Однак у південній вежі панувала тиша.

Люди тут, які відчували радість від того, що їм вдалося вижити, зовні були тихими, проте їхні серця билися швидше, ніж будь-коли.

З іншого боку, Кейл не відчував цієї тиші.

У його голові було гамірно.

[«Людино! Ми будемо їсти стейк? Що ми будемо їсти?»]

Проте Кейл, погладжуючи живіт, вперше насолоджувався цим галасом у своїй голові. Він планував з'їсти всі смачні страви Королівства Каро.

Хоча було ще багато справ, якими йому потрібно було зайнятися, Кейл почав посміхатися.

Саме в той момент–

[« Ти хочеш пожертвувати собою? »]

Він чітко це почув, хоча в його голові було дуже шумно. У його голові ще хтось говорив.

[« Ти хочеш пожертвувати собою? »]

Це був Суперкамінь.

[« Ти хочеш пожертвувати собою? »]

[« Ти хочеш пожертвувати собою? »]

"Чому він такий? Він зламався?"

Кейл зупинився. Суперкамінь безперервно запитував, чи він намагається пожертвувати собою.

"Чому він такий?

…Це страшно"

Кейл раптом забув про стейк і вино. Він відчував лише, як по тілу пробігають мурашки.

У той момент Раон почав говорити йому в думках.

[«Людино! З нами зв'язуються з Вілли Суперкаменю! Це жриця Кейдж!»]

"…Божевільна жриця Кейдж? Вілла Суперкамею?"

Божевільна жриця, яку відлучили від Церкви Бога Смерті. Чому вона раптом звертається?

Вона мала б відпочивати у віллі Суперкаменю разом із напівсвятим Джеком та майстринею меча Ханною.

[«Ах! Зв'язок обірвався! Вони залишили повідомлення!»]

Відеозв'язок незабаром завершився. Раон прочитав повідомлення, яке Кейдж залишила на пристрої.

[Молодий пане. Кам'яний стовп на підземній площі тремтить. Мені здається, він може зламатися? Нічого страшного, якщо він зламається? Я завершую дзвінок і залишаю повідомлення, оскільки ви, мабуть, ще в розпалі битви. Постарайтеся якнайкраще! Я молюся до Бога Смерті за вас. Я ж казала, що перейду до Церкви Бога Сонця, якщо з вами щось трапиться. Продовжуйте в тому ж дусі.]

Це було спокійне повідомлення, яке відповідало характеру Кейла.

Однак Кейл почав хмуритися.

Кам'яний стовп у Віллі Суперкаменю.

Це був вхід до стежки, яку Суперкамінь запечатав. Це була та сама стежка, якою раніше пробиралися монстри зі Східного Континенту. Кам'яний стовп перекривав вхід до стежки.

[« Ти хочеш пожертвувати собою? »]

"Цей дурний Суперкамінь!"

Кейл почув схвильований голос Раона.

[«Людино, ми йдемо додому? Ми зможемо побачити всіх? Я хочу побачити всіх!»]

Кейл просто заплющив очі. Навколо панувала суцільна темрява.

Все, що він бачив – це темрява.